Принципи класифікації ринків. Сучасний ринок є складним, полісистемним утворенням. Пізнати ринок неможливо без глибокого аналізу його структури, тобто елементів, з яких він складається і які взаємодіють між собою. Ринок розмежовують на різні елементи (сектори або сегменти) за такими критеріями: економічне призначення об’єктів ринкових відносин; ступінь зрілості ринкових відносин; відповідність окремих ринків чинному законодавству; територіально-адміністративна ознака. У цій темі ми розглядаємо класифікацію ринків, головним чином, за економічним призначенням об’єктів ринкових відносин.

За цим критерієм складовими елементами ринку є: 1) ринок предметів споживання; 2) ринок виробничих ресурсів — землі, робочої сили і засобів виробництва; 3) ринок капіталів (капітальних благ); 4) ринок фінансово-кредитних ресурсів; 5) фондовий ринок; 6) ринок науково-технічних розробок та інформації. У даній темі перші три названі сегменти є визначальними, вони становлять матеріальну базу ринкових відносин.

Ринок предметів споживання. Один з найважливіших компонентів суспільного ринку — ринок предметів споживання, призначений для задоволення різноманітних особистих потреб людей.

Цей ринок безпосередньо характеризує взаємозв’язок виробництва і особистого споживання, націленість виробництва на максимальне задоволення фізіологічних, соціальних і духовних потреб членів суспільства. Кожна економіка має вибирати кошик споживчих товарів, які повинні бути вироблені. Безпосередньо споживчі товари і послуги виробляє так званий другий підрозділ суспільного виробництва, а в промисловості — галузі групи «Б». До галузей, які безпосередньо виробляють споживчі блага, належать легка і харчова промисловості, значна частка виробництва машинобудівного, аграрного, будівельного, транспортного комплексів і галузей нематеріального виробництва (охорона здоров’я, освіта, культура тощо).

На ринку споживчих товарів функціонують товари особистого споживання. Вони поділяються на дві великі групи: матеріальні блага і послуги. Матеріальні блага задовольняють особисті потреби людей своїми фізичними, хімічними і біологічними властивостями. Корисність багатьох матеріальних благ перебуває в прямій залежності від природних властивостей речі. Так, хліб, масло, фрукти та інші продовольчі товари мають корисність, тому що містять у собі білки, жири, вуглеводи та вітаміни, необхідні для людського організму. Нафта є корисною як паливо, бо в процесі її згорання виділяється велика кількість теплової енергії.

З розвитком виробництва корисність все більшої кількості матеріальних благ особистого споживання формується в процесі виробництва. Це стосується таких економічних благ, як посуд, меблі, холодильники, телевізори, одяг, будинки і т. д. Праця та інтелект людини в поєднанні з наукою дають можливість виробляти матеріальні блага з більш високими рівнями корисності. Це легко простежити на поколіннях холодильників, легкових машин, телевізорів, комп’ютерів та багатьох інших предметів споживання.

Усезростаючу роль на ринку споживчих товарів виконують послуги.

Послуги — відповідна діяльність людини, що спрямована на задоволення особистих потреб, але не набуває речовинно-матеріальної форми. Відмінність корисності послуг від корисності речових благ полягає в:

фізичній невідчутності, тому що їх неможливо відчути органами чуття;
невід’ємності від свого джерела (трудової діяльності), тоді як продукт у вигляді речі існує незалежно від наявності або відсутності джерела його виникнення;
неможливості їх накопичення та зберігання; послуга існує одночасно в момент «виробництва» та «споживання»;
індивідуальності та плинності якості: однакові продукти-речі мають одні й ті самі якості, тоді як однакові послуги можуть надаватися на більш високому або більш низькому рівні.

Послуги, які формують ринок споживчих товарів, обумовлюються набором бажаних характеристик. Саме цей набір диференціює їх як блага і є умовою формування різних галузей у сфері послуг особистого споживання. Це такі галузі:

оптова і роздрібна торгівля;
транспорт і зв’язок;
освіта, культура та мистецтво;
кредитно-фінансова сфера в тій частині, яка обслуговує особисті потреби людей;
комунальні послуги;
потреби відпочинку: готельні та ресторанні послуги, туризм тощо.

Особливим елементом ринку товарів особистого споживання є духовні блага: книжки, журнали, газети, наукові відкриття, частка яких на ринку товарів особистого споживання неухильно зростає.

