Виникнення фінансового права

47. Податок на нерухомість.

 

Податок на нерухоме майно, інше ніж земельна ділянка, як передбачено Податковим кодексом України (ст. 265), належить до місцевих податків і його буде запроваджено з 1 липня 2012 року.  
Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової нерухомості. База оподаткування – житлова площа об'єкта житлової нерухомості. За наявності у платника податку кількох об’єктів база оподаткування визначається окремо за кожним об’єктом. 
База оподаткування об'єкта житлової нерухомості, що перебуває у власності фізичної особи – платника податку, зменшується:  
– для квартири – на 120 м2;  
– для житлового будинку – на 250 м2.  
Таке зменшення надається один раз за базовий податковий (звітний) період і застосовується до об'єкта житлової нерухомості, де фізична особа – платник податку зареєстрована в установленому законом порядку, або за вибором такого платника до будь-якого іншого об'єкта житлової нерухомості, що перебуває в його власності.  
Ставки податку визначають сільська, селищна або міська рада за один квадратний метр житлової площі об'єкта житлової нерухомості в таких розмірах:  
– для квартир, житлова площа яких не перевищує 240 м2, та житлових будинків, житлова площа яких не перевищує 500 м2, у розмірі, що не може перевищувати 1 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року; – для квартир, житлова площа яких перевищує 240 м2, та житлових будинків, житлова площа яких перевищує 500 м2, ставка податку становить 2,7 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.  
Наприклад.  
Громадянин має у власності житловий будинок площею 260 м2. Ставка податку, затверджена місцевою радою становить 1 відсоток розміру мінімальної заробітної плати на 1 січня 2012 року (наприклад 1004 грн). тобто 10,04 грн. Отже, 240 м2 житлової площі звільняється від оподаткування, а за 20 м2 громадянин зобов’язаний сплатити 200 грн 80 коп.  
Податкові органи до 1 липня нараховують та визначають суму до сплати податку на нерухоме майно, а власники нерухомості зобов’язані сплатити його один раз на рік протягом 60 днів після вручення або надсилання почтою податкового повідомлення-рішення.  
Платники податку - юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і до 1 лютого цього ж року подають органу державної податкової служби за місцезнаходженням об'єкта оподаткування декларацію та сплачують податок авансовими внесками щокварталу до 30 числа місяця, що наступає за звітним кварталом, які відображаються в річній податковій декларації. 

 

48. Плата (податок) на землю.

 

очаток року завжди був і залишається часом, коли підприємства, що мають земельні ділянки, подають до органу державної податкової служби звітність з плати за землю. У 2012-му, як і в минулому році, доведеться звітувати за правилами, встановленими Податковим кодексом, а вони вже встигли зазнати певних змін 

Загальні положення 
Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. № 2768-III (ЗКУ), використання землі в Україні є платним. А Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (ПКУ) встановлює, що плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Це положення ПКУ не є новиною, такий поділ існував і раніше — відповідно до Закону № 2535 Сноска 1  . ПКУ дає таке визначення цим поняттям: 
— земельний податок — обов’язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (п. 14.1.72 ст. 14 ПКУ); 
— орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності — обов’язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п. 14.1.136 ст. 14 ПКУ). 
У контексті цієї статті ми більше говоритимемо про земельний податок, оскільки саме з ним підприємства мають справу найчастіше. Платниками цього податку є: 
— власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); 
— землекористувачі.

Для довідки 
<…>14.1.34. власники земельних ділянок — юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно; 
<…> 14.1.73. землекористувачі — юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди… 
<…>Стаття 14 ПКУ (витяг)

Об’єктами оподаткування земельним податком є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та земельні частки (паї), які перебувають у власності. Зазначимо, що в ПКУ є визначення лише терміну земельної ділянки. Під нею розуміють частину земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами. А щодо частки (паю), то це поняття досить часто зустрічається в ЗКУ та є спадком від процесів приватизації, які відбувалися в Україні. 
База оподаткування, як і до запровадження ПКУ, залежить від того, чи проведена грошова оцінка земельної ділянки. Якщо проведена — то базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, а якщо грошова оцінка не проводилась — то площа земельних ділянок. 

 

Документальне підтвердження

Земельні відносини  в Україні регулюють Конституція України, ЗКУ, а також прийняті відповідно до них нормативно-правові акти. Згідно зі ст. 116 ЗКУ, юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування або за результатами аукціону шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 ЗКУ). 
Важливо пам’ятати, що в разі переходу права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, з урахуванням прибудинкової території, сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п. 287.6 ст. 287 ПКУ). 
Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом. Проте у ст. 126 ЗКУ наведені винятки. Зокрема, право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується цивільно-правовою угодоющодо відчуження земельної ділянки або свідоцтвом про право на спадщину. 
Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом. І нарешті право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до законодавства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

49. Місцеві податки.

 

10.1. До місцевих податків  належать:

10.1.1. податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

10.1.2. єдиний податок.

10.2. До місцевих зборів  належать:

10.2.1. збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

10.2.2. збір за місця для паркування транспортних засобів;

10.2.3. туристичний збір.

Однією із легальних, тобто встановлених законодавством, класифікацій податків і зборів є  їх класифікація на загальнодержавні і місцеві. Сьогодні, в межах вивчення нового Податкового кодексу (далі — ПКУ), ми знайомимо наших читачів з основами обкладення місцевими податками і зборами за новим ПКУ. У зв’язку зі змінами у складі податкової системи плата за придбання торгових патентів тепер, по суті, належить до місцевих зборів. Отже, в межах цієї тематики ми окремо зупинимося на торгових патентах.

