Казначейська система обслуговування бюджету: ефективність функціонування та механізм управління

Для розв'язання широкого спектра  проблем подолання економічної  скрути в Україні, для забезпечення національного піднесення треба насамперед забезпечити матеріальну базу економічних реформ як на рівні окремих підприємств, компаній, так і на рівні країни в цілому. На нашу думку, саме в цьому полягає глибинний сенс тих процесів, які відбувалися в господарстві країни протягом 90-х років. Зростання, яке спостерігаємо останніми роками в Україні засвідчує, що на мікро і макрорівнях сформована певна фінансова база, яка дає змогу здійснити просування у напрямку застосування новітніх технологій, нових підходів до менеджменту. Така робота дасть можливість українським підприємствам вийти на досягнутий в інших країнах рівень результатів виробництва та виробничих відносин. При цьому рух уперед буде тим динамічнішим, чим ширшим буде фронт перетворень виробничих процесів як в організаційно-економічному, так і у техніко-технологічному плані.

Велика частка національного продукту у вартісному вираженні прибирає форми бюджетних ресурсів, окремі складові яких суттєво вирізняються з точки зору їхньої інвестиційно-регулювальної  ролі у відтворювальних процесах. Так, обсяги й напрями використання ресурсів бюджетних цільових фондів апріорі визначені та жорстко регламентуються державою через Державне Казначейська служба України, яке здійснює фінансування бюджетних видатків.

„Державні фінанси", тобто насамперед система бюджетів держави, в ринкових умовах є одним із найдієвіших інструментів впливу на темпи та пропорції розвитку економіки й соціальної сфери [30, с.31].

Історія зародження, становлення і  розвитку казначейства надзвичайно  багата і тривала.

Термін «Казначейство» походить від поняття «казна», яке в перекладі з тюркської означає сукупність фінансових ресурсів держави. Казначейська служба (the Treasury) в перекладі з англійської означає скарб, цінність.

Терміни «казна» і «Казначейство» мають різні тлумачення в різних країнах. Це можна пояснити розвитком та еволюцією з роками казни як суспільного фінансового інституту, який є частиною спадку, традицій і культури в різних державах.

Проблематику діяльності територіальних органів Державної казначейської служби України досліджують такі вітчизняні вчені, як: П.Г. Петрашко, О.О. Чечуліна, В.Г. Александров, С.О. Булгакова, О.I. Назарчук, Н.I. Сушко, К.М. Огданський, С.І. Юрій, В.І. Стоян та інші.

Розглядаючи сучасні аспекти  проблеми функціонування інституту казначейства, як керуючої системи у сфері фінансів, ми не можемо не розглянути історичні корені цього явища. Без цього кроку виключається можливість прийняття ефективних управлінських рішень у сфері бюджетних правовідносин на сучасному етапі. Неможливо кваліфіковано орієнтуватися у певних проблемах, не розуміючи їх історичну сутність і не володіючи напрацьованим за минулі часи досвідом.

Наприкінці 18 століття Петро І прийняв рішення заснувати такий вид управляючої державної установи як колегія. Створюючи колегії, Петро І перш за все прагнув виділити крупні групи справ та доручити кожну з них особливій вищій установі. Центральною ідеєю функціонування колегії було колегіальне прийняття як управлінських рішень, так і рішень за результатами обговорення будь-якої справи. Серед усіх колегій особлива увага приділялася камер-колегії, берг-колегії, комерц-колегії, мануфактур-колегії та штатс-конторі. Коло їх завдань було окреслене вирішенням найбільш важливих питань того часу, а саме управлінням фінансами, справами, пов'язаними з розвитком промисловості, торгівлі та взагалі народного господарства.

Зосередимо свою увагу на камер-колегії. Вона повинна була збирати доходи, а також шукати додаткові джерела  надходження грошових коштів в казну  держави. Витрачанням державних коштів займалась штатс-контора. Першим президентом камер-колегії був призначений князь Дмитро Голіцин. Це відбулося 15 грудня 1717 року.

