Виникнення фінансового права

36. Податки з фізичних осіб.

З 1 січня 2012 року вступає в дію Закон України від 04.11.11 N 4014-VI "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності" (далі — Закон N 4014), який суттєво змінить для ФОПів – "єдинщиків" порядок провадження діяльності та сплати податків. Цей Закон включає у розділ XIV Податкового кодексу України (далі — ПКУ) главу 1 "Спрощена система оподаткування, обліку та звітності", тобто спрощене оподаткування буде регламентуватися ПКУ, а не окремим законодавством. 
У зв'язку з набранням чинності Законом N 4014 відповідно до пункту 4 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України припиняється дія Указу Президента України від 3 липня 1998 року N 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва". 
Як ми знаємо, сплата податків фізичними особами – підприємцями (ФОП), які здійснюють діяльність за загальною системою оподаткування, з 2011 року здійснюється відповідно до статті 177 IV розділу ПКУ, згідно із якою ФОП сплачує податок з доходів фізичних осіб (далі — ПДФО) з чистого доходу (прибутку) за ставкою 15 (17 %). 
Слід також зазначити, що з 2012 року ліквідується фіксований податок і тим підприємцям, які його сплачували у попередні роки, слід до кінця поточного року обрати для себе систему оподаткування на 2012 рік. 
Оскільки до закінчення 2011 року залишилося обмаль часу, то всім ФОПам, незалежно від того, на якій системі оподаткування вони були у 2011 році, хотілося б порадити заздалегідь визначитися, як вони будуть працювати та сплачувати податки з доходів, що одержуватимуть у 2012 році від своєї підприємницької діяльності: відповідно до глави І розділу XIV ПКУ із сплатою єдиного податку або згідно з IV розділом ПКУ із сплатою ПДФО з чистого доходу (прибутку). 
Для полегшення прийняття рішення щодо обрання системи подальшого провадження підприємницької діяльності пропоную ознайомитися з новаціями, які запроваджуються Законом N 4014 (главою 1 розділу XIV ПКУ) з 2012 року. 
Отже, відповідно до глави 1 розділу XIV ПКУ фізична особа – підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1 розділу XIV ПКУ, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою. 
Підприємець може прийняти рішення про перехід на спрощену систему оподаткування один раз протягом календарного року шляхом подання заяви до органу державної податкової служби не пізніше ніж за 15 календарних днів до початку наступного календарного кварталу. Перехід на спрощену систему оподаткування ФОП може бути здійснений за умови, якщо протягом календарного року, що передує періоду переходу на спрощену систему оподаткування, суб'єктом господарювання дотримано вимог, що встановлені в пункті 291.4 статті 291 цього Кодексу. 
ФОПам, які у 2011 році працювали на спрощеній системі оподаткування чи сплачували фіксований податок, та прийняли рішення у 2012 році спрощену систему оподаткування із сплатою єдиного податку слід врахувати наступне: 
— видані свідоцтва про сплату єдиного податку і патенти про сплату фіксованого податку на 2011 рік відповідно до Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" та розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" є дійсними до отримання свідоцтва платника єдиного податку, передбаченого цим Законом, але не пізніше ніж до 1 червня 2012 року; 
— суб'єкти господарювання, які були платниками єдиного податку відповідно до Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" або фіксованого податку відповідно до розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян", а також ФОП, які були платниками ПДФО згідно із IV розділом ПКУ, та прийняли рішення з 1 січня 2012 року перейти на спрощену систему оподаткування відповідно до норм глави 1 розділу XIV ПКУ і відповідають вимогам статті 291 ПКУ, подають відповідну заяву не пізніше 25 січня 2012 року. Для визначення обсягу доходу, що дає право на застосування спрощеної системи оподаткування у 2012 році суб'єктами господарювання, які не були платниками єдиного чи фіксованого податку, дохід від провадження господарської діяльності, одержаний у 2011 році, перераховується з урахуванням норм статті 292 ПКУ; 
— зарахування до бюджетів сум єдиного податку та фіксованого податку, які сплачуються в 2012 році за останній звітний (податковий) період 2011 року, здійснюється у порядку та на умовах, які діють до 1 січня 2012 року; 
— за результатами провадження господарської діяльності за останній звітний (податковий) квартал 2011 року платники єдиного податку – ФОПи подають розрахунок про сплату єдиного податку та сплачують єдиний податок відповідно до Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва". 
При цьому якщо суб'єкт господарювання протягом календарного року, що передує року обрання спрощеної системи оподаткування, самостійно прийняв рішення про припинення фізичної особи – підприємця, то при переході на спрощену систему оподаткування до розрахунку доходу за попередній 2011 рік включається вся сума доходу, отриманого такою особою в результаті провадження господарської діяльності за такий попередній календарний рік.

