Фактори і резерви зростання продуктивності праці на підприємстві

Між енергооснащеністю  і продуктивністю праці існує  настільки тісна залежність, що першу  можна використовувати як техніко-економічного вимірювача другий, зробивши певну  поправку лише у зв'язку з використанням  електроенергії на невиробничі потреби. У паливно-енергетичній базі розширюється використання найбільш економічних  і досконалих енергоносіїв. Тривають роботи з укрупнення одиничних потужностей  обладнання, агрегатів і машин, що дозволяє знижувати питома вага капіталовкладення, скорочувати енергетичні витрати  на одиницю продукції, зменшувати витрати  виробництва, значно підвищувати продуктивність праці. У сфері організації виробництва, яка повинна відповідати вимогам сучасного науково-технічного прогресу, першорядне значення набувають питання концентрації та спеціалізації.

Створення великого спеціалізованого виробництва, посилення спеціалізації підприємств, цехів і дільниць створюють сприятливі умови для застосування високопродуктивного  устаткування, новітніх інструментів, і пристосувань, впровадження прогресивних технологічних процесів.

Проблема  посилення спеціалізації в рівній мірі відноситься і до ремонтного виробництва.

Істотний  вплив на зростання суспільної продуктивності праці надає підвищення якості продукції, що дає можливість задовольняти суспільні  потреби з меншими витратами  праці та коштів: Вироби кращої якості замінюють більша кількість виробів  більш низької якості. Поліпшення якості у багатьох галузях виражається  в збільшенні терміну служби виробів. Підвищення ж довговічності тих  чи інших засобів праці рівнозначно  додаткового збільшення випуску  цих виробів. Однак підвищення якості цих видів продукції буде ефективно  лише в тому випадку, якщо їх фізичний і моральний знос будуть приблизно  однаковими.

Поліпшення  якості продукції однієї галузі сприяє зростанню продуктивності праці  іншої, яка споживає цю продукцію. Тому економічний ефект від підвищення якості продукції дуже великий.

В умовах ринкової економіки значно зростає  роль соціально-економічних чинників, що впливають на зростання продуктивності праці. До найважливіших з них  відносяться:

• підвищення культурно-технічного рівня трудящих;
• якість підготовки фахівців з вищою та середньою освітою;
• підвищення ділової кваліфікації кадрів;
• зростання рівня життя населення;
• творче ставлення до праці та ін.

Науково-технічна революція веде до якісних змін робочої  сили. У результаті впровадження у  виробництво сучасної науки і  техніки в усіх галузях економіки країни збільшується питома вага кадрів, які отримали спеціальну підготовку у вузах і середніх спеціальних навчальних закладах.

Люди  з більш високою загальноосвітньої  підготовкою швидше опановують професії і стають кваліфікованими фахівцями, вони швидше усвідомлюють суспільну  значимість своєї праці, у них, як правило, більш висока організованість  і дисципліна праці, більше творчої  ініціативи і винахідливості у роботі. Безсумнівно, все це позначається на продуктивності праці і якості продукції, що випускається.

Важливим  фактором підвищення ефективності виробництва  є духовне зростання людей, соціальна  активність як окремих учасників  суспільного виробництва, так і  цілих колективів на основі розвитку демократії.

Фактори зростання продуктивності праці  за сферою своєї дії поділяються  на внутрішньовиробничі і галузеві.

До  внутрішньовиробничих відносяться  фактори, що діють на підприємствах  усіх галузей народного господарства. Всі їх різноманіття зводиться до наступних укрупнених групах: Підвищенню технічного рівня виробництва, удосконалення  управління, організації виробництва  і праці, зміни об'єму і структури  виробництва.

Крім  факторів, що діють на підприємствах, на рівень і темпи зростання продуктивності праці впливають галузеві фактори: Спеціалізація, концентрація і комбінування, освоєння нових виробництв, зміна  розміщення галузі по території країни, зміна темпів зростання і частки підгалузей і виробництв.

Великий вплив на зростання продуктивності праці роблять економічні чинники.

Соціально-економічні умови є всю систему виробничих відносин суспільства, опосередкованих собою техніко-організаційне взаємодію засобів виробництва і робочої сили.

Нарешті, соціально-політичні умови - це умови, що лежать на рівні надбудови і  які впливають на продуктивність праці через свідомість працівника (наприклад, культура, мораль, ідеологія, релігія тощо) або шляхом взаємодії з виробництвом в цілому (наприклад, наука, політична система, держава, право та ін).

