Пенсійне забезпечення в країнах ринкової економік та в Україні

      Вищим органом у системі виконавчої влади є Кабінет Міністрів  України. До його компетенції належать питання, пов’язані з реалізацією  та виконанням законодавства з пенсійного забезпечення. Кабінет Міністрів  видає підзаконні нормативні акти з  питань здійснення пенсійного забезпечення, щороку подає на затвердження Верховної  Ради Державний  бюджет, складовою  якого є витрати на пенсійне забезпечення, вживає заходів до виконання Державного бюджету, затверджує бюджет Пенсійного фонду України тощо.

      Одним із центральних органів державної  виконавчої влади, що здійснює функції  управління соціальним забезпеченням  у країні, є підвідомче Кабінету Міністрів України Міністерство праці і соціальної політики України.. Це міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних  органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у  сфері зайнятості, соціального захисту  населення, соціального страхування, оплати. Нормування та стимулювання праці, охорони і умов праці, пенсійного забезпечення, соціального обслуговування населення, соціально-трудових відносин, трудової міграції. Через систему підпорядкованих йому органів Міністерство забезпечує реалізацію права громадян на соціальний захист шляхом своєчасного та адресного надання соціальної підтримки, в тому числі державної допомоги малозабезпеченим громадянам, у разі втрати працездатності, досягнення пенсійного віку; здійснення державного нагляду за діяльністю фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування та контролю за додержанням вимог законодавства під час призначення та виплати пенсій.

      На  Міністерство праці України у  сфері пенсійного забезпечення покладені  такі функції, як:

-здійснення державного нагляду у сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування та за додержанням вимог законодавства щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій у солідарній системі, взаємодії Пенсійного фонду України з фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування;

-організація роботи органів соціального захисту населення, пов’язаної з перевірками правильності призначення та виплати пенсій органами Пенсійного фонду України, взаємодія з центральними органами виконавчої влади, підприємствами, установами і організаціями з питань застосування списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість у яких дає право на пільгове пенсійне забезпечення;

-організація та координація в межах своєї компетенції роботи з підготовки нормативно-правової бази з питань пенсійної реформи;

-виконання інших функцій, що випливають з покладених на нього завдань. [2, c.37]

      Коло  повноважень Міністерства досить широке, але більшість із них Міністерство праці і соціальної політики України  виконує через систему обласних, міських, районних, районних в містах управлінь соціального захисту  населення, що входять до складу відповідних  місцевих державних адміністрацій  за принципом подвійного підпорядкування.

      Так, відповідно до Типового положення про  головне управління праці  та соціального  захисту населення обласної, Київської  міської д державної адміністрації  і управління праці та соціального  захисту населення Севастопольської міської державної адміністрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 вересня 2000 р. № 1498 (із змінами), управління у сфері пенсійного забезпечення здійснює такі функції:

-організовує роботу, пов’язану з пенсійним страхуванням громадян (після передачі функцій призначення та виплати пенсій Пенсійному фонду здійснює контроль за їх призначенням та виплатою); надає практичну, консультаційно-правову та організаційно-методичну допомогу; сприяє створенню єдиного автоматизованого банку даних персоніфікованого обліку в системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, розвитку недержавних систем пенсійного забезпечення, впровадженню та розвитку багаторівневої пенсійної системи;

-разом з органами Пенсійного фонду сприяє забезпеченню відшкодування підприємствами витрат на виплату пенсій, призначених у зв’язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням працівників;

-організовує через засоби масової інформації роз’яснення нормативно-правових актів про працю, охорону праці, зайнятість, загальнообов’язкове державне соціальне страхування, пенсійне забезпечення, соціальний захист та обслуговування населення. [2, c. 38]

      Пенсійний фонд України є центральним органом  виконавчої влади, що здійснює керівництво  та управління солідарною системою загальнообов’язкового  державного пенсійного страхування, провадить  збирання. Акумуляцію та облік страхових  внесків, призначає пенсії та готує  документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду  України, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду  України. Діяльність Пенсійного фонду  України спрямовується та координується  Кабінетом Міністрів України.

      Положення про Пенсійний фонд України, яке  затверджене постановою Кабінету Міністрів  України від 28 січня 1992 р. №39, а в  новій редакції – Указом Президента України від 1 березня 2001 р. № 121 (зі змінами) визначено основні завдання Пенсійного фонду України:

-участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері пенсійного забезпечення та соціального страхування;

-забезпечення збирання та акумулювання коштів, призначених для пенсійного забезпечення, повного і своєчасного фінансування витрат на виплату пенсій, допомоги на поховання та інших соціальних виплат, що здійснюються з коштів Пенсійного фонду України;

-ефективне використання коштів Пенсійного фонду України, здійснення в межах своєї компетенції контрольних функцій, удосконалення методів фінансового планування, звітності та системи контролю за витрачанням коштів Пенсійного фонду України.

