Виникнення фінансового права

Тобто ПК передбачає дві  обов'язкові умови для реєстрації осіб за добровільним рішенням, а саме:

• особа повинна здійснювати діяльність протягом 12 місяців;
• протягом цих 12 місяців обсяги поставки платникам ПДВ не повинні бути менше 50% від загального обсягу поставок.

 
Аналогічна вимога міститься також  і в ст. 184 ПК, у якій ідеться  про порядок анулювання реєстрації платника податку. Це означає, що в разі недотримання вищезазначених умов реєстрація платника ПДВ може бути анульована за ініціативою органів ДПС, а тому платники ПДВ, які зареєструвалися за своїм добровільним рішенням, повинні дотримуватися таких умов і під час подальшої діяльності.

Дата виникнення податкових зобов'язань та податкового  кредиту

Відповідно до ст. 187 та 198 ПК дата виникнення податкових зобов'язань та податкового кредиту з постачання (придбання) товарів та послуг визначається, як і раніше, за правилом першої події, тобто це є дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

• або дата зарахування коштів від покупця (чи сплати постачальнику) за товари та послуги,
• або дата відвантаження (чи отримання) товарів та послуг.

 
Разом із тим змінено дату виникнення податкових зобов'язань і податкового кредиту за договорами, які не передбачають передачі права власності (комісії, доручення тощо). Так, якщо згідно з п. 4.7 Закону про ПДВ при продажу товарів через комісіонера датою виникнення податкових зобов'язань у комітента, а у комісіонера - права на податковий кредит, була дата перерахування коштів комітенту від комісіонера, то відтепер, згідно з п. 189.4 розд. V ПК, дата виникнення податкових зобов'язань і податкового кредиту за такими договорами визначається в загальному порядку, тобто за правилом першої події (або на дату передачі товару комітентом комісіонеру, або на дату перерахування оплати за товар від комісіонера комітенту).

Кодексом також визначено (п. 187.3), що в разі постачання товарів  за договорами товарного кредиту (товарної позики, розстрочки), умови яких передбачають сплату (нарахування) відсотків, датою збільшення податкових зобов'язань у частині таких відсотків уважається дата їх нарахування згідно з умовами відповідного договору (Закон про ПДВ такої норми не містив).

Відповідно до норм ПК касовий метод із нарахування ПДВ тепер можуть застосовувати лише дві категорії платників: платники, які здійснюють розрахунки за рахунок бюджетних коштів, і ті платники, які здійснюють операції з постачання житлово-комунальних послуг, послуг водопостачання та ін.

Платники податку, які  застосовували касовий метод  до набрання чинності ПК або застосовують касовий метод, мають право на включення До податкового кредиту  сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних  днів від дати списання коштів із банківського рахунка платника податку (п. 198.6 ПК).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

44. Акцизний збір.

Законодавство України  з питань акцизного збору було дуже розпорошене, його потрібно було відслідковувати в багатьох законах, що призводило до незручності в користуванні. Тепер розділ VІ Податкового кодексу України (далі - ПКУ) "Акцизний податок" поєднав у собі всі законодавчі акти, щоб досягти прозорості та стабільності законодавства з питань оподаткування акцизним податком. В ПКУ передбачено всі норми щодо оподаткування підакцизної продукції, встановлено ставки акцизного податку та визначено особливості оподаткування. Розділ VI ПКУ "Акцизний податок" має зручну і зрозумілу структуру.

В цій консультації ми детально розглянемо, що ж нового вніс ПКУ до норм регулювання акцизного податку.

Для початку дамо визначення акцизному податку (його ще інколи називають «бандерольний») – це непрямий податок на споживання окремих видів товарів (продукції), визначених ПКУ як підакцизні, що включається до ціни таких товарів (продукції).

1. Платники  податкуОкрім виробників та імпортерів підакцизних товарів, Податковий кодекс прописує нових платників податку (ст. 212 ПКУ) - це:

- особи, що реалізують  конфісковані підакцизні товари, підакцизні товари, що мають статус  безхазяйних, та за якими не звернувся власник до кінця строку зберігання, товари, що за правом успадкування чи на інших законних підставах переходять у власність держави;

- особи, які реалізують  або передають у володіння,  користування чи розпорядження  підакцизні товари, що були ввезені на митну територію України із звільненням від оподаткування до закінчення строку, визначеного відповідно до пункту 213.3 ПКУ (можливо, що тут творці кодексу в черговий раз помилились, і, скоріш за все, мали на увазі лише товари, зазначені в п. 213.3.2 ПКУ);

- особи, що порушили  правила дотримання вимог митних  режимів (транзит, митний склад,  знищення або руйнування, відмова  на користь держави, магазин  безмитної торгівлі, тимчасове ввезення, переробка на митній території  України), що передбачали звільнення від оподаткування;

- особи, що відповідальні  за виконання умов цільового  використання підакцизних товарів,  на які встановлено ставку  податку 0 грн. за 1 л 100% спирту, 0 євро на 1000 кг нафтопродуктів  та порушили такі вимоги (перелік таких товарів наведено в пп. пп. 229.1.1 і 229.2.1 ПКУ);

- особи, які порушили  умови щодо цільового використання  підакцизних товарів при здійснені  операцій з підакцизними товарами, які не підлягали оподаткуванню  або звільнені від оподаткування (дані товари визначено в п.п. 213.2, 213.3 ПКУ).

