Лекции по "Экономики"

   Формування

  і розвиток сучасних

  соціально-економічних

  систем

Тема 21 
Закономірності та етапи розвитку  
капіталістичної економічної системи

21.1. Економічна система  капіталізму  
вільної конкуренції: сутність і етапи розвитку

Сутність  капіталізму вільної  конкуренції. Ознаки капіталізму вільної конкуренції.

  Сутність  капіталізму вільної  конкуренції. Капіталізм вільної конкуренції характеризується приватною капіталістичною власністю на речові ресурси, використанням найманої праці та системи ринків чистої конкуренції.

  В економічній теорії є дещо інші визначення сутності капіталізму.

• Капіталізм — це «…виробництво для ринку підприємливими індивідами чи об’єднаннями їх з метою отримання прибутку» (Бергер Пітер Л. Капіталістична революція: П’ятдесят пропозицій щодо процвітання, рівності і свободи. — К.: Вища шк. — 1995. — С. 35).
• «Капіталізм вільної конкуренції (laisser faire) характеризується приватною власністю на ресурси та використанням системи ринків і цін для узгодження економічної діяльності й управління нею» (Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика: В 2 т.: Пер. с англ.— М.: Республика, 1992. — Т. 1. — С. 47).
• «Капіталістичне господарство є …таке господарство, за якого суспільні відносини привласнення одними членами суспільства додаткового продукту, створеного працею інших членів суспільства, приховуються під речовою товарною маскою створення додаткової вартості капіталом» (Туган-Барановский М. И. Основы политической экономии. — М.: РОССПЭН, 1998. — С. 93).
• «Капіталізм — остання експлуататорська формація, яка зародилась у надрах феодалізму…» (Экономическая энциклопедия: Политическая экономия: В 4 т. / Под ред. А. М. Руменцева. — М.: Экономика, 1979. — Т. 2. — С. 103).

  Як  бачимо, в економічній науці існують  протилежні думки щодо сутності капіталістичної економічної формації.

  Ознаки  капіталізму вільної  конкуренції. Проте не існує різних думок щодо таких інститутів капіталізму вільної конкуренції:

  1) приватна власність на засоби виробництва;

  2) система найманої праці;

  3) свобода підприємництва і вибору;

  4) ринкова система та вільна конкуренція;

  5) важлива роль прибутку;

  6) обмежена роль держави.

  Капіталістична  приватна власність. У капіталістичній системі вільної конкуренції матеріальні виробничі ресурси та значні грошові кошти перебувають у власності приватних осіб, які є капіталістами, та капіталістичних підприємств. Приватна власність дозволяє капіталістам або підприємствам на свій розсуд придбавати, контролювати матеріальні та фінансові ресурси і розпоряджатися ними. Інститут приватної капіталістичної власності підтримується протягом століть правом заповіту, тобто правом власника майна призначати спадкоємця цієї власності після своєї смерті.

  Право власності — це право володіння  майном. Використовувати майно і розпоряджатися ним — найістотніші права, бо вони заохочують до його ефективного використання, інвестицій та розширеного відтворення. Чи будував би будь-хто дачні будинки чи фабрики, якби певний уряд міг би конфіскувати цю власність і перетворити її без відшкодування в державну власність? Право власності пронизує всі сфери капіталістичного виробництва, розподілу, обміну і споживання.

  Поряд з цим існує в обмежених  розмірах і державна власність.

  Система найманої праці. Ключовим елементом капіталістичної системи господарства є наймана праця, тобто залучення у процес капіталістичного виробництва товарів та послуг широкої категорії тих верств трудящих, які не мають у своїй власності ні фабрик і заводів, ні майстерень чи селянських (фермерських) господарств, ні великих сум грошей чи пакетів акцій.

  Наймання  робочої сили, як показано в темах 9 і 13, здійснюється капіталістами-підприємцями через її купівлю на ринку. Ринок праці сформувався в період первісного нагромадження капіталу, тобто ще в XVI—XVII ст.

  Свобода підприємництва і  вибору. Тісний зв’язок з приватною власністю має свобода підприємництва і вибору. Капіталізм покладає на свої складові одиниці — підприємства та домогосподарства — відповідальність за ухвалення певних рішень, які враховуються і стають економічно ефективними, пройшовши через сито вільних ринків.

