Спорідненим з ціновою дискримінацією є дещо інший спосіб захоплення споживчого надлишку – стратегія двокомпонентного тарифу. Вона полягає у тому, що споживач сплачує за певне благо як таке, а потім повинен платити окрему суму за кожну додаткову одиницю товару, яку він бажає спожити. Наприклад, телефонна компанія встановлює місячну абонентську плату плюс окрему плату за кожну розмову. Або інший приклад – споживач платить за вхід до парку і окремо сплачує за користування кожним з атракціонів.

      Коли  фірма не може застосувати цінову дискримінацію, вона може збільшити  прибуток, застосовуючи торгівлю комплектами. Комплектуються товари високого попиту з тими, що купуються погано. Може бути мішане комплектування, коли товари продаються поодинці і в комплекті, причому ціна товару в комплекті менша. Таку стратегію застосовують ресторани, пропонуючи комплексні обіди і страви з меню на вибір. Різновидам комплектування є продаж основного товару разом з супутнім доповнювачем (копіювальна машина і папір, черевики і крем для взуття).

Розділ 3. регулюваня природних монополій

      3.1. Передумови втручання держави в регулювання монополій

     Як  відомо, держава має великі можливості щодо впливу на економічний розвиток країни та окремі сфери економіки, в  тому числі на природні монополії. Встановлюючи ті чи інші правила поведінки на законодавчому рівні, вона може як стимулювати  розвиток виробничих відносин, так  і гальмувати їх, відігравати як прогресивну, так і регресивну роль в економічному та соціальному розвитку країни.

     Ідея  регулювання монополістів виникла  дуже давно. В Росії її вперше втілив у життя С.Ю. Вітте, здійснивши наприкінці 80-х років XIX ст. тарифну реформу  на залізничному транспорті. Мотивація  введення регулювання монополій  для суспільства і держави  є очевидною. Якщо компанія, що є  монополістом на певному ринку товарів  і послуг, діє без обмежень ззовні, то дуже швидко ціни на пропоновані  нею товари/послуги зростають, а  їх якість стрімко падає. Навіщо намагатися ефективно організовувати свою роботу, якщо немає конкуренції і твої товари/послуги все одно розкуплять? Відсутні стимули використання найбільш прогресивної технології.

     Самим яскравим прикладом технологічної  сліпоти великих компаній може бути недавній випадок створення й  запуску багаторазового космічного корабля, який коштує лише лічені десятки  мільйонів доларів. Застосувавши технологію "літакового" виходу в космос, невелика фірма втерла ніс десятку  космічних держав, які щорічно  витрачають на лічені запуски за технологією  середини минулого століття десятки  й сотні мільярдів доларів  платників податків. І це, помітьте, відбулося в галузі, де працює найбільша  кількість кваліфікованих учених.

     У такій ситуації без державного регулювання  не обійтися, інакше це призведе до деградації (технічної та організаційної) монополіста  і негативно позначиться на споживачеві (зростання цін, зниження надійності та якості). Здавалося б, соціальна  держава має поставити монополіста  у жорсткі рамки — і споживач буде задоволений. Проте іти на поводі у споживача та визначати для монополіста гранично низькі ціни і жорсткі умови роботи теж не є правильним рішенням.

     Адже  будь-яка монополія має розвиватися  і модернізуватися, а для цього  потрібні довгострокові вкладення, які з погляду сьогодення споживачеві  не цікаві. З іншого боку, якщо монополія  не здійснить цих вкладень сьогодні, завтра споживач може відчути дефіцит  у товарах, послугах, які вона виробляє, або отримати низькоякісні. Саме тому державне регулювання є необхідним атрибутом в умовах існування  монополій.

      Закон України «Про природні монополії»

      1) Загальна сутність Закону

     В Україні Закон «Про природні монополії» обговорювався 5 років – з 1995 до 2000 року. Під тиском впливових сил, зацікавлених у збереженні неконтрольованості цієї сфери, закон довго не хотіли приймати. Бувало таке, що для його прийняття  не вистачало лише декількох голосів  і розгляд переносився на інше засідання. При цьому, звучали різні аргументи. Дехто стверджував, що закон взагалі не потрібен і достатньо буде надати додаткові повноваження Антимонопольному комітету, що фактично означає суміщення функцій захисту конкуренції і функцій регулювання.

