Лекции по "Экономики"

Тема 20 
ГОСПОДАРСЬКИЙ МЕХАНІЗМ 
У СИСТЕМІ РЕГУЛЮВАННЯ 
СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА

20.1. Господарський механізм, 
його сутність та елементи

Організаційно-економічні відносини та господарський механізм. Функції господарського механізму. Структура господарського механізму.

  Організаційно-економічні відносини та господарський  механізм. Організаційно-економічні відносини є головною конституючою ознакою господарського механізму. Вони виникають з приводу: трудової діяльності; усуспільнення та відособлення виробництва; розподілу, спеціалізації й кооперації праці; обміну засобами виробництва, менеджменту; грошового обігу; ціноутворення; фінансів і кредиту; маркетингу; інфраструктури ринку тощо. Загалом ці відносини утворюються господарською системою організації та управління економікою на різних рівнях. Господарський механізм, будучи складною, багатоаспектною категорією, не обмежується виробничими відносинами, що існують у сфері конкретних господарських дій і зв’язків. Він інтегрує не тільки базисні стосунки, але й певні елементи продуктивних сил і надбудови.

  Підсистеми  господарського механізму. Господарський механізм є найважливішим елементом економічної системи. Якщо уявити сучасну економічну систему як змішану, то вона включає в себе такі самостійні підсистеми господарювання: планову підсистему; ринок як самостійну підсистему господарювання; традиційне (натуральне) господарство як підсистему господарювання. Кожній з окремих підсистем відповідає адекватний господарський механізм: державний регулюючий механізм; ринковий механізм саморегулювання; господарський механізм, що відповідає традиційному натуральному господарству. Залежно від того, яка підсистема з відповідним господарським механізмом має найбільшу питому вагу, характеризується й вся економічна система: якщо переважає ринок, то й система — ринкова, виникає ринкова економіка; якщо переважає держава, то й система — планова (адміністративно-командна); якщо переважає натуральне господарство, то такою є система в цілому. Більш чи менш рівне співвідношення ринку й держави характеризує систему змішаної економіки, де відбувається взаємодія відповідних господарських механізмів і, як результат, становлення цілісного господарського механізму змішаної економіки.

  Виражаючи сутнісні риси економічних законів, взаємозв’язки в їх системі, механізм господарювання в той самий час виступає як інтегративна форма їх виявлення. Це потрібно розуміти таким чином, що на поверхні економічного життя механізм господарювання являє собою сукупність організаційно-економічних форм, за допомогою яких держава здійснює функцію управління, регулювання економіки. Але з цієї точки зору механізм господарювання — це не проста сума організаційно-економічних форм, а явище, що відбиває взаємозв’язок між ними, взаємодію, взаємопереходи, тобто являє собою систему.

  Господарський механізм можна охарактеризувати на різних рівнях економічного життя. По-перше, всі зв’язки і залежності, що характерні для системи економічних  законів, забезпечуючи взаємообумовленість  механізму їх використання, проявляються на поверхні економічного життя, в системі організаційно-економічних форм, тобто в механізмі господарювання. По-друге, механізм господарювання, складаючи певний шар виробничих відносин, а саме організаційно-економічних, не тільки зумовлює їх взаємозв’язок з іншою стороною способу виробництва — продуктивними силами, але й «стягує» фази відтворювального циклу в єдине ціле: відносини виробництва — відносини розподілу — відносини обміну — відносини споживання. По-третє, виступаючи формою прояву відносин власності, механізм господарювання забезпечує узгодженість у системі економічних інтересів і вирішення виникаючих між ними суперечностей. Тут механізм господарювання є способом узгодження інтересів і формою вирішення суперечностей. На кожному рівні пізнання механізм господарювання відмінний, але мета його залишається тією самою — через його функціонування забезпечується економічне регулювання суспільного виробництва.

  Функції господарського механізму. Сутність господарського механізму проявляється через його функції. До основних з них у політико-економічній системі належать такі: реалізація відносин пануючого типу власності; сполучення і взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин в економічній структурі суспільства; узгодження й забезпечення руху економічних інтересів; розв’язання суперечностей; формування «поля» взаємодії між механізмом дії і механізмом використання економічних законів.

