Науковий  соціалізм — система поглядів К. Маркса і Ф. Енгельса про комуністичне суспільство на першій, нижчій фазі його розвитку.

  Утопічний соціалізм — рання форма вчення про соціалізм, яка передувала вченню наукового комунізму.

 
     Контрольні  запитання і навчальні  завдання

1. Визначте  та охарактеризуйте  об’єктивні та суб’єктивні  передумови переходу до соціалізму.
2. Чи існує необхідність перехідного періоду від капіталізму до соціалізму?
3. Поясніть, чому саме державна форма власності є економічною основою державного соціалізму.
4. З’ясуйте, які існують концептуально відмінні трактування терміна «державний соціалізм».
5. Назвіть основні елементи абстрактної теоретичної моделі соціалізму.
6. Визначте характерні риси одержавленої економіки.
7. Поясніть, чому господарський механізм «державного соціалізму» характеризується як «витратна» система.
8. З’ясуйте, чи існують історичні перспективи соціалізму.
9. Чи можна з точки зору наукового соціалізму будувати комуністичне суспільство в країні, яка не має матеріальних передумов?
10. Чи відповідає практика соціалістичного будівництва в СРСР принципам наукового соціалізму?

Тема 24 
Закономірносі та особливості 
розвитку перехідних економік

24.1. Зміст, чинники  і типи перехідної  економіки

Сутність  перехідної економіки. Риси перехідної економіки. Типи перехідної економіки.

  Сутність  перехідної економіки. У з’ясуванні сутності перехідної економіки слід виходити з того, що проблема перехідних періодів не є новою для економічної науки. Спочатку вона виникає у зв’язку з переходом від аграрного суспільства до індустрі- 
ального. Згодом до зазначеної проблеми звертаються представники марксизму у зв’язку з обґрунтуванням теорії переходу від капіталізму до соціалізму.

  Одним з перших, хто вказав на необхідність виокремлення перехідного стану суспільства, був французький економіст Сен-Сімон. Він розрізняв два типи епох: органічну (нормально функціонуючу систему) і критичну (перехідну).

  За  сучасних умов перехідні процеси  в суспільстві розглядаються у контексті трьох основних аспектів:

  — перехідні процеси у розвинутих капіталістичних країнах;

  — перехідні процеси у країнах, що розвиваються;

  — перехідні процеси у постсоціалістичних країнах.

  Важливо зазначити, що матеріальною основою  перехідних станів (а отже, і критеріями їх визначення) є, з одного боку, зміна домінуючого фактора виробництва, з іншого — зміна характеру відносин між людьми. Так, за умов переходу від аграрного до індустріального суспільства змінюється, відповідно, і домінуючий фактор: від землі він переходить до капіталу. У свою чергу особисті, засновані на звичаях (традиціях) відносини аграрного суспільства трансформуються у ринкові, речові відносини, адекватні індустріальному суспільству.

  У найбільш загальному вигляді під перехідністю розуміється процес якісних змін в  основах того чи іншого суспільства, спрямованих на перехід до нового соціально-економічного ладу.

  Така  дефініція відображає широкий підхід до визначення перехідності як загальної характерної риси сучасного розвитку людського суспільства.

  Головний  зміст перехідного періоду —  це зміни в економіці. Економіка, таким чином, набуває за умов перехідного періоду особливої якості, вона характеризує своєрідний «проміжний» стан суспільства. Звідси випливає і особливий характер перехідної економіки, який відрізняє її від «звичайних» економік.

  Риси  перехідної економіки. Своєрідність перехідної економіки більш повно проявляється в її рисах, до яких відносять:

  1) особливий характер неврівноваженості перехідної економіки. Річ у тому, що неврівноваженість як елемент розвитку характерна будь-якій економічній системі. Але в усталеній економічній системі неврівноваженість її функціонування є своєрідним засобом досягнення цією системою врівноваженого, стійкого стану. У перехідній же економіці її неврівноваженість має специфічний характер, оскільки переслідує іншу мету. Ця мета полягає не у поверненні економічної системи до попереднього, врівноваженого стану, а навпаки, у посиленні нестійкості існуючої системи, з тим щоб вона згодом поступилась місцем іншій економічній системі;

  2) альтернативний характер перехідної економіки. Це означає, що перехідна економіка повинна обов’язково перейти до нового стану, якісно відмінного від попереднього стану економіки. Таким чином, перехідність виключає повернення до тієї економіки, яка передувала перехідній;

  3) особливий характер суперечностей у перехідній економіці. Визначальними, домінуючими виступають тут суперечності між новим (прогресивним) і старим (регресивним). Це і визначає особливість існуючих суперечностей: вони не є суперечностями функціонування, а виступають як суперечності розвитку;

  4) наявність у перехідній економіці особливих — перехідних економічних форм. Ці форми, відображаючи своєрідний «проміжний» стан економіки, містять у собі відповідний симбіоз, поєднання в собі елементів як старого, так і нового;

  5) історичність перехідної економіки. Вона пов’язана як з історичними умовами перехідної економіки (насамперед з певним історичним терміном функціонування перехідної економіки), так і з національними особливостями останньої.

  Зміст перехідної економіки вирішальним  чином зумовлений її чинниками. Вони можуть бути представлені трьома групами: природно-кліматичні, виробничо-економічні, соціокультурні.

  Природно-кліматичні фактори пов’язані з природним базисом суспільства: географічним розташуванням країни, забезпеченням природними копалинами, рівнем родючості ґрунтів і т. п. За певних умов природно-кліматичні фактори можуть відігравати важливу (і навіть вирішальну) роль у стимулюванні переходу від одного стану суспільства до іншого.

