Види банківських операцій з цінними паперами, інвестиційна діяльність банків (на прикладі ПАТ «АКТАБАНК»)

В умовах ринкової економіки чи не найважливішу роль у здійсненні інвестиційних  процесів у народному господарстві відіграє банківська система.

Банківський сектор в Україні має непогані передумови для розвитку і є суттєвою складовою фінансової системи країни. Багатьох аналітиків сьогодні в Україні турбує той факт, що у банків сконцентровано занадто багато можливостей. З другого боку, обмежувати сферу діяльності банків в умовах нестабільності норм обов’язкових резервів просто неетично. Тому центральним питанням залишається, а чи варто розділяти функції банків на кредитну та інвестиційну., розділивши за даною ознакою і самі банки? Безумовно, в Україні немає поки що такої необхідності. Ринок цінних паперів ще не на стільки розвинутий, щоб його стагнація могла відбитися на банківській системі. Тим часом багато українських банків вже давно звернули свої погляди на цей ринок і, активно брали участь у приватизації, а сьогодні вже активно працюють на ринку акцій. Проте звертаючись до міжнародного досвіду, важко не зауважити, що рано чи пізно більшість країн стикаються з проблемами поділу банківського сектору на інвестиційний і кредитний, і лідером цього, звичайно, є США, які ще в 30-ті роки відчули на собі усі «принади» доступу банків до всіх сегментів фінансового ринку.

Росія, як і Україна, йде особистим  шляхом. Банкам дана можливість дій  на ринку акцій, практично безконтрольно, на учать у приватизації і т. д. Головна ідея, яку переслідує така політика стосовно банків, — це прискорення інтеграції промислового та банківського капіталів. З іншого боку центральний банк Росії (ЦБР) проводить активну політику стосовно кредитування інсайдерів, асоційованих компаній. Суперечливість держави і ЦБР очевидна. А тим часом, результат так схожий на український: в інвестиційній сфері банки полишені самі не себе. [12, с. 7]

В Україні ситуацій по-своєму унікальна. Проблема в тому, які саме цінні  папери можна вважати інвестиційними. За визначенням американців, інвестиційні цінні папери — це папери, у тому числі облігації, термін обертання яких більш одного року.

Теоретично вважається, що ціна довгострокових облігацій протягом року може змінитися  при зміні рівня процентних ставок. Як відомо, особливості національних процентних ставок не порівняні з західними стандартами, тому в середньому зміна цін у них і нас буде відбуватись в різних тимчасових проміжках. Відповідно наші 3-х місячні цінні папери за ціновим фактором цілком порівняні з їхнім розумінням інвестиційних цінних паперів. Інвестиційна діяльність посідає друге місце після кредитної в плані доходів сучасних банків у країнах зі сталою економікою. В Україні поки що розвиваються на належному рівні первинний фондовий ринок, вторинний ринок цінних паперів знаходиться на стадії формування. Таке становище гальмує розвиток інвестиційних процесів, окрім того, в умовах постійного попиту на кредиту та досить високих відсоткових ставок більшість банків не вкладає значних сум коштів у інвестиції, однак у перспективі, з розвитком фондового ринку, доходи від цінних паперів матимуть питому вагу у структурі доходів банків. На сьогодні ринок цінних паперів в Україні розвивається з кожним днем і розширює сферу своїх інвестиційних можливостей. Вирішальним чинником для такого швидкого розвитку стала катастрофічна нестача грошової маси. А саме однією з основних функцій ринку цінних паперів є залучення додаткового оборотного капіталу шляхом емісії забезпечених цінних паперів — акцій, облігацій, векселів тощо. Також нестача власних грошових коштів для інвестування покривається за допомогою довгострокових кредитів.

Фондовий ринок має значні можливості для подальшого розвитку. За роки свого  існування в Україні він довів  перспективи і масштаби вигод, що їх можна отримати на регульованому ринку цінних паперів. В Україні існує дуже багато ніш маркетингового характеру по інвестиційних банківських операціях, які мають великі перспективи розвитку і які зараз заповнені лише наполовину послугами банків, або торгівців цінними паперами.

Розвиток інвестиційного банківського бізнесу можна вважати досить перспективним не тільки як механізм розподілу ризику у національній банківській системі, але й як інструмент залучення капіталу із-за кордону.

Для України інвестиційний банківський сектор — то є насамперед нова галузь, так би мовити інновація. У перспективі банки можуть стати найбільш активними учасниками ринку цінних паперів, серйозним конкурентом інших інвестиційних інститутів.

