Пенсійне забезпечення в країнах ринкової економік та в Україні

      Відповідно  передбачається помітне зростання  демоекономічного навантаження на систему  державного пенсійного забезпечення (як за співвідношенням чисельності  населення пенсійного та працездатного  віку, так і чисельності пенсіонерів  та платників внесків до Пенсійного фонду України) практично протягом усього 40-річного періоду (додаток  Н).

      Такий демографічний прогноз є однією з он основних причин для запровадження  в процесі пенсійної реформи  другого рівня – обов’язкової накопичувальної системи пенсійної, яка практично не піддана демографічним  ризикам.

      У 90-х роках ХХ століття через низький  рівень оплати праці, виплату заробітної плати в натуральній формі  та  заборгованість з її виплати  було значно звужено базу нарахування  внесків. Практика списання заборгованості зі сплати пенсійних внесків підривала  фінансову базу пенсійної системи  і провокувала серед роботодавців ухилення від сплати пенсійних внесків. З урахування усіх цих чинників було вирішено проводити пенсійну реформу  у трьох напрямах: реформування солідарної системи, створення обов’язкової накопичувальної  системи і розвиток добровільної накопичувальної системи.

      Упродовж  десяти років самостійності в  Україні було прийнято понад двадцять законів і кілька указів Президента України, які регулюють особливості  пенсійного забезпечення державних  службових експертів, митних працівників, журналістів, науковців, банківських  працівників тощо. Але це не було вирішенням глобальних проблем пенсійної  системи. Навпаки, це був відступ  від заявлених принципів пенсійної  політики, що призвело до соціальної несправедливості, коли окремі категорії громадян, які  сплачували протягом трудової діяльності пенсійні внески за однаковою з рештою працівників ставкою, одержують  значно вищі пенсії і на пільгових  умовах. Головною причиною вкрай незадовільного пенсійного забезпечення на сучасному  етапі є економічна криза і  пов’язані з нею низькі надходження  до бюджету Пенсійного фонду, але  надзвичайно важливим є існуючі  демографічні фактори, які наразі є  чи не найбільш серйозним бар’єром на шляху реформування пенсійної  системи.

      Реформування  пенсійної системи в Україні, незважаючи на те, що ці питання та урядовому  рівні піднімалися ще до набуття  Україною самостійності відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР і Української Ради профспілок від 18 листопада 1989 року № 284 «Про невідкладні  заходи щодо підготовки і проведення реформи пенсійного забезпечення, фактично розпочалося в 1998 р. згідно з Основними  напрямами реформування пенсійного забезпечення, фактично розпочалося  в 1998 р. згідно з Основними напрямами  реформування пенсійної системи  є перехід від адміністративно-розподільчої пенсійної системи до пенсійного страхування, в основі якого лежить принцип солідарності, з визначенням  розміру пенсії залежно від участі у фінансуванні витрат та персоніфікації обліку пенсійних страхових внесків  до Пенсійного фонду України. Відповідно до цього Указу Президента України  було проведено ряд першочергових  заходів, спрямованих на реформування пенсійного забезпечення в Україні:

      1. Зменшення та ліквідація заборгованості  з виплати пенсій. Цей захід  був спрямований на збереження  соціальних гарантій та створення  передумов запровадження нової  пенсійної системи. З цією метою  Президентом України було видано  ряд указів, а зокрема, «Про  впорядкування та раціональне  використання коштів Пенсійного  фонду України та оплати збору  на обов’язкове державне пенсійне  страхування», «Про невідкладні  заходи щодо погашення заборгованості  з виплати пенсій», а потім Верховною Радою України було прийнято низку змін до закону України «Про збір на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», якими значно було розширене коло платників збору на обов’язкове державне пенсійне страхування та об’єктів оподаткування. Зокрема до числа платників такого збору були включені також: фізичні особи, які виконують роботи чи надають послуги згідно з цивільно-правовими договорами; здійснюють торгівлю ювелірними виробами із золота, платини і дорогоцінного каміння; підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно і інші. [2, c.61]