Кожна з перелічених груп і кожен  фактор усередині них по-своєму впливає  на продуктивність праці. Цей вплив  має якісну характеристику - спрямованість: у кожен даний момент можна  виділити підвищують і знижують фактори. Крім того, його можна оцінити кількісно - визначити силу впливу даного чинника. Спрямованість дії кожного з  чинників цієї групи або спрямованість  дії групи факторів у цілому може співпадати з напрямом дії інших  факторів або бути йому протилежним. Результатом взаємодії виступає тенденція руху продуктивності праці, що складається на основі сукупної дії всієї системи чинників і  умов.

Виходячи  з завдання зростання продуктивності праці, важливе значення мають пошук  і використання всіх наявних резервів.

Під резервами  варто розуміти наявні, але ще не використані можливості підвищення продуктивності праці за рахунок  найкращого використання всіх факторів її зростання.

Завдання  виявлення резервів зростання продуктивності праці полягає в максимальному  використанні всіх можливостей економії витрат праці як живого, так і  уречевленої. Тому резерви, будучи обумовлені всією сукупністю відповідних груп чинників зростання продуктивності праці, також можуть бути розділені  на дві великі групи:

• резерви кращого використання засобів виробництва;
• резерви поліпшення використання робочої сили.

Всі резерви  зростання продуктивності праці - як першої, так і другої груп диференціюються  за часом і місцем їх виявлення  і використання.

За  часом використання розрізняють  поточні резерви та перспективні.

До  поточних відносяться резерви, які  можуть бути використані в межах  року (кварталу, місяця) головним чином  за рахунок оргтехзаходів без серйозного технічного переоснащення виробництва, докорінної перебудови технологічного процесу і необхідних для цього капіталовкладень. Перспективні резерви зростання продуктивності праці пов'язані з докорінними змінами в техніці і технології виробництва, в організаційно-технічному рівні виробництва в цілому, що можливо протягом більш тривалого часу, ніж один рік, і за відповідних капіталовкладень. Їх використання передбачається у перспективних планах (п'ятирічних, довгострокових) розвитку галузі, підприємства. Як ті, так і інші резерви отримують певну кількісну оцінку, яка використовується під час планування зростання продуктивності праці.

За  місцем виявлення і використання резерви поділяються галузеві, міжгалузеві, всередині виробничі.

Галузеві  та міжгалузеві резерви характеризують використання можливого підвищення продуктивності праці в тій чи іншій галузі народного господарства. Галузеві резерви обумовлені ступенем організації, концентрації і комбінування виробництва, освоєнням нових виробництв, структурою підгалузей і виробництв з різною господарської значимістю і технічним рівнем виробництва  та ін. Важливе місце належить міжгалузевим резервів, пов'язаних з використанням  можливостей однієї галузі для підвищення продуктивності праці в іншій. До них відносяться, наприклад, можливості подальшого розвитку міжзаводський  кооперації на базі спеціалізації виробництва, а у зв'язку з цим вдосконалення  матеріально-технічного постачання підприємств. У сировинних галузях підвищення якості продукції, навіть якщо це супроводжується  зростанням витрат праці, забезпечує значну економію праці в обробних галузях.

Виявлення і використання галузевих і міжгалузевих резервів здійснюють відповідні міністерства, галузеві науково-дослідні установи.

Внутрішньовиробничі резерви зростання продуктивності праці виявляються і використовуються, безпосередньо на підприємстві. У цьому ж їх найважливіша особливість і значення, бо всі види резервів у кінцевому рахунку реалізуються на підприємствах. За місцем виявлення внутрішньовиробничі резерви можуть бути поділені на загальнозаводські, цехові і резерви робочого місця.

Виходячи  з якісного змісту внутрішньовиробничих резервів, їх можна розділити на резерви зниження трудомісткості виробництва  продукції і резерви кращого  використання фонду робочого часу (зростання  продуктивної сили праці і зростання  інтенсивності праці).

Зниження  трудомісткості виробництва продукції  є найважливішим і невичерпним  резервом підвищення продуктивності праці, пов'язаних з комплексною механізацією та автоматизацією виробництва, впровадженням  нової та модернізацією діючої техніки, удосконаленням технологічних процесів, Удосконаленням організації виробництва, впровадженням наукової організації праці.