      Пенсійний фонд України виконує такі функції:

1) бере у межах своєї компетенції участь у розроблені прогнозних показників економічного і соціального розвитку України;

2) планує доходи та видатки;

3) прогнозує і моделює надходження коштів до бюджету Пенсійного фонду України та ефективний розподіл фінансових ресурсів Пенсійного фонду України для забезпечення соціальних виплат;

4) розробляє і в установленому порядку подає пропозиції щодо встановлення або зміни ставок страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та збору на обов’язкове д державне пенсійне страхування;

5) організовує, координує та контролює роботу органів Пенсійного фонду України [5, пункт 1-2]

      Згідно  Закону України «Про загальнообов’язкове  пенсійне страхування», а зокрема  статті 72 «Джерела формування коштів Пенсійного фонду» визначено:

1) страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, крім частини внесків, що спрямовуються до Накопичувального фонду;

2) інвестиційний дохід, який отримується від інвестування резерву коштів для покриття дефіциту бюджету Пенсійного фонду в майбутніх періодах;

3) кошти державного бюджету та цільових фондів, що перераховуються до Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом;

4) благодійні внески юридичних і фізичних осіб;

5) добровільні внески;

6)інші надходження відповідно до законодавства Стаття 73 цього Закону «Використання коштів Пенсійного фонду» визначає напрями їх використання:

      а) виплату пенсій;

      б) надання соціальних послуг;

      в) фінансування адміністративних витрат, пов’язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду;

      г) оплата послуг з виплати та доставки пенсій;

      д) формування резерву коштів Пенсійного фонду.

      Накопичувальний фонд створюється Пенсійним фондом як цільовий позабюджетний фонд. Джерелами  формування коштів Накопичувального фонду  є:

1.страхові внески застрахованих осіб, що спрямовуються до Накопичувального фонду;

2.інвестиційний дохід, що утворюється внаслідок розміщення та інвестування коштів накопичувального фонду в порядку, встановленому законом;

3.суми від фінансових санкцій, застосованих відповідно до Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування за порушення встановленого законодавством порядку нарахування, обчислення і сплати страхових внесків, щ спрямовуються до Накопичувального фонду та використання коштів цього фонду, а також суми адміністративних стягнень, накладених відповідно до закону на посадових осіб та громадян за ці порушення.

Отже, можна  визначити головну функцію системи  пенсійного страхування, суть якої полягає  у формуванні в спеціальних страхових  фондах фінансових потреб учасників  страхової системи в разі настання соціальних ризиків, тобто ризиків, пов’язаних із суспільною діяльністю людини, її здоров’ям матеріальним забезпеченням у старості.

Відповідно  основними завданнями системи пенсійного страхування є:

-створення та забезпечення функціонування страхових інституцій;

-акумуляція у страхових фондах необхідних фінансових ресурсів через цільові платежі страхувальників, тобто осіб, які спрямовують частину власних коштів на користь осіб, які потребують захисту від страхових ризиків;

-забезпечення збереження та відтворення цільового використання коштів страхових фондів;

-розподіл ресурсів страхових фондів між застрахованими особами вразі виникнення страхового ризику у вигляді страхових виплат – пенсій;

-регулювання відносин між учасниками страхової системи – страховиком, страхувальниками та застрахованими особами.

      Отже, в загальному можна сказати, що із запровадження трирівневої системи  пенсійного страхування певною мірою  врегулювались питання пенсійного забезпечення непрацездатних громадян похилого віку, інвалідів, осіб, які  втратили годувальника у виплаті  пенсій, компенсаційних виплат, додаткових пенсій.

      1.2. Еволюція та історичні етапи розвитку системи пенсійного страхування.

      Об’єктивна  необхідність в утриманні непрацездатних членів суспільства існувала з давніх-давен. Протягом століть цю функцію виконувала церква, благодійні організації, товариства взаємодопомоги.

      Виникнення  державного соціального забезпечення стало результатом розвитку промисловості  та широкого застосування на промислових  підприємствах найманої праці. Формування капіталістичного способу виробництва  призвело до виникнення необхідності в організації державної системи  захисту найманих працівників від  соціального ризику втрати заробітку. Найчастішими причинами втрати заробітку  були нещасні випадки на виробництві  і професійні захворювання. Через  те першими виплатами по державному соціальному страхуванню стали  допомоги у зв’язку з трудовим каліцтвом та захворюванням, які  називалися пенсіями.

      З-поміж  перших країн світу, які запровадили  солідарну пенсійну систему на зламі  ХІХ-ХХ століть були Німеччина, Англія, Франція та Швейцарія, а згодом Чехословаччина і Румунія. За межами Європи першими  такі самі пенсійні системи у 20-х  роках минулого століття заснували  три латиноамериканські країни –  Чилі, Аргентина та Уругвай. З початку  зародження пенсійного страхування  проводилося страхування не старості, а інвалідності, оскільки через важкі  умови праці та побуту більшість  найманих працівників, які доживали до 65 років, фактично ставали непрацездатними.

      У Росії пенсійне забезпечення було започатковане  з ухваленням у 1901 році Тимчасових правил про пенсії робітникам казенних гірничих заводів і рудників, які втратили працездатність та прийняттям у 1903 році Закону «Про виплату відшкодування  робітникам, потерпілим внаслідок нещасних випадків». Але цей Закон, по суті не встановлював права працівників на матеріальне забезпечення у зв’язку з нещасними випадками на виробництві, а в основному передбачав особливості відповідальності роботодавців, яка базувалась на цивільно-правових засадах. За цим Законом роботодавець звільнявся від відповідальності за наявності умисної чи грубої необережності потерпілого. Але призначувана у зв’язку з трудовим каліцтвом компенсація називалася пенсією.