Лекции по "Экономики"

Тема 23 
СОЦІАЛІСТИЧНА ЕКОНОМІЧНА 
СИСТЕМА ТА ЇЇ ЕВОЛЮЦІЯ

  23.1. Економічна система  соціалізму: 
теорія і практика

Сутність  економічної системи  соціалізму. Державний соціалізм.

  Сутність  економічної системи  соціалізму (за Марксовою концепцією) — це загальнонародна власність на речові фактори виробництва, що поєднує в одній особі працівника і власника засобів виробництва, утверджує трудовий і колективістський характер асоціації виробників і визначає соціальну рівність між людьми як найбільш суттєвий момент соціальної справедливості.

  Економічною основою соціалізму є суспільна  власність на засоби виробництва, соціалістична планова система, можливість свідомого суспільного управління економічними процесами, свідоме регулювання темпів і пропорцій розвитку виробництва.

  Ідея  соціалізму — це ідея справедливого  суспільства. Вона зародилася як форма виявлення протесту проти експлуатації і гніту. В історії соціалізму виділяють декілька етапів: спочатку виникнення утопічного соціалізму, потім еволюцію утопічного соціалізму від соціалістів-утопістів до прихильників концепції анархізму і, нарешті, перетворення соціалізму з утопії в науку — марксизм. Останнім етапом у розвитку ідеї соціалізму стала криза традиційного і розробка нового погляду на соціалізм.

  На  всіх етапах еволюції соціалізму, поєднувались наукові знання, реалістичні уявлення, революційний романтизм і елементи соціальної утопії.

  Економічна  теорія розрізняє два концептуально  відмінних трактування соціалізму, які базуються на протилежних  ідеологічних підходах до теоретико-практичного обґрунтування категорії «соціалізм».

  Так, марксизм обґрунтовує соціалізм  як соціальний устрій, що виникає в  результаті ліквідації капіталістичного способу виробництва і встановлення диктатури пролетаріату, суспільної власності і розподілу за принципом: «Від кожного — за здібностями, кожному — за працею».

  Багато  західних економістів, зокрема Л. Мізес  і П. Уайлз, вважають: сутність соціалізму полягає в тому, що всі засоби виробництва перебувають під виключним контролем суспільства, яке відміняє вільний ринок і має своїм базисом «командну економіку» (див.: L. Mises. Socialism. An Economic and sociological Analysis. — L., 1951. — Р. 528, 337).

  Теоретики марксизму вважали, що раціонально  організувати виробництво можливо  тільки на засадах планомірності в межах державної (загальнонародної) і кооперативно-колгоспної форм власності на базі великого машинного виробництва в усіх галузях економіки за допомогою вільної від експлуатації праці. Утвердження соціалістичного ладу відбувається в процесі перехідного періоду від капіталізму до соціалізму шляхом соціалістичних перетворень у всіх галузях економіки і культури. Головним знаряддям побудови соціалізму є диктатура пролетаріату, соціалістична держава, якою керує марксистсько-ленінська партія. Мета соціалізму — найбільш повне задоволення зростаючих матеріальних і культурних потреб усього суспільства на основі безперервного і планомірного розвитку народного господарства.

  Вважалося, що згідно з народногосподарським планом індивідуальна праця одержує визнання суспільства як корисно необхідна ще на стадії планування, до надходження виготовленого продукту до споживача. Таким чином, праця при соціалізмі має безпосередньо суспільний характер і тому не потребує визнання на ринку через купівлю-продаж товару. Суспільство заздалегідь веде облік потреб, в оптимальних пропорціях розподіляє живу працю і ресурси, розраховує рівень суспільно необхідних витрат (планові ціни), стимулювання відбувається не за комерційною діяльністю, а за кількістю та якістю праці, робоча сила не є товаром, оскільки самі працівники є власниками засобів виробництва. Динамічне зростання продуктивності праці та підвищення ефективності суспільного виробництва повинні випливати з притаманної трудівникам колективної зацікавленості у результатах своєї праці, вважає марксизм.