Правильна інвестиційна діяльність є  основною умовою стабілізації економіки та переходу до відтворювальних процесів. На сьогоднішній день джерела фінансування не можуть дати достатнього обсягу інвестицій для забезпечення розширення виробництва. Причинами, що стримують інвестиційну діяльність є: концептуальна недосконалість політичних та економічних реформ, повільність темпів їх проведення, спад виробництва, вивіз національного капіталу і нестабільність виробництва.

Але попри все сказане можна  відмітити, що на сьогодні ринок цінних паперів в Україні є тим сектором економіки, який характеризується досить динамічним розвитком.  Однак на шляху становлення державного регулювання фондового ринку України існують певні проблеми і труднощі. Це пов’язане з недостатнім розумінням важливості та механізмів здійснення державного впливу на ринок цінних паперів.

3.2. Концептуальні підходи до управління банківського інвестиційного портфеля

Сучасний український ринок  цінних паперів ще дуже молодий –  основні його суб’єкти – банк, фондові  біржі, інвестиційні компанії – сформувались до середини 90-х років. Але й за минулий, відносно короткий час він пройшов значний шлях. Сьогодні на ньому представлені практично всі типи цінних паперів – акції, облігації, векселі, які випускаються різними емітентами – державними і муніципальними органами влади, акціонерними компаніями. Розвиток українського фондового ринку вимагає можливості застосування наукових методів його дослідження і підготовки рішень за конкретними операціями.

Банківські інвестиції в ліквідні цінні папери виконують ряд важливих функцій у питаннях внутрібанківського управління. Ці цінні папери забезпечують додаткове, відмінне від кредитів, джерело доходів, яке особливо важливе для керівництва та акціонерів банку, коли доходи від наданих позик знижуються. Інвестиції банку в цінні папери також є джерелом ліквідності і для обмеження обсягу готівкових резервів, а також запозичення на грошовому ринку у випадку необхідності вилучення депозитів або для задоволення інших насущних потреб у фінансах. Вкладання у цінні папери допомагають зменшити податкові зобов’язання банку шляхом інвестицій у папери, звільнені від оподаткування. Придбання високодохідних цінних паперів дозволяє компенсувати високий ризик кредитного портфеля.

Банки активізуються на фондовому  ринку шляхом створення дочірніх фінансових компаній і безпосередньо беруть учать в інвестиційних і брокерських фірмах. Більшість банків активно надає своїм клієнтам консалтингові послуги з широкого кола питань, які пов’язані з інвестуванням капіталу в ті чи інші фінансові активи. Консультаційне обслуговування опирається на висококваліфікований персонал, внутрішню інформаційну систему банків і на багаторічний досвід роботи на фінансових ринках. Усе це дозволяє проводити глибокий аналіз співвідношення між доходами і ризиком різних активів і складати для клієнтів алгоритми купівлі і формування портфеля цінних паперів з урахуванням динаміка їх дохідності.

Основні чинники, які впливають  на масштаби інвестиційної діяльності банку і вибір інвестиційної  політики:

1. етап життєвого циклу банку (етапи створення, швидкого і стійкого зростання, стабілізації, сповільнення зростання і поступове припинення діяльності);
2. загальний тип поведінки і політика банку на ринку (консервативний, поміркований або агресивний), види і масштабність цілей, які ставить перед собою банк, а також стратегія його розвитку;
 

3. розміри банку і мережі його відділень (міжрегіональна або регіональна мережа);
4. готовність банку йти на значні затрати, які не принесуть прибутку в найближчому майбутньому (інвестиційні операції вимагають дорогого ресурсного та інформаційного забезпечення).

При впливі на інвестиційну політику необхідно враховувати ряд обмежень.

По-перше, структура пасивів банку, а саме: питома вага зобов'язань по залучених коштах на розрахункові рахунки організацій і на вклади до запитання, може не дозволити банкові використовувати «короткі» пасиви для ефективних інвестицій. Банку можуть бути невигідні довготермінові інвестиції, як це відбувалося в 1991-1995 рр. (високий рівень інфляції, менша ризикованість і велика прибутковість операцій з валютою і з короткотерміновими державними паперами).

По-друге, банк для ведення інвестиційних  операцій повинен володіти значними надлишками ліквідності, що пов'язано  із самою природою інвестицій (трансформація  короткотермінових залучених ресурсів у більш тривалі вкладення), а також з великим ризиком і часто неліквідністю самих інвестицій, що була характерною для українського фінансового ринку початку 90-х років і кінця 1997 р.

По-третє, регулююча діяльність НБУ, спрямована на обмеження ризику і встановлення пріоритетних об'єктів інвестицій (створення резервів під знецінення цінних паперів).

