Лекции по "Экономики"

 

 
 

 
 
 
 
 

олітична  економія як наука досліджує і  розкриває економічну анатомію суспільства, її категорії, закони функціонування і розвитку. Будучи суспільною дисципліною системного типу, в її предметі особливе місце посідають характер і соціальний зміст зв’язків і відносин, в які вступають люди в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання суспільно корисних благ, соціально-економічний статус окремої людини, соціальних груп і класів у цьому процесі.

  Вища  економічна школа покликана в  рамках сучасної базової вищої освіти формувати у молодого спеціаліста економічне мислення на основі глибокого розуміння процесів, явищ і зв’язків у економічній системі суспільства, а також чинників, що їх визначають, засобів і методів вирішення поточних і стратегічних економічних проблем.

  Пізнавальний  процес у вищих навчальних закладах має бути спрямований на отримання  ґрунтовних знань про економічну систему, методи та інструментарій її вивчення, на засвоєння первинних навиків раціональної економічної поведінки.

  Об’єктивні умови переходу українського суспільства до принципово нової суспільно-економічної формації визначають необхідність створення навчальної літератури, що відповідає міжнародному стандарту знань, які усталились у системі вищої освіти. В економічній науці таким стандартом є синтез досягнень неокласичної політичної економії з кращими зразками політекономії марксистського, інституціонального та неоліберального напрямів. Цей синтез є парадигмою даного навчального посібника.

  Мета  посібника — надати студентам  глибокі теоретичні знання з питань закономірностей розвитку суспільного виробництва, механізму дії та ефективного використання економічних законів людьми для найбільш повного задоволення їхніх матеріальних і соціально-економічних потреб. У зв’язку із цим вивчаються такі блоки політекономічних проблем: загальні засади економічного розвитку; загальні основи ринку; суб’єкти ринкової економіки; економічне зростання і соціально-економічний прогрес; формування і розвиток соціально-економічних систем; світове господарство і міжнародні економічні відносини.

  Для досягнення визначеної мети в процесі викладання дисципліни передбачається ґрунтовне вивчення студентами:

  1) системи економічних відносин  в їх єдності з продуктивними силами та іншими суспільними відносинами;

  2) економічних законів, які управляють виробництвом, розподілом, обміном і споживанням життєвих благ як у ринковій, так і в інших економічних системах;

  3) закономірностей зародження, розвитку  і відмирання суспільно-економічних формацій;

  4) проблем ефективного використання обмежених ресурсів і управління ними з метою досягнення максимального соціально-економічного ефекту;

  5) стратегічних тенденцій еволюції  соціально-економічних систем у ХХІ ст.

  Матеріал  навчального посібника спрямовано на методичне забезпечення всіх форм роботи студентів, пов’язаної з опануванням теоретичного матеріалу, засвоєнням політекономічної термінології, ознайомленням із джерелами класичної, академічної та іншої літератури. При цьому автори посібника виходять з того, що політична економія є базовою дисципліною навчального плану підготовки бакалаврів за напрямами «Економіка та підприємництво» і «Менеджмент».

 
 

 

Тема 1

Предмет і метод 
політичної економії

1.1. Предмет політичної  економії

Визначення  предмета політичної економії. Закони 
і категорії політичної економії. Зародження і розвиток політичної економії; її напрями і школи.

  Визначення  предмета політичної економії. Політична економія поряд із правоведенням, історією, соціологією та іншими науками належить до системи суспільних наук, кожна з яких виділяє з багатогранної сукупності суспільних відносин їх відповідні вид чи групу, котрим властиві певні закономірності. Політична економія вивчає такі суспільні відносини і закони, які належать до базових у житті суспільства, оскільки вони є складовою суспільного виробництва (економіки).

  Суспільство — це найзагальніша система зв’язків і відносин між людьми, що складається  в процесі їхньої життєдіяльності. Воно створює і розвиває матеріальну  і духовну культуру, систему інших соціальних цінностей. Усі сторони суспільного життя пов’язані між собою, але таким чином, що його основою є економічне життя, тобто виробництво матеріальних благ і послуг для задоволення різноманітних потреб людей. Щоб жити, людині потрібна їжа, одяг, житло і безліч інших матеріальних благ та послуг. Необхідні засоби до існування вона повинна виробляти: сіяти зерно, добувати вугілля, плавити сталь, робити машини, випікати хліб, друкувати газети.

  Об’єктом  політичної економії є економічне життя суспільства, тобто його економіка, а економіка — це суспільне виробництво.

  Назва «економіка» виникла з поєднання  двох слів грецького походження «ойкос»  — будинок, господарство і «номос»  — закон. Уперше цей термін застосував Арістотель (ІІІ ст. до н. е.). Багатоаспектність змісту економіки зумовлює різноманітність напрямів і сфер вивчення економічного життя суспільства: домогосподарство, підприємство, галузь, економіка країни в цілому, світове господарство, економічні відносини, економічні відносини у взаємозв’язку з продуктивними силами і т. д. Сьогодні економіку суспільства вивчають понад 50 окремих економічних наук, у тому числі політична економія, економікс, макроекономіка, мікроекономіка, історія економічних учень.

  Кожна з нині існуючих економічних дисциплін  має свій предмет дослідження, на якому вона спеціалізується. Так, предметом макроекономіки є механізм функціонування економіки, а предметом мікроекономіки є вивчення поведінки окремих економічних одиниць, таких як домогосподарство, підприємство, ціна, доходи підприємства тощо.

  Політична економія також має свій предмет. При цьому слід пам’ятати, що слово «політея» в перекладі з грецької означає суспільний устрій. Назву науки «політична економія» запропонував відомий представник теоретичної школи меркантилізму у Франції Антуан Монкретьєн де Ваттевіль у книзі «Закони суспільного господарства (Трактат з політичної економії)». Використаний ним термін «політична економія» згодом став назвою цілої науки.

