Порівнявши  параметри рівноваги конкурентної галузі і монополії за одного й  того ж попиту споживачів, переконуємось, що за умов монополії ціна товару вища, а обсяги його виробництва менші, ніж за умов досконалої конкуренції, отже, монополія веде до суспільних втрат. Оскільки для оптимального обсягу випуску монополії завжди Р > min AC, монополія не досягає виробничної ефективності, а оскільки Р > МС, не досягається ефективність розподілу ресурсів.

      3.3. Світова практика регулювання природних монополій

     В ринкових країнах суб'єкти природних  монополій перебувають під пильним  контролем держави та спеціальних  регулюючих агенцій і комісій. В  Україні ж, на жаль, природні монополії  – це все ще винятковий адміністративно-економічний  тип бізнес-структур з особливим  статусом, привілеями і практично  необмеженими можливостями контролю за своїми ринками. В ринкових країнах  суб'єкти природних монополій перебувають  під пильним контролем держави  та спеціальних регулюючих агенцій  і піддаються системним заходам  державного регулювання на предмет  забезпечення якості й ринкової ціни їх товарів і послуг. Природні монополії  в цивілізованих ринкових державах підлягають методам державного регулювання, серед яких – антимонопольні заходи, спрямовані на запобігання зловживання  монопольним становищем, врегулювання якості, ціни й процедур розподілу  продукції і послуг у сфері  природних монополій, до яких належить водопостачання, поштові послуги, послуги  з телефонізації, комунальна сфера, електрифікація.

     Світовий  досвід державного регулювання природних  монополій має більш ніж вікову історію та свідчить, що в більшості  розвинених країн держава здійснює жорстке регулювання діяльності природних монополій. Так у США  з цією метою ще в ХІХ столітті почали створювати федеральні регулюючі  комісії. Створена в 1930 році Федеральна енергетична комісія контролювала такі сфери, як електроенергетика, газова промисловість, газо-, нафтопроводи, гідроенергетичні споруди. Перейменований в 1977 році на Федеральну комісію з управління енергетикою, цей регулюючий орган контролює сьогодні телефонний зв'язок, телебачення, радіо, телеграф тощо. В США регульованими залишаються такі галузі природних монополій, як залізничний, авіаційний та інші види транспорту; низка паливно-енергетичних виробництв (газопостачання, виробництво електроенергії); надання багатьох видів комунальних послуг. Державне регулювання стосується переважно тих параметрів діяльності підприємств у цих галузях, які безпосередньо впливають на інтереси споживача: рівень цін, обсяг виробництва, межі ринків збуту, вимоги до якості вироблених товарів і послуг. Найпоширеніший метод регулювання полягає в тому, що ціни на товари і послуги, які мають характер природної монополії, встановлюються державними органами.

     Розвинена система галузевих регулюючих органів  у сферах природних монополій  і галузей, приватизованих в часи правління уряду М. Тетчер, діє  у Великій Британії. Це, зокрема, Відомство з питань ринків газу й  електроенергії, Управління з питань ринків послуг водопостачання, Управління з питань регулювання залізниць, Управління з питань телекомунікацій, окремі комісії з питань поштових послуг, цивільної авіації, радіозв'язку тощо. Особливість цієї країни в  тому, що британські органи, які відповідають за конкурентну політику, й зазначені  регулюючі органи сфери природних  монополій мають паралельні повноваження застосування конкурентного законодавства  у Великій Британії. Відповідні регулюючі  агенції існують також у Китаї, Франції, Італії, Швеції, Бразилії, Австрії, Японії й багатьох інших країнах.

Висновки

      Таким чином, на противагу конкурентному ринку існує ринок природної монополії, де галузь представлена виключно одним продавцем. Це має  суттєвий вплив на модель прийняття виробником рішень про обсяги виробництва, за яких максимізується його прибуток. Дослідження цієї моделі разом із моделлю поведінки виробника на конкурентному ринку дає змогу з'ясувати механізми прийняття відповідних рішень на ринках монополістичної конкуренції та олігополії.

