Лекции по "Экономики"

  Розподіл  національного доходу веде до визначення частки всіх учасників його виробництва: заробітної плати, прибутку, процента, ренти, дивіденду та ін. Ці доходи називаються первинними, або основними. Водночас їх можна назвати факторними, оскільки кожен з них пов’язаний з певним фактором виробництва. У привласненні тієї чи іншої специфічної форми доходу і відбувається економічна реалізація власності на даний фактор виробництва.

  У результаті розподілу національного  доходу утворюються доходи безпосередніх учасників сфери виробництва.

  Перерозподіл  національного доходу здійснюється через механізм ціноутворення, державний бюджет, податкову систему, внески до різноманітних фондів та ін. На основі перерозподілу національного доходу формуються вторинні доходи. Основними формами таких доходів є виплата пенсій, стипендій, допомога багатодітним сім’ям тощо. Перерозподіл національного доходу здійснюється офіційними та неофіційними каналами.

  Офіційний перерозподіл національного доходу фіксується в офіційній статистиці. Наймасштабніше неофіційний перерозподіл національного доходу відбувається внаслідок існування тіньової економіки, яка являє собою сукупність неврахованих і протизаконних видів діяльності: ухиляння від сплати податків, виробництво заборонених видів продукції та послуг (виробництво наркотиків, азартні ігри, проституція тощо).

  У сучасних умовах до таких видів діяльності в Україні додалися вивезення товарів за кордон з метою наживи, незаконна конвертація валюти і махінації під час здійснення цих операцій, надання кредитів комерційними банками за солідну винагороду, незаконне вивезення валюти за кордон та ін.

  Використання  національного доходу йде за двома  напрямками: на споживання і заощадження (нагромадження). Останнє необхідно для розширення масштабів національного виробництва і майбутнього зростання національного продукту.

  Національний  дохід, що йде на споживання та нагромадження, не збігається з величиною створеного національного доходу. Останній зменшується на суму збитків від стихійних лих та інших втрат.

  Крім  того, використаний національний дохід може відрізнятися від створеного на величину сальдо зовнішньоторговельного балансу. Якщо країна імпортує більше товарів і послуг, ніж експортує, то використаний національний дохід буде більший від створеного, і навпаки. Але це не означає, що країні вигідно більше ввозити товарів і послуг, ніж вивозити.

  Велике  значення для збільшення величини національного  доходу, прискорення соціально-економічного прогресу та розширеного відтворення має оптимальне співвідношення між споживанням і заощадженням національного доходу. Оптимальним у колишньому СРСР вважалося співвідношення між споживанням і заощадженням у пропорції 75:25. Детальніше проблеми споживання, заощадження, нагромадження розглядаються в темах 17 та 18. За час економічної кризи норма нагромадження в Україні значно скоротилася.

  На  основі національного доходу визначають особисті доходи (ОД). Якщо від суми національного доходу відняти внески (податки) на соціальне страхування, податок на доходи підприємств, а також прибуток, що використовується для розширення виробництва (нерозподілений прибуток підприємств), і додати трансфертні платежі, які включають виплати соціального страхування по старості, від нещасних випадків, допомогу і виплати по безробіттю, різноманітні виплати неімущим і непрацездатним тощо (трансфертні виплати — виплати, які не пов’язані з трудовою діяльністю, тобто не зароблені, а одержані), то отримаємо суму так званого особистого доходу. Особистий дохід — це одержаний дохід, а національний доход — це зароблений дохід.

  Нарешті, якщо від суми всього особистого доходу відняти всі індивідуальні податки, то одержимо так званий дохід в особистому розпорядженні домогосподарств — кінцевий показник системи національного рахівництва. Він використовується на споживання та заощадження.

  Кожна людина зацікавлена у зростанні  національного доходу, тому що від  його рівня залежать процеси розширеного  відтворення, нагромадження (розширення суспільного виробництва), рівень добробуту населення, економічної могутності країни.

16.3. Тіньовий сектор в економічному відтворенні, 
його масштаби та особливості в економіці України

  Особливу  увагу треба звернути на проблему тіньової економіки, яка заявила про себе на повну силу. Тому необхідно перш за все розкрити сутність тіньової економіки.

