Фактори і резерви зростання продуктивності праці на підприємстві

       _(2.3.)

де В – виробіток; V - обсяг виробництва продукції (робіт, послуг); Т - затрати праці на випуск відповідного обсягу продукції (робіт, послуг) [9].

Трудомісткість (Labour intensiveness) - це обернений показник рівня продуктивності праці, що характеризується кількістю робочого часу, витраченого на виробництво одиниці продукції (робіт, послуг) [9], і розраховується за формулою:

      _(2.4.)

За видами витрат праці, включаються в трудомісткість, розрізняють:

• технологічну;
• виробничу;
• повну трудомісткість;
• трудомісткість обслуговування;
• управління виробництвом.

Їх співвідношення і формули розрахунку наведені в  табл. 2.1.

Технологічна трудомісткість (Т_Т) визначається витратами праці основних робітників. Розраховується для окремих операцій, деталей, виробів [7].

Трудомісткість обслуговування (Т_о) визначається витратами праці допоміжних робітників, що зайняті обслуговуванням виробництва [7].

Виробнича трудомісткість (Т_В) складається з технологічної трудомісткості та трудомісткості обслуговування, тобто показує витрати праці основних і допоміжних робітників на виконання одиниці роботи [7].

Трудомісткість управління (Т_у) визначається витратами праці керівників, професіоналів, фахівців, технічних виконавців [7].

Повна трудомісткість продукції (Т_П) відображає всі витрати праці на виготовлення одиниці кожного виробу [7].

 

Таблиця 2.1.

Класифікація  показників трудомісткості за видами витрат, включених до неї

Витрати праці по категоріям персоналу	Основні працівники (По = По.сд + По.повр)		Допоміжні працівники (Пв = Пв.ц + Пв.с)		Керівні працівники, фахівці, службовці, учні, працівники охорони (Ппр)
	Відрядники (По.сд)	Погодинники (По.повр)	В основних цехах (Пв.ц)	В допоміжних цехах и службах (Пв.с)
Показники трудомісткості	Відрядна трудомісткість (Тсд)	Погодинна трудомісткість (Тповр)	Трудомісткість обслуговування (Тобсл)		Трудомісткість управління (Тупр)
	Технологічна трудомісткість (Ттех = Тсд + Тповр)
	Виробнича трудомісткість (Тпроизв = Ттех + Тобсл)
	Повна трудомісткість (Тполн = Тпроизв +Тупр = Ттех + Тобсл +Тупр)

2.2. Методи вимірювання продуктивності  праці.

Методи вимірювання продуктивності праці (виробітку) залежать від способу визначення обсягів виробленої продукції. Розрізняють натуральний, трудовий і вартісний (грошовий) методи [9].

Рис. 2.1. Методи вимірювання продуктивності праці

У нових  умовах господарювання особливо гостро стоїть проблема значного поліпшення якості та вдосконалення розробки плану  по зростанню продуктивності праці. Це є найважливішою умовою забезпечення економічно правильного співвідношення між темпами приросту продуктивності праці та заробітної плати.

У планах по зростанню продуктивності праці  розраховуються, як правило, два показники: виробіток - кількість продукції, виробленої в одиницю робочого часу, і трудомісткість - кількість робочого часу, витраченого  на виготовлення одиниці продукції. Вироблення є найбільш поширеним  показником урахування рівня продуктивності праці. У залежності від того, в  яких одиницях вимірюється обсяг виконаних робіт і відпрацьований час, розрізняють кілька методів розрахунку рівня виробітку.

При натуральному методі обчислення вироблення обсяг  виконаних робіт виражається  в натуральних одиницях (штуках, тоннах, метрах). Цей метод найбільш наочно характеризує рівень продуктивності праці, однак він застосовується лише для однорідної продукції.

При умовно-натуральний  метод обчислення вироблення обсяг  виконаних робіт виражається  в умовно-натуральних одиницях (у  тоннах умовного палива). Умовно-натуральний  метод можна застосовувати для  розрахунку показника рівня продуктивності праці при випуску неоднорідною, але аналогічної продукції.