      Ринок природної монополії має такі характеристики:

      1. На ринку функціонує лише один  виробник якоїсь продукції. Отже, справедливим буде твердження: фірма-монополіст  – це і є певна галузь  виробництва. Тоді для монопольного  ринку бракує поділу на попит  щодо окремої фірми та ринковий (галузевий) попит, а також на  пропозицію окремої фірми та  ринкову пропозицію. Для чистого  монополіста ці поняття синоніми.

      2. Товар, яким виробляє монополіст, не має близького замінника.  Практично немає таких товарів,  які не можна було б замінити  на щось інше. Однак щодо товару  монополіста справедливим буде  припущення, що у споживача існує  лише два можливих варіанти  поведінки: або взагалі відмовитися  від споживання цього товару, або придбати його у монополіста.

      Слід  зазначити, що у чистого монополіста  немає прямих конкурентів на ринку  товарів. Проте це не означає, що він  взагалі не вступає у відносини  конкуренції. Насамперед потрібно взяти  до уваги, що монополіст, у свою чергу, стає покупцем на ринку ресурсів, де він стикається з іншим конкурентним середовищем.

      3. Чистий монополіст сам установлює  ціну на свій товар. Якщо  конкурентну фірму ми назвали  такою, що погоджується з ціною,  то монополіст – це той,  хто диктує ціну. Щоб зрозуміти  механізм диктату монополіста,  треба згадати, як взагалі формується  ринкова ціна. Ціна рівноваги  є результатом взаємодії попиту  та пропозиції. Оскільки для монополіста  попит збігається з ринковим, і його можна розглядати як  заданий, то встановити рівноважну ціну він може, маневруючи пропозицією: збільшення пропозиції знижує ціну і, навпаки, зменшення пропозиції призводить до зростання цін.

      4. Вступ у галузь інших виробників  заблокований. Практично кожен виробник  бажає стати монополістом та  обмежити конкуренцію на ринку  його товарів.

      У короткостроковому періоді монополіст здійснює виробництво, доки покриває змінні витрати, у довгостроковому періоді  – лише тоді, коли окупає сукупні  витрати. Парадокс прибутку монополії  не властивий.

      Метою цінової стратегії монополіста  є захоплення споживчого надлишку і  перетворення його у монопольний  прибуток. Вона реалізується за допомогою  політики цінової дискримінації  – продажу одного і того самого товару різним покупцям за різними  цінами. Монополія намагається дослідити  характер попиту різних груп покупців, щоб призначити кожному покупцю  ціну, близьку до тієї, яку він  міг би заплатити. Цінова дискримінація підвищує монопольну владу над ринком.

     Саме  тому, що монополія не є ідеальною  структурою ринку (а на сьогодні її частина становить близько 30%) потрібно впроваджувати шляхи її вдосконалення. На жаль, поки проблема регулювання діяльності природних монополій у нашій країні є досить складною.

       За останні десятиріччя регулювання природних монополій значно покращилось, порівнюючи з попередніми роками, але все одно в нашій державі не існує досконалого законодавства, яке б охоплювало усі сфери, що потребують державного втручання та дозволило б Україні вийти на якісно новий економічний рівень.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Економічна  теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання-Прес, 2001. – 581 с.
2. Задоя А.О., Зорічний С.В., Кирієнко О.М. Основи економічної теорії. – Д., 1994.
3. Карагадова О.О., Червоньов Д.М. Мікроекономіка: Навч. посіб. – К.: Четверта хвиля, 1997. – 208 с.
4. Косік А.Ф., Гронтковська Г.Е. Мікроекономіка: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004 . – 416 с.
5. Лукінов І. Економічні трансформації наприкінці XX століття. – К.: Ін-т економіки НАН України, 1997.
6. Мікроекономіка і макроекономіка: Підруч. для студентів екон. спец. закл. освіти: У 2 ч. / С. Будаговська, О. Кілієвич, І. Луніна та ін.; За заг. ред. С. Будаговської. – К.: Основи, 1998. – 518 с.
7. Филюк Г.М. Сучасні тенденції та проблеми регулювання природних монополій в Україні // Економіка України. - 2004. - № 7. - С. 17 - 27.
8. Про природні монополії: Закон України від 20.04.2000 №1682-ІІІ. (www.rada.gov.ua)