Лекции по "Экономики"

  Додану  вартість можна визначити двояко:

  а) за статистикою — це різниця між продажем підприємств та їх придбанням матеріалів і послуг у інших підприємств;

  б) як економічна категорія — це вартість, яка додана до вартості спожитих у процесі виробництва предметів праці, тобто оборотного капіталу (не враховуючи заробітну плату).

  У табл. 16.1 розглянуто декілька стадій виробництва  хліба, щоб проаналізувати, як точне  і суворе дотримання методу доданої вартості дає змогу вилучити проміжні витрати, які виділяють у звітах про прибутки і збитки фермери, мірошники, пекарі й бакалійники. Кінцевий розрахунок показує бажану рівність між кінцевим продажем хліба (а) і сумою доходів (б), що розраховані як сума всіх доданих вартостей на різних стадіях виробництва хліба.

  Таким чином, за методом доданої вартості, щоб уникнути подвійного рахунку, потрібно враховувати в національному продукті тільки кінцеві товари і не враховувати проміжні продукти, які йдуть на створення кінцевих товарів. Розраховуючи додану вартість на кожній стадії і пам’ятаючи про необхідність віднімання витрат на проміжні товари, що купуються в інших фірм, за допомогою методу розрахунку кінцевого національного продукту як потоку доходів можна належно уникати подвійного рахунку і враховувати зарплату, процент, ренту і прибуток тільки один раз.

  Метод балансу народного  господарства (БНГ). Баланс народного господарства являє собою систему взаємопов’язаних балансових таблиць, кожна з яких відображає окремі, найбільш принципові сторони економічного процесу. До них належить відтворення: матеріального продукту — сукупного суспільного продукту і чистого матеріального продукту; національного доходу; національного багатства.

  Таблиця 16.1

Грошові надходження від  хліба, 
ВИтрати і додана вартість (у коп. за хлібину)

 

  Для БНГ характерне розмежування двох сфер — матеріального виробництва і так званої невиробничої сфери. Матеріальне виробництво поділяється на виробництво засобів виробництва  
(І підрозділ) і на виробництво предметів споживання (ІІ підрозділ). Система балансів — це зведений матеріальний баланс, міжгалузевий баланс, зведений фінансовий баланс, баланс грошових доходів, баланс трудових ресурсів та ін.

  Отже, БНГ обчислює тільки матеріальне  виробництво в економіці, при цьому розмежовується виробництво засобів виробництва і предметів споживання. Концепція СНР, навпаки, розглядає економіку як єдине ціле без принципового розмежування матеріального і нематеріального виробництва. До того ж у СНР принципове значення має система домогосподарств.

  За  СНР виробнича діяльність — це будь-яка законна діяльність, що приносить дохід. Безумовно, з часом метод БНГ буде вдосконалений, але з урахуванням досягнень СНР. Поки що системі національних рахунків альтернативи немає.

  Таким чином, якщо ми повернемося до табл. 16.1, то за системою національних рахунків суспільний продукт, створений за виробництва хлібини, становитиме 90 коп., тоді як за системою БНГ — 207 коп. Це тому що БНГ обов’язково включає розрахунки результатів виробництва проміжного продукту, тобто подвоєний рахунок. Водночас у показниках БНГ є і чистий продукт, який не включає в себе будь-який повторний рахунок.

  Сучасні форми суспільного  продукту. За системою балансу народного господарства обчислюється валовий суспільний продукт (ВСП), який являє собою суму всіх благ, включаючи проміжні, створені в суспільному виробництві за певний період (зазвичай рік). Він також може бути визначений як сума продукції окремих виробників (підприємств, об’єднань) за цей самий проміжок часу. Якщо скористатися даними табл. 16.1, то валовий суспільний продукт за показниками, наведеними у стовпці 1, становить 207 коп. При цьому повторний рахунок становитиме 117 коп., або понад 50% ВСП. Зрозуміло, що ВСП не є об’єктивним показником результатів суспільного виробництва; він перевищує їх, як правило, більше ніж удвічі.

  Головними і вихідними показниками системи  національних рахунків є валовий внутрішній продукт (ВВП), валовий національний продукт (ВНП). У статистиці України форма національного продукту (ВВП) була визначена не так давно — з 1987 р.

  Валовий внутрішній продукт (ВВП) являє собою сукупну вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених у поточному періоді на території країни, незалежно від національної належності підприємств. Валовий внутрішній продукт підраховується за так званим територіальним принципом.

  Існує три методи обчислення валового внутрішнього продукту:

  1) за виробленою продукцією (виробничий  метод);

  2) за витратами (метод кінцевого  використання);

  3) за доходами (розподільний метод).

  Під час розрахунку ВВП виробничим методом  підсумовується додана вартість, створена всіма галузями економіки. Для цього  за кожною галуззю економіки спочатку розраховується валовий випуск, якій потім зменшується на величину проміжного споживання. Отриманий результат характеризує сукупну вартість кінцевої продукції, або доданої вартості, створеної в галузях економіки.

  У ході розрахунку ВВП за витратами  підсумовуються витрати всіх економічних  агентів, які використовують ВВП: домогосподарств, фірм, держави та іноземців, які експортують товари з даної країни. У підсумку отримуємо сукупну вартість усіх товарів і послуг, спожитих суспільством.

