Якщо  порівняємо монополію з конкурентною фірмою, то одразу побачимо різницю  в умовах максимізації прибутку. Перш за все, попит на продукцію конкурентної фірми абсолютно еластичний, – за однією і тією ж ціною фірма може продати стільки продукції, скільки захоче (рис. 1.1, а). Монополія ж, маючи спадну криву попиту, змушена з кожною додатковою одиницею продажу зменшувати ціну на весь обсяг продукції (рис. 1.1, б). Таким чином, прибуток конкурентної фірми обмежується ринковою ціною, а прибуток монополії – попитом споживачів.

Рис. 1.1. Криві попиту на продукцію конкурентної фірми і монополії

      Відміни стосуються також пропонування. Пропонування конкурентної фірми прямо залежить від рівня ринкової ціни: підвищення ціни сигналізує, що з'явились нові можливості для максимізації прибутку, і спонукає до розширення виробництва. Тому крива пропонування конкурентної фірми має позитивний нахил. У монополії такої залежності між рівнем ціни та обсягом випуску немає. Вона визначає випуск, орієнтуючись на криву попиту. Змінюючи обсяги, може сама знаходити таку ціну, яка буде максимізувати прибуток. Щоб зберегти високу ціну, монополія може зменшити обсяг пропонування. Тому вважають, що монополія не має кривої пропонування.

      Економічний прибуток монополіста, так само, як і будь-якої фірми, обчислюється як різниця між сукупним виторгом і сукупними витратами:

EP = TR – TC.

      Сукупні витрати монополіста формуються в цілому так само, як і витрати конкурентної фірми. Їх динаміка у короткостроковому періоді зазнає впливу закону спадної віддачі, а в довгостроковому – впливу ефекту масштабу.

      1.2. Види природної монополії

      Існує два основних види природної монополії: природна монополія та білатеральна монополія.

      Якщо  виробництво будь-якого обсягу продукції  однією фірмою обходиться суспільству  дешевше, ніж його виробництво кількома фірмами, то галузь є природною монополією.

      Цей вид монополії вигідний для суспільства, тому відношення до природних монополій  зовсім інакше, ніж до інших видів  монополії. У природній монополії  економія від масштабу проявляється на всіх рівнях виробництва. Рисунок 1.2 показує, що збільшення обсягів виробництва супроводжується зниженням середніх витрат, граничні витрати на всіх обсягах нижчі за середні. Згідно з правилом MR = МС оптимальним обсягом випуску буде Q_М з рівновагою в точці Е_М, якій відповідає ціна Р_М. В умовах рівноваги монополія одержує прибуток, рівний заштрихованій площині Р_МС_МFЕ_М.

Якби  це була конкурентна галузь, то рівновага  встановилася б в точці С, а оптимальним обсягом випуску був би Q_С. Але галузь була б збитковою, оскільки для Q_С ціна нижча на середні витрати, збитки становлять величину ВС на кожну продану одиницю продукції. Тому точка С не може бути точкою довгострокової рівноваги. В цілому через економію від масштабу на всіх обсягах випуску ця галузь не може знаходитись у стані конкурентної рівноваги.

       Якби в галузі було дві фірми, кожна з яких виробляла б половину випуску, то середні витрати 

кожної  фірми були б вищими, ніж у монополії.

Рис. 1.2. Модель природної монополії Тоді ринковий механізм сприяв би об'єднанню фірм, оскільки один продавець завдяки економії від масштабу виробляв би з меншими витратами. Отже, природна монополія є наслідком вільної дії ринкових сил. Для суспільства було б марнотратством розпорошувати подібне виробництво між багатьма конкурентними фірмами. Тому існування природної монополії є економічною необхідністю, вона утворює ринкову структуру, яка забезпечує мінімізацію витрат. Для зменшення негативних наслідків, породжених монопольною владою, держава регулює діяльність природної монополії. Згодом ми детально розглянемо способи, за допомогою яких держава усуває безповоротні втрати суспільства від монополії різних видів, в тому числі і природної монополії.