     Закон України про природні монополії  визначає правові, економічні та організаційні  засади державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій  в Україні.

     Метою цього Закону є забезпечення ефективності функціонування ринків, що перебувають  у стані природної монополії, на основі збалансування інтересів  суспільства, суб'єктів природних  монополій та споживачів їх товарів.

      2) Органи, які регулюють  діяльність суб'єктів  природних монополій

     У світовій практиці склалося декілька шляхів формування системи органів  регулювання природних монополій, за якими таке регулювання можуть здійснювати:

     - відповідні галузеві міністерства (транспорту, зв'язку, енергетики тощо);

     - органи захисту конкуренції (антимонопольні  комітети і подібні їм структури);

     - незалежні регулюючі комісії. 

     В Україні досі не обрано модель такого реформування. Існує практика регулювання  першого типу – галузевими відомствами, які одночасно є і суб'єктами регулювання, і органами, які безпосередньо  керують підприємствами сфери природних  монополій та суміжних ринків. Перехрещення регулювальних і господарських  функцій, поєднання управління й  підприємницької діяльності часто  призводить до того, що ці відомства  мимоволі намагаються допомагати і  сприяти окремим суб'єктам, а це призводить до дискримінації інших  учасників ринку і порушення  принципу рівності всіх у середовищі конкуренції. До того ж, міністерства і  відомства несуть відповідальність за стан справ у підвідомчій їм галузі, вони політично зацікавлені  у його покращенні навіть методами швидкого й прямого впливу, тому вони не можуть контролювати фактично своїх колег по службі, що просто унеможливлює ефективну політику державного регулювання природними монополіями.

     По  суті антимонопольні органи повинні  здійснювати функцію контролю –  контролювати дотримання конкурентного  законодавства, попереджати і припиняти  монополістичні дії та сприяти розвитку конкуренції, яка, в свою чергу, вже  виконує регулюючі функції. Покладання на антимонопольні органи повноважень регулювання окремих параметрів виробництва у сфері природних монополій відволікає їх від основного завдання і унеможливлює ефективне виконання ними безпосередніх обов'язків – захисту конкуренції.

     В зв'язку з цим в Україні необхідно  створювати незалежні регулюючі  комісії у сферах природних монополій, що забезпечить високий рівень спеціалізації фахівців, концентрацію зусиль та обмежених ресурсів на виконання безпосередніх регулюючих функцій.

     Таким чином, було фактично розмито й розпорошено систему державного регулювання природними монополіями (зокрема, і в сфері житлово-комунальних послуг), унеможливлено єдину державну політику в цій сфері та ефективні важелі регулювання і контролю за її суб'єктами. В результаті в Україні досі не створено необхідної мережі національних галузевих комісій з регулювання природних монополій. Працюють лише Національна комісія регулювання енергетики та Національна комісія регулювання зв'язку, яка, як свідчить практика, не в змозі ефективно обмежувати монопольне право «Укртелекому» встановлювати тарифи у сфері зв'язку і, навіть, підіграє інтересам й прагненням цього природного монополіста.

     Регулювання діяльності суб'єктів природних  монополій здійснюється національними  комісіями регулювання природних  монополій, які утворюються і  функціонують відповідно Закону. У  випадках, встановлених законом, регулювання  діяльності суб'єктів природних  монополій може здійснюватися органами виконавчої влади та органами місцевого  самоврядування.

     Державний контроль за додержанням антимонопольного законодавства у сферах природних  монополій здійснюється Антимонопольним  комітетом України відповідно до його компетенції.

      3) Предмет регулювання  діяльності суб'єктів  природних монополій

     Предметом регулювання діяльності суб'єктів  природних монополій згідно з  цим Законом є:

• ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;
• доступ споживачів до товарів, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;
• інші умови здійснення підприємницької діяльності у випадках, передбачених законодавством.

