Лекции по "Экономики"

  Перегляд  планів і планових зобов’язань дозволяється, проте, лише за умови, якщо він враховує необхідність задоволення нових потреб. Переглянутий план має бути затверджений відповідними вищими державними органами управління і планування. На перегляд планових завдань витрачалося багато часу, що знижувало ефективність планування і здебільшого перетворювало його в гальмо економічного, науково-технічного і соціального прогресу.

  Народногосподарським  планом регулюються пропорції суспільного виробництва через балансове погодження всіх ланок і частин економіки. У зв’язку з цим об’єктами народногосподарського планування є такі економічні пропорції:

  а) народногосподарські (пропорції між виробництвом і споживанням, між виробництвом засобів виробництва і предметів споживання, між промисловістю і сільським господарством, нагромадженням і споживанням);

  б) міжгалузеві (співвідношення між металургією і машинобудуванням, добуванням залізної руди і чорною металургією, між цукровою промисловістю і виробництвом цукрових буряків);

  в) внутрішньогалузеві;

  г) міжрайонні;

  д) внутрішньорайонні.

  Таким чином, всемогутній державно-бюрократичний  апарат намагався забезпечити пропорційність розвитку економіки, спираючись на силу позатоварно-грошових механізмів, що певною мірою йому вдавалося.

  Гігантська  економічна роль держави. Жодна з держав рабовласницької, феодальної чи капіталістичної суспільно-економічної формації не була безпосереднім керівником суспільного виробничого процесу. Тільки жовтневі події 1917 р. в Росії поклали початок цієї зовсім нової функції держави.

  Апологети радянської моделі соціалізму стосовно такої ролі держави в економічному виробництві і відтворенні писали: «Соціалістична держава стає безпосереднім організатором суспільного виробництва, суб’єктом соціалістичного господарювання в масштабі суспільства, від імені суспільства і за його рахунок… Тим самим держава, залишаючись органом надбудови, стає водночас і центральним економічним органом соціалістичного суспільства» (Курс политической экономии: В 2 т. / Под ред. Н. А. Цаголова. — Т. 2: Социализм. — М.: Экономика, 1970. — С. 127).

  Вважалося, що ця функція соціалістичної держави  породжена не волюнтаризмом і намаганням комуністично-господарської еліти до панування в суспільстві, а усуспільненням виробництва, яке нібито вимагає централізованого планового управління народним господарством з єдиного економічного центру. Держава, мовляв, лише реалізує цю необхідність, беручи на себе від імені всього суспільства функцію економічного центру. Будучи таким центром, вона безпосередньо входить до планомірної організації соціалістичного виробництва, економічного механізму соціалістичного суспільства. На цій основі держава створює потужний контролюючий і управляючий апарат, який височіє над суспільством і його виробництвом.

  Централізоване  управління народним господарством. Керівництво одержавленою соціалістичною економікою здійснюється шляхом планування і оперативного управління. Воно забезпечує реалізацію народногосподарських планів, тобто пере- 
творення їх у реальну дійсність.

  Оперативне  управління всіма галузями народного  господарства здійснюється централізованими господарськими органами — міністерствами, а в межах галузі — виробничими об’єднаннями і головкомами чи комітетами міністерств.

  Машинобудуванням  у колишньому СРСР керували 11 загальносоюзних і 11 союзно-республіканських міністерств. Міністерства здійснювали пряме загальне оперативне управління підлеглими підприємствами. Інструментами такого управління були: плани, що затверджувалися для кожного підприємства, нормативи, команди, інструкції, накази тощо.

  Ринок в одержавленій економіці. За одержавленої соціалістичної економіки зберігається категорія ринку, але його параметри обмежені тим, що відсутня така його основа, як приватна власність на засоби виробництва, вільна конкуренція, ринкове ціноутворення, ринок праці та ринки капіталів. Більшою мірою ринкові відносини охоплюють предмети споживання на стадії роздрібної торгівлі.

  Ринок за одержавленого соціалізму регулюється  планом: вищі органи затверджують підприємствам  плани виробництва товарів та ціни на них, плани реалізації цих  товарів по підприємствах сфери  виробництва і торгівлі тощо. Підприємства, скуті планами та централізованими нормативами, позбавлені необхідної свободи при функціонуванні на ринку на засадах підприємництва.