  Державний соціалізм. У теорії соціалізму К. Маркса і Ф. Енгельса обґрунтовується необхідність і можливість гармонізації відносин людини і суспільства. Їх економічна модель має антиринковий і недержавний характер. Соціалізм розглядається як устрій вільних і рівних асоційованих виробників (див.: Маркс К. Критика Готської програми // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — 2-е вид. — Т. 19). Економічна модель соціалізму, що була реалізована на практиці, — це грубе спотворення ідеї соціалізму, тому що в центрі її знаходиться не людина, а держава. На основі монополізації власності держава виступила головним суб’єктом — організатором усіх господарських процесів: виробництва, розподілу, обміну та споживання. Цю економічну модель визначають як державний соціалізм. Але цей термін має умовний характер. Його синонімами є: воєнний комунізм, казармений соціалізм, авторитарно-бюрократичний соціалізм, адміністративно-командний, ринковий соціалізм, швецька модель соціалізму тощо.

23.2. Об’єктивні і  суб’єктивні умови формування 
моделі «державного соціалізму»

Відсутність матеріальних умов соціалізму в Росії і проблеми його будівництва. Основні ознаки державного соціалізму.

  Відсутність матеріальних умов соціалізму в Росії і проблеми його будівництва. Історичний вплив на формування радянської моделі державного соціалізму справили традиції Росії: сильна державна влада, позаекономічне примушення до праці, слабкі інститути демократії, відносини адміністративної залежності господарюючих суб’єктів від держави та ін. Особливу роль у цьому процесі відіграють наслідки ранньої соціалістичної революції 1917 р. Дослідники вважають, що вона стала результатом невичерпних можливостей капіталізму, а реакцією на наслідки Першої світової війни. Також треба брати до уваги грубі деформації су- 
спільних структур у роки сталінських репресій у наступний період.

  Відсутність матеріальних передумов побудови соціалізму поставила на порядок денний питання: почати безпосередній перехід до соціалізму або вибрати шлях підготовки цивілізованих умов для майбутнього переходу до соціалізму. За браком часу був реалізований перший варіант — «воєнний комунізм» на основі масового державного примусу: конфіскація, націоналізація, трудова повинність на виробництві, трудові армії тощо. Але чим більший натиск, тим більший опір (наприклад, Кронштадт у 1921 р.), тим вужче соціальна база держави диктатури пролетаріату. Насиллям не можна підвищити продуктивність праці, тому для виходу з кризи був обраний другий варіант розвитку — НЕП (нова економічна політика). Передбачалося замінити позаекономічний примус економічними стимулами підприємницької діяльності (продподаток, вільна торгівля, господарський розрахунок, тобто розширення сфери обміну між господарськими суб’єктами, і розвиток кооперації як масового демократичного руху; сполучення державних і громадських засад в управлінні: заліки, контроль, підготовка кадрів, боротьба з бюрократією і т. д.).

  Однак демократичні починання ринкової економіки  не були закріплені політичними структурами, низькі закупівельні ціни на зерно викликали труднощі у хлібозаготівлі, що кінець кінцем призвело до реставрації методів воєнного комунізму, до затвердження командних методів управління. З часом вимушена і тимчасова система надзвичайних заходів стала нормою відносин. Остаточно економічна модель «державного соціалізму» сформувалася в роки індустріалізації і насильницької колективізації в умовах масового беззаконня і терору. В передвоєнний період сталінська модель «державного соціалізму» була канонізована, а після війни перенесена на національний ґрунт ряду інших країн західної Європи і Азії.

  Основні ознаки державного соціалізму. Економічна система державного соціалізму — це економічний лад, який характеризується державною власністю практично на всі речові ресурси і  
ухвалою економічних рішень через центральне економічне планування. Сучасна економічна наука оцінює цю модель як приклад глибоких деформацій у розвитку суспільства (див.: Джилас М. Лицо тоталитаризма. — М., 1992). Цей тип економіки тільки зовнішньо і з точки розу незрілої громадської свідомості та демократії мав риси соціалістичної. Насправді це був тоталітарний варіант, де основні керівні функції брав на себе держапарат. Разом з тим економіка державного соціалізму не була випадковістю. Така форма становлення нового суспільства теоретично була пов’язана зі спрощеним розумінням соціалістичної економіки, абсолютизацією можливостей її свідомого планування, переоцінкою потенціалу колективних форм господарювання в умовах нерозвинутих продуктивних сил. (Детальніше див.: Бєляєв О. О., 
Бебело А. С. Економічна система: властивості, структура, моделі // Вчені записки: Наук. зб. — Вип. 1. / Під. ред. В. С. Сувчука. — К., 1998. — С. 16—21.)