  При виробництві матеріальних благ люди взаємодіють з природою, використовуючи різноманітні засоби виробництва (машини, споруди, будівлі тощо), які в поєднанні з людьми, що приводять їх у дію, виступають як продуктивні сили суспільства. 
У процесі виробництва люди створюють блага не ізольовано один від одного, а об’єднуючись певним чином, спілкуючись один з одним і взаємодіючи. Отже, в процесі виробництва люди вступають у відносини не тільки з природою, але й між собою, тобто вступають в економічні відносини.

  Люди  як носії економічних відносин водночас є носіями системи інших суспільних відносин: політичних, національних, сімейних, ідеологічних, з якими економічні відносини теж пов’язані і взаємодіють. Політична економія досліджує економічні відносини обов’язково в їх зв’язку і взаємодії з іншими суспільними відносинами та інститутами.

  Таким чином, предметом політичної економії є економічні відносини людей в їх єдності і взаємодії з продуктивними силами та політичними, ідеологічними, соціальними інститутами су- 
спільства. (Нижче це визначення буде нами розширене.)

  Вивчаючи  тему, слід звернути увагу на те, що в економічній теоретичній науці зустрічаються певні розбіжності в трактуванні предмета політичної економії. Так, А.Сміт уважав, що предметом цієї науки є вивчення природи та причин багатства народів, про що свідчить назва його класичної праці «Дослідження про природу та причину багатства народів» (Смит А. Исследование о природе и причине богатства народов. — М.: Соцэкгиз, 1961).

  Видатний  український політеконом М. І. Туган-Барановський писав, що сучасну політичну економію можна визначити як науку про суспільні відносини людей у межах їх господарської діяльності, яка удосконалюється в середовищі історично вільного мінового господарства, що розвивається (Туган-Барановский М. И. Основы политической экономии. — М.: РОССПЭН, 1998. — С. 34). У відомому вітчизняному підручнику з економічної теорії (Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / За ред. Г. Н. Климка, В. П. Нестеренка. — К.: Вища шк.: Знання, 1997. — С. 16) визначається, що предметом політекономії є «…вивчення економічних виробничих відносин в їх взаємодії з продуктивними силами та організацією управління і ефективного ведення господарства як чинників суспільного багатства».

  Існують також інші трактування предмета політичної економії. Вони зумовлені тим, що ця наука розвивається та диференціюється на різні політекономічні школи та напрями.

  Закони  і категорії політичної економії. Досліджуючи предмет вивчення, політекономія робить відповідні висновки, узагальнення, класифікації тощо. У результаті цього формується великий понятійний апарат. У системі понять важливе значення мають такі: економічна категорія, економічний закон, економічний принцип.

  Економічна  категорія — це наукове поняття, яке характеризує окремі сторони економічного явища.

  Сутність  економічної категорії визначається такими критеріями:

• відображає не природні властивості речей і предметів, а характерну властивість певної системи (елементу, ланки) економічних відносин людей;
• має об’єктивний характер, оскільки відбиває об’єктивну дійсність;
• має історичний характер, оскільки значна частина категорій політичної економії на певному етапі розвитку суспільного виробництва відмирає.

  У курсі політичної економії широко використовуються такі категорії: власність, товар, вартість, гроші, капітал, капіталістична економіка, ринок, наймана праця, заробітна плата та багато інших.

  В економіці діє низка економічних  законів.

  Економічний закон виявляє суттєві, стійки і необхідні причинно-наслідкові зв’язки і взаємозалежності даного економічного процесу.

  Економічна  наука класифікує економічні закони суспільства за такими великими групами:

• усезагальні закони, які властиві будь-якому типу економічної системи. Вони виражають напрями поступального розвитку суспільного виробництва, об’єктивні основи зростання його ефективності, розвитку відносин власності тощо;
• особливі економічні закони, що виражають такі особливості економічних відносин, які є спільними для декількох типів економічних систем. До них належать насамперед закони товарного виробництва і ринку;
• специфічні економічні закони, які діють лише в умовах певного економічного ладу, наприклад капіталістичного чи соціалістичного.

  У сукупності всі ці закони формують систему законів економіки та закономірності її розвитку.

  Таким чином, економічні закони є складовою  предмета політичної економії. Вивчаючи об’єкт свого дослідження, тобто су- 
спільне виробництво, політична економія стикається з проблемою обмеженості виробничих ресурсів (родючих земель, корисних копалин, паливно-енергетичних ресурсів, робочої сили тощо) та раціонального їх використання для найповнішого задоволення потреб людей. Пізнаючи закони, які управляють виробництвом, розподілом і споживанням благ на будь-якому етапі суспільного розвитку, політична економія обґрунтовує, як люди і суспільство мають здійснювати кінцевий вибір рідкісних ресурсів, як найкраще виробляти різні блага, розподіляти і обмінювати їх.

  З іншого боку, як зазначалось, економічні відносини людей нерозривно пов’язані  з політичними, соціальними та іншими відносинами і соціальними інститутами. Наука досліджує вплив цих відносин на економічні процеси.

  Виходячи  зі сказаного, можна сформулювати предмет  науки так: політична економія вивчає всю систему економічних відносин в їх єдності і взаємодії з обмеженими продуктивними силами та політичними, ідеологічними і соціальними інститутами су- 
спільства. Вона, пізнаючи закони, показує, як люди і суспільство мають здійснювати кінцевий вибір рідкісних ресурсів, як найкраще виробляти різні товари та послуги, розподіляти і обмінювати їх з метою досягнення максимального задоволення потреб людини.