  Найболючішою  точкою соціалістичного ринку є  планування і централізоване ціноутворення. Теоретики одержавленої моделі соціалізму захищали всіма засобами ці інструменти централізованої, тобто антиринкової економіки. Так, відомий радянський економіст О. Рум’янцев писав: «Централізоване визначення загальних планових завдань з виробництва і розподілу товарів обумовлює необхідність централізованого ціноутворення. Якби ціноутворення в соціалістичному суспільстві здійснювалось не централізованим шляхом, тобто стихійно, то неможливим стало б саме узгоджене планування. Народне господарство виродилося б у звичайне стихійне товарне виробництво з усіма властивими йому наслідками» (Румянцев А. М. О категориях и законах политической экономии коммунистической формации. — М.: Мысль, 1966. — С. 239 — 240). Такий механізм функціонування соціалістичної економіки є малоефективним. Склалася витратна економіка.

  Загальна криза державного соціалізму. Криза соціалізму розпочалася у другій половині 90-х рр. ХХ ст.

  Загальна  криза державного соціалізму —  це крах соціалізму як моделі організації суспільної економіки у кожній окремій країні й у світовій системі. Цьому сприяло ряд чинників. Серед них важливе місце займає той факт, що економіка за державного соціалізму виступає як недостатньо ефективна, «витратна».

  «Витратна»  система «державного соціалізму»  пристосована до екстенсивного типу розвитку, що дозволяє мобілізувати в руках держави величезні ресурси, але не для вирішення питань ефективності суспільного виробництва, а розв’язання вузького кола проблем надзвичайної важливості (обороноздатність, програми за окремими престижними напрямами НТП і т. д.). Ця система змогла проіснувати через паразитичне використання природних за- 
пасів і традиційний аскетизм народу. Це — система застиглих адміністративних методів управління економікою з відповідними їм нормами права, політичними інститутами та ідеологічними настановами.

  Основна причина деформації соціалізму пов’язана з одержавленням власності, коли держава опосередковує майже весь процес привласнення (див.: Кононов О. Державна власність в економічній системі суспільства: деякі теоретичні аспекти // Економіка України. — 1996.) Наслідком цього стали: зрівнялівка, утворення і одержавлення нетрудових прибутків окремими особами, підприємствами, галузями, регіонами; зосередження прийняття господарських рішень у центральних органах (відчуження трудівників від засобів виробництва, продукту та управління виробництвом і розподілом); зведення всіх форм господарювання до однієї — державної. У таких умовах держава може здійснювати управління тільки директивними адміністративно-командними методами.

  Загальна  криза державно-монополістичного соціалізму проявляється також через: скорочення у другій половині 80-х рр. валового національного продукту і національного доходу; зневіру населення щодо прогресивності цього ладу; скорочення споживання матеріальних благ і послуг, зниження життєвого рівня; кризу фінансів і грошового обігу; зростання дефіциту державного бюджету, оптових і роздрібних цін; зовнішню заборгованість.

  Радикальні  перетворення економічного базису можливі  тільки на основі перебудови відносин власності шляхом роздержавлення. Основою роздержавлення економіки є перехід від моно-організованої системи до різноманітності проявів економічного життя. Вирішальний момент у даному процесі — поява різних рівнів, форм і суб’єктів привласнення. Різноманітність форм власності і привласнення лежить в основі різноманітності форм господарської діяльності, що створює сприятливі передумови для нормального функціонування товарного виробництва. (Більш детально див.: 
Беляев А. А. Механизм хозяйствования. — К.: 1990. — Гл. 1.)

  Мова, таким чином, іде про поєднання планомірних і товарно-грошових відносин, планомірності і ринкового регулювання економіки. Для цього необхідно, щоб склався ринок в усіх обов’язкових для нього структурах. (Див.: Корнаї Я. Шлях до вільної економіки. — К.: Наук. думка, 1991.)