      Ще  одним значним наслідком панування  монополій є їх вплив на технічний прогрес. Широко відома точка зору, що монополія має подвійний вплив на нововведення та технічний прогрес: з одного боку, вона сприяє розвитку науки і техніки, забезпечуючи впровадження новітніх досягнень у виробництво, з іншого – призводить до гальмування технічного прогресу, оскільки має можливість скуповувати винаходи і не використовувати їх. Сучасні економісти не мають єдиної точки зору на взаємозв'язок між монополією і технічним прогресом.

      Існуюча практика захисту винаходів патентами, які дають право лише одній  фірмі використовувати певну  технологію, сама слугує причиною виникнення монополій. Чимало крупних фірм починали, власне, як патентні монополії. Вважають, що патенти необхідні, вони сприяють прискоренню науково-технічного прогресу, тому що забезпечують одержання високих  прибутків протягом тривалого часу. Разом з тим, інтересам суспільства  більше відповідала б система, за якої винахідники одержували б винагороду, але не могли б перешкоджати поширенню  нововведень. Це дозволило б уникнути обмеження випуску, характерного для  патентних монополій.

      Деякі економісти вважають, що фірми, які  мають значну монопольну владу, прискорюють  технічні зміни, тому що мають для  цього більші фінансові можливості: вони витрачають свої монопольні прибутки на наукові дослідження, які можуть захистити або укріпити їх монопольне положення, в той час як середні  та дрібні фірми не мають великих  доходів і тратять значно менше  коштів на науково-дослідні роботи.

      Проте є практичні докази того, що чимало найцінніших винаходів здійснюється на дрібних підприємствах, або винахідниками-одинаками, або в університетських лабораторіях. Вивчення найбільш вагомих винаходів  виявляє, що фірми середніх розмірів часто переганяють галузевих  лідерів. Так, на малі підприємства припадає 95 % радикальних винаходів, впроваджених американською промисловістю, серед яких аерозольні упаковки, штучний інсулін, гнучкі контактні лінзи, гірокомпас, а також нові типи комп'ютерів, ксерографія, біотехнології. Тому сучасні економісти приходять до висновку, що радше монополія сама є результатом науково-технічного прогресу, а не його причиною. Не існує переконливих доказів, що крупні монопольні фірми відіграють особливо важливу роль у прискоренні науково-технічного прогресу.

      На  монополістичному ринку можлива  ситуація, звана двосторонньою монополією або білатеральна монополія.

      Двостороння монополія (білатеральна монополія) – тип ринкової структури, при якій виникає протиборство єдиного продавця і єдиного (об'єднаного) споживача. Такий ринок виникає при використанні електроенергії, водопостачання, газопостачання.

Розділ 2. Особливості ціноутворення  на ринку Природної монополії

      2.1. Вибір ціни та  обсягів виробництва в коротко- та довгостроковому періодах

      Проблема  максимізації прибутку фірми-монополіста  розв'язується дещо інакше, ніж у  випадку конкурентної фірми. Головна  відмінність полягає в тому, що монополіст повинен прийняти рішення  і щодо обсягу випуску, і щодо ціни, тоді як конкурентна фірма визначає лише обсяг.

      При аналітичному розв'язку задачі для  короткострокового періоду відмінності  виникають за рахунок різних функцій  попиту у випадку конкурентної фірми  і монополіста: звідси випливають розбіжності  у вигляді функцій виручки  – завжди лінійної для конкурентної фірми і нелінійної для монополіста.

      Правило граничного випуску MR = MC є універсальною необхідною умовою максимального прибутку для всіх типів ринкових структур. Функції сукупної і граничної вартості теж не мають принципових відмінностей для ціноотримувача і ціноутворювача. Розбіжність результатів при максимізації прибутку виникає за рахунок показника граничної виручки MR. Для конкурентної фірми MR = P, а для монополіста MR < P (при Q > 0).

      Отже, для монополіста після знаходження  оптимального обсягу Q_М треба визначити оптимальну ціну Р_М. Для цього слід скористатись оберненою функцією попиту P = p(Q_D). Звідси матимемо:

P_М = p(Q_М),

тобто визначаються ціна і обсяг (Р_М, Q_М), які максимізують прибуток монополіста П_М.