Відмітимо, що в ПКУ не передбачається справляння акцизного податку через податкових агентів, а, відповідно, і в перелік платників цього податку уже не включаються юридичні або фізичні особи, які купують (одержують в інші форми володіння, користування або розпорядження) підакцизні товари у податкових агентів.

2. Об'єкти оподаткуванняУ статті 213 ПКУ визначено переліки операцій, які є об'єктом оподаткування (п. 213.1), операцій, які не підлягають оподаткуванню (п. 213.2), та операцій, що звільнені від оподаткування (п. 213.3).

До об'єктів, що оподатковуються, додали операції: - з реалізації конфіскованих підакцизних товарів, товарів, що визнані безхазяйними, за якими не звернувся власник до кінця строку зберігання, та ті, що за правом успадкування чи на інших законних підставах переходять у власність держави;

- реалізації або передачі  у володіння, користування чи  розпорядження підакцизних товарів,  що були ввезені на митну  територію України із звільненням  від оподаткування до закінчення строку, відповідно до п. 213.3 ПКУ;

- обсяги та вартість  втрачених підакцизних товарів  (продукції), що перевищують встановлені  норми втрат з урахуванням  пункту 214.6 ПКУ. Зазначимо, що відповідно  до згаданого пункту у разі  наявності наднормативних втрат спирту та алкогольних напоїв, допущених з вини виробника під час виробництва підакцизних товарів, базою оподаткування є вартість (кількість) цих товарів, які можна було б виробити з наднормативно втрачених товарів.

Як і раніше, не підлягають оподаткуванню операції із вивезення підакцизних товарів платником податку за межі митної території України. Нововведенням є те, що до таких операцій додали операції із ввезення на митну територію України раніше експортованих підакцизних товарів, у яких виявлено недоліки, що перешкоджають реалізації цих товарів на митній території країни імпортера, для їх повернення експортеру.

Перелік операцій, що звільнені від оподаткування, в ПКУ більш розширили, додавши операції з:

- ввезення підакцизних  товарів на митну територію України, призначених для офіційного (службового) користування дипломатичними представництвами іноземних держав, консульськими установами іноземних держав;

- безоплатної передачі  для знищення підакцизних товарів,  конфіскованих за рішенням суду, та таких, що перейшли у власність держави внаслідок відмови власника, якщо вони не підлягають реалізації;

- ввезення на митну  територію України усіх підакцизних  товарів (раніше - лише алкогольних напоїв та тютюнових виробів), що використовуються як сировина для виробництва підакцизних товарів, за умови пред'явлення органу державної митної служби ліцензії на право виробництва (крім виробництва нафтопродуктів);

- ввезення на митну  територію України підакцизних  товарів (крім алкогольних напоїв  і тютюнових виробів) як міжнародної технічної допомоги або як гуманітарної допомоги;

- ввезення акредитованими  державними випробувальними лабораторіями  та/або суб'єктами господарювання, еталонних чи тестових зразків  тютюнових виробів (не призначених  для продажу вроздріб) для проведення досліджень чи випробувань (калібрування лабораторного обладнання, проведення дегустацій, вивчення фізико-хімічних показників, дизайну);

- реалізації скрапленого  газу на спеціалізованих аукціонах  для потреб населення у порядку,  встановленому Кабінетом Міністрів України. Окремо, у ст. 219 ПКУ, передбачається, що усі підакцизні товари, які тимчасово ввозяться на митну територію України для показу чи демонстрації, якщо вони залишаються у власності нерезидентів та їх використання на території України не має комерційного характеру, пропускаються через митний кордон України без сплати акцизного податку під зобов'язання про вивезення таких товарів у такому ж стані, за умови надання гарантій (грошової застави) органу державної митної служби (раніше не підлягали оподаткуванню лише зразки алкоголю та тютюну, імпортовані з такою метою, при цьому не встановлювались зоб

45. Державне мито.

Цим Законом  встановлюється  розмiр  та  механiзм  справляння державного мита.      Стаття 1. Поняття державного мита

    1. Державне мито - це плата за  дiї (послуги)  уповноважених законом на те органiв,  що справляється на всiй територiї України за вчинення дiй та видачу документiв, що мають юридичне значення.

     Стаття 2. Платники  державного мита

     1. Платниками  державного мита є громадяни України,  iноземцi, особи без громадянства, пiдприємства, установи, органiзацiї,  інші юридичнi  особи  (у  тому  числi  iноземнi)  та  фiзичнi  особи  - пiдприємцi, якi звертаються до уповноважених органiв за  вчиненням в їх iнтересах окремих дiй та видачу документiв, що мають юридичне значення.