Виявлення і використання резервів фонду робочого часу на підприємствах здійснюють шляхом зіставлення планових і фактичних  даних про відпрацьований час, вивченні динаміки втрат робочого часу. Джерелами  аналізу є відомості статистичної звітності, планові і звітні баланси  робочого часу, матеріали хронометражних досліджень та фотографії робочого дня.

Про ступінь  використання робочого часу можна судити по змінах показників годинний, денний і річний продуктивності праці, між  якими є безпосередній зв'язок. Зростання годинної продуктивності праці цілком залежить від зниження трудомісткості виробництва продукції. Зростання ж денної продуктивності праці залежить, крім того, від скорочення внутрішньозмінних втрат робочого часу, а підвищення річної продуктивності праці залежить ще й від зменшення невиходів на роботу з причин цілоденних простоїв, відпусток з дозволу адміністрації, днів хвороби протягом року та ін.

Виявлення і використання резервів фонду робочого часу передбачає встановлення причин нераціонального його використання та розробку заходів щодо скорочення його втрат.

Пошуку  резервів поліпшення використання робочого часу в більшій мірі сприяє правильна  постановка планування робочого часу та врахування його втрат.

Всі внутрішньовиробничі резерви зростання продуктивності праці доцільно підрозділити ще на два види: трудоутворюючі і трудозберігаючі. До числа трудоутворюючих резервів слід відносити поліпшення використання фонду робочого часу та підвищення інтенсивності праці до рівня середньої нормальної шляхом ущільнення робочого часу. До числа трудозберігаючих резервів слід відносити всі резерви, пов'язані зі скороченням трудомісткості виробництва продукції.

Внутрішньовиробничі резерви по групі трудоутворюючих факторів, як правило, оцінюються за показниками використання робочого дня і робочого року.

Приклад. 1. Робочий день у базисному періоді  становив 7,63 год, а в звітному - 7,64 ч. Поліпшення використання робочого часу складе 7,64:7,63 = 1,0013, тобто 0,13%.

2. Робочий  рік у базисному періоді становив 254,1 дня, а в звітному - 254,3 дня.  Поліпшення використання робочого  часу складе 254,3:254,1 = 1,000787, тобто 0,079%.

3. Загальне  поліпшення використання робочого  часу складе 1,0013 Х1, 000787 = 1,002088, тобто  0,21%.

Внутрішньовиробничі резерви по групі трудозберігаючих факторів оцінюються за показниками зниження трудомісткості виробництва продукції.

Приклад. Обсяг виробництва продукції  за старими нормами 750 тис. нормо-годин, а за новими нормами 700 тис. нормо-годин, наскільки зросте продуктивність праці  за рахунок зниження трудомісткості на 50 тис. нормо-годин?

750:700 * 100-100 = 7,14%.

Однак збільшення фонду праці на 0,21% слід оцінювати в сукупності з показниками  трудозберігаючі. Для цього індекс продуктивності праці за трудозберігаючих факторів слід помножити на відповідний індекс за трудоутворюючі чинникам.

Приклад. Приріст продуктивності праці за рахунок трудозберігаючих факторів склав 7,14%. Збільшення фонду праці 0,21%. За цих умов загальне зростання продуктивності праці складе

1,0714-1,0021 = 1,0737, тобто 7,37%.

Зміна функціональної структури кадрів також  може вплинути на ефективність використання живої праці.

Такий вплив можна врахувати через  індекс зміни структури кадрів, але  не по відношенню до плану або до базису, а по відношенню до найбільш раціональної структурі, прийнятої  за еталон.

Отже, індекс структури кадрів буде дорівнює одиниці тільки за умови, що фактична структура кадрів і прийнята за еталон збігаються.

3.2. Оцінка ефективності заходів  по зростанню продуктивності  праці.

Розвиток  ринкових відносин в Україні потребує ефективності підвищення господарювання. Але за роки незалежності показники  ефективності в країні значно погіршили: зменшилися обсяги виробництва, знизилась  його рентабельність. Усе це є наслідком  занедбання економічної роботи на підприємстві. У роки економічної кризи більшість  підприємств намагалися досягти  збільшення прибутків не з допомогою  ретельного економічного розрахунку, зниження собівартості продукції, а  постійним підвищенням цін на свою продукцію.

Подоланням  кризи в економіці не можливі  на відсталій технічній базі, тому що основа ринкових відносин є конкурентна  боротьба, і в ній перемагає  не той, хто знизить витрати і  запропонує нижчі ціни, а той хто  випускає якісну продукцію, а цього  можна досягти тільки, застосуванням  нових технологій.