Лекции по "Экономики"

  Наслідки  колективного договору повинні бути такі. Якщо без дії колективного договору підприємець має владу  над найманим персоналом і це дає  йому можливість знижувати заробітну  плату нижче її конкурентного  рівня, то колективний договір, якщо він не має інших вимог, ніж досягнення «конкурентної заробітної плати», відновить об’єктивну рівновагу між попитом на працю і її пропонуванням, що у зв’язку з усуненням монопсонії, приведе одночасно як до зростання заробітної плати, так і до зростання зайнятості вимушено незайнятих робітників (див. тему 19). 

Рис. 22.1. Монополія і колективний договір: 
альтернативні результати

  До  того як виникли колективні договори, підприємець-монопсоніст міг би установити рівноважний рівень заробітної плати, показаний лінією WW на рис. 22.1. Але цей рівень нижчий від суспільно необхідної конкурентної заробітної плати, що встановлюється в точці F, і він дає можливість монопсоністу одержувати економічну ренту за рахунок заробітної плати, що збільшує його економічний прибуток. Якщо трудовий колектив, спираючись на законодавчу силу колективного договору, доб’ється підвищення заробітної плати до рівня F, то криві пропонування робочої сили і попиту на неї з боку підприємця, якщо він прагне розширити випуск продукції, перетнуться в точці F. Заробітна плата робітників зросте з W до W₁, водночас зросте й кількість праці з L_m до L_F, що зменшить обсяги вимушеного безробіття і залучить до виробництва кваліфіковану робочу силу. Отже, одночасно виростуть і заробітна плата, і зайнятість, витрати виробництва (в межах економічної ренти, яка ліквідується), а монопсоністичний прибуток зникне.

  Профспілки  і ринок праці. Значну роль у революції в трудових відносинах відіграло законодавство про право трудящих організовувати професійні спілки, які покликані захищати інтереси трудящих як на рівні підприємств, так і в суспільстві в цілому.

  Профспілка  є породженням капіталізму, формою організації трудящих найманої праці  на професійній основі з тим, щоб захищати свої інтереси і права як перед капіталістами, так і перед державою, якщо остання ігнорує права трудящих. У перше професійні спілки з’явилися наприкінці XVIII ст. у Великобританії, на початку ХІХ ст. — в ряді капіталістичних країн Європи і Африки, на початку ХХ ст. — в колоніальних і залежних країнах.  
З розвитком капіталізму посилився й робітничих рух. Незважаючи на антиробітничі закони, професійні спілки виникали, зміцнювалися, а популярність їх серед представників найманої праці зростала. Врешті-решт настала доба, коли буржуазна держава об’єктивно була вимушена визнати професійні спілки і оформити це визнання відповідними законами. У США таким законом, який законодавчо відкрив нову еру у відносинах «підприємець — найманий робітник», є національний закон про трудові відносини. Унаслідок цього в системі трудових відносин з’явилась нова ланка — професійна спілка.

  Згідно  з національним законом про трудові  відносини, прий- 
нятим в США в 1935 р., трудящим гарантувалося «подвійне право»: право на об’єднання в профспілку і право укладання трудових угод з наймачами. Цей закон заборонив наймачам позбавляти робітників права об’єднуватися в профспілки, підприємцям антипрофспілкову дискримінацію будь-якого робітника в разі наймання, звільнення і підвищення на посаді; зобов’язав наймачів чесно вести переговори з профспілкою, організованою працівниками підприємства.

  Організація трудящих у професійні спілки дає  їм можливість нейтралізувати певним чином монопсоністичні тенденції  корпорацій монополістичного чи олігопольного типу, тому що профспілка формує монополію на ринку праці. Унаслідок цього формується двостороння монополія. Що вона собою являє?

  Двостороння монополія — це ринок, на якому єдиному  продавцеві (монополії) протистоїть єдиний покупець (монопсонія).

  Таким чином, на ринку робочої сили в  умовах новітнього капіталізму діють два суб’єкти: монопсоністичний наймач і професійна спілка. Можливий результат боротьби професійної спілки за реалізацію своїх інтересів і великих промислових гігантів показано на рис. 22.2. 