Місткість ринку споживчих благ залежить від виробничих можливостей кожної окремої галузі.

Чим потужніші галузі і сфери, що виробляють засоби для життя (їжу, одяг, житло, автомобілі, меблі, побутову техніку і безліч інших речей та послуг), тим більшим, місткішим і з більшою кількістю секторів буде кошик товарів вітчизняного виробника. Українське виробництво тривалий час перебувало у стані глибокої кризи і занепаду, тому ринок вітчизняних споживчих товарів у 1999 р. був утричі меншим ніж у 1990 р. Із 2000 р. ситуація на національному ринку споживчих товарів починає виправлятися на краще, оскільки тепер щорічно виробництво споживчих товарів зростає.

У сучасній економіці України прийняття більшості важливих рішень щодо особистого споживання ґрунтується на системі ринків і цін. У ринковій системі споживачі віддають свої гроші, щоб купувати те, що найбільше хочуть, подібно до виборців, які віддають голоси на виборах. Ті споживачі, що мають найбільше грошей, справляють найбільший вплив на вибір того, що виготовляти і хто користуватиметься благами.

Отже, виробництво взаємодіє з особистим споживанням людей через такі ключові категорії, як пропонування, продуктивність праці, витрати виробництва, якість продукції, уподобання споживачів і їх платоспроможний попит.

На обсяг пропонування засобів до життя впливає фактор часу (див. рис. 9.1).

Припустимо, що підприємства харчової галузі виробляють і постачають на ринок вироби з м’яса, наприклад шинку.

У межах найкоротшого періоду в розпорядженні виробників не має часу, щоб відреагувати на зміни в попиті, тим більше на зміни в пропонуванні. Їм недосить часу, щоб зробити позитивні зміни у виробництві або збільшити обсяг виробництва. Тому, як це видно на рис. 9.1 а, підвищення ціни попиту з P₀ до P_m лише нормує споживання фіксованої кількості шинки, але ніяким чином не веде до зростання обсягу її виробництва. Тому крива пропонування шинки S_МQ₀ буде абсолютно нееластичною, тобто вертикальною.


	Рис. 9.1. Фактор часу, обсяги та еластичність пропонування продовольства: а — найкоротший період; б — короткий період; в — тривалий період

У межах короткого періоду виробничі потужності окремих виробників і всієї галузі залишаються незмінними. Але в підприємств є досить часу, щоб використати свої потужності більш-менш інтенсивно. Так, у межах даного періоду підприємства не здійснюють ніяких змін, але можуть інтенсивніше використовувати працю, а тим самим і технологічні можливості виробництва. Результатом буде зростання виробництва продовольчого продукту як реакція на збільшення попиту. Така реакція з боку виробників галузі означатиме більш високу можливість пропонування шинки, що й показує пряма S_s на рис. 9.1 б. Зверніть увагу, що збільшення попиту в даному разі відносно більше ніж у межах найкоротшого ринкового періоду, зміна кількості пропонування продукції з Q₀ до Q_s і відносно менша зміна ціни — з P₀ до P_s. Ціна, таким чином, виявляється нижчою ніж у прикладі з найкоротшим ринковим періодом.

У тривалому періоді достатньо часу для того, щоб підприємства галузі встигли прийняти всі рішення щодо пристосування своїх ресурсів до вимог нової ситуації на ринку попиту. Окремі підприємства можуть розширити виробничі потужності; нові підприємства можуть увійти до складу галузі (а старі — покинути її). Крім того, підприємства можуть піднести продуктивність праці і знизити витрати на ціну пропонування на шинку.

На рис. 9.1в показано, що результатом буде зниження ціни — з P_s до P_i і до P₀ і велика зміна пропонованої продукції (з Q₀ до Q_i і до Q΄_i) як реакція на розширення попиту. Останнє свідчить, що затрати праці та витрати виробництва знизилися до вихідного пункту, яким є ціна P₀, хоча масштаби виробництва, пропонування і попиту збільшилися.

Виробництво споживчих благ для людей має бути адекватним платоспроможному попиту населення. Якщо рівновага відсутня, то в суспільстві виникає диспропорція: не вистачає певної кількості товарів однієї групи і виникає перевиробництво товарів іншої. Ринок, як було показано в темі 8, через конкуренцію, ціни, взаємодію попиту і пропонування та інші механізми впливає на виробництво, змінюючи його структуру, ліквідує ринкову нерівновагу і забезпечує збалансоване функціонування виробництва й особистого споживання.