  До  тіньової економіки більшість авторів відносять:

• по-перше, ті види економічної діяльності, що приховуються їх учасниками у зв’язку з небажанням афішувати її, а з нею —  
  і одержувані при цьому доходи, з метою приховування останніх від оподаткування;
• по-друге, протизаконну криміногенну діяльність, спрямовану на особисте збагачення;
• по-третє, неформальну економіку, в якій офіційний облік діяльності є ускладненим через її непостійний характер і малий обсяг, а також через відсутність об’єктивних вимірників.

  Нерідко під «тіньовою економікою» розуміють усю економічну діяльність, яка з різних причин не враховується офіційною статистикою і, відповідно, не включається до складу ВВП. Деякі автори сюди відносять і так звану «фіктивну економіку» — приписки, спекулятивні угоди, хабарництво, шахрайство, пов’язане з грошовим обігом, а також діяльність, спрямовану на одержання суб’єктами господарювання необґрунтованих вигід і пільг, які здобуваються на основі підкупу посадових осіб.

  Тіньову економіку як економічну категорію  можна визначити як сукупність специфічних економічних відносин, пов’язаних з діяльністю з виробництва, розподілу, обміну і споживання товарів і послуг, приховуваною від державного контролю з метою одержання доходів і особистого збагачення.

  Якими ж є сьогодні масштаби тіньової економіки в Україні?

  Об’єктивні  труднощі обліку в цій сфері зумовлюють значне розходження даних. За розрахунками Світового банку, в 1994 р. частка неофіційної (тіньової) економіки досягла в  Україні 48,1 % сукупного обсягу ВВП, а в 1995 р. — 42,4 %, нині на неофіційний сектор української економіки припадає 60—65 % ВВП.

  Критичний рівень, який, за західними оцінками, становить 30—35 % ВВП, у нашій країні вже перевершено. За таких масштабів вплив аналізованого феномена на всі сторони суспільного життя є винятково високим, а негативну роль його в економіці важко переоцінити.

  В основі глобалізації тіньової економіки  України лежить триваюча системна криза. Маючи у своїй основі об’єктивні причини, системна криза зачепила всі сфери суспільного життя — економіку і політику, ідеологію і культуру, національні та міждержавні відносини.

  Щорічний  відплив капіталу за межі України  становить багато мільярдів доларів. Без прямої участі державних чиновників усіх рівнів такі операції неможливі, як і приватизація державного майна за безцінь.

16.4. Національне багатство, 
його сутність, структура 
і проблеми розширеного відтворення

  Національне багатство безпосередньо пов’язане  з виробництвом національного продукту і його відтворенням. Воно зростає і збільшується насамперед за рахунок національного продукту, який відтворюється на розширеній основі.

  Національне багатство — це сукупність матеріальних благ, нагромаджених суспільством за всю його історію. Іншими словами, національне багатство — це все те, чим володіє країна сьогодні — все матеріальне багатство суспільства. Таке тлумачення національного багатства дається в сучасній економічній літературі та статистиці. Але дискусії щодо визначення національного багатства і його структури тривають.

  Сучасна економічна теорія все частіше критикує тезу про матеріальний зміст багатства і висловлюється за його уточнення і доповнення новими елементами. Це пов’язане з тим, що в наш час у розвинутих країнах відбувається посилення гуманістичних тенденцій у теорії і практиці господарювання. Розвиток суспільства розглядається в єдності матеріальних, духовних, етнічних і культурних цінностей.

  Якщо  раніше розвиток країни визначався ступенем нарощування матеріально-речових обсягів виробництва, то на сучасному етапі вирішальне значення мають ефективні якісні перетворення і структурні зрушення в економіці. Можливість цих зрушень визначається в значно більшій мірі, ніж раніше, станом нематері- 
альних форм багатства і сфер, які забезпечують розвиток людини. Тому особливої актуальності в сучасних умовах набувають дослідження, формування і розвиток нематеріальних форм багатства, пов’язаних з людиною.

  Нематеріальне багатство суспільства — це ті його елементи, що перш за все визначають якість робочої сили — науково-технічний, освітній, культурний потенціал.