  Сформулюємо основні ознаки державного соціалізму.

  1. Монополія державної власності, яка веде до загального одержавлення економічної та інших сторін суспільства. Вона утверджувалась як наслідок підміни реального усуспільнення виробництва формальним (зміна юридичної форми власності на засоби виробництва), що означає розподіл функцій управління і розпорядження. Для створення ринкових відносин і свободи підприємництва необхідно подолати монополію держави на власність (роздержавлення і приватизація).

  2. Відносини адміністративної залежності. Більшість підприємств позбавлені самостійності щодо формування програми, вибору ресурсів, партнерів, розпорядження доходами тощо. Робота відбувається за планом, управління базується на силі влади, тому як регулятор господарських зв’язків використовуються не економічні, а адміністративні розпорядження. Супутником командної економіки виступає «тіньова економіка», яка діє за своїми правилами. Відносини адміністративної залежності, що використовувались для позаекономічного «залучення» до праці і організації виробництва, позбавляють економічної здатності до саморозвитку і саморегулювання.

  3. Надцентралізація суспільного виробництва. Через низьку ефективність виробництва і велику витратну частину бюджету держава концентрує високу частку виробленого продукту. Переважають великі підприємства-монополісти, які низький рівень рента- 
бельності покривають високими цінами. Демонополізація економіки означає передачу основної частини повноважень на місця.

  4. Бюрократизація управління. Бюрократизм — це суспільні відносини, що характеризують монополізацію функцій керівництва економічним і суспільним життям відокремленим колом осіб. При наявності спеціалізації в управлінні повністю позбавитися бюрократизму важко. Можна обмежити негативні сторони (виборність, звітність, можливість заміни керівництва тощо).

  5. Жорстка залежність економіки від ідеології і політики. Ця проблема виникає через зрощування господарських і політичних структур, коли правляча партія глибоко вмонтована в економіку і діє як управлінське ядро економічної і політичної системи, як вищий ешелон адміністративної влади. При цьому держава втрачає свою відносну незалежність від партії, її апарату, керівники державних закладів влади і господарських організацій зобов’язані регулярно звітувати перед партією. Економічне життя заганяється в жорсткий ідеологічний «корсет». Офіційна наука і пропаганда забезпечує захисний ореол над неефективністю господарської системи. (Див.: Зиновьев А. А. Коммунизм как реальность. — М., 1994.)

  Усе більше людей виступають проти соціалістичного  вибору, оскільки не бачать різниці між дійсним соціалізмом і його ілюзорними формами.

  6. Самоізоляція економіки, її несприйнятливість до світового досвіду. Як неринкова система державний соціалізм розвивався за іншими законами, ніж світове господарство, тому для нього характерні замкненість, слабкий зв’язок із світовим ринком. Без входження в світове співтовариство неможливо перейти до нормальної ринкової економіки.

23.3. Механізм функціонування 
«державного соціалізму»

Планомірна  організація суспільного  виробництва. Гігантська економічна роль держави. Централізоване планове управління народним господарством. Ринок в одержавленій економіці. Загальна криза державного соціалізму.

  Планомірна  організація суспільного  виробництва. За планомірності одержавленого соціалістичного виробництва над усім суспільним виробництвом установлюється безпосередній державно-бюрократичний контроль, який свідомо й цілеспрямовано організовує виробництво. Тим самим забезпечується певний рівень планомірного функціонування і розвитку суспільного виробництва.

  Ключовою  ланкою планомірної організації  одержавленої економіки є народногосподарське планування, яке має директивний характер: планові завдання є обов’язковими для всіх виробничих рівнів (економіки в цілому, галузі, підприємства, цеху, робочого місця і т. д.). Галузі і підприємства, що включені за планом до системи суспільного поділу праці, повинні виконувати планові завдання не тільки за обсягом, асортиментом і якістю, але й за строками поставок. Унаслідок цього забезпечується безперервний характер процесу виробництва. План набуває сили юридичного закону, а взаємні зобов’язання між підприємствами (постачальниками і споживачами) виступають як договори поставки.