23.4. Історичні перспективи соціалізму

  Аналіз  показує, що економічну модель «державного  соціалізму» не можна ототожнювати з принциповими ознаками Марксової моделі, де головними є: 1) ліквідація відчуження, 2) людина не засіб, а мета суспільного виробництва (всебічний розвиток особистості). Деякі з його положень підтвердилися:

• наука стала  продуктивною силою;
• людина стала поряд з виробництвом як контролер і організатор;
• відбувається інтелектуалізація, гуманізація праці, стирається різниця між фізичною і розумовою працею, між містом і селом;
• на практиці широко використовується планомірність;
• у розвинутих країнах реальністю є висока соціальна захищеність трудящих (забезпечення роботою, безкоштовна освіта і медичне обслуговування, соціальне і пенсійне забезпечення, гнучке регулювання доходів і т. д.).

  Разом з тим, цілий ряд положень цього  вчення необхідно визнати романтичними ілюзіями. Наприклад, не відбулася світова революція, не відмирає при соціалізмі держава, товарне виробництво і ринок, комуна не стала споживчо-виробничою клітиною суспільства і т. д. (див.: Гаврилишин В. Дороговкази в майбутнє. — К.: Основи, 1999. — С. 12.).

  У наш час зазнає поразки утопічний  ліворадикальний варіант побудови соціалізму. (Див.: Экономическая теория на пороге  
ХХІ века / Под ред. Ю. М. Осипова и др.: — М., 1998.) Дійсний (оригінальний) соціалізм як підсумок і продовження досягнень і цінностей усієї світової цивілізації ще має бути реалізованим. Свого часу ранній «державний соціалізм» мав історичне виправдання: він вивів суспільство з необмеженої економічної стихії, покінчив із кризами, усунув численні пережитки докапіталістичних відносин. Але потенціал цієї моделі обмежений, оскільки «державний соціалізм» забезпечує лише початкові, найпростіші форми соціальної захищеності трудящих (повна зайнятість, гарантована заробітна плата, загальнодоступна освіта і лікування, стабільно низькі ціни на товари першої необхідності, окремі зразки злету наукової та інженерної думки).

  Але для того щоб наповнити ринок  потрібними споживачу товарами, забезпечити ефективну зайнятість, якісне обслуговування і освіту, масову зацікавленість в освоєнні науки і техніки, високий рівень життя і т. д., потрібна інша економічна модель. «Державний соціалізм», у принципі, не може розкрити гуманістичний і демократичний потенціал соціалізму, саме тому він сходить з історичної арени.

  Вихід нашого суспільства з історичного  глухого кута потребує глибоких перетворень у всіх сферах життя суспільства:

• політичній — перехід від монополії на владу однієї партії до системи багатопартійної парламентської демократії;
• економічній — роздержавлення і приватизація власності, становлення регульованої ринкової економіки;
• соціальній — проведення державою політики забезпечення рівних стартових можливостей і надійних соціальних гарантій за принципом: «Свободу — сильним, надійний захист — слабким!»;
• духовній — принциповий розрив з ідеологією і мораллю сталінізму і неосталінізму, оволодіння і засвоєння кращих досягнень світової культури.

  Процес  кардинального оновлення нашого суспільства супроводжується подоланням традиційно усвідомлених відмінностей між «капіталізмом» і «соціалізмом» (див.: Шніцер М. Порівняння економічних систем: Пер. з англ. — К.: Основи, 1997. — Розд. 3, 10), формуванням свого, синтетичного устрою демократичного самоврядування на основі різноманітних форм власності. Економічна модель, що формується в усіх постсоціалістичних країнах, акумулює досвід як планового, так і ринкового господарства. Це особливо наочно проглядається на прикладі розвитку економіки Китаю.

 
 
              Термінологічний словник

  Економічна  система державного соціалізму — економічний лад, який характеризується державною власністю практично на всі речові ресурси і ухвалою економічних рішень через центральне економічне планування.

  Економічна  система соціалізму (за Марксовою концепцією) — це загальнонародна власність на речові фактори виробництва, що поєднує в одній особі працівника і власника засобів виробництва, утверджує трудовий і колективний характер асоціації виробників і визначає соціальну рівність між людьми як найсуттєвіший момент соціальної справедливості.

  Загальна  криза державного соціалізму — крах соціалізму як моделі організації суспільної економіки у кожній окремій країні і у світовій системі.