Пенсійне забезпечення в країнах ринкової економік та в Україні

      - час професійної підготовки ,перепідготовки  або підвищення кваліфікації  з відривом від виробництва  за направленням  підприємств,  установ, організацій;

      - час від дня визнання особи  інвалідом до дня досягнення  цією особою пенсійного віку  – до страхового стажу для  обчислення пенсії за віком  інваліда;

      - час від дня смерті годувальника  до дня, коли годувальник досягнув  би пенсійного віку – до  страхового стажу для обчислення  розміру пенсії у зв’язку з  втратою годувальника.

      Страховий стаж обчислюється територіальними  органами пенсійного фонду за даними що містяться в системі персоніфікованого  обліку, а за періоди до запровадження  системи персоніфікованого обліку – на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло  до 1 січня 2004 року.

      Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових  внесків є не меншою, ніж розмір страхового внеску, обчисленого із мінімальної заробітної плати (мінімальний  страховий внесок).

      Якщо  сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків є меншою мінімального страхового внеску, цей період зараховується  до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення відповідної  доплати до суми страхових внесків  таким чином, щоб загальна сума сплачених  коштів за відповідний місяць була не меншою мінімального страхового внеску. Якщо така доплата не була здійснена, страховий стаж враховується пропорційно, тобто до страхового стажу зараховується  період, визначений за формулою:

ТП = Св:В,

     де, ТП – тривалість періоду, що зараховується  до страхового стажу та визначається в місяцях;

     Св  – сума фактично сплачених страхових  внесків за відповідний місяць;

     В – мінімальний страховий внесок за відповідний місяць.

     За  періоди, які припадають на догляд за дітьми до досягнення трирічного віку, догляд за дитиною-інвалідом, інвалідом  першої групи, за престарілим, який потребує постійного стороннього догляду  або досяг 80-річного віку, та періоди  строкової військової служби страхові внески, починаючи з 1 січня 2005 року, сплачуватимуться відповідними державними бюджетами у розмірі десяти відсотків  розміру страхового внеску, обчисленого  із мінімальної заробітної плати  із наступним збільшенням його щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру  страхового внеску, обчисленого із мінімальної заробітної плати. Зазначені  періоди враховуватимуться як періоди, за які сплачено страхові внески у  повному розмірі, тобто вважається, що для цих осіб виконані умови сплати в ці періоди внесків у сумі, не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. [2, c. 80]

     Періоди до набрання чинності Законом враховуватимуться  у тому ж порядку, що передбачений чинним на той час законодавством, тобто із урахування пільгового обчислення стажу. Після набрання чинності Законом, тобто з 1 січня 2004 року, всі періоди  страхового стажу враховуватимуться  в ординарному розмірі.

     Періоди роботи до 1 січня 1991 року в районах  Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних  до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік, а також на острові Шпіцбергем зараховується до страхового стажу  в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року. При цьому страховий стаж визначається відповідно до переліку районів Крайньої Півночі і місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі в редакції постанови  Ради Міністрів СРСР від 03 січня 1983 р. № 12 і застосовується пільгове обчислення страхового стажу з 1 серпня 1945 року по 1 березня 1960 року в подвійному розмірі, а за період роботи з 1 березня 1960 року – в півтора кратному розмірі. Зазначений порядок обчислення страхового стажу застосовується і при проведенні перерахунків пенсій, призначених до 1 січня 2004 року, за наявності документів, які підтверджують факт роботи в  таких місцевостях та про те, що на них поширювались пільги, передбачені  для осіб, які працювали в районах  Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних  до районів Крайньої Півночі. [додаток Р]

      Коефіцієнт  страхового стажу, що застосовується для  обчислення розміру пенсії, визначається із заокругленням до п’яти знаків після коми за формулою:

      

, де:

      Кс  – коефіцієнт страхового стажу;

      См  – сума місяців страхового стажу;

      Вс  – визначена відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове  державне пенсійне страхування» величина оцінки одного року страхового стажу (у  відсотках). За період участі тільки в  солідарній системі величина оцінки одного року страхового стажу дорівнює 1%, а за період участі в солідарній і накопичувальній системах пенсійного страхування – 0,8%.