      2. Запровадження персоніфікованого  обліку внесків на загальнообов’язкове  державне пенсійне страхування.  Протягом 1998 р. – 2000 року було  проведено комплекс заходів щодо  поетапного впровадження автоматизованого  персоніфікованого обліку згідно  Указу Президента [13, пункт 1-3] Персоніфікований облік спрямований на удосконалення чинної солідарної пенсійної системи та є підґрунтям для запровадження накопичувальної системи, а також спрямований на:

      а) легалізацію доходів працюючих  громадян;

      б) зменшення тіньового сектору  економіки;

      в) скорочення неформальної зайнятості;

      г) збільшення диференціації пенсій залежно  від трудового внеску.

      З 1 липня 2002 року обчислення пенсій здійснюється із заробітку особи за період після 1 липня 2000 року за даними системи персоніфікованого  обліку згідно положення про організацію  персоніфікованого обліку.

      3. Розмежування джерел фінансування  пенсій і соціальних виплат  та звільнення Пенсійного фонду  від невластивих йому виплат. Цей захід передбачає:

      а) цільове та ефективне використання коштів Пенсійного фонду;

      б) здійснення виплат Пенсійним фондом лише тим громадянам, які брали  участь у формуванні його коштів;

      в) забезпечення адресності наданні соціальних виплат;

      г) звільнення Пенсійного фонду від  виплат пенсій згідно із Законами України: «Про судову експертизу», «Про зайнятість населення», «Про державну службу», «Про донорство крові та її компонентів» від виплати соціальних пенсій та ряду соціальних допомог.

      4. Удосконалення організаційної структури  пенсійного фонду включає:

      а) формування Пенсійного як страхового фонду, в якому поєднані всі функції  щодо пенсійного забезпечення (реєстрація платників внесків, збір внесків, їх персоніфікований облік, призначення  та виплата пенсій).

      б) створення наглядової ради в Пенсійному фонді;

      в) запровадження державного нагляду  за дотриманням пенсійного законодавства;

      г) зменшення адміністративних витрат, пов’язаних з виплатою пенсій, шляхом виплати пенсій через банки і  зменшення тарифу послуг підприємств  зв’язку за доставку пенсій;

      д) підвищення ефективності роботи інших  страхових фондів шляхом здійснення пенсійним фондом функцій по збору  і обліку внесків, здійснення контролю за повнотою та своєчасністю справляння зборів. [7, c.33]

      5. Вдосконалення чинного пенсійного  законодавства включає:

      а) поступове запровадження зв’язку  між розміром пенсії і участю працівника у формуванні коштів Пенсійного фонду  – збільшення тривалості часу роботи, за який враховується заробіток для  обчислення пенсій, врахування заробітку  для обчислення пенсії з даних  системи персоніфікованого обліку;

      б) стимулювання більш пізнього виходу на пенсію шляхом збільшення розміру  пенсії в разі відстрочки часу виходу на пенсію;

      в) поступове перенесення джерел фінансування пільгових пенсій за Списком №1 за рахунок коштів підприємств;

      г) запровадження нового порядку відшкодування  підприємствами витрат Пенсійного фонду  на фінансування дострокових пенсій та пенсій за Списком №2;

      д) запровадження диференційованих ставок внесків для окремих категорій  працівників, яким надано право на призначення  пенсій в підвищених розмірах.

      6. Створення законодавчої бази  для нової пенсійної системи  – це прийняття законів України  «Про загальнообов’язкове пенсійне  страхування» та «Недержавне  пенсійне забезпечення». З метою  розроблення узгодженої стратегії  реформування пенсійного забезпечення  в Україні Указом Президента  України було утворено Державну раду з питань пенсійної реформи як консультативно-дорадчий орган та затверджено Положення про Державну раду з питань пенсійної реформи. [2, c. 65]

      Проведена в Україні пенсійна реформа одночасно  із встановленням нових умов пенсійного забезпечення громадян передбачила  і перерахування пенсій нинішнім пенсіонерам, скасування максимального  обмеження розміру пенсій і відновлення  їх диференціації. Це забезпечило підвищення розмірів пенсій з першого дня  запровадження нового закону.