З7. Податки з юридичних осіб.

Податковий кодекс приніс багато змін у систему оподаткування юросіб. Податковий кодекс містить кілька положень, одні з них постійні і передбачають ставку 0% податку на прибуток: п.7 ст.154 Податкового кодексу (стосовно дитячих садів і шкіл), п.2 ст.151 ПК, а також п.4 ст.160 ПК.Тимчасові ж норми передбачають звільнення від оподаткування прибутку на визначений термін. Наприклад, п.6 ст. 154 Податкового кодексу передбачає режим так званих "податкових канікул" для підприємств. А в перехідних положеннях ПК вказано перелік підприємств і термін, на який вони звільняються від податку на прибуток.   

Положення Податкового  кодексу, що стосуються так званих "податкових канікул", вступають у дію з 01.04.2011 року і будуть діяти до 01.01.2016 року. Порядок і умови для використання підприємствами цієї пільги встановлено п.6 ст.154 ПК. Зокрема, загальний дохід компанії не повинен перевищувати 3 млн грн. на рік, і зарплата його співробітників не повинна бути менше 2 мінімальних зарплат. Разом з тим, дія норми про "податкові канікули" не поширюється на суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність у сфері права, бухобліку, інжинірингу, надання послуг підприємцям. 

Податковий кодекс зберіг спрощену систему оподаткування  для юросіб. До внесення змін до розділу  ХIV Податкового кодексу діє Указ Президента від 3 липня 1998 року № 727с деякими уточненнями. Листом № 29263/7/15-0117 ДПАУ надала роз'яснення щодо окремих питань застосування спрощеної системи оподаткування суб'єктами малого підприємництва - юридичними особами у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу.  ПК відносить єдиний податок до місцевих податків, тому в майбутньому (за звітні періоди 2011 року) сума єдиного податку не буде розподілятися між Держбюджетом та місцевими бюджетами. Крім того, як звернула увагу ДПАУ, розподіл коштів єдиного податку на загальнодержавне соцстрахування та / або до Пенсійного фонду не передбачено. Нарахування, розрахунок та сплата єдиного соцвнеску єдиноподатниками буде здійснюватися в порядку, встановленому Законом "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування". Отже, суми єдиного податку, задекларовані в Розрахунку за звітний період 2011 року, сплачуються платниками до місцевих бюджетів у розмірі 43% від загальної нарахованої суми. Єдиний соцвнесок сплачується на окремий рахунок, відкритий Держказначейством. Що стосується оподаткування прибутку громадських та неприбуткових організацій, ПК передбачає звільнення від податку на прибуток у п.1 ст.154 для підприємств і організацій, які засновані громадськими організаціями інвалідів. Крім цього, передбачено порядок оподаткування неприбуткових установ та організацій (тільки тих, які будуть внесені до державного реєстру неприбуткових організацій) - у ст.157 Податкового кодексу зафіксований класифікатор організацій і перелік доходів, які звільняються від оподаткування по кожному класу організації. Що стосується фіксованого сільськогосподарського податку, то ПК визначає ставки та порядок його сплати у ст. 301-309 Податкового кодексу. Мінагрополітики затвердило методику визначення платників фіксованого сільгоспподатку - Наказом від 17 грудня 2010 року № 837 затверджено Розрахунок частки сільськогосподарського товаровиробництва, а також Методичні рекомендації щодо складання Розрахунку.  Наказом ДПАУ від 24 грудня 2010 року № 1015 затверджено нову форму податкової декларації по платі за землю (земельний податок і / або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності). А в ст.282 Податкового кодексу знаходиться перелік юридичних осіб, які звільняються від сплати податку на землю. 