Рис. 22.2. Модель двосторонньої монополії  на ринку праці

  На  рисунку видно, що монопсоністичний наймач намагатиметься встановити ставку заробітної плати W_m, яка нижча за рівноважну конкурентну ставку, а спілка домагатиметься, наприклад, надрівноважної конкурентної ставки зарплати — W_u. Який буде результат? Ще М.Туган-Барановський писав: «Розмір заробітної плати визначається двома умовами: продуктивністю суспільної праці, яка встановлює настільки великий суспільний продукт, що повинен бути поділений між класами, і соціальною міцністю робітничого класу, від якої залежить розмір частки суспільного продукту, що потрапляє в розпорядження робітника» (див.: Туган-Барановський М. І. Політична економія: Курс популярний. — К.: Основи, 1994. — С. 144). Від цих сил і залежатиме кінцевий результат, тобто рівень ставки заробітної плати. Теоретично вона повинна дорівнювати W_c, бо саме в точці E_c ставка заробітної плати буде відповідати граничному доходу праці (W_c = ГД).

  Державне  регулювання заробітної плати. Таким чином, в умовах сучасного капіталізму є можливості для того, щоб подолати підприємницьку монопсонію, а отже, і економічну ренту. За таких умов заробітна плата буде коливатися навколо рівня граничного доходу, що його створює праця.

  Важливим  аспектом революції в трудових відносинах є введення мінімальної заробітної плати, яка, як правило, коливається в межах 40—50 % середньої заробітної плати, потужного пенсійного забезпечення, допомоги по безробіттю тощо.

  Ці  зрушення в трудових відносинах є водночас показником активної участі сучасної держави в регулюванні оплати найманої праці, створенні політичних, правових та інших умов, для того щоб заробітна плата робітника відповідала величині створеного ним граничного продукту і конкурентній заробітній платі.

  Нові  трудові відносини, які активно  підтримуються державою та удосконалюються  за її допомогою, є свідченням того, що суттєво поліпшуються відносини між робітниками і капіталістами-підприємцями. На цьому підґрунті формуються відносини соціального партнерства на капіталістичних підприємствах усіх форм власності. Важливо також, що у валовій заробітній платі велика частка належить видаткам за рахунок доходів підприємця (див. тему 13).

22.5. Еволюція і перспективи  розвитку 
сучасного капіталізму

Еволюція  відносин власності. Об’єктивна необхідність соціальної орієнтації. Історичні перспективи змішаної економіки.

  Еволюція  відносин власності. Соціально-економічною основою економічної системи є відносини власності. Історичний розвиток суспільства й економічних систем є розвитком відносин влас- 
ності, еволюції як їх юридичної форми, так і економічного змісту.

  У сучасній «змішаній економіці» взаємодіють  різні типи, види та форми власності. Пануючою є капіталістична власність  на засоби виробництва, але не індивідуальна, а групова або акціонерна. Сучасний розвиток продуктивних сил у більшості галузей об’єктивно вимагає колективної та суспільної (державної) власності. Ядром сучасних економічних відносин є, з одного боку, капіталістична акціонерна (групова) власність, яка визначає якісно нові відносини між найманою працею і капіталом, а з іншо- 
го — панівна роль у приватному секторі монополій та фінансових магнатів.

  Змінюється  як юридична форма акціонерної (корпоративної) власності, тому що співвласниками її стають усі акціонери певної фірми (це десятки або сотні тисяч осіб на відміну від однієї особи або декількох), так і економічний зміст — виробництво і розподіл створеного продукту і доходу.

  Особливості корпоративної власності:

1. вона є колективною капіталістичною власністю, яка заперечує індивідуальну приватну власність, бо відбувається деперсоналізація та розсіювання власності;
2. співвласником її стає наймана робоча сила, яка купує певну кількість акцій;
3. робітник—власник акцій отримує і заробітну плату, і певний дивіденд за власність, що стає основою для розвитку відносин так званого «соціального партнерства»;
4. зростає розрив між відносинами власності та економічними відносинами або між юридично-правовою формою та економічним змістом власності;
5. змінюється управління груповою власністю (збори акціонерів, рада директорів тощо), форма господарювання;
6. монополістичний та олігополістичний характер великих корпорацій з точки зору їх влади на ринку та виробництві.

  В умовах «змішаної економіки» держава  впливає на всі форми, види власності шляхом зміни юридично-правових норм власності. Відбувається демократизація та соціалізація власності і, відповідно, соціально-економічних відносин. Особливе місце в системі форм, видів власності посідає державна власність, яка стає основою загальнонародної власності і нових соціально-економічних відносин на цій основі. З часом докорінно зміниться соціально-економічний характер монополістичних корпорацій.

  Об’єктивна  необхідність соціальної орієнтації. Змішану економіку іноді ототожнюють з соціально-реформістською та соці- 
ально орієнтованою ринковою економікою.

  Обидві  концепції мають спільні риси: необхідність соціалізації ринкової економіки, оптимальне поєднання ринкової економіки та індикативного планування, регулювання економіки, соціальний захист населення.

  Відрізняються підходи тим, що соціалізація економіки, на думку представників першої концепції, відбуватиметься шляхом перерозподілу виробленого доходу «державою добробуту» за впровадження планування економіки, а на думку представників другої — шляхом конкуренції і підвищення економічної ефективності ринкового господарства, ефективності виробництва, однак, і вони сьогодні не заперечують необхідність перерозподілу національного доходу.

  Необхідність  соціалізації економіки визначається, по-перше, негативними соціально-економічними наслідками розвитку вільної ринкової економіки (банкрутства, безробіття, кризи, бідність), існуванням інвалідів, хворих, багатодітних та інших соціально незахищених верств населення, і по-друге, зростанням ролі людського фактора в сучасному виробництві і суспільстві та необхідністю створення нормальних умов для відтворення робочої сили більш високої якості незалежно від рівня доходу особи, сім’ї або участі у виробництві взагалі.

  Історичні перспективи змішаної економіки. Ліберально-демократичний та соціально-реформістський напрями змішаної економіки передбачають поєднання — взаємодію — боротьбу різних укладів і секторів економіки, форм власності, ринку і планування, децентралізації і централізації у формі індикативного планування та програмування, підпорядкування приватних, групових інтересів суспільним. Закономірним уважається процес соціалізації капіталістичної ринкової системи і її перехід мирним демократичним шляхом у нову посткапіталістичну систему (або соціалізм), постіндустрільну цивілізацію. Постає питання про зародження нового укладу (неосоціалістичночного?) в надрах змішаної економічної системи, нових форм власності (колективної, акціонерної, муніципальної, державної) і нових економічних відносин у межах панування цих форм власності.

  Уже сьогодні шведську модель змішаної економічної  системи називають шведським  соціалізмом на економічній базі приватної власності і ринкової форми організації та державного регулювання у сфері розподілу і перерозподілу.

  Незаперечними є кількісні та якісні зміни в  соціально-економічних відносинах розвинутих країн світу, які свідчать про еволюційний розвиток капіталістичної системи і перехід її в іншу, більш прогресивну систему.

  На  наш погляд, змішана економіка  є перехідним етапом, перехідною економікою (системою) від переважно капіталістичної до некапіталістичної.

 
 
              Термінологічний словник

  Двостороння монополія — ринок, на якому єдиному продавцеві (монополії) протистоїть єдиний покупець (монопсонія).

  Державний сектор — сфера державної господарської діяльності на основі панування державної власності на засоби виробництва.

  Державно-монополістичний  капіталізм (за марксистською концепцією) — поєднання в особливий механізм «…гігантської сили капіталізму з гігантською силою держави…» (Ленин В. И. Полн. собр. соч. — Т. 32. — С. 83), вища планомірна форма капіталізму (Там само. — 
Т. 31. — С. 443—444).

  Змішана економіка — модель соціально-економічного розвитку, що передбачає поєднання приватної і державної форм власності, плану і ринку, проведення інституціонально-соціальних реформ для побудови прогресивного ладу.

  Колективний договір укладається на основі чинних законів, прийнятих сторонами (найманим персоналом і власником або його представником) зобов’язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин та узгодження інтересів трудящих, власників і уповноважених ними органів.