Лекции по "Экономики"

  Оскільки  багатоукладність економіки була притаманна різним соціально-економічним формаціям, або цивілізаціям, то це не є підставою для трактування будь-якої економіки як «змішаної економіки», «змішаної системи», бо це поняття виникло за умов певного рівня розвитку капіталістичної економічної системи, а отже, панування капіталістичного укладу і капіталістичної власності.

  У більшості країн кількісно переважаючим є приватний сектор економіки, основою якого є індивідуальна приватна власність — трудова та капіталістична, але більш ефективним є акціонерний уклад (на основі групової капіталістичної власності), який отримує до 90 % усіх доходів, що становить лише 20 % загальної кількості суб’єктів господарювання. На державний сектор у різних країнах припадає 18—25 % зайнятих, до 30 % ВНП, 25—50 % інвестицій, 20—30 % власності; держава перерозподіляє від 35 до 60 % національного доходу (див.: Политэкономия (история экономических учений, экономическая теория, мировая экономика): Учебник для вузов / Под ред. Д.В. Валового. — М., 1999. —  
С. 255—256).

  У сучасних змішаних системах співіснуючими  укладами є дрібнотоварний, акціонерний, державний і соціалістичний за панування капіталістичного укладу на основі індивідуальної та групової капіталістичної власності (корпоративної), яка об’єктивно стала ядром економічної системи.

22.2. Механізм функціонування  сучасної 
капіталістичної змішаної економіки

Взаємодія двох механізмів господарювання. Ринок у змішаній економіці. Держава у змішаній економіці.

  Взаємодія двох механізмів господарювання. Змішана економічна система — це насамперед ринкова економіка, яка функціонує на основі взаємодії двох механізмів господарювання: стихійного саморегулювання і свідомого регулювання. Необхідно звернути увагу на об’єктивність еволюції господарського механізму від «чистого» саморегулювання до поступового розширення свідомого регулювання від первинної ланки планування (на рівні підприємства, фірми, національної та міжнародної корпорації) до державного регулювання на рівні національної економіки. Матеріальною основою еволюції господарського механізму є зростання суспільної форми продуктивних сил в умовах НТП і НТР на основі поглиблення поділу праці, спеціалізації та кооперації виробництва. Це об’єктивно потребує нових форм організації та управління виробництвом, його регулювання і планування на макрорівні.

  Еволюція  механізму господарювання йде від  товарного виробництва, розвинутої ринкової економіки і стихійного ціноутворення до поступового відмирання товарних відносин (сьогодні на рівні великої корпорації), свідомого контрольованого ціноутворення і планомірного розвитку виробництва й обміну в далекій перспективі.

  Практикою, а відповідно, й економічною теорією переконливо аргументована необхідність державного втручання в ринкові економічні відносини. Диспути між теоретиками йдуть лише про межі такого втручання, про межі взаємодії механізму стихійного ринкового саморегулювання, стихійних сил природних (економічних) законів і механізму свідомого регулювання ринкових відносин, свідомого використання об’єктивних економічних законів.

  Історія свідчить, що активний прояв регулюючої економічної функції держави відбувається на етапі виникнення монополії, яка втручається в механізм саморегулювання і є його наслідком, створює та загострює нові суперечності з посиленням свого панування в економіці. Вона ігнорує інтереси більшості дрібних і середніх виробників. Монополія переслідує свій інтерес (отримання монопольного прибутку), який не збігається ні з інтересами дрібних виробників, ні з інтересами суспільства — держави. Монополізація завдає значних матеріальних збитків суспільству, тому що перерозподіляє доходи мільйонів виробників на свою користь, зменшує надходження до бюджету. Держава вимушена проводити антимонопольну політику під тиском обставин для захисту державних, національних інтересів. Виникає новий господарський механізм — змішаний ринково-державний. Ринок стає регульованим спочатку з боку монополій, а потім і держави. Капіталізм переходить до якісно нової стадії розвитку, яка отримала в марксистській політичній економії назву державно-монополістичний капіталізм, що є по суті визнанням його змішаною економікою насамперед за формою організації ринкових відносин. Вони стають об’єктивно-суб’єктивними, вільна конкуренція доповнюється свідомим регулюванням суспільного виробництва з боку держави. З іншого боку, сучасний капіталізм як змішана економічна система і є поєднанням сили капіталізму із силою держави в єдину економічну змішану систему капіталізму.

  Визначальним  фактором змішування двох форм організації  суспільного виробництва є необхідність задоволення зростаючих суспільних потреб в умовах панування капіталістичної власності (незалежно від форм), отже — це мета суспільного виробництва.