Трудовий  метод вимірювання продуктивності праці припускає, що обсяг виконаних  робіт, вимірюється у відпрацьованих нормо-годинах. Трудовий метод можна  застосовувати до всіх видів продукції, незалежно від ступеня її готовності і широко використовується при вивченні відносної зміни продуктивності праці. Однак даний метод вимагає  стабільності застосовуваних норм, в  той час як останні з удосконаленням організаційно-технічних умов праці  постійно змінюються.

На практиці найбільш поширеним є вартісної  метод вимірювання продуктивності праці, заснований на використанні вартісних  показників обсягу виробленої продукції. Перевага цього методу полягає в  можливості порівняння різнорідної  продукції з витратами на її виготовлення як у рамках одного підприємства, галузі, так і в масштабах всієї  країни.

При вартісному методі продуктивність праці розраховується шляхом ділення обсягу виробленої продукції (у рублях) на середньоспискову чисельність промислово-виробничого персоналу.

Вартісний метод вимірювання продуктивності праці має ряд різновидів залежно  від різних вартісних виразів  виробленої продукції (товарна, валова, реалізована, чиста, нормативно-чиста  продукція, нормативна вартість обробки).

Показники продуктивності праці, що розраховуються по валовій, товарної, реалізованої продукції, мають подібні достоїнства і  недоліки. Головний їхній недолік  полягає в тому, що ці показники  не вільні від того, що: При зміні  асортименту продукції, що випускається, вартості сировини і матеріалів, зміні  питомої ваги напівфабрикатів, комплектуючих  виробів, отриманих від інших  підприємств, показник виробітку може зростати або знижуватися. Зміни  рівня продуктивності праці можуть у таких випадках виявитися не пов'язаними з поліпшенням або  погіршенням діяльності даного підприємства.

Суть  методу вимірювання продуктивності праці на основі нормативної вартості обробки полягає в тому, що для  оцінки обсягу продукції, що випускається приймається не оптова ціна, а тільки та її частина, яка умовно характеризує лише витрати живої праці. Показник нормативної вартості обробки не включає вартість матеріалів, напівфабрикатів, загальногосподарські та загальновиробничі  витрати, тобто ту частину матеріальних витрат, величина яких в основному  залежить від діяльності даного підприємства.

Недолік показника нормативної вартості обробки у тому. Що він не враховує додаткового продукту.

В даний  час велике значення надається вимірюванню  продуктивності праці за умовно-чистої продукції, що забезпечує більш повне  відображення роботи даного підприємства, так як цей показник виключає спотворює  вплив асортиментних зрушень, кооперованих поставок, усуває повторний рахунок.

Для розрахунку вироблення цим способом визначається, перш за все, обсяг умовно-чистої продукції  за формулами:

М_у-ч = Ц_о – М_з + А;                                             (2.4.)

М_у-ч = З +П + А,                                                (2.5.)

де М_у-год - маса умовно-чистої продукції (в грн.);

Ц_о - відпускна оптова ціна продукції (в грн.);

М_З - матеріальні витрати (в грн.);

А - сума амортизації (у грн.);

З - заробітна  плата персоналу з нарахуваннями (в грн.);

П - прибуток підприємства (в грн.).

Вимірювання продуктивності праці може здійснюватися  також за нормативно-чистої продукції.

Нормативно-чиста  продукція визначається як сума заробітної плати робітників з нарахуваннями  плюс сума заробітної плати з нарахуваннями  інших категорій промислово-виробничого  персоналу плюс нормативний прибуток, що встановлюється за коефіцієнтом рентабельності. На підставі цього розрахунок рівня  продуктивності праці знаходиться  відношенням обсягу виробництва  нормативно-чистої продукції до чисельності  промислово-виробничого персоналу  підприємства.

Величина  витрат праці на виробництво певного  обсягу продукції може бути виміряна кількістю відпрацьованих людино-годин, людино-днів, а також середньообліковою  чисельністю працюючих на місяць, квартал, рік. Розраховують годинну, денну (місячну, квартальну, річну) продуктивність праці.

Годинна вироблення характеризує продуктивність праці протягом кожної години роботи.