По-четверте, на масштаби інвестиційної  діяльності впливає організаційна  структура банку. Очевидно, що інвестиційний  банк активніший на фондовому ринку, ніж універсальний.

Сьогодні перед банками стоїть актуальне завдання збереження і  примноження грошових коштів своїх  клієнтів. Кредитні ресурси використовуються банком по-різному і з відомим  ступенем ризику. Затяжна інфляція першої половини 90-х років крім високих доходів забезпечила українським банкам можливість недбало ставитись до проблеми «поганих» боргів.

Прострочена заборгованість швидко знецінювалась. Свідомо йдучи на ризик при  розміщенні грошових коштів, керівники  банків часто не готові додатково  залучати грошові кошти, бо залучення цих грошових коштів і ризик при їх розміщення призводить до збільшення зобов'язань банку, що, в свою чергу, при ризиковій політиці може призвести до банкрутства. Виходячи з вище неведеного, кожний банк для залучення грошових коштів повинен розробляти свою концепцію розміщення грошових коштів у високодохідні, але безризикові операції і фондові інструменти.

Банк, як інституційний інвестор, здійснює різноманітні передбачені законодавством операції з цінними паперами. Об'єднуючи кошти вкладників (фізичних і юридичних осіб), банк шукає можливість їх розміщення у дохідні цінні папери. Сформувати інвестиційний банківський портфель – значить зібрати воєдино придбані в ході активних операцій фондові інструменти.

Дохід, отриманий банком від свого інвестиційного портфеля, повинен сприяти виконанню зобов'язань перед вкладниками і клієнтами. Таким чином, створюючи інвестиційний портфель і вкладаючи кошти в різні фінансові інструменти, банк старається покрити частину своїх процентних витрат. Частина, яка залишилась, повинна покриватись за рахунок доходів від кредитування реального промислового сектора, комісійних та інших операцій.

Розвиток фондового ринку в  Україні ставить нові вимоги в  сфері планування інвестиційної  діяльності. На відміну від кредитної політики банку портфель цінних паперів наділений великою ліквідністю і мобільністю, які дають змогу інвестору при необхідності конвертувати фінансові інструменти в грошові кошти. В межах інвестиційного портфеля банк може дозволити собі використати короткотерміновий депозит для операцій на фондовому ринку.

Необхідно зазначити, що портфельне інвестування дозволяє поліпшити умови інвестування, надавши сукупності цінних паперів  такі інвестиційні характеристики, які  недосяжні з позиції окремо взятого цінного паперу і можливі тільки при їх комбінації.

Тільки в процесі формування портфеля досягається нова інвестиційна якість із заданими характеристиками. Таким чином, портфель цінних паперів  є тим інструментом, за допомогою  якого інвестору забезпечується потрібна стійкість доходу при мінімальному ризику.

Як я вже зазначала раніше, при формуванні інвестиційного портфеля інвестор повинен чітко сформувати свою стратегію управління і визначити  майбутній тип портфеля.

На фондових ринках обертається  велика кількість цінних паперів і число їх можливих комбінацій – велике. Інвестори можуть формувати портфелі з різним рівнем ризику. Різні інвестори мають відмінні цілі.

Відтак, при здійсненні своєї інвестиційної  стратегії банки можуть орієнтуватися  на різні цільові установки: отримання більш або менш високого і стабільного поточного доходу або дивідендів, зростання вартості самих цінних паперів, тобто збільшення вкладеного капіталу. Нарешті, можливе поєднання обох цілей.

Разом із цим, у будь-якому випадку  при формуванні стратегії інвестування необхідно виконувати так зване «золоте правило інвестування», воно полягає у тому, що дохід від вкладів у цінні папери прямо пропорційний ризику, на який готовий пійти інвестор заради бажаного доходу. Зв¢язок між ступенем ризику і нормою прибутку визначається так: мінімально необхідна для інвестора норма прибутку дорівнює нормі прибутку за безризикованими інвестиціями плюс премія за ризик по даній інвестиції.

Розглянемо відмінності варіантів  банківської інвестиційної політики (див.табл. 3.1).

Таблиця 3.1

Види  банківської інвестиційної політики

Інвестиції у цінні папери та інші об¢єкти можуть складати десятки позицій, обчислюватися великими сумами й охоплювати багато контрагентів банку. У випадку, коли виникає проблема професійного управління активами і залученими під них ресурсами як єдиним цілим, мова йде про інвестиційний портфель. Разом із цим, як регульоване ціле може виділятися сукупність джерел коштів, які формують інвестиційний портфель. Відтак, виникає можливість розглядати відносно замкнутий оборот коштів банку із залучення і вкладання грошових ресурсів для формування такого портфеля.