Шпаргалка по "Економіки праці"

Розрiзняють конкретну й абстрактну працю. Конкретна праця — це доцiльно спрямована дiяльнiсть людини, результатом якоi e створення певноi споживноi вартостi. Абстрактна праця — це витрати людськоi енергii, частка затрат суспiльноi працi безвiдносно до тiei конкретноi форми, в якiй вона здiйснюeться.

Подвiйнiсть  поняття «праця» зумовлюe I подвiйнiсть ii змiсту. Змiстом конкретноi працi e кiлькiсний i якiсний склад трудових функцiй (вiдмiннiсть у професiях, рiвнях квалiфiкацii працiвникiв), iх спiввiдношення i взаeмозв'язок у конкретному процесi працi.

13. Змiст та характер  працi. Види працi та ii характеристики.

Праця вiдiграe важливу роль у розвитку людського суспiльства i людини. Праця – це доцiльна, свiдома, органiзована, дiяльнiсть людей, спрямована на створення матерiальних i духовних благ, необхiдних для задоволення суспiльних i особистих потреб людей. Процес працi мiстить три основнi моменти: доцiльну дiяльнiсть людини, тобто власне працю; предмет працi, на який спрямована праця; засоби працi, з допомогою яких людина впливаe на предмет працi. У процесi працi формуeться система соц-трудових вiдносин, що e стрижнем суп. вiдносин на рiвнi народного госп., регiону, органiзацii та окремих iндивiдiв. Праця – основа життeдiяльностi i розвитку людського суп. Змiст i хар-р працi залежать вiд ступеня розвитку продуктивних сил i суспiльних вiдносин. Розрiзняють конкретну й абстрактну працю. Конкретна праця – це доцiльно спрямована дiяльнiсть людини, результатом якоi e створення певноi споживноi вартостi. Абстрактна праця – це витрати людськоi енергii, частка затрат суспiльноi працi без вiдносно до тiei конкретноi форми, в якiй вона здiйснюeться. Система суп. вiдносин визначаe хар-р працi. Розрiзняють загальнi i частковi ознаки працi. Загальнi ознаки працi визнаються передусiм формою власностi i вiдображають вiдношення працiвникiв до засобiв виробництва, до продукту своei працi. Вони виявляються також у сусп. природi працi; у ступенi примушування до працi. З урахуванням цих ознак праця може бути вiдчуженою i не вiдчуженою вiд процесу виробництва i його результатiв, безпосередньо i опосередковано суспiльною, вiльною i вимушеною. Частковi ознаки хар-ть специфiчнi особливостi функцiонування роб. Сили. Змiст i хар-р працi тiсно взаeмозв’язанi. Вони взаeмо обумовлюють один одного i змiнюються пiд впливом розвитку продуктивних сил i суспiльних вiдносин. В умовах становлення i функцiонування ринковоi економiки, рiзноманiтностi форм власностi набуваe великого значення вивчення проблем продуктивностi, удосконалення оплати працi, органiзацii i нормування, полiпшення планування трудових показникiв.

14. Праця та науково-технiчний  прогрес.

Серед матерiально-технiчних факторiв особливу роль вiдiграe науково-технiчний прогрес,  який  впливаe  на  засоби  виробництва,   його   органiзацiю  й управлiння, працiвникiв. НТП здiйснюeться за такими напрямами: розвиток науки; впровадження комплексноi механiзацii та автоматизацii, удосконалення технологii виробництва; хiмiзацiя виробництва, iншi. Технологiчну озброeнiсть працi визначають такi показники: електро-, енерго-, фондоозброeнiсть працi (Фо), фондовiддачi (Фв), рiвень механiзацii працi, тощо.

Під впливом научно-техничсского прогресу (НТП) відбуваються такі процеси, як систематична зміна змісту переважно фізичної праці в результаті комплексної механізації, автоматизації, кібернетизації виробництв і конкретного поліпшення його організації. Повышастся загальноосвітній й культурно-технічний рівень й кваліфікація работинков, на тлі безперервного росту продуктивності як суспільного , так й індивідуальної праці підвищується рівень й якість життя населення.

Могутнім  фактором росту производитсвеных сил  суспільства є органічна сполука науки з виробництвом , тому що иаучно-техническая революція (НТР) означає не просте застосування нових видів знергии, матеріалів, злектронно-вичислительных машин й навіть комплексної автоматизації виробництва , а глибоку перебудову всього технічного базису виробництва , форм його організації іі управлення.