  Свобода підприємництва означає, що за капіталізму  вільної конкуренції приватні підприємства можуть вільно купувати ресурси (робочу силу, засоби виробництва, землю), організовувати із цих ресурсів процес виробництва товарів або послуг за власним вибором і продавати цей товар теж за власним вибором.

  За  конкурентного капіталізму немає  жодних штучних перешкод або обмежень, установлених державою чи іншими виробниками або групою осіб. Свобода вибору означає, що власники матеріальних ресурсів і грошей можуть на свій розсуд використовувати або реалізовувати свої ресурси. Це також означає, що носії робочої сили — робітники, інженери, менеджери та ін. — вільні займатися будь-яким видом праці, на який вони спроможні, пропонувати свою робочу силу на будь-якому ринку праці.

  До  свободи вибору слід включати і свободу  вибору споживача. Вона є найширшою зі свобод за капіталізму вільної конкуренції. Уважається, «…що споживач займає стратегічну позицію в капіталістичній економіці; у певному сенсі споживач володіє суверенітетом» (Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. — Т. 1. — С. 52). Межі вільного вибору постачальників людських ресурсів і матеріальних засобів обумовлюються вибором споживача. Врешті-решт, сам споживач вирішує, що повинна виробляти економіка капіталізму вільної конкуренції.

  Вільна (досконала) конкуренція — такий вид змагання економічних суб’єктів, за якого кожен з виробників, яких багато, не може впливати на ринкову ціну, а додатковий дохід, отриманий від кожної додаткової одиниці, є ринковою ціною.

  За  системи вільної конкуренції  свобода вибору, що реалізується у формі прагнення кожного отримувати грошовий дохід, є основою конкуренції як основної риси капіталізму. Вільна конкуренція означає: наявність на ринку великої кількості незалежних покупців і продавців кожного конкретного продукту або ресурсу; відсутність будь-якого контролю над цінами; свободу для покупців і продавців виступати на тих або інших ринках чи залишати їх; широке розпорошення економічної влади, що є необхідною умовою вільної конкуренції, регулювання використання цієї влади і обмеження можливості зловживання нею; встановлення для покупців і продавців обмеження стосовно реалізації особистого інтересу.

  Вільна  конкуренція є невід’ємним атрибутом капіталізму вільної конкуренції, яка розглядається як теоретична модель. У реальних умовах, як показав історичний досвід розвитку капіталізму вільної конкуренції, на ринку праці діяв і інший вид конкуренції — недосконала конкуренція у формі монопсонії (див. нижче). Таким чином, капіталізм вільної конкуренції базувався одночасно на системі конкурентних ринків і монопсонії на ринках праці.

21.2. Об’єктивні основи  та шляхи 
виникнення і розвитку капіталізму

Процес  зародження капіталізму  як принципово нової економічної формації. Етапи розвитку капіталістичної економічної формації. Становище найманої праці за капіталізму вільної конкуренції. Економічна рента і експлуатація найманої праці.

  Процес  зародження капіталізму  як принципово нової  економічної формації. Капіталістичний спосіб виробництва почав зароджуватись у надрах феодалізму. Зростання продуктивних сил і розвиток суспільного поділу праці розширювали сферу товарного виробництва і підривали основи натурального господарства. Водночас поглиблення спеціалізації в сільському господарстві і розвиток ремісницького виробництва сприяли установленню більш міцних економічних зв’язків між різними районами і злиттю місцевих ринків в єдиний національний ринок. Тим самим створювалися певні умови капіталістичного господарського укладу. Елементи капіталістичних відносин спорадично виникали в містах Італії і Голландії вже в XIV—XV ст., проте розклад феодальної системи господарства і початок капіталістичної ери відносять лише до XVI ст.

  Капіталізм  виник і розвинувся на базі простого товарного виробництва, проте, насамперед на базі міського ремісництва. Поглиблення майнової диференціації серед ремісників і розорення все більшої кількості господарств розширювали сферу застосування найманої праці. Важливу роль у виникненні капіталізму виконав купецький капітал. Купці в ряді випадків безпосередньо підкоряли собі працю багатьох ремісників, які з часом перетворювались у найманих працівників.

  Процеси становлення капіталістичного виробництва  прискорювались первісним нагромадженням капіталу, сутність якого було розглянуто в темі 13. У період первісного нагромадження капіталу відбувалося насильницьке розорення маси дрібних товаровиробників і перетворення їх із самостійних господарів у найманих працівників.