  Реалізація  цих функцій в економічній  практиці відбувається на основі таких  основних принципів формування і  функціонування господарського механізму, як: ефективність, збалансованість, системність, соціальна спрямованість.

  Діалектика  механізму господарювання полягає  в тому, щоб розкрити його суттєвий зміст і відповідно до цього вдосконалювати форми його прояву.

  Отже, структура механізму господарювання зумовлена його об’єктивною природою і виробничими відносинами з їх глибинною сутністю — пануючим типом власності й адекватними економічними законами. Домінантою виведення структури механізму господарювання є економічні закони, форми прояву яких і утворюють його елементи з їх взаємозв’язками і взаємообумовленістю.

  Організаційно-економічні форми об’єктивно визначені як можливості. Визначаючись своєю об’єктивною природою, вони в той самий час є результатом суб’єктивної діяльності. З цієї точки 
зору організаційно-економічні форми виступають і як форми використання економічних законів.

  Структура господарського механізму. Механізм господарювання як система організаційно-економічних форм включає такі структурно-функціональні підсистеми: планування, стимулювання, організація, регулювання. Кожна з цих форм, у свою чергу, виступає у безлічі інших форм, що виконують свої функції і в своїх взаємозв’язках створюють відповідні підсистеми механізму господарювання. Підсистема планування включає прогнозування, довгострокове, середньострокове і поточне планування, директивне й індикативне планування тощо; підсистема стимулювання — економічні важелі і стимули економічної діяльності, прискорення науково-технічного прогресу, кредитно-фінансову систему; підсистема організації — форми організації й управління виробництвом з відповідною регламентацією прав і обов’язків економічних суб’єктів.

  Таким чином, можемо дати повне визначення господарського механізму.

  Господарський механізм — це система основних форм, методів і важелів використання законів, розв’язання суперечностей суспільного способу виробництва, реалізації власності, а також всебічного розвитку людини, формування її потреб, створення системи стимулів і узгодження економічних інтересів основних класів, соціальних груп.

20.2. Державне регулювання  суспільного  
відтворення та його форми

Основні завдання ринкового  механізму саморегулювання. Основні функції державних форм господарського механізму. Механізм господарювання та право. Основні теорії державного регулювання.

  Основні завдання ринкового механізму саморегулювання. Ринковий механізм саморегулювання дає можливість:

1. ефективно розподіляти ресурси для виробництва  необхідних суспільству товарів;
2. успішно функціонувати за наявності навіть обмеженої інформації (досить мати дані про ціну на продукт і про витрати на його виробництво);
3. забезпечувати гнучкість і високий ступінь пристосування до умов, що змінюються. Так, ринок відповів розробкою альтернативних енергоносіїв, впровадженням ресурсозберігаючих технологій, коли в 70-ті рр. ціни на нафту зросли в 4—6 раз;
4. оптимально використовувати результати НТП. Прагнучи отримати максимально високий прибуток, товаровиробники йдуть на ризик, вводять новітні технології, розробляють нові товари;
5. вільно вибирати і діяти споживачам і підприємцям (вони незалежні в прийнятті рішень, укладанні угод і т. ін.);
6. задовольняти різноманітні потреби, підвищувати якість товарів і послуг, швидше досягати ринкової рівноваги;
7. розширювати асортимент продукції, підвищувати її якість, знижувати витрати і тим самим підтримувати конкурентоспроможність продукції тощо.

  Основні функції державних  форм господарського механізму. Разом з тим, цілий комплекс питань не може бути вирішений за допомогою ринкових форм господарського механізму, а забезпечується впливом централізованих державних форм. Це, наприклад, такі питання: збереження ресурсів, що не відтворюються; формування економічного механізму захисту навколишнього середовища (тільки законодавчі акти можуть примусити підприємців вкладати кошти в екологічно чисте виробництво); регулювання використання ресурсів, що належать усьому людству (наприклад, рибні багатства океанів); створення стимулів для виробництва товарів і послуг колективного користування (наприклад, шляхи, громадський транспорт, освіта тощо); забезпечення права на працю і дохід, перерозподіл доходів; забезпечення фундаментальних досліджень у науці; орієнтація на виробництво соціально необхідних товарів, а не на задоволення потреб тільки тих, хто має гроші; стабільний економічний розвиток з його всебічними якісними і кількісними характеристиками; стимулювання тих рішень, які приносять дохід підприємцю.