     Стаття 3. Об'єкти  справляння державного мита

     1. Державне  мито справляється:

     1) за вчинення  нотарiальних  дiй  державними   нотаріальними конторами та  уповноваженими  на це  посадовими  особами органів мiсцевого  самоврядування,   а   також   за   видачу    дублiкатiв  нотарiально посвiдчених документiв;

     2)  за   державну   реєстрацiю    актiв   цивiльного   стану, повторну  видачу  громадянам  свiдоцтв  про   державну  реєстрацiю  актiв цивiльного  стану  та   свiдоцтв   у зв'язку  iз змiною i поновленням актових записiв цивiльного стану;

Державне мито стягується:

а) із позовних заяв, заяв з переддоговірних спорів, заяв (скарг) у справах окремого провадження  і скарг на рішення, прийняті відносно до релігійних організацій, із касаційних скарг на рішення судів і скарг  на рішення, що набрали законної сили, а також за видачу судами копій документів;

б) із позовних заяв і  заяв кредиторів у справах про  банкрутство, що подаються до арбітражних  судів, та заяв про перевірку рішень, ухвал, постанов у порядку нагляду, а також про їх перегляд за ново виявленими обставинами;

в) за вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами  і виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, а також за видачу дублікатів нотаріально  засвідчених документів;

г) за видачу документів на право виїзду за кордон і про запрошення в Україну осіб з інших країн, за продовження строку їх дії та за внесення змін до цих документів; за реєстрацію національних паспортів іноземних громадян або документів, що їх замінюють; за видачу або продовження довідок на проживання; за видачу візи до національного паспорта іноземного громадянина або документа, що його замінює, на право виїзду з України та в'їзду в Україну, а також із заяв про прийняття до громадянства України і про вихід з громадянства України;

д) за операції з випуску (емісії) цінних паперів, крім облігацій  державних та місцевих позик, та з  видачі приватизаційних паперів; е) за операції з об'єктами нерухомого майна, що здійснюються на товарних біржах, крім операцій з примусового відчуження такого майна у випадках, передбачених законами України;

ж) за видачу громадянам України закордонного паспорта на право  виїзду закордон або продовження  строку його дії;

з) за прописку громадян або реєстрацію місця проживання; й) за проведення прилюдних торгів (аукціону, тендера) об'єктами нерухомого майна, крім операцій з примусового відчуження такого майна у випадках, передбачених законами України;

46. Рентні платежі.

 

В України на рівні  нормативно-правових актів регулюється  порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України та порядок встановлення нормативів і тарифів на транспортування нафти. Крім того, під поняття рентних платежів підпадають і платежі, що сплачуються за встановленими тарифами, з постачання суб'єктами підприємницької діяльності електричної енергії, а також платежі за природний газ. 
Зазначені тарифи встановлюються для певних суб'єктів підприємницької діяльності постановами Національної комісії регулювання електроенергетики України, зокрема: "Про тарифи на транспортування нафти магістральними нафтопроводами ВАТ "Укртранснафта" для споживачів України" від 22 січня 2003 р. № 56, "Про видачу ліцензій на право здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за нерегульованим тарифом ДДП "Державний Департамент по забезпеченню та контролю за використанням енергоресурсів в регіонах України", ВАТ "Укртранснафта" від 26 лютого 2003 р. № 169 та ін. 
Поточні закони про Державний бюджет України регулюють порядок справляння рентної плати та встановлюють процент зарахування рентної плати до централізованого фонду. Так, згідно з Законом України "Про Державний бюджет України на 2003 рік" до доходів загального фонду Державного бюджету України зараховується рентна плата за нафту та природний газ, що видобуваються в Україні. Ставки. Підприємства, які здійснюють видобування природного газу (крім Державного акціонерного товариства "Чорноморнафтогаз") та нафти, вносять до Державного бюджету України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рентну плату за природний газ у розмірі 28,9 грн. за 1000 м та за нафту у розмірі 52,02 грн. за 1 т. Суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють транспортування трубопровідним транспортом територією України природного газу, нафти та аміаку, вносять до Державного бюджету України: 
- рентну плату за транзитне транспортування природного газу в розмірі 1,67 грн. за 1000 м3 газу на кожні 100 км відстані; 
- рентну плату за транспортування нафти магістральними нафтопроводами в розмірі, еквівалентному 0,685 долара США за 1 т нафти, що транспортується; 
- рентну плату за транзитне транспортування аміаку в розмірі, еквівалентному 0,3 долара США за 1 т на кожні 100 км відстані. 
Розрахунки з рентної плати за транзитне транспортування природного газу, аміаку через територію України та рентної плати за транспортування нафти магістральними нафтопроводами подаються до органів стягнення щомісячно до 20 числа місяця, наступного за звітним. 
Сплата зазначених платежів здійснюється щодекадне (15,25 числа поточного місяця, 5 числа наступного місяця) виходячи з обсягів природного газу, нафти, аміаку, що транспортуються територією України, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Рентна плата за транспортування нафти магістральними нафтопроводами та рентна плата за транзитне транспортування аміаку сплачуються у національній валюті України за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим Національним банком України на день, що передує дню сплати платежу.