  Розвинувшись  на базі простого товарного господарства, капіталізм являє собою його вищу ступінь, коли товаром стає і робоча сила, що придбавається на ринку праці власниками речових виробничих ресурсів. Перетворивши товарні відносини в панівні, капіталізм зруйнував натуральне господарство. Капіталістичне товарне виробництво зробило неможливим відтворення рутинних методів і технологій виробництва, характерних для традиційної економіки. Виробництво заради прибутку і закон конкурентної боротьби змушують капіталістів постійно збільшувати капітал і удосконалювати продуктивні сили.

  Нагромадження капіталу і розширене відтворення  капіталістичних відносин зробили буржуазну епоху періодом небувалого розвитку і зростання матеріальних та людських продуктивних сил, постійних переворотів у техніці та організації виробництва, які супроводжувалися неухильним зростанням капіталістичного усуспільнення, а також поглибленням спеціалізації і кооперації праці. Разом з розвитком матеріальної бази виробництва відбуваються якісні зміни і в головній продуктивній силі суспільства — людині. Замість закріпачених, нездатних до свідомих політичних дій на захист своїх інтересів селян капіталізм створив високоорганізовану нову соціальну силу — найманих працівників.

  Етапи розвитку капіталістичної  економічної формації. Капіталізм вільної конкуренції як особлива стадія розвитку капіталістичної формації існував до початку останньої третини ХІХ ст. У процесі свого розвитку він пройшов ряд станів.

  Першою  найпростішою формою капіталістичного підприємства була проста кооперація, за якої досягалася вища продуктивність праці. Згодом її замінила мануфактура, яка являла собою тип підприємства (велику майстерню), що базувалася на поділі праці найманих робітників і ручній ремісничій техніці. У мануфактуру в XIV—XV ст. перетворилися й ремісничі об’єднання. Мануфактура зі своєю спеціалізацією створила умови для переходу капіталістичного виробництва на машинну базу.

  У період останньої третини XVIІI ст. і першій чверті ХІХ ст. в Англії було здійснено промисловий переворот, який потім розповсюдився й на інші капіталістичні країни. Були створені умови для розвитку великої машинної індустрії. Панівною формою підприємства стала фабрика. Уважається, що саме машинна індустрія забезпечила реальне підкорення праці інтересам капіталу. Остаточно капіталістичний лад закріпив себе як нову суспільно-економічну формацію, що вийшла на історичну арену замість феодалізму під час переможних буржуазних революцій: у Нідерландах — наприкінці XVI ст., в Англії — у XVII ст., у Північній Америці — наприкінці XVIII ст., у Німеччині — в середині ХІХ ст.

  Друга — монополістична — стадія розвитку капіталізму почалася на межі ХІХ і ХХ ст. і, як ми вважаємо, завершилася в середині 30-х рр. ХХ ст. Третя (сучасна) стадія розвитку капіталізму почала формуватися у середині 30-х рр. ХХ ст. і триває нині. Ці етапи розвитку капіталістичної формації будуть розглянуті в цій темі та в темі 22.

  Становище найманої праці за капіталізму вільної  конкуренції. Згідно з положеннями неокласичної теорії заробітна плата найманого працівника повинна дорівнювати його граничному продукту (доходу). Такий підхід до визначення заробітної плати докорінно відмінний від марксистського підходу. К. Маркс зазначав, що праця найманого працівника на капіталістичному підприємстві складається з двох частин: перша — необхідна праця (V), результат якої привласнюється найманим робітником у формі заробітної плати. «Та обставина, що для підтримання життя робітника на протязі 24 годин досить половини робочого дня, анітрохи (підкреслено нами. — К. К.) не перешкоджає тому, щоб робітник працював цілий день» (Маркс К. Капітал. Т. 1. — К.: Держполітвидав України, 1954. — С. 195). За другу половину робочого дня робітник створює додатковий продукт (m), який Маркс назвав додатковою вартістю, що її капіталіст без еквівалента привласнює. На цій теоретичній основі К. Маркса і його послідовники розкривають зміст капіталістичної експлуатації трудящих. Таким чином, було підведено теоретичну базу, що законом капіталізму є експлуатація найманої праці.