38. Прямі податки.

Об'єднання  податків у систему передбачає можливість їх класифікації, що дозволяє краще  з'ясувати суть цієї категорії. Підстав  для класифікації може бути декілька.Податки  класифікуються за різними ознаками.

Класифікація податків проводиться: за формою оподаткування; за економічним змістом об'єкта оподаткування; в залежності від рівня державних структур, які їх встановлюють; за способом їх стягнення (в залежності від територіального рівня); в залежності від способів встановлення ставок оподаткування; в залежності від встановленого порядку використання; за суб'єктом оподаткування.

За формою оподаткування  податки поділяються на прямі  і непрямі.

Критерієм такого поділу стала теоретична можливість перекладання обов'язку сплати податку  на іншу особу -- на споживача продукції. Критерій перекладання податку на споживача для визнання цього податку прямим чи непрямим є неточним, оскільки при певних умовах прямі податки також можуть бути перекладені на споживача продукції через механізм ціноутворення.

Прямі податки  встановлюються відносно платників. їх розмір залежить від розміру об'єкта оподаткування. Кінцевим платником  прямих податків є той, хто одержує  дохід, володіє майном.

До прямих податків належать всі прибуткові та майнові податки.

Вони встановлюються на дохід або майно платника податків і сприяють такому розподілу податкового тягаря, при якому більше податків платить той, хто має більш високі доходи та більше майна. Такий принцип оподаткування більшість економістів вважає справедливим. У розвинених країнах світу, таких, як США, Японія, Великобританія, ФРН, прямі податки становлять близько 40-90 відсотків в загальній сумі податкових надходжень.

Разом з цим, пряме оподаткування вимагає  відпрацювання складного механізму  стягнення податків, оскільки виникають проблеми в обліку об'єкта оподаткування. Крім того, вимагається відпрацювання механізму попередження ухилень від оподаткування.

Прямі податки поділяють  на дві групи: особисті та реальні. Різниця між ними - у співвідношенні платника та об'єкта оподаткування. При особистому оподаткуванні первинним є платник, і податки встановлюються персонально для нього, а вторинним - об'єкт обкладання. При реальному оподаткуванні передбачається оподаткування майна за зовнішніми ознаками, тобто первинним виступає об'єкт обкладання, а вторинним - платник.

Отже, особисті податки - це податки, які встановлюються особисто для конкретного платника залежно від його доходів. У сучасній практиці оподаткування видами особистих  податків є податок з доходів  фізичних осіб, майновий, на спадщину і дарування.

Реальні податки - це податки, що передбачають оподаткування  майна за зовнішніми ознаками; їх платниками є власники майна, незалежно від  доходів. До цих податків належать земельний, домовий, промисловий, на грошовий капітал.

У сучасних умовах економічного розвитку прямі податки  є базисом податкових систем держав з розвиненою ринковою економікою, тому що вони мають значні переваги порівняно з непрямими. Можна  виділити основні з них:

- пряме оподаткування  дає можливість державі впливати на економічні процеси (інвестиційну активність, накопичення капіталу, сукупне споживання, ділову активність), наприклад, податок на прибуток має порівняно невисоку питому вагу у доходах бюджету через низьку рентабельність, і існує можливість його широкого використання як важеля регулювання економіки;

- прямі податки  дають можливість встановлення  прямої залежності між доходами  платника і його відрахуваннями  в бюджет, тобто реалізується  принцип справедливості, але велике  значення має встановлення підходу до градуювання ставок. Справедливість прямого оподаткування не є автоматично діючою аксіомою, вона реалізується через шкалу;

- прямі податки  розподіляють податковий тягар  так, що той, хто має високі  доходи, платить до бюджету більше, ніж той, хто має більш низькі доходи.