15. Гуманiзацiя працi

Гуманiзацiя  працi орieнтована на створення бiльш  людяних умов працi.

До методiв  гуманiзацii працi вiдносять:

пристосування виробництва до людини (а не навпаки, як це маe мiсце у сучасних умовах);

збагачення  змiсту працi; чергування робiт, якi виконуються; поширення трудових функцiй;

вiдповiднiсть  квалiфiкацii  працiвникiв  складностi виконуeмих робiт;

пiдвищення престижностi працi, ii вiдповiдальностi, самостiйностi;

активна участь у вирiшеннi виробничих завдань, поширення “виробничоi демократii”, перехiд вiд жорстких форм управлiння  до гнучких, колективних форм;

створення можливостей збереження розвитку, самоудосконалення  особистостi працiвника.

iншi.

З урахуванням цих напрямкiв гуманiзацii працi  “Економiка працi”: будуe сучаснi системи мотивацii працi (зокрема, гнучкi форми оплати, оцiнки заслуг) гнучкi форми зайнятостi, обґрунтовуe доцiльну регламентовану тривалiсть робочого часу, ефективнi форми професiйноi пiдготовки  та перепiдготовки кадрiв, нормальний рiвень iнтенсивностi працi та iн.

16. Управлыння суспыльною працею.

Праця припускає визначену суспільну  форму, тому що завжди є суспільним процесом. Суспільна праця це відношення окремих індивідів й колективів друг до друга :у процесі виробництва , визначена форма суспільного зв'язку .

Організація суспільної праці являє собою  одну з функиий управлення суспільством , а методи, що лежать в основі загальної  системи управлення суспільним виробництвом, визначають механізм управлення працею в масштабі як суспільства , так і конкретних підприємств. Методи і прииципы управлення обумовлені характером виробничих відносин, відбивають іі конкретизують зміст економічних законів і за кономерностей керування . Вони виступають як основні положення і правила, якими керуються органи управлення в силу социально-зкономнческих умов, спожившихся в суспільстві .

У той  же час не слід упускати з виду , що розширення оперативно-господарської  самостійності підприємств не означає  відмовлення від необхідності управлення йми з боку суспільства . Держава покликана вьшолнять визначені адміністративні й организационно-распорядитсльные функції в зкономнке. З помош.ью системи мір законодавчого , исполиительного і контролюючого характеру держава здійснює управлсние економікою і її регулювання.Керування суспільною працею є складовою частиною процесу відтворення. Воно вирішує задачі стимулювання економічного росту , регулювання зайнятості, зменшення нерівності в розподілі доходів .

Свої  функііии держава виконує, застосовуючи різні методи воздсйствия на економіку, що міняються в залежності від зкономических задач , матеріальних можливостей держави, накоплениого досвіду регулювання.

17. Поняття та сучасне розумiння сутностi соц-труд вiдносин

Соц-труд вiдносини – це комплекс взаeмовiдносин мiж iхнiми сторонами – найманими працiвниками та роботодавцями, суб'eктами i органами сторiн за участi держави (органiв законодавчоi та виконавчоi влади) i  мiсцевого самоврядування, що пов'язанi з наймом, використанням, вiдтворенням робочоi сили та спрямованi на  забезпечення високого рiвня життя особистостi, колективiв та суспiльства в цiлому. Цi вiдносини охоплюють широке коло питань – вiд соц-екон аспектiв майн вiдносин, до системи орган-екон i правових iнстит, що пов'язанi з колективним i iндивiдуальними переговорами, укладанням договорiв та угод, визначенням умов та розмiрiв оплати працi, залагодженням трудових конфлiктiв, участю найманих  працiвникiв в управлiннi вир-вом тощо.

18. Мiсце соц-труд вiдносин в системi вiдносин ринковоi системи господарювання

Соц-труд вiдносини – це комплекс взаeмовiдносин мiж iхнiми сторонами – найманими  працiвниками та роботодавцями, суб'eктами i органами сторiн за участi держави (органiв законодавчоi та виконавчоi влади) i  мiсцевого самоврядування, що пов'язанi з наймом, використанням, вiдтворенням робочоi сили та спрямованi на  забезпечення високого рiвня життя особистостi, колективiв та суспiльства в цiлому.

Основною  умовою виникнення та функцiонування соц-труд вiдносин у  ринковiй  економiцie юр незалежнiсть сторiн. У процесi виникнення та функцiонування соц-труд  вiдносин найманi працiвники передають право використання своei  робочоi сили власниковi засобiв виробництва при збереженнi своei особистоi  незалежностi.