  Якщо  наприкінці 30-х рр. ХХ ст. під час  впровадження принципових елементів змішаної економіки держава виконувала переважно економічні функції, то з розвитком суспільного виробництва і посиленням ролі НТР, а також людського фактора в економіці і суспільстві помітно посилюється соціалізація ринкового господарювання. Вона полягає в необхідності створення соціально-економічних умов для розширеного відтворення робочої сили, тобто забезпечення певного благоденства для всього населення. Це відбувається шляхом соціалізації, демократизації відносин власності та проведення державою активної соціальної політики, яка не допускає значної соціально-економічної диференціації суспільства і соціальних конфліктів. Держава створює умови для перетворення людини із фактора виробництва («людини економічної») у всебічно розвинену особистість з новою роллю не тільки у виробництві, а й узагалі в суспільстві («людину творчу»).

  Сучасна змішана економіка  і є регульованою соціально орієнтованою ринковою економікою, коли на перше місце виходить дійсно задоволення зростаючих соціально-економічних потреб кожної людини і суспільства. Реалізувати цю мету може тільки держава на базі високої економічної ефективності виробництва. До тих пір, поки економічним базисом суспільства лишатимуться капіталістичні економічні відносини (капіталістичний уклад), а метою безпосередніх економічно відокремлених виробників — прибуток, реалізація цієї мети можлива тільки шляхом конкурентної боротьби, яка в умовах панування великих корпорацій є недосконалою. Оскільки метою суспільного виробництва є задоволення суспільних потреб, а держава є представником суспільства, то вона змушена регулювати недосконалу конкуренцію і виробництво для задоволення зростаючих суспільних потреб. Водночас ступінь втручання держави в механізм конкурентного господарювання обмежується капіталістичним економічним базисом і приватними інтересами суб’єктів господарювання. Як тільки державне регулювання суспільного виробництва починає відчутно обмежувати інтереси суб’єктів приватного сектору, перш за все фінансової олігархії, ефективність свідомого втручання в економіку знижується і уряд повертається до активізації ринкової конкуренції, саморегулювання. Тому в сучасних змішаних економіках і відбувається циклічне коливання форм організації суспільного виробництва: посилюється то ринкова — стихійна, то державна — свідома, активізуються механізми то конкуренції, то державного регулювання (див.: Башнянин Г., Лазур П., Медведєв В. Політична економія: Підручник для студ. вузів. — К., 2000. — С. 485—487).

  Діалектика  взаємодії і співвідношення стихійного (конкурентного) та свідомого (планованого) у механізмі господарювання визначається як об’єктивними умовами розвитку національних економік, так і суб’єктивими діями уряду кожної країни. Але ви- 
значальною тенденцією такої взаємодії є розширення і посилення економічних та соціальних функцій держави.

  Ринок у змішаній економіці. В умовах товарного виробництва пануючою формою економічних відносин є ринкові (крім внутріфірмових відносин), але ринок перестав бути єдиним стихійним регулятором пропорцій суспільного виробництва, розподілу доходів. За формою ринки «вільної конкуренції» існують лише в деяких немонополізованих галузях (у сільському господарстві та ін.), але це вже не суто ринкові відносини, бо вони перебувають під визначальним регулюючим впливом або монополій, або держави. І хоч на ринку формується до 70% товарних цін (у ринковій економіці США) — це вже не ціни вільної конкуренції, що стихійно встановлюються ринком, а ціни системи недосконалої конкуренції. Існування «адміністративних», «державних» цін впливає і на механізм ціноутворення «монополізованого» ринку в змішаній економіці. Ринок по суті стає регульованим, тому що конкуренція є недосконалою, потребує державної підтримки і стає більш штучною, регульованою. Ринок модифікується. Головні ринкові елементи продовжують еволюціонувати: досконала конкуренція в недосконалу, саморегулювання в регулювання, стихійне ціноутворення у свідоме встановлення цін і т. д. Поступово заперечується ринковий механізм господарювання. Деякі вчені вважають, що класичні товарно-грошові відносини звузились до ½ суспільного продукту в розвинутих країнах. Посилюється роль олігопольного, державного та світового ринків, державних монопольних цін.

  Держава у змішаній економіці. Усе більш активним суб’єктом економічної діяльності у ХХ ст. стає держава як представник суспільства і захисник його інтересів. Матеріальною основою державного регулювання економіки є розвиток державного сектору, державної власності і монополія політичної влади. Незалежно від частки держсектора і власності в економіці роль держави 
в організації й управлінні виробництвом та суспільством зростає. Вона володіє і розпоряджається зростаючою часткою національного продукту, регулює сукупне пропонування та попит, грошовий обіг, перерозподіляє до 50 % і більше національного доходу тощо. Держава розробляє форми і методи економічного та соці- 
ального регулювання соціально-економічних відносин, координує, регулює, програмує суспільне виробництво і споживання, здійснює політику соціалізації ринкових відносин і демократизації. Але державне регулювання не може вийти за межі системи, бо в ній панує капіталістична приватна власність і приватні інтереси, а не суспільний інтерес, загальнокласові інтереси не збігаються з приватними, індивідуальними та груповими (корпоративними). Отже, виникають нові суперечності в системі.