      З 1 серпня 2004 року згідно з Постановою Кабінету Міністрів України «Про додаткові заходи щодо підвищення рівня  пенсійного забезпечення» тим пенсіонерам, розмір пенсії яких не досягав рівня  прожиткового мінімуму, встановленого  для непрацездатних осіб (284,69 грн.), було встановлено надбавки до пенсій у розмірі до 30 гривень.

      А з 1 вересня 2004 року розмір пенсії яких з урахуванням надбавок, підвищень, доплат та індексації не досягає прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, піднято щомісячну  державну адресну допомогу до зазначеного  рівня, встановленого на 2004 рік (284,69 грн.). Таким чином, уперше за роки незалежності України забезпечено виконання  норми статті 46 Конституції України, яка передбачає, що пенсії, інші види соціальних виплат і допомоги, що є  основним джерелом існування, мають  забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого  законодавством. У результаті цих  заходів середній розмір пенсійної  виплати з 1 вересня 2004 року збільшився до 311 гривень проти 139,45 гривень на 1 січня 2003 року (додаток П).

      У подальшому, як визначено в Законі України «Про загальнообов’язкове  державне пенсійне страхування» починаючи  з 2005 року, проводитиметься щорічне  підвищення пенсій не менше ніж на 20% зростання реальної середньої  заробітної плати в Україні порівняно  з попереднім роком та їх індексація.

      Багаторівнева пенсійна система – це шлях до поступового  збільшення співвідношення між середнім розміром пенсії і заробітної плати. Вона покликана усунути чинники  соціальної несправедливості та перерозподілу  коштів Пенсійного фонду на користь  пільгових категорій. Крім того, з  часом пенсійна система стане  потужним джерелом довготривалих інвестицій в економіку країни. Це, своєю  чергою сприятиме збільшенню зайнятості, зростанню доходів громадян і зміцненню фінансової бази пенсійної системи. [7, c. 34-45] 

      2.2. Визначення трудового  та страхового  стажу у вітчизняному  пенсійному забезпеченні.

      Трудовий  стаж в загальній формі визначається як тривалість трудової діяльності працівника. Стосовно сфери пенсійного забезпечення трудовий стаж можна визначити як нараховану за встановленими правилами  тривалість минулої трудової та іншої  суспільно корисної діяльності громадян, яка протікає в певних, визначених законом, суспільних формах і з якою пов’язуються правові наслідки в  галузі пенсійного забезпечення.

      Трудовий  стаж, як особлива міра величини трудової діяльності, має кількісну і якісну характеристики. Перша відображує загальну тривалість трудової та іншої суспільно  корисної діяльності, друга – є  показником не тільки тривалості, а  й характеру трудової діяльності за певними кваліфікаційними ознаками (важкі та шкідливі умови праці, сфера, в якій проходить трудова діяльність, неперервність праці тощо). Виходячи з цього, трудовий стаж поділяється  на: загальний стаж; спеціальний  та неперервний стаж.

      Загальний трудовий стаж – це загальна сумарна  тривалість трудової та іншої суспільно  корисної діяльності, незалежно від  тривалості перерв у ній, нарахована за встановленими правилами. Загальний  стаж для права пенсійного забезпечення має особливо велике значення. Тільки за наявності певної його тривалості виникає право на пенсійне забезпечення в старості, в разі втрати годувальника, який помер від загального захворювання, у разі настання інвалідності внаслідок  загального захворювання, а в окремих  випадках і за вислугу років. Від  тривалості загального трудового стажу  залежить розмір вказаних трудових пенсій, оскільки його тривалість за період до набрання чинності Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», тобто до 1 січня 2004 року, зараховується до страхового стажу. [2, c. 66]

      У стаж роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від  використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.