Соц-труд вiдносини за умов ринковоi екон водночас ґрунтуються на свободi працi, що означаe право кожноо члена суспiльства вирiшувати:  працювати йому чи нi, а якщо працювати, то на якого роботодавця i на яких умовах.

Важлива риса  соц-труд вiдносин за умов ринк економiки – iх функцiонування на конкурентних засадах. Конкурують мiж собою як найманi працiвники, що надають послуги робочоi сили на умовах, визначених трудовим договором, так i покупцi робочоi сили – роботодавцi.

19. Сторони соцiально-трудових  вiдносин

Роботодавець – юр або фiз особа, яка e власником засбiв вир-ва, створюe роб мiсця, викор найману працю згiдно з трудовим договором, який вiд роботодавця – юр особи – уповноважений укладати керiвник пiдпр (органiз), а вiд роботодавця – фiз. особи – безпосередньо зазначена особа.

Найманий  працiвник – фiз. особа (громадянин), яка перебуваe в трудових вiдносинах з роботодавцем на пiдставi укладеного труд договору (контракту) i безпосередньо  виконуe трудову функцiю вiдповiдно  до регламентiв (норм, iнструкцiй, положень тощо).

Держава як сторона соц-труд вiдносин може виступати  в ролi власника (роботодавцi), посередника, арбiтра,  координатора, гаранта прав i свобод та в iнших ролях.

20. Суб'eкти i органи соцiально-трудових вiдносин

Суб'eкти  соц-труд вiдносин – це юр або фiз. особа, яка володie первинними або делегованими первинними носiями права в соц-труд вiднос. Суб вiдносин можуть бути роботодавцi, об'eднання роботодавцiв чи iхнi органи, органи законодавчоi i виконавчоi влади, мiсцеве самоврядування.

Видiляють  чотири групи  суб'eктiв соц-труд вiдносин:

- первиннi  носii прав та iнтересiв (найманi працiвники,  роботодавцi, держава, мiсцеве самоврядування);

- представницькi  органiзацii та iх органи – носii делегованих повноважень (об'eднання  роботодавцiв, проф. Спiлки, органи влади й управлiння);

- органи, через якi реалiзуeться соц дiалог (Нац рада соц партнерства, iншi постiйнi або тимчасовi органи в  галузях, регiонах, на пiдр);

- органи, покликанi мiнiмiзувати наслiдки можливих  конфлiктiв, запобiгати загострення  соц-труд вiдносин (примирнi, посередницькi структури, незалежнi експерти, арбiтри тощо), а також навчальнi, iнформац, консультативнi та iншi формування.

21. Рiвнi соцiально-трудових  вiдносин.

Соц.-тр. вiдносини-це об’eктивно iснуючi взаeмозалежнiсть i взаeмодiя суб’eктiв цих вiдносин в процесi працi i нацiленi на регулювання якостi трудового життя.

Рiвень СТВ e похiдним вiд особливостей суб’eкта СТВ (найманi працiвники, роботодавцi, держава), виначаeться ознаками соц.-ек. Простору, в якому функцiонують суб’eкти СТВ.

Видiляють  такi рiвнi СТВ: 1)iндивiдуальний; 2)груповий; 3)змiшаний. На iндивiд. рiвнi взаeмопов’язаними  суб’eктами СТВ можуть бути:

1)працiвник-працiвник; 2)працiвник-роботодавець; 3)роботодавець-роботодавць. 

На груповому  рiвнi СТВ проявляються взаeмозв’язки мiж об’eднаннями працiвникiв (профспiлки) та об’eднаннями роботодавцiв.

Змiшаний  рiвень являe собою взаeмозв’язок мiж працiвником та держ., роботодавцем та державою.

Окрiм  того СТВ можуть бути виявленi на рiвнi органiзацii, галузi, регiону.

22. Характеристики предмета соц.-тр. вiдносин.

СТВ –  це економiчнi, психологiчнi, правовi аспекти  взаeмозалежностей та взаeмодiй iндивiдуумiв  та соцiальних груп в процесах, якi обумовленi соцiальною трудовою дiяльнiстю.

В структурi СТВ видiляють:

суб’eкти, предмети, типи СТВ.

Предмети  СТВ визначаються цiлями, до яких прагне людина на рiзних етапах свого життя. Видiляють три основнi етапи життeвого циклу людини:

1. вiд народження до закiнчення навчання;
2. перiод трудовоi й (або) сiмейноi дiяльностi;
3. перiод пiсля закiнчення трудовоi дiяльностi;