      Графічний розв'язок задачі ілюструє рис. 2.1, а. Точка А відповідає умові MR = MC, її координата на осі обсягів визначає монопольний обсяг Q_М. Далі знаходимо точку Е на лінії попиту D, яка відповідає обсягу Q_М. Тоді горизонтальна координата точки Е_М на осі цін визначає монопольну ціну Р_М. Сукупна виручка TR чисельно дорівнюватиме площі прямокутника OP_МE_МQ_М (добутку Р_М · Q_М).

Рис. 2.1. Максимізація економічного прибутку (а) та мінімізація економічних збитків (б) монополістом

      Сукупна вартість ТС визначається після встановлення АС_М – середньої вартості виробництва обсягу Q_М. На величину АС_М вказує точка В перетину вертикалі E_МQ_М із кривою АС; таким чином, ТС чисельно дорівнює площі прямокутника OAC_МВQ_М (добутку AC_М · Q_М). Тоді монопольний економічний прибуток П_М дорівнює різниці площ двох прямокутників – OP_МE_МQ_М і OAC_МВQ_М, тобто площі АС_МР_МЕ_МВ.

      Фірма-монополіст у короткостроковому періоді  може мати економічні збитки, якщо навіть при виконанні умови максимізації прибутку вартість виробництва одиниці продукції перевищує її ціну, АС_М >Р_М. Тоді фірма може лише мінімізувати свої економічні збитки. Цей випадок ілюструє рис. 2.1., б.

      При існуванні монополії умова беззбитковості і умова закриття в короткостроковому періоді виглядають так само, як і для конкурентної фірми: Р_М = тіпАС (у випадку беззбитковості), Р_М <тіпAVC (у випадку закриття).

      Точка Е_М на рис. 2.1, а визначає стан короткострокової рівноваги монополіста, тому що при досягненні ціни Р_М та обсягу Q_М на монопольному ринку відсутня тенденція до їхньої зміни за інших незмінних умов.

      Що  стосується кривої пропозиції для фірми-монополіста, то виявляється, що вона не існує. Це можна довести, якщо при незмінних кривих вартості підібрати якусь нову криву попиту з таким нахилом, щоб відповідна їй крива граничної виручки перетиналася з кривою МС у тій самій точці А, що й криві MR та МС на рис. 2.1, а. Тоді обсяг Q_М залишиться без змін, а монопольна ціна буде іншою, бо визначатиметься новою кривою попиту. Отже, одному й тому ж обсягу пропозиції у випадку монополії можуть відповідати дві різних ціни, що суперечить умовам існування функціональної залежності P = p(Q_S). Тому для фірми-монополіста крива пропозиції не визначається.

      При аналізі поведінки монополіста  в довгостроковому періоді виходимо із особливостей монополії – наявності лише одного постачальника продукції та існування вхідних бар'єрів у галузі для фірм-новачків.

      В довгостроковому періоді фірма  обирає масштаби виробництва, а не лише обсяги використання змінних факторів. Якщо вважати, що фірма розробляє  кілька сценаріїв свого перспективного розвитку залежно від обсягів  використання фіксованих (у короткостроковому  періоді) факторів, тоді для кожного  варіанта вона може знайти оптимальні обсяг виробництва і ціну, які  максимізують її прибуток. Звісно, при  цьому фірма повинна мати також  довгострокові прогнози щодо ринкового  попиту на свою продукцію.

      Так, на рис. 2.2 для довгострокової кривої попиту D наведено два варіанти розвитку фірми, кожний з яких пов'язується із своїми кривими, відповідно АС₀, МС₀ та AC₁, МС₁. Для одного варіанта прибуток буде максимізуватись у стані E₀(P₀Q₀), для іншого – у стані E_М(P₁,Q₁). Фірма обирає той варіант розвитку, який передбачає для неї більший прибуток, тобто E_М. Отже, найкращий із короткострокових станів рівноваги є одночасно станом довгострокової рівноваги монополіста. Зазначимо, що для цього стану E_М матимемо в точці В