      Для особи, яка брала участь у солідарній і накопичувальній системах, визначається один коефіцієнт страхового стажу як сума коефіцієнта страхового стажу  за період участі тільки в солідарній системі та коефіцієнт страхового стажу, визначеного за період участі в солідарній і накопичувальній системах. Коефіцієнт страхового стажу з урахуванням  періодів до набрання чинності Закону не може перевищувати 0,75, а з урахуванням  страхового стажу за кожний повний рік роботи на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливим  і особливо важкими умовами праці  за списком №1 виробництв, робіт, професій і показників – 0,85. [1, стаття 24-25]

РОЗДІЛ 3

Шляхи реформування системи  пенсійного страхування  у вітчизняній  економіці.

      3.1. Покращення законодавчого  забезпечення реформування  системи пенсійного  забезпечення в  Україні.

      Правове регулювання у сфері загальнообов’язкового  державного пенсійного страхування  можна визначити як форму регулювання  суспільних відносин у цій сфері, за допомогою якої поведінка учасників  цих відносин проводиться у відповідність  до вимог, що містяться у нормах права.

      Згідно  зі статтею 46 Конституції України  громадяни мають право на соціальний захист, що передбачає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або  тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у  старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним пенсійним страхування  за рахунок страхових внесків  громадян, підприємств, установ та організацій, а також бюджетних та інших  джерел соціального забезпечення. Саме ця норма Конституції є правовою основою системи загальнообов’язкового  державного соціального страхування, частиною якого є пенсійне страхування.

      Базовим законом у сфері загальнообов’язкового  державного пенсійного страхування  є Основи законодавства України  про загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Цим законом  врегульовано загальні принципи побудови системи соціального страхування. Основним законом, що регулює питання  загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, є Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року, в якому уперше комплексно врегульовано всі питання, пов’язані з функціонуванням системи пенсійного страхування, - від визначення суб’єктів цієї системи, їхніх прав та обов’язків до порядку сплати страхових внесків, здійснення пенсійних виплат, механізму управління цією системою. Донедавна всі ці питання регулювалися різними законодавчими актами, які належали до різних галузей права. Наприклад, умови та розміри пенсій визначалися Законом «Про пенсійне забезпечення», питання обов’язкових платежів до Пенсійного фонду – Законом України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування», механізм управління пенсійною системою взагалі не було врегульовано на законодавчому рівні. Важливим у цьому законі є те, що вперше визначено поняття пенсійного законодавства та предмет його правового регулювання згідно зі статтею 4 цього закону законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов’язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода яких на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів і нормативно-правових актів, ухвалених відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. [7, c. 58-59]

      Виключно  законами про пенсійне забезпечення визначаються:

      - види пенсійного забезпечення;

      - умови участі в пенсійній системі  чи її рівнях;

      - пенсійний вік для чоловіків  і жінок, з досягненням якого  особа має право на пенсійні  виплати;

      - джерела формування коштів, що  спрямовуються на пенсійне забезпечення;

      - умови, норми та порядок пенсійного  забезпечення;

      - організація та порядок управління  в системі пенсійного забезпечення.

      Отже, в інших законодавчих актах не можуть міститися норми, які регулюють  ці питання. З урахуванням цього  мають бути внесені зміни майже  до 40 законів України для увідповіднення їх до Закону України «Про загальнообов’язкове  державне пенсійне страхування». Так, сьогодні питання пенсійного забезпечення регулюється більш ніж двадцятьма законами України, які встановлюють спеціальні умови пенсійного забезпечення окремих категорій осіб. Це закони України «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про Національний банк України», «Про статус народного депутата України» і інших. Водночас. Крім Конституції  та законів України, правове регулювання  у сфері пенсійного забезпечення здійснюється на підставі інших актів  законодавства: актів Президента України, Кабінету Міністрів України, а також  відомчих нормативно-правових актів  органів виконавчої влади.