  До  виробничо-економічних факторів належать засоби виробництва, технологічні досягнення, культурно-технічний рівень головної продуктивної сили — робітника, форми організації виробництва, форми власності і т. д. Як правило, саме виробничо-економічні фактори є водночас і критерієм об’єктивної необхідності переходу від одного стану економіки до іншого, і засобом здійснення цього переходу.

  Соціокультурні  фактори характеризують переважно духовний аспект життєдіяльності людей. Вони взаємопов’язані з виробничо-економічними факторами, взаємовизначають один одного. До соціокультурних факторів належать культура того чи іншого народу, його традиції, ідеологія, релігія тощо.

  Типи  перехідної економіки. Історії відомі різні типи перехідної економіки. Якщо в основу їх градації покласти такі критерії, як масштаби і характер перехідних процесів, то можна виділити відповідно такі типи перехідної економіки: за масштабами перехідних процесів — локальний і глобальний; за характером перехідних процесів — природно-еволюційний та реформаторсько-еволюційний.

  Локальна  перехідна економіка дає уявлення про характер перехідних процесів на обмеженому (локалізованому) територіальному просторі — в окремій країні чи певному регіоні. Тому за умови класифікації типів перехідної економіки згідно з її масштабами локальна перехідна економіка є вихідним типом перехідної економіки.

  Глобальна перехідна економіка характеризує єдиний процес змін у масштабах усього світового господарства чи у межах певної цивілізації. Відносно до локальної перехідної економіки глобальна є визначальною, оскільки характеризує і визначає глобальні перспективи першої.

  Природно-еволюційний  тип перехідної економіки відображає природну ходу еволюції економічних систем під впливом зазначених вище факторів. Цей тип лежить в основі переходу від одного економічного стану до іншого. Тому даний тип перехідної економіки є основним. Більшою мірою він прийнятний для глобальних перехідних процесів, хоча і локальні перехідні економіки результатом свого розвитку здебільшого зобов’язані природно-еволюційним процесам.

  На  відміну від природно-еволюційного типу перехідної економіки, який передбачає об’єктивний (незалежний від волі і свідомості) «самоплив» перехідних процесів, реформаторсько-еволюційний тип характеризується певним свідомим регулюванням перехідних процесів з боку суспільства. У даному разі мова йде лише про свідоме використання об’єктивних факторів економічного прогресу. Тому за цього типу перехідної економіки об’єктивну еволюцію можна прискорити. Зазначений тип характерний для локального типу перехідної економіки.

24.2. Особливості економічних  відносин 
і різноманітність форм еволюції країн, 
що розвиваються

  У традиційному розумінні до країн, що розвиваються, належать молоді, політично незалежні держави, які визволились від колоніальної залежності після Другої світової війни, а також ті країни, які хоча і завоювали державну незалежність раніше, проте з політичної та соціально-економічної точок зору мають багато спільного з країнами першої групи. (Більш детально про спільні риси країн, що розвиваються, див.: Основи економічної теорії: політекономічний аспект. — С. 431—434.)

  У світі налічується понад 130 країн, що розвиваються. Най- 
більша їх кількість розташована в Африці — понад 50; в Азії та Латинській Америці більше ніж по 30 таких країн.

  Сучасне трактування поняття «країна, що розвивається» ґрунтується на інших критеріях. Одним з головних є рівень розвитку товарно-грошових відносин. А тому до країн, що розвиваються, сучасне їх трактування відносить також ряд східноєвропейських та азіатських країн.

  Необхідно чітко зрозуміти, що в економіці  зазначених країн функціонують дві  підсистеми виробничих відносин: неринкова (традиційна) і ринкова. Історичний вектор їх співіснування визначає ринкова підсистема, яка поступово витісняє неринкову.

  Особливістю ринкової трансформації економіки  країн, що розвиваються, є те, що ринкові  перетворення здійснюються за умов співіснування таких укладів та їх перехідних форм, які не були відомі в минулому всім сучасним промислово розвинутим країнам (наприклад, общинний, патріархальний уклади). З іншого боку, формування ринкових відносин відбувається в цих країнах за специфічних умов: загальна техніко-економічна відсталість; специфічне місце в міжнародному поділі праці та ін. (Аналіз конкретно-економічних форм еволюції країн, що розвиваються, див.: Економіка зарубіжних країн / За ред. проф. А. С. Філіпенка. — К., 1996. — С. 89—139.)

  Особливості перехідної економіки країн, що розвиваються, зумовили необхідність посилення провідної  ролі держави. Останнє пояснюється такими аргументами:

• необхідністю регулювання діяльності іноземного капіталу з метою його найбільш ефективного використання;
• необхідністю протистояння несприятливій для зазначених країн кон’юнктурі світового ринку;
• відсутністю в більшості країн національного підґрунтя для здійснення суспільного відтворення;
• необхідністю акумуляції коштів для нагромадження і розширеного відтворення;
• потребою у максимально можливому оволодінні досягненнями НТП.

  Слід  наголосити, що на перехідні процеси  держава впливає не тільки через  систему управління, а й через  державний сектор. Від того, чи буде він у подальшому основою розвитку товарних чи нетоварних відносин залежать зміст, характер і загальна перспектива перехідних процесів у цілому.

  Соціально-економічна еволюція країн, що розвиваються, втілюється в різноманітні форми. У більшості цих країн чільне місце відводиться перетворенням в аграрному секторі економіки. Ці перетворення пов’язані насамперед із здійсненням аграрних реформ. Значна увага приділяється розвиткові індустріалізації, яка передбачає розв’язання не тільки техніко-економічних, але й соціально-економічних проблем. Суттєвого значення набуває проблема структурної перебудови економіки в цілому на основі використання досягнень НТП. Важливим залишається питання підготовки національних кадрів.