Денна вироблення залежить від рівня часовий вироблення і фактичної тривалості робочого дня. Рівень місячної (річний) вироблення залежить не тільки від часовий вироблення і тривалості робочого дня, але і  від того, скільки робочих днів доводиться в середньому на одного працівника в місяць (рік).

В якості другого показника продуктивності праці використовують трудомісткість, яку розраховують на одиницю продукції  і на весь товарний випуск. Розрізняють  нормативну, планову і фактичну трудомісткість.

Під нормативною  трудомісткістю розуміються витрати  праці на виготовлення одиниці продукції  або виконання певного обсягу робіт за чинними нормами.

Планова трудомісткість відображає витрати  праці на одиницю продукції або  на виконання певного обсягу робіт, встановлені з урахуванням зміни  норм в планованому періоді в результаті впровадження організаційно-технічних заходів.

Фактична  трудомісткість визначається за фактично сформованим затратам праці.

Для обґрунтування планових завдань по зростанню продуктивності праці, чисельності працюючих визначається повна трудомісткість продукції - це витрати праці всіх категорій промислово-виробничого персоналу на виготовлення одиниці продукції.

Повна трудомісткість складається з технологічної  трудомісткості, трудомісткості обслуговування та трудомісткості управління:

t_Q = t_тех  + t_обс + t_упр,                               (2.6.)

де t_тех - затрати праці основних робітників з виготовлення одиниці продукції;

t_обс - витрати праці допоміжних робітників основних цехів і всіх робітників допоміжних цехів і служб;

t_упр - витрати праці всіх інших категорій ПВП.

tтех  = tвід + tпог,                                              (2.6.1.)

де t_від, t_пог - витрати праці відповідно відрядників і погодинників.

tобс  = tтех '× Чвсп :: Чосн,                                      (2.6.2.)

де Ч_доп, Ч_осн - чисельність відповідно допоміжних і основних робочих.

Виробнича трудомісткість визначається як сума технологічної трудомісткості та трудомісткості обслуговування - це витрати праці  всіх робітників з виготовлення одиниці  продукції:

t_пр = t_тех + t_обс,                                    (2.6.3.)

t_упр  = t_пр '× Ч_др :: (Ч_осн  + Ч_дом),                        (2.6.3а)

де Ч_др - чисельність інших категорій ПВП за винятком робочих.

2.3. Методика планування продуктивності  праці за факторами.

У ринковій економіці підвищення продуктивності праці — основний чинник вирішення  економічних проблем підприємства.

Зміна співвідношення між затратами робочого часу і кількістю виробленої продукції характеризує рух продуктивності праці. Рівень і динаміка продуктивності праці визначаються складною взаємодією чинників: матеріально-технічних, організаційних, економічних, соціальних, природнокліматичних, структурних.

Для планування продуктивності праці на підприємстві можуть використовуватися вартісні й натуральні показники виробництва. Проте вимірювання продуктивності в натуральних одиницях практично  не застосовується через різноманітність  і непорівнянність продукції. Вона часто обновлюється, змінюються її споживчі властивості. Цим пояснюється  повсюдне використання вартісних показників. Під час планування продуктивності праці визначають рівень, темпи і  фактори її зростання.

Метою планування зростання продуктивності є:

• розрахунок основних техніко-економічних показників виробничо-господарської діяльності підприємства на стадії підготовки і  порівняння варіантів проекту плану;

• найповніший  облік ефективності впровадження заходів  плану технічного й організаційного  розвитку виробництва;

• визначення ролі й завдань окремих служб, відділів та інших виробничих підрозділів  у підвищенні продуктивності праці;

• аналіз динаміки зростання продуктивності праці.

Найпоширенішим  методом планування показника підвищення продуктивності праці є планування за факторами її зростання.

Усі фактори, що впливають на підвищення продуктивності праці, можна поділити на такі:

1) структурні  зрушення у виробництві, тобто  зміна частки окремих видів  продукції в загальному обсязі  виробництва;

2) підвищення  технічного рівня виробництва;

3) удосконалення  управління організації виробництва  і праці;

4) зміна  обсягу виробництва продукції;

5) галузеві  фактори, наприклад зміна гірничо-геологічних  умов, вміст корисних речовин у руді тощо;

6) уведення  в дію і освоєння нових об'єктів.