      3.2. Державне регулювання природних монополій та наслідки монополізації ринків

      У всіх країнах є спеціальні системи  контролю за антимонополістичною діяльністю, діє антимонопольне законодавство, створені спеціальні державні органи. У США – Федеральна торгівельна  комісія, в Німеччині – Федеральне управління у справах картелів, в  Болгарії – Антимонопольна комісія. В Україні створений Антимонопольний  комітет. До основних завдань Антимонопольного комітету відносяться:

• сприяння формуванню ринкових відносин на основі розвитку конкуренції і підприємництва;
• попередження, обмеження і припинення монополістичної діяльності і недобросовісної конкуренції;
• державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства.

      Антимонопольна  політика є серією законів, мета яких – запобігти використанню фірмами ринкової влади шляхом скорочення виробництва і підвищення цін або здійснення іншої антиконкурентної практики. Відмітимо, що головна проблема в реалізації цієї політики – обмеження монополістичних тенденцій олігополії. Серед основних заходів антимонопольної політики виділяються заходи з корекції поведінки, які полягають в тому, що уряд наказує фірмі або групі фірм змінити свою поведінку, зробивши її більш конкурентною, і структурна політика, в ході якої змінюється структура галузі, стаючи більш конкурентною.

      Розділення  крупної компанії на ряд дрібних  незалежних фірм є прикладом структурної  політики.

      Природна  монополія – фірма, яка в змозі  задовольнити весь ринковий попит на продукт з меншими витратами, ніж ті, які були б можливі, якби дві або більше фірм поставляли таку саму кількість товару. Отже, примусове  розосередження виробництва на декількох  підприємствах в цьому випадку  недоцільно, оскільки воно привело б до зростання середніх витрат (витрат на одиницю продукції), а значить, і до зростання ціни одиниці продукції. В даному випадку виробництво на одному крупному підприємстві виявляється з погляду суспільства ефективнішим, ніж виробництво такого ж об'єму продукції на декількох дрібних або середніх підприємствах. Саме тому в багатьох галузях існування природних монополій неминуче, і держава вимушена їх регулювати, щоб збільшити добробут споживачів, а разом з тим і економічну ефективність галузі. Для цього монопольного виробника необхідно примусити виробляти більший об'єм продукції і призначати ціну нижче монопольно рівноважної за допомогою регулювання його діяльності.

      Оподаткування в умовах монополії. Державне регулювання монополій може здійснюватися як прямим, так і непрямим чином. Пряме регулювання виражається у встановленні цін, непряме – у введенні податків. Так, паушальний податок, що стягується незалежно від об'єму випуску, є для монополіста елементом постійних, а не змінних витрат. Отже, оптимальний випуск продукції і її ціна після введення паушального податку не змінюється: зменшиться лише одержуваний монополістом прибуток. Значить, паушальний податок лягає цілком на монополіста. Його не можна перекласти на покупців через вищу ціну і менший об'єм випуску, як у разі потоварного податку.

      Потоварний  податок встановлюється з розрахунку на одиницю продукції, а загальна сума податку залежить від об'єму  випуску. Таким чином, монополіст максимізував свій прибуток, прирівнюючи граничну виручку до суми граничних витрат і ставки податку.

      Як  в короткостроковому, так і в  довгостроковому періоді монополіст призначає ціну, яка перевищує  граничні витрати. Зрозуміло, що споживач значно втрачає, купуючи товари дорожче, ніж на конкурентному ринку, де ціна і граничні витрати співпадають, тому для нього монополія небажана. Але з іншого боку, висока ціна приваблива для власників фірм, вона забезпечує надвисоку вигоду, а високі прибутки сприяють економічному розвитку країни. Тому виникає питання: як співвідносяться  втрати споживачів і вигоди монополістів? Можливо, для суспільства в цілому монополія корисна? Щоб відповісти на це запитання, звернемось ще раз до порівняння монопольного та конкурентного ринків.