Система місцевих податків і зборів

Iз набранням чинності  ПКУ з 1 січня 2011 р. втратили  чинність, зокрема, закони України  «Про систему оподаткування», «Про  патентування деяких видів підприємницької  діяльності» та Декрет КМУ «Про місцеві податки і збори».

Відповідно до ст. 10 ПК, до місцевих податків належать:

— податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (запроваджується з 01.01.2012 р.) (про  нього ми детальніше напишемо в наступних  номерах);

— єдиний податок.

До місцевих зборів належать:

— збір за провадження  деяких видів підприємницької діяльності;

— збір за місця для  паркування транспортних засобів;

— туристичний збір.

Яких місцевих податків і зборів відтепер не буде

 

 

 

 

 

 

50. Місцеві збори.

Однією із легальних, тобто встановлених законодавством, класифікацій податків і зборів є  їх класифікація на загальнодержавні і місцеві. Сьогодні, в межах вивчення нового Податкового кодексу (далі —  ПКУ), ми знайомимо наших читачів  з основами обкладення місцевими податками і зборами за новим ПКУ. У зв’язку зі змінами у складі податкової системи плата за придбання торгових патентів тепер, по суті, належить до місцевих зборів. Отже, в межах цієї тематики ми окремо зупинимося на торгових патентах.

Система місцевих податків і зборів

Iз набранням чинності  ПКУ з 1 січня 2011 р. втратили  чинність, зокрема, закони України  «Про систему оподаткування», «Про  патентування деяких видів підприємницької  діяльності» та Декрет КМУ  «Про місцеві податки і збори».

Відповідно до ст. 10 ПК, до місцевих податків належать:

— податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (запроваджується з 01.01.2012 р.) (про  нього ми детальніше напишемо в наступних  номерах);

— єдиний податок.

До місцевих зборів належать:

— збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

— збір за місця для  паркування транспортних засобів;

— туристичний збір.

Яких місцевих податків і зборів відтепер не буде

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

51. Ринковий збір.

Скасування  ринкового збору з 1 січня 2011 року не скасовує патент на ринкову торгівлюВведення в дію Податкового кодексу з 1 січня 2011 року не скасовує право підприємців на здійснення підприємницької діяльності зі сплатою фіксованого податку, зокрема на ринках, але водночас передбачає скасування ринкового збору, повідомила прес-служба Державної податкової служби України (ДПСУ) у вівторок.«Згідно з Прикінцевими положеннями [Податкового] кодексу Декрет Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року №56-93 «Про місцеві податки і збори» втратить чинність з 1 січня 2011 року, а сплата ринкового збору з 2011 року скасовується. Його несплата не може бути перешкодою для придбання (продовження) підприємцями фіксованих патентів наступного року», — роз’яснюється у повідомленні.Водночас ДПСУ підкреслює, що згідно з розділом ІV Декрету Кабміну від 26 грудня 1992 року №13-92 «Про прибутковий податок з громадян», який продовжує діяти з введенням Податкового кодексу, підприємницька діяльність зі сплатою фіксованого податку здійснюється виключно на ринках.

Так, підприємці — фізичні особи мають право здійснювати свою діяльність зі сплатою фіксованого податку на доходи фізичних осіб шляхом придбання патенту, зазначили у відомстві.Своєю чергою, ДПСУ наголошує, що у разі здійснення торгової діяльності не на ринку підприємці мають право самостійно обрати спосіб здійснення своєї підприємницької діяльності й оподаткування отриманих від неї доходів: або відповідно до статті 177 розділу ІV Податкового кодексу (за загальною системою), або згідно з Указом Президента України від 3 липня 1998 року №727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб’єктів малого підприємництва».Крім цього, податкове відомство звертає увагу на те, що з 1 січня 2011 року і до внесення змін до розділу XIV Податкового кодексу в частині оподаткування суб’єктів малого підприємництва абзаци з шостого до двадцять восьмого пункту 1 статті 14 розділу IV згаданого чинного Декрету Кабміну застосовуються з урахуванням деяких особливостей.

Так, нарахування, обчислення і сплата єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування здійснюються суб’єктами малого підприємництва, які сплачують фіксований податок, у порядку, визначеному Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування»;Водночас фіксований податок сплачується на рахунок відповідного бюджету у розмірі частини фіксованого податку, що підлягає перерахуванню до цих бюджетів відповідно до норм Закону України «Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян». При цьому розподіл коштів фіксованого податку на загальнообов’язкове державне соціальне страхування і/або до Пенсійного фонду України Державним казначейством України не здійснюється.ДПСУ підкреслює, що повернення сум фіксованого податку, які були сплачені до 1 січня 2011 року помилково або надміру, а також зарахування сум погашення податкового боргу, що сформувався станом на 31 грудня 2010 року, здійснюються в установленому порядку з урахуванням згаданого Декрету уряду.Як повідомлялося, до внесення відповідних змін до Податкового кодексу щодо спрощеної системи оподаткування продовжує діяти Указ Президента від 3 липня 1998 року №727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб’єктів малого підприємництва». Так, заяви на отримання свідоцтва платника єдиного податку на 2011 рік повинні бути подані не пізніше ніж за 15 днів до початку наступного звітного (податкового) періоду, тобто для переходу на сплату єдиного або фіксованого податку в 2011 році заяви мають бути подані до 15 грудня 2010 року.

52. Курортний збір.

 

Платниками курортного збору є  громадяни,  які  прибувають  у курортну місцевість.