  Метою державного регулювання в умовах змішаної економіки є підвищення соціально-економічної ефективності суспільного виробництва, забезпечення економічного зростання і соціально-економічної стабільності економіки та суспільства. Тому головні завдання держави такі:

1. створення і вдосконалення правової основи функціонування економіки, створення правил гри для суб’єктів економічної діяльності: законів, норм, правил господарювання для всіх форм власності, укладів, секторів; контроль за їх виконанням. Ця форма впливу на організацію й управління суспільним виробництвом стає вирішальною в умовах змішаної економіки;
2. підтримка конкуренції і антимонопольне регулювання з метою недопущення панування на ринку одного суб’єкта господарювання і зміни механізму ринкового конкурентного ціноутворення;
3. проведення політики макроекономічної стабілізації, структурного регулювання, недопущення економічних криз, забезпечення повної зайнятості, стабільності цін і грошового обігу, економічного та соціально-економічного зростання національної економіки і суспільства;
4. вплив на розміщення ресурсів і перерозподіл в умовах їх обмеженості і стихійного ринкового розподілу, який веде до негативних соціально-економічних наслідків і виникнення проблеми нераціонального їх розподілу;
5. перерозподіл доходів як об’єктивна необхідність в умовах їх ринкового розподілу, який веде до соціальної поляризації су- 
   спільства і бідності значних верств населення. Держава проводить політику соціального захисту, створює умови для нормального відтворення робочої сили завдяки певній податковій політиці, виплатам по соціальному страхуванню, медичній допомозі, фінансуванню різноманітних соціальних програм.

  Метою перерозподілу доходів є забезпечення соціальної справедливості в суспільстві.

22.3. Монополії та олігополії 
в умовах капіталістичної змішаної економіки

Рівень  монополізації виробництва  в сучасних умовах. Фінансово-промислові групи. Фінансова олігархія та її еволюція.

  Рівень  монополізації виробництва  в сучасних умовах. У сучасних умовах класичні монополії у прямому розумінні зустрічаються рідко. Проте їх «сестри» — олігополії — дуже розповсюджене явище в будь-якій розвинутій країні. Так, процент обсягу продукції галузі, який припадає на чотири найбільших фірми в галузях промисловості США, такий (див.: Макконнелл К. Р., 
Брю С. Л. Мікроекономіка: Пер. з англ. — Львів: Просвіта, 1999. — С. 303): автомобілі — 90; домашні холодильники і морозильники — 85; домашні пральні машини — 93; турбіни і генератори — 80; літаки — 72; пиво та ель — 87; телефони — 63.

  Якщо  чотири найбільших підприємства контролюють 40 % 
загального обсягу ринку і більше, то галузь уважається олігопольною. Це — юридично. А фактично така галузь є монополізованою, бо, як відомо, якщо в галузі лише декілька потужних корпорацій, то вони координують свої зусилля таким чином, щоб діяли умови, подібні до картельних угод.

  Так, США розробляють проект щодо створення всесвітнього алюмінієвого картелю. Тепер адміністрація Буша має намір створити аналогічний сталевий картель. Ці дії характеризують той факт, що монополістичні тенденції в системі великого бізнесу існують і мовчазно, неформально втілюються в життя. Про це також красномовно свідчать справи про зловживання надпотужної компанії Microsoft у США.

  Великі  корпорації стрімко збільшують свої розміри, вторгаються в інші галузі, об’єднуються як на національному, так і на міжнародному рівні. Саме тому, щоб не перевищувати максимально допустимі обсяги контролювання частки ринку, нинішні монополії продовжують активно інтегруватися і завойовувати нові галузі економіки країни (країн). При цьому виграє як країна в цілому (адже хто б не хотів, щоб у малорозвинену, але досить перспективну галузь увійшло підприємство з величезною кількістю капіталу), так і окрема фірма, оскільки зростають ринки збуту, сфери впливу, а отже, і прибутки (Див.: Економіка України. — 2001. — №9. — С. 70—76).

  Так, ще у 80-ті рр. ХХ ст. розпочалося масове вторгення автомобілебудівних фірм у сферу високих технологій. Американська фірма «Дженерал моторз» за п’ять років скупила більше десяти великих компаній і завдяки цьому проникла в галузі аерокосмічної промисловості, робототехніки, штучного інтелекту та ін. Німецька фірма «Даймлер-Бенц» протягом одного року вийшла на перше місце серед промислових гігантів країни і перетворилася у величезний технологічний концерн, при цьому встановила контроль над провідною моторобудівною фірмою «МТУ», яка випускає двигуни для літаків, танків та військових кораблів, захопила передову компанію «Дорньє» — лідера у виробництві авіакосмічної техніки та електроніки і включила до свого складу «АЕГ» — одну з провідних електротехнічних фірм.