За часів правління Катерини II відбулися деякі зміни в діяльності камер-колегії. До зобов'язань, які були раніше додалися інші, а саме :

• збір доходів як в повному обсязі, так і у визначений час;
• доставка зібраних доходів до необхідних місць;
• забезпечення збереженості зібраних доходів;
• складання щорічних реєстрів про доходи кожного уєзду губернії, при цьому наведена інформація повинна бути точною;
• доведення усіх відомостей про доходи та витрати губернії до відома державного казначея.

За часів правління імператора Павла була заснована посада державного казначея. Таким чином, фінансове управління в країні як і раніше здійснювалося казенними палатами, але тільки тепер під наглядом державного казначея.

У 1821 році 2 лютого був виданий імператорський указ про заснування

департаменту Державної казначейської служби, головним завданням якого були:

- контроль за рухом коштів по надходженням та витратам усіх

 казначейства;

• здійснення головного рахівництва усіх надходжень та витрат держави.

Можна сказати, що саме з цього періоду і почалося становлення Державної казначейської служби, яке протягом часу приймало все більш розвинені форми та державну значимість.

Казначейська служба як спеціальний фінансовий орган, що відав касовим виконанням державного бюджету, в Росії був заснований після 1863 року як департамент Державної казначейської служби у складі Міністерства фінансів. Усі зібрані казначейською системою прибутки надходили на єдиний рахунок у Державному банку. Казначейська служба організовувало стягування податків, зборів, мита, вело облік прибутків держави і відпускало кошти на витрати, передбачені державним бюджетом.

Повний бюджет України був складений  при гетьмані Павлові Скоропадському. Загальну суму його прибутків обраховано на 3.249.730.000 крб., видатків - 5.346.735.000. Дефіцит у 2.097.005.000 крб. мав бути покритий випуском серії білетів державної скарбниці на суму 1.004.650.000 крб. та іншими кредитними операціями на суму 1.092.355.000 крб. Можна вважати, що з Маніфесту Олександра І «Про затвердження міністерств» від 8.10.1802р. серед перших міністерств було і Міністерство фінансів. В його завдання входило управління державним майном, яке давало необхідні доходи, і фінансування державних потреб.

Україна, як відомо, була провінцією Росії. Між нею та іншими провінціями  щодо бюджету нічого відмінного не було. Спроби побудувати бюджет України  на базі власної державності здійснювалися у 1917-1920 роках. Центральна Рада наприкінці 1917 року намагалася зробити незалежними фінанси України від фінансів Росії. [12, с.15-1]

За часів Радянського Союзу касове виконання Державного бюджетуздійснював Державний банк СРСР. Система виконання Державного бюджету, що функціонувала в колишньому СРСР, була досить ефективною і в цілому відповідала потребам централізованої планової економіки, її функціонування забезпечувала органічна взаємодія, з одного боку, державних банків, з другого - Міністерства фінансів, його місцевих органів та галузевих міністерств і відомств.

Із здобуттям незалежності в  Україні виникла природна необхідність створення прийнятої в усьому світі фінансової структури для  контролю за виконанням бюджету.

Зміни в 1993 році функцій Національного банку України, закріплення його незалежності від уряду України ускладнили процес касового виконання Державного бюджету через банківську систему, призвели до некерованості бюджетним процесом, розпорошення бюджетних коштів на рахунках, відкритих в установах комерційних банків. В багатьох випадках безпідставно затримувалося перерахування коштів через банківську систему, внаслідок чого до державного бюджету України кошти надходили із запізненням або зовсім не надходили. Питання видаткової частини державного бюджету також були не регульовані. Практично контроль зі сторони держави за виконанням державного бюджету та управління наявними коштами не здійснювалися. З іншого боку, реалізація принципу самостійності бюджетів усіх рівнів призвела до неможливості виконання державного бюджету фінансовими органами. Таким чином, виникли об'єктивні передумови для створення у державі окремого органу виконавчої влади, який би забезпечив прозорість бюджетного процесу на стадії його виконання, створення системи ефективного управління бюджетними коштами, здійснення контролю за цільовим спрямуванням бюджетних коштів, надання користувачам достовірної інформації про виконання Державного бюджету України. [14, с.18]

У 1995 році Указом Президента України "Про Державна казначейська служба " від 27.04.95р. №335 засноване Державна казначейська служба України, постановою Кабінету Міністрів визначені його структура, основні завдання та функції.

Постановою Кабінету Міністрів  України від 28 березня 2011 р. № 346 "Про  ліквідацію урядових органів" Державна казначейська служба України було ліквідовано. Указом Президента України від 13 квітня 2011 р. № 460/2011 "Про Положення про Державну казначейську службу України", було затверджено відповідне Положення та встановлено, що Державна казначейська служба України є правонаступником прав та обов'язків Державної казначейської служби України - урядового органу державного управління, що діяв у системі Міністерства фінансів України.

Сьогодні новостворене Державне Казначейська служба намагається продовжити те, що започаткували перші українські казначеї.

В своєму розвитку Державне Казначейська служба України пройшло певні етапи, які супроводжувались заснуванням організаційної структури органів казначейства, перерозподілом виконання функцій як між банківською і фінансовою системами, галузевими міністерствами і відомствами, так і між підрозділами центрального апарату Міністерства фінансів України, його місцевими фінансовими органами із запровадженням казначейського виконання бюджетів, шляхом здійснення оплати рахунків розпорядників коштів за надані їм товари та послуги на підставі поданих підтверджувальних документів. При цьому запроваджено процедури контролю, які здійснюються органами Державної казначейської служби. 1996 рік став роком завершення створення структури органів Державної казначейської служби, яка налічує на сьогодні близько 13 тисяч працівників. [15, с.19]

Була розпочата передача функцій фінансування від галузевих управлінь Міністерства фінансів України Головному управлінню Державної казначейської служби. 2001 роки стали для казначейства роками оптимізації процесу управління бюджетними ресурсами шляхом удосконалення функцій по виконанню видаткової частини бюджету. З 1 січня 2009 р. на казначейське обслуговування місцевих бюджетів за видатками були переведені місцеві бюджети Івано-Франківської області.

Підводячи підсумки пройдених етапів розвитку казначейської системи  необхідно відзначити , що органи Державної казначейської служби України реалізували функцію обслуговування місцевих бюджетів, при цьому було забезпечено:

• відповідну прозорість бюджетного процесу;
• поточний контроль за цільовим спрямуванням коштів;
• достовірність звітних даних про виконання Державного бюджету

за видатками. 

1.2. Зміст і призначення фінансового контролю.

Сучасний етап суспільного та економічного розвитку України потребує чіткої керованості  процесів трансформування національної економіки з боку органів державного управління. В умовах запровадження  ринкових відносин важливо оптимально поєднати притаманні ринку регулятори економіки з усвідомленим належно організованим управлінням державним господарством. Адже реформування економічних відносин у напрямку ринкових перетворень в Україні охоплює тією чи іншою мірою всі сфери діяльності суспільства. За умов загального занепаду та розбалансованості економіки, росту тіньового капіталу в усіх сферах діяльності, неефективного та безвідповідального витрачання коштів бюджетів усіх рівнів та коштів централізованих державних цільових фондів актуального значення набуває фінансовий контроль з боку органів державної влади та управління.

Важливе значення має фінансовий контроль як форма контролю з боку держави  за законністю та обґрунтованістю виконання  фінансових операцій із визначення результатів  господарської та управлінської діяльності, створення і використання фондів фінансових ресурсів на цілі економічного та соціального розвитку держави.

Організаційні форми цього контролю мають відповідати вимогам частини  другої статті 19 Конституції України, якою передбачено: "Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією і законами України".

За своєю економічною сутністю фінансовий контроль - це комплекс заходів, що вживаються законодавчими і виконавчими органами влади всіх рівнів, а також спеціально створених установ, для забезпечення законності

та ефективності формування, володіння  та використання фінансових ресурсів з метою захисту фінансових інтересів  держави, місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання та громадян, а також успішного досягнення поставлених цілей у сфері фінансів.

Фінансовий контроль являється  важливим елементом системи управління фінансами. Він включає контроль за дотриманням фінансово-економічного законодавства у процесі формування і використання грошових фондів, оцінку ефективності фінансово-господарських операцій і доцільність здійснених видатків. [3, п.8].

На відміну від усіх інших  видів контролю, він має місце  в усіх сферах суспільного відтворення і супроводжує процес руху грошових коштів та стадію осмислення фінансових підсумків.