Вступ

      В основу виникнення монополій покладено  об'єктивний процес розвитку продуктивних сил наприкінці XIX – початку XX ст. Становлення розвинутої підприємницької економічної системи вимагає адекватної виробничої бази у вигляді великого машинного виробництва. З розвитком техніки, в свою чергу, прискорюється процес витіснення дрібних підприємств в певних галузях.

      Технічні  переваги дають змогу краще організувати виробничий процес, що разом з економією на загальних витратах, високою продуктивністю праці, розширенням можливостей у використанні кредиту сприяє розвитку великих підприємств і поступово збільшує їх роль у промисловому виробництві.

Розвиток концентрації й централізації капіталу і виробництва на основі вільної конкуренції спричинив якісні перетворення у господарській системі. Основна частина суспільного виробництва виявилася зосередженою на небагатьох великих підприємствах, конкуренція між якими мала руйнівний характер і загрожувала негативними наслідками. Щоб запобігти руйнівним силам конкуренції, мати змогу встановлювати високі ціни на товари й отримувати максимальний прибуток, великі підприємства стали об’єднуватися, утворюючи монополістичні об'єднання. На зміну вільній конкуренції прийшла монополія. Вона заперечувала ринкову стихію і внесла елемент свідомого регулювання ринкових відносин. Аналіз виникнення і розвитку процесів монополізації був проведений у широковідомій праці

В.І. Леніна "Імперіалізм, як найвища стадія капіталізму".

      Для природної монополії характерні відсутність досконалої конкуренції на ринку, де вона панує, і загрози приватним цілям її з боку контрагентів, які внаслідок своєї чисельності не можуть протидіяти узгоджено.

      Таким чином, вказані вище причини, враховуючи трансформаційні процеси в економіці України, зумовлюють актуальність дослідження роботи.

      Об’єктом  дослідження роботи є галузеві ринки в економіці.

      Предмет дослідження – природна монополія як ринкова структура.

      Метою роботи є теоретико-практичне дослідження природної монополії як ринкової структури.

      Для виконання цієї роботи було поставлено такі завдання:

• навести загальну характеристику природної монополії;
• розглянути види природної монополії;
• дослідити особливості ціноутворення на ринку природної монополії.
• розглянути державне регулювання природних монополій.

      Методи  дослідження: графічний аналіз (побудова моделі природної монополії), порівняльний (порівняння регулювання природних монополій в Україні та інших країнах), оптимізаційний (вибір ціни й обсягів виробництва).

    Структура роботи: вступ, 3 розділи, висновки, список використаних джерел.

    У першому розділ розглядається характеристика природної монополії. У другому розділі досліджується ціноутворення природної монополії. Третій розділ присвячений проблемам регулюванню природної монополії.

Розділ 1. Загальна характеристика Природної монополії

      1.1. Характерні риси  Природної монополії

      Розглянемо  спочатку загальні особливості монополії  як ринкової структури. До характерних  рис природної монополії відносять наступні:

• Єдиний продавець на ринку. Якщо продукцію виробляє тільки одна фірма, вона уособлює цілу галузь. З цієї ознаки випливають всі інші.
• Виробництво специфічного однорідного продукту, який не має близьких і досконалих замінників. Це означає, що для покупця не існує прийнятних альтернатив: він змушений або купувати потрібний товар у монополіста, погоджуючись з його умовами, або зовсім відмовитись від споживання цього товару. В зв'язку з унікальністю продукту монополісту немає потреби вдаватись до реклами, щоб стимулювати попит. Наприклад, комунальні служби – постачальники води, газу, електроенергії мають певне коло покупців, які споживають стільки, скільки потрібно для цілковитого задоволення їх потреб. Якщо монополія продає предмети розкоші, наприклад, коштовності, вона може вдаватися до реклами, проте лише щоб заявити про себе.
• Ринкова влада ситуація "price maker " – означає спроможність продавця як єдиного виробника товару, а за умов монопсонії – покупця як єдиного споживача впливати на ціну товару. Монополіст перебуває в унікальному становищі – йому не потрібно зважати на конкурентів, їх у нього просто немає, ніхто не може перехопити ринок або його частку. Монополія випускає і контролює весь сукупний обсяг продукції, тому може диктувати ціну, збільшуючи або зменшуючи її пропонування.
• Заблокований вступ у галузь. Відсутність у монополіста прямих конкурентів значною мірою пояснюється існуванням перешкод для вступу в галузь інших фірм. Бар'єри вступу можуть виникати внаслідок різних причин – економічних, технічних, юридичних тощо. Щоб перекрити новим конкурентам доступ до галузевого ринку, ці бар'єри повинні бути досить високими, інакше монополія перетвориться на олігополію, де владу над ринком будуть поділяти кілька фірм.