  Характеризуючи  механізм господарювання як структурно-функціональну  цілісність, систему організаційно-економічних форм, важливо підкреслити, що зовнішнім його проявом виступають надбудовні форми, зокрема: юридичні, політичні. Механізм господарювання отримує політико-правовий характер внаслідок впливу політики і права, використання його як каналу і методу їх здійснення.

  Механізм  господарювання та право. Механізм господарювання як система організаційно-економічних форм забезпечує взаємозв’язок базису і надбудови. Форми господарювання — це зміст господарського права. Їх удосконалення відбувається за допомогою суб’єктивної діяльності за рахунок впливу правових норм, актів на механізм господарювання. Механізм господарювання, будучи сам по собі внутрішньо суперечливим, зумовлюється у своєму розвитку суперечностями, що виникають між новими організаційно-економічними формами і правовими відносинами. Внаслідок цього функціонуючий механізм господарювання відрізняється від законодавчо оформленого. Аналізуючи механізм господарювання у політекономічному аспекті, необхідно виходити як з його економічного змісту, що сягає своїм корінням в глибинну суть виробничих відносин, так і з інших його сторін, зокрема тих, що належать до сфери економічної політики та справляють на нього істотний зворотний вплив.

  І ще один штрих у розумінні структури  господарського механізму. Кожна з форм господарювання виступає одночасно і як метод господарювання, що зумовлює необхідність і можливість розгляду господарського механізму як системи форм і методів господарювання.

  Основні теорії державного регулювання. Ідеологічною платформою регулювання економіки у побудові господарського механізму є напрям кейнсіанства і неоконсервативних концепцій. Модель Кейнса передбачає стимулювання сукупного «ефективного» попиту шляхом «спонукання» до інвестування приватного капіталу, а також через державне фінансування суспільних робіт і деякий перерозподіл через бюджет національного доходу на користь незаможних. Основними інструментами регулювання в моделі Кейнса були державний бюджет, дефіцитне фінансування економіки, маніпулювання обліковою ставкою. Ця модель була використана в США в економічній політиці Ф. Д. Рузвельта і показала непогані результати. Кейнсіанство являє собою особливу концепцію регулювання економіки, пов’язану в першу чергу з непрямим макроекономічним регулюванням. Її цільові пріоритети — зайнятість і стабільність економічного зростання, а інструменти — державний бюджет і кредитно-грошова політика. Кейнс і його послідовники виходять з принципової посилки про те, що чисто ринковий механізм не в змозі забезпечити стабільне економічне зростання і повну зайнятість, і саме тому потрібне втручання держави.

  Прихильники неокласичної теорії виходять з постулату  про тенденцію капіталістичної  економіки до рівноваги, стійкості  і стабільності. Вони стверджують, що ринок і конкуренція, гнучкість цін — кращі механізми встановлення економічної рівноваги. На межі 70—80-х рр. ХХ ст. кейнсіанська теорія і заснована на ній політика були піддані критиці з боку неоконсервативного напряму, і в першу чергу з боку монетаристів. Вони підкреслювали інфляційний характер кейнсіанських рецептів дефіцитного фінансування. Дійсно, в цей час розгул інфляції стає першорядною проблемою західної економіки. Неоконсерватори звинувачували в цьому кейнсіанську політику.

  Основним  ідеологом антикейнсіанських позицій  був Мілтон Фрідмен, лауреат Нобелівської премії, американський економіст. Альтернативу державному регулюванню він бачить у свободі конкуренції і підприємництва. Поділяючи ідеї А. Сміта з приводу «економічної» людини, він виступає проти втручання держави у грошовий обіг. На ідеології А. Сміта була побудова економічна політика Р. Рейгана.

  Прихильники неоліберальних концепцій вважають, що треба відмовитися від кейнсіанських  рецептів антициклічного регулювання, що ведуть до різких коливань грошової маси, і перейти на суворе регулювання грошей в обігу незалежно від кон’юнктури. Грошова маса повинна збільшуватися лише відповідно до довгострокового темпу зростання національного доходу. Виступаючи проти зростання витрат держави, вони вважають, що найкраще, що може зробити держава, — це скоротити власні прибутки і витрати та знизити податки.