Таким чином, прямі податки об'єктивно більшою  мірою володіють стимулюючими можливостями щодо безпосередніх товаровиробників. Їх вплив на відтворювальні процеси  здійснюється безпосередньо, через  зменшення чи збільшення прибутку (доходу), який залишається в розпорядженні платників податків. З точки зору макроекономіки, регулюється як інвестиційний, так і споживчий попит та пропозиція. Одночасно держава впливає на напрями використання національного доходу. Прямі податки за певних умов (які не обмежуються рівнем податкової ставки) спроможні повністю знищити стимули до вдосконалення виробництва та накопичення капіталів. Натомість ефективно побудована система прямого оподаткування, що володіє необхідною гнучкістю, здатна досягти чітко поставлених цілей або, насамкінець, пом'якшити недоліки, які на даному відрізку часу важко усунути чи запобігти. Об'єктивно закладені в прямих податках суттєві стимулюючі можливості пояснюють широке використання та постійне вдосконалення їх механізму в країнах, що поставили за мету досягнення високого рівня економічного розвитку на базі розширення та підвищення ефективності суспільного виробництва.

Прямі податки:

- платить  і несе на собі одна особа;

- включаються  в ціну на стадії виробництва  у виробників;

- стягуються за декларацією і за кадастрами

- стягуються  з виробництва цінностей: доходу  і майна.

З цього випливає, що прямі податки - це податки, які  стягуються внаслідок придбання  і накопичення матеріальних благ та залежать від масштабів об'єкта оподаткування. Вони розподіляють податковий тягар так, що ті, хто має вищі доходи, платять більше.

Орієнтація  на використання прямих податків в  якості центрального елементу податкової системи являє собою важливий напрям побудови цивілізованої податкової системи. Такі тенденції характерні для ряду провідних країн із розвиненою ринковою економікою, зокрема США і Японії, хоча кожна з них має свої особливості. Натомість не можна не відзначити, що співвідношення в мобілізації податкових надходжень між прямими і непрямими податками значною мірою визначається рівнем економічного розвитку і, відповідно, стабільністю росту накопичень, а також національними особливостями. Головним серед прямих податків виступає податок на прибуток.

Оподаткування прибутку, з одного боку, забезпечує залежність державного бюджету від  процесів, які відбуваються в матеріальному  виробництві, а з іншого - надає  широкі можливості здійснення заходів  з державного регулювання економіки. Останнє має особливе значення і, в той же час, потребує особливої уваги та обережності. Тому надзвичайно важливо враховувати це, незважаючи на тенденції, що можуть виявитися стосовно значимості цього податку в доходах бюджету.

Специфіка динаміки прибутку, її схильність до значних коливань залежно від фаз економічної кон'юнктури та відтворювального циклу зумовлює більш значні коливання надходжень до державного бюджету, ніж у випадку з ПДВ. Ті процеси, які відбуваються зараз в економіці, не сприяють зростанню прибутків господарюючих суб'єктів. Це накладає суттєвий відбиток на визначення структури податкової системи в Україні та перспектив її подальшого розвитку. Останні більш реально пов'язувати із зростанням бази оподаткування. Крім того, технічна складність податку на прибуток, пов'язана з необхідністю розрахунку собівартості реалізованої продукції та оподатковуваного прибутку, також може бути однією з причин недоцільності односторонньої спрямованості національної податкової системи на даний вид податку.

У системі  прямих податків, які сплачують фізичні особи, провідне місце займає податок з доходів фізичних осіб. На сьогоднішній день даний вид стягнення з громадян має фіксовану відсоткову ставку, яка становить 15% від будь-яких доходів громадян. Сьогодні частка податку на доходи громадян у дохідній частині бюджету України нижче частки податку на прибуток підприємств, що не відповідає світовій практиці. Однак це реалії, що склалися в Україні. Поступова зміна функціонального розподілу доходів в економіці в напрямі підвищення ролі доходів населення сприятиме вдосконаленню структури податкової системи. Вирішення цих питань має відбуватися через перегляд усієї політики заробітної плати і доходів населення. Тільки в цьому випадку в перспективі можна буде підвищити роль податку з доходів фізичних осіб у доходах бюджету.