      Бар'єри входження на ринок є основною причиною виникнення монополій. У відповідності до причин появи виділяють кілька форм бар'єрів.

      Бар'єри, створені економією  від масштабу. У деяких галузях технологія дозволяє досягти ефективного виробництва тільки тоді, коли підприємства будуть дуже великими, тобто існує значний ефект масштабу. У галузях, де ефект масштабу явно виражений, а конкуренція неприйнятна, виникають природні монополії. Це стосується підприємств комунального обслуговування (електричні, газові компанії, громадський транспорт, підприємства зв'язку, водопостачання і т.п.). Для суспільства було б невигідно мати кілька малих фірм для забезпечення населення водою чи електроенергією. У цих галузях дуже великі витрати на устаткування, яке розраховане на пікові навантаження. Неповне його використання значно підвищує витрати на одиницю продукції. Лише природні монополії мають низькі витрати, їм вигідно розширювати виробництво. Тому держава, як правило, доручає обслуговувати населення одній фірмі, але залишає за собою право контролю над цінами і якістю продукції.

      У деяких випадках розвитку монополії  сприяє розмір ринку, наприклад, у невеликому містечку одній фірмі легше зосередити у себе виробництво певного товару.

      Бар'єри  для вступу в галузь створює також  держава. Захищаючи права винахідників, держава видає патенти. Фірми, що мають успіхи в науково-дослідній роботі або купують патенти у винахідників, знаходяться у більш вигідному становищі, здатні посилювати свої позиції на ринку. Великі прибутки можуть використовуватись для розробки нової продукції, яка також патентується.

      Обмеження до вступу в галузь виникають і  внаслідок надання державою ліцензій на здійснення певної діяльності: телевізійного та радіомовлення, забезпечення перевезень або постачання певного продукту. У багатьох країнах. існує державна монополія на продаж алкогольних та тютюнових виробів.

      Власність на важливі види сировини також може слугувати бар'єром входження. Наприклад, в алюмінієвій промисловості контроль над родовищами бокситів дозволяє фірмі довго втримувати своє монопольне положення.

      Блокування  нових конкурентів може також  здійснюватись методами, які одержали назву "нечесна конкуренція". Це такі прийоми, як тиск на постачальників ресурсів, на банки з метою перекрити доступ до сировинних та кредитних ресурсів, переманювання персоналу, різке зниження цін з метою доведення суперника до банкрутства. Багато з них вважаються незаконними, але часто досить важко встановити межі законності чи незаконності того чи іншого прийому в конкурентній боротьбі.

      Бар'єри  входження не є абсолютно нездоланними, особливо у довгостроковому періоді. Так, патентні переваги можуть бути зняті  іншими розробками, які дають нову продукцію, здатну замінити патентований товар. Можуть бути знайдені нові джерела  сировини. Тому монополії в сучасній дійсності рідкісні, переважно підтримуються  державою.

      Таким чином, на противагу конкурентному  ринку є ринок природної монополії (монопольний ринок), тобто такий, де виробники представлені виключно одним продавцем. Це накладає досить суттєвий відбиток на модель прийняття виробником рішення про обсяги виробництва, що максимізують його прибутки. Пізнання цієї моделі разом з розглянутою уже моделлю поведінки виробника на конкурентному ринку дає змогу з'ясувати механізми прийняття відповідних рішень на ринках монополістичної конкуренції та олігополії.

      Монополізація ринку може досягатися:

      1) Зростанням фірми за рахунок  капіталізації прибутку, банкрутством  конкурентів, їх поглинанням до  досягнення фірмою повного панування  у галузі.