  Таким чином, у широкому розумінні національне багатство включає в себе як матеріальне, так і нематеріальне багатство країни.

  Основними елементами матеріальної форми національного  багатства насамперед є: виробничий капітал, у структурі якого виділяють  основний і оборотний капітал; основний капітал сфери нематеріального виробництва (школи, лікарні, культурно-освітні і спортивні об’єкти, житлові будинки); резерви капітальних благ (законсервовані запаси основного капіталу); майно домашніх господарств (індивідуальне житло, засоби праці і предмети тривалого використання — автомобілі, меблі, побутова техніка тощо), а також запаси і резерви споживчих благ.

  До  складу національного багатства  відносять і природні ресурси країни, котрі залучені до господарського обороту (земля, надра, вода, ліси, атмосфера, клімат). Корисні копалини, які лише розвідані, а тим більше потенційні, до складу національного багатства не входять.

  Розрізняють відтворювані і невідтворювані природні ресурси. Так, існують природні ресурси, які не створені працею (наприклад ліс), але можуть бути відтворені. У той самий час деякі види природних ресурсів (природні копалини) у своїй основній частині не відтворювані.

  Основними елементами нематеріальної форми національного  багатства є духовні і культурні цінності (нагромаджений виробничий досвід, освітній потенціал нації, досягнення науково-технічної думки, інформаційні ресурси, інтелектуальний рівень та ін.).

  Якщо  країна втрачає своє інтелектуальне багатство внаслідок еміграції  провідних учених і спеціалістів, як це нині спостерігається і в Україні, і в інших країнах СНД, вона безповоротно втрачає певну частину ВВП, а отже, і можливості в нагромадженні 
більшого національного багатства. Те саме спостерігатиметься і при зниженні інтелектуального рівня нації, а саме: у разі погіршанні якості навчання, скорочення асигнувань на науку та освіту тощо.

  Національне багатство включає в себе також  ті елементи, які перебувають у  інших країнах, але належать уряду, організаціям та окремим особам.

  Масштаби, структура та якісний рівень національного  багатства не залишаються незмінними. У процесі відтворення воно не тільки постійно зростає, а й безперервно оновлюється. Тому для нарощування національного багатства великого значення набуває раціональне використання виробничого потенціалу, від якого залежать темпи зростання валового внутрішнього продукту і відповідно добробуту нації, фізичний і духовний стан людини.

  Важливу роль у зростанні національного  багатства відіграють природні ресурси. Винищення природних багатств України призводить до втрати їх значної частини, якою вже ніколи не скористаються прийдешні покоління.

  Величина  національного багатства, як правило, зростає в нормальних мирних умовах і зменшується під час війн, смут, потрясінь. Під час Другої світової війни СРСР втратив третину національного багатства. Зменшується обсяг національного багатства і в умовах економічної кризи, яка поглиблюється в Україні. Статистика національного багатства потребує його спеціального аналізу — обсягу, структури, динамки національного багатства. Але, на жаль, статистичні щорічники не дають поки що належної інформації.

  Національне багатство виступає як важливий показник економічної могутності країни та джерело її соціально-економічного прогресу.

16.5. Ринок і кругообіг ВВП, ресурсів і доходів

Скупний попит і сукупне  пропонування. Кругообіг ВВП, ресурсів і доходів.

  Скупний попит і сукупне  пропонування. У ринковій економіці все виробляється для продажу на ринку. У масштабі суспільства ринок складається з двох протилежних, але взаємопов’язаних між собою підсистем сукупного попиту і сукупного пропонування.

  Сукупний  попит — це реальний обсяг національного виробництва, який споживачі — домогосподарства, підприємства і держава, готові купити за будь-якого можливого рівня ціни. За інших рівних умов, чим нижчий рівень цін, тим більшу частину реального обсягу національного виробництва захочуть придбати внутрішні споживачі та зарубіжні покупці. І навпаки, чим вищий рівень цін, тим менший обсяг національного продукту вони побажають купити. Таким чином, і на рівні суспільного ринку існує зворотна залежність між рівнем цін і реальним обсягом національного виробництва, на який пред’являється попит.