      Стаття 5 Закону «Про загальнообов’язкове  державне пенсійне страхування» визначає коло питань, які регулюються виключно цим законом, а саме:

      - принципи та структура системи  пенсійного страхування;

      - коло осіб, які підлягають пенсійному  страхуванню;

      - платники страхових внесків, їхні  права та обов’язки;

      - види пенсійних виплат;

      - мінімальний розмір пенсії за  віком. [7, c.61]

      В умовах постійного зростання кількості  суспільних відносин, які підлягають правовому регулюванню, всі питання, пов’язані із загальнообов’язковим державним пенсійним страхуванням, неможливо врегулювати одним  або кільком спеціалізованими законодавчими  актами. Відповідно виникає потреба  у застосуванні правових норм інших  галузей права, а зокрема окремі питання, які виникають у сфері  пенсійного страхування, регулюються  цивільним, кримінальним, адміністративним законодавством, законодавством у сфері  праці, підприємництва. Так, статтею 212 Кримінального кодексу України  встановлено відповідальність за ухилення від сплати страхових внесків; Кодекс України про адміністративні  правопорушення визначає загальні принципи притягнення до адміністративної відповідальності осіб, які вчинили правопорушення, зазначені у статті 106 Закону України  «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

      За  загальним правилом норми національного  законодавства застосовують у частині, що не суперечить міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Не є  винятком і законодавство у сфері  загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Усього на цей  час діє 12 міжнародних договорів, укладених між Україною та іншими державами щодо пенсійного забезпечення. Цими договорами передбачено спеціальні умови пенсійного забезпечення  громадян держав, які підписали відповідні договори, відмінні від загальних  правил, встановлених національним законодавством. [7, c. 62-63]

      З прийняттям Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» 9 липня 2003 року і набранням чинності його з 1 січня 2004 року, було створено законодавчу  базу для розвитку системи добровільного  пенсійного забезпечення, яка надає  можливість громадянам робити додаткові  добровільні накопичення на старість. Цей Закон установлює:

      1) поняття системи недержавного  пенсійного забезпечення;

      2) коло осіб та умови їх участі  в системі недержавного пенсійного  забезпечення;

      3) види недержавних пенсійних фондів, порядок їх утворення та функціонування;

      4) порядок використання, захист та  інвестування пенсійних активів;

      5) види пенсій та порядок їх  виплати;

      6) успадкування пенсійних активів;

      7) звітність у системі недержавного  пенсійного забезпечення;

      8) відповідальність юридичних осіб, які надають послуги у сфері  недержавного пенсійного страхування;

      9) державний нагляд за юридичними  особами, які надають послуги  у сфері недержавного пенсійного  забезпечення.

      На  сьогоднішній день це є єдиний законодавчий акт, спрямований на впорядкування  діяльності з цього виду страхування  громадян. Однак слід зазначити, що сьогодні вже існують організації, які зареєстровані як недержавні пенсійні фонди та займаються залученням коштів від підприємств та громадян для управління цими коштами з  подальшим накопиченням та виплатою громадянам так званої додаткової пенсії. Департаментом нагляду за недержавними пенсійними фондами був складений список таких організацій та розроблений план проведення перевірок діяльності зазначених організацій. Перевірки проводяться працівниками департаменту та працівниками Комісії, які знаходяться в регіонах. Також з метою оптимізації роботи працівників в регіонах Управління виїзного нагляду були розроблені методичні рекомендації по проведенню перевірок недержавних пенсійних фондів, що провадять свою діяльність до набрання чинності Законом України «Про недержавне пенсійне страхування».