Таким чином, щоб збільшити обсяги виробництва і пропонування галузі, потрібно:

піднімати продуктивність праці;
знижувати вартість продукції та її ціну;
підвищувати рівень оплати праці, тобто грошові доходи працюючих.

За таких умов крива пропонування шинки буде абсолютно еластичною, ціни можуть не знижуватися через швидке зростання оплати праці; на цій основі зростатимуть доходи населення, а значить, і попит на шинку. Пропонування буде еластичним, що свідчитиме про зростання обсягів виробництва засобів до життя та обсягів його купівлі на ринку населенням.

9.2. Ринки виробничих ресурсів: попит і пропонування

Ринки основних виробничих ресурсів. Граничний продукт і граничний дохід. Особливості попиту на фактори виробництва. Пропонування факторів виробництва.

Ринки основних виробничих ресурсів. Для діяльності підприємств будь-якої галузі народного господарства потрібні виробничі ресурси: праця, земля, засоби виробництва, підприємницькі здібності. У ринковій економіці підприємства понад 90% виробничих ресурсів придбавають на ринку, тобто за гроші. Таким чином, попит і пропонування, ціноутворення впливають на рух виробничих ресурсів та їх зайнятість у виробничому процесі. В умовах розвинутого товарного виробництва домогосподарства прямо чи опосередковано володіють землею, працею, капіталом і підприємницькими ресурсами і є їх постачальниками через ринок до виробничих структур.

Ринки основних виробничих ресурсів — це ринки землі, праці і засобів виробництва, що використовуються для задоволення виробничих потреб.

Як і на ринку товарів та послуг особистого споживання, на ринку виробничих ресурсів велике значення мають закономірності формування цін.

Найважливіше в цінах на ресурси те, що вони є основним чинником, який впливає на грошові доходи. Видатки підприємств на придбання виробничих ресурсів — це доходи (у вигляді заробітної плати, ренти, процента) домогосподарств, що пропонують власні людські та майнові ресурси.

Виробничі ресурси підприємці використовують для того, щоб одержати валовий дохід і таку його складову, якою є прибуток. Підприємець намагається максимізувати прибуток від використання виробничих ресурсів, придбаних на ринку.

Припустимо, що фермер завжди намагається господарювати ефективно, тобто з найнижчими витратами, і виробляти максимальний обсяг продукції за певної величини витрат факторів виробництва. А вирішуючи, що виробляти, фермер максимізує економічні прибутки.

Якщо фермер придбав певну кількість землі, праці, машин і добрив, то який обсяг продукції він отримає? Як зазначалося в темі 3, зв’язок між величиною витрат факторів виробництва і кількістю продукції, яку мають отримати, називають виробничою функцією.

Граничний продукт і граничний дохід. Теорія виробництва пропонує обчислювати три показники результатів виробництва: загальний (фізичний) продукт, середній продукт і граничний продукт. Загальний продукт показує розміри виробленого продукту у фізичних одиницях (тонн пшениці, метрів тканини, штук костюмів).

Розглянемо проблеми загального, середнього і граничного продукту за допомогою даних табл. 9.1 та графіка на рис. 9.2.

Таблиця 9.1

ЗАГАЛЬНИЙ, СЕРЕДНІЙ І ГРАНИЧНИЙ ПРОДУКТ

У табл. 9.1 стовпець 1 показує кількість праці в одиницях, яка збільшується від 1 до 5 одиниць, тоді як, наприклад, капітал залишається кількісно і якісно незмінним. Застосування всіх одиниць праці забезпечує обсяг загального продукту 3900. На основі загального продукту обчислимо граничний і середній продукти. Ми бачимо, що перша одиниця праці дає 2000 одиниць граничного продукту, тоді як п’ята — лише 100 одиниць. Загальний продукт дорівнює нулю для нульових затрат праці. Він зростає, якщо застосовують додаткові одиниці праці. Водночас гранична продуктивність додаткових одиниць праці спадає. Це ілюструє дію закону спадної продуктивності виробничого ресурсу. На рис. 9.2 показано графічно дію цього закону.

Информация о работе Лекции по "Экономики"