      2) Об'єднанням капіталів на добровільних  засадах і перетворенням такого  об'єднання на панівного виробника.  Форми монополістичних об'єднань, зокрема, такі:

• картель, як досягнення угоди про розподіл ринків збуту, цін та квот виробництва за умови збереження кожним учасником виробничої та комерційної самостійності;
• синдикат, як створення учасниками, що зберігають виробничу самостійність, спеціального спільного підрозділу, який здійснює постачально-збутові операції для всіх членів об'єднання;
• трест, в якому об'єднуються самостійні підприємства однієї галузі, втрачаючи і комерційну, і виробничу самостійність.

      Типовий приклад природної монополії – муніципальні комунальні служби. Фірми стають природними монополіями завдяки економії від масштабу.

      Якщо виробництво будь-якого обсягу продукції однією фірмою обходиться дешевше, ніж декількома, то дана галузь – природна монополія.

      Природна  монополія представлена звичайно великими підприємствами з найвищою продуктивністю і мінімальними витратами. Довгострокові середні витрати досягають мінімуму тільки тоді, коли одна фірма обслуговує весь ринок цілком. Такі умови відображають, наприклад, автомобільна, сталеливарна галузі виробництва.

      При цьому потрібно пам'ятати, що зростання масштабів виробництва має межі. Негативний ефект зростання масштабів виникає через складність управління крупномасштабним виробництвом. Щоб уникнути негативних наслідків, багато які великі фірми вважають за краще відділяти від себе різні підрозділи, що володіють автономією і конкурентноздатністю.

      Друга причина існування монополій  – виняткове право даної компанії на володіння яким-небудь рідкісним і важливим ресурсом. Хрестоматійний приклад – діяльність компанії "Де Бірс", яка вже давно монопольно володіє найбільшими алмазними рудниками в Південній Африці і тому контролює світовий ринок алмазів.

      Третя причина – держава створює  бар'єри для вступу нових виробників, видаючи патенти і ліцензії. Патенти  зіграли велику роль в розвитку таких  фірм як "Ксерокс" і "Істман Кодак", "Соні" і "Полароїд" і т. д. Монопольне становище, закріплене патентом, служить чинником посилення монопольної влади.

      Продавець володіє монопольною владою над  ринком, якщо він може підвищувати ціну на свою продукцію шляхом обмеження власного обсягу випуску.

      У деяких випадках уряд залишає за собою  монопольне право на виробництво  і реалізацію продукту, наприклад, тютюну або спиртних напоїв. Прикладом є історія горілчаної монополії в Росії.

      У реальному житті монопольними вважаються ринки, на яких одна фірма може виробляти  лише 80% продукції галузі, а решту  забезпечують дрібні виробники; у продукції монополії можуть існувати деякі замінники. Однак ми будемо розглядати модель монопольного ринку, де існує єдиний постачальник продукту, що не має близьких замінників. Такий ринок називається природної монополією.

      Становище фірми-монополіста докорінно відрізняється  від становища фірми в умовах ринку досконалої конкуренції. Основною відміною є можливість впливати на ринкову ціну. У той час як конкурентна фірма приймає ринкову ціну як величину об'єктивно задану, що встановлюється внаслідок взаємодії безлічі продавців і покупців, монополія сама призначає ціну на свою продукцію. При цьому монополіст може як продавати весь обсяг продукції за однаковою ціною, так і призначати для кожної групи споживачів іншу. Розглянемо спочатку модель поведінки монополії з єдиною ціною, або простої монополії.

      Можливість  призначати ціну не означає, що максимізуючий  прибуток монополіст буде прагнути встановити її на якомога вищому рівні. Оскільки монополія уособлює галузь, вона стикається з кривою ринкового попиту. Ця крива є типовою спадною і чітко визначає множину співвідношень між ціною і обсягом попиту, тому довільне маніпулювання цінами неможливе. Якщо монополіст підніме ціну, він втратить частину покупців, обсяги продажу зменшаться. З іншого боку, встановивши певний рівень виробництва, монополіст одночасно вибирає ціну, – її вказує крива попиту.