  У процесі розрахунку ВВП за доходами підсумовуються всі види факторних доходів (заробітна плата, прибуток, процент, рента), а також амортизаційні відрахування.

  У табл. 16.2 в узагальненому вигляді  показані методи обчислення ВВП за витратами і за доходами.

  Таблиця 16.2

Два підходи до обчислення ВВП — 
ЗА ВИтратамИ і ЗА доходОМ

 

  За  першим підходом валовий внутрішній продукт дорівнює сумі споживання домашніх господарств С, валових приватних  інвестицій І, видатків держави Д і чистого експорту Х, тобто:  
ВВП = С + І + Д + Х.

  За  другим підходом ВВП обчислюється як сума виплаченої в економіці заробітної плати, процента, ренти та інших майнових доходів, непрямих податків на бізнес, амортизації та прибутків. Кожен з підходів дає абсолютно однаковий результат. Для підприємств доходи домогосподарств є витратами виробництва.

  Обчислення  ВВП ускладнюється інфляцією (зростанням цін), яка властива всім країнам з  ринковою економікою. У зв’язку  з цим розрізняють поняття  номінального і реального ВВП.

  Номінальний ВВП — це обсяг виробництва, обчислений за діючими, фактичними цінами. В умовах інфляції він завищує результати економіки і потребує коригування. Реальний ВВП — це обсяг виробництва, вартість якого скоригована на величину річного зростання цін.

  Як  зазначалося, близьким до ВВП за змістом  є показник валового національного продукту. Валовий національний продукт характеризує сукупну вартість кінцевих товарів і послуг, створених за певний період вітчизняними підприємствами в країні і за її межами. Валовий національний продукт підраховується за національним принципом. ВНП обчислюється як валовий внутрішній продукт і відрізняється від нього на величину, яка дорівнює сальдо розрахунків із зарубіжними країнами. У закритій економіці за відсутності зовнішніх потоків товарів і капіталів ВНП і ВВП рівні. Але в дійсності певна частина створених у країні факторних доходів (від капіталу, робочої сили і землі) може являти собою власність іноземців, тому в складі ВНП такі доходи не враховуються, але вони включаються у ВВП. Разом з тим доходи, отримані громадянами даної країни за кордоном, враховуються у ВНП, але не входять у обсяг ВВП.

  Відмінності між ВВП і ВНП незначні. Але  в країнах, що розвиваються, ВВП, як правило, більший від ВНП, оскільки цим країнам доводиться сплачувати великі проценти за зовнішні позички, а для розвинутих країн, навпаки, ВНП, як правило, більший від ВВП.

  Обчислення  обсягів ВВП і ВНП не лише полегшує міжнародне зіставлення темпів і рівнів економічного розвитку різних країн, але й дає змогу поглибити макроекономічний аналіз.

  У системі національних рахунків існує  також низка інших взаємопов’язаних макроекономічних показників, які можуть бути розраховані на основі ВВП (а також ВНП).

  Чистий  внутрішній продукт (ЧВП) — це ВВП, зменшений на величину амортизаційних відрахувань:

  ЧВП = ВВП – Амортизаційні відрахування.

  Національний  дохід (НД) можно отримати, якщо ЧВП  зменшити на величину непрямих податків на бізнес (податок на додану вартість, акцизи, мито, ліцензійні платежі та ін.):

    НД = ЧВП – Непрямі податки на бізнес;

або НД = ВВП – Амортизаційні відрахування – Непрямі податки на бізнес.

  Національний  дохід — це сукупний дохід в економіці, який отримують власники факторів виробництва: праці, капіталу, землі підприємницького хисту. Національний дохід — це чистий внутрішній продукт, зменшений на величину податків на бізнес.

  Кількісно ЧВП і НД дуже близькі між собою.

  Національний  дохід є дуже важливим показником результативності суспільного виробництва, національної економіки. Виробництво національного доходу на душу населення найбільш оптимально визначає рівень добробуту населення.

  До  останнього часу в економічній літературі вважалося, що національний дохід —  це новостворена вартість, яка створюється  тільки у сфері матеріального виробництва (промисловості, сільському господарстві, будівництві, на транспорті, у торгівлі і громадському харчуванні (частково), у сфері зв’язку (частково)). Це звужений підхід до національного доходу, який не враховує внесок працівників сфери нематеріального виробництва.

  Нині  вже загальновизнано, що частину  національного доходу створюють  працівники сфери послуг. В економічно розвинутих країнах більше половини працюючих зайнято у сфері  послуг, тому в них основну частину доходів заробляють шляхом надання послуг. У нашій країні вирішальна роль у виробництві національного доходу залишається за матеріальним виробництвом. Головним напрямом розвитку останнього є перехід від екстенсивного до інтенсивного типу виробництва.

  Для розуміння національного доходу велике значення мають процеси його виробництва, розподілу, перерозподілу і кінцевого споживання.

  Виробництво національного доходу відбувається в галузях матеріального виробництва  і у сфері послуг. Розміри національного доходу зростають за рахунок чисельності зайнятих та продуктивності праці. Фактори зростання національного доходу поділяють на два види: екстенсивний (за рахунок збільшення ресурсів) та інтенсивний (за рахунок більш раціонального, якісного використання існуючих факторів).