Фактори і резерви зростання продуктивності праці на підприємстві

2.4. Методика аналізу продуктивності  праці.

Колектив  кожного підприємства повинен добиватися підвищення продуктивності праці для  зростання виробництва без збільшення чисельності працюючих.

Основним  завданням аналізу продуктивності парці:

- визначення  виконання плану і динаміку  продуктивності праці одного  працівника чинним, що вливають на формування її рівня;

- проаналізувати  завдання праці на виробництво  одиниці основних видів продукції  рослинництва, тваринництва, допоміжних  виробництв і виявити резерви  подальшого їх зниження

Продуктивність  праці визначають за кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу, або за затрати неробочого часу на виробництво одиниці продукції.

Продуктивність  праці залежить від ряду чинників. Аналітичні групування й аналіз комерційної  залежності в економічних дослідженнях показують наявність тісного  зв’язку продуктивності праці з  фондоозброєністю працюючих, фондозабезпечиністю, вартістю оборотних виробничих фондів, що припадають на одного працівника; рівнем спеціалізації, виробництва та ін.

Аналізуючи  діяльність підприємства за звітній  період, фактичну продуктивність праці  порівнюють з плановою і визначають, як вона змінилася порівняно з  минулим роком і на скільки  відрізняється від її рівня в  кращому господарстві району. Якщо перший показник вищій за другий, то це свідчить про підвищення продуктивності праці робітників господарства. Далі визначають вплив окремих чинників на відхилення фактичного рівня продуктивності праці від планового, або його торічного значення.

Річний  виробіток на одного працюючого залежить від співвідношення чисельності  адміністративно-управлінського персоналу  і працюючих, зайнятих безпосередньо  на роботах. Математично цю залежність можна визначити як здобуток від  множення виробітку одного працівника на частину управлінських працівників  у загальній чисельності персоналу, зайнятого в виробництві.

Продуктивність  праці на виробництві продукції  відображається кількістю виробленої продукції на одиницю затрат робочого часу у людино-годинах. У річних звітах і планах підприємств по окремих  галузях і видах продукції  відображаються обернені показники  – затрати праці на одиницю  продукції в людино-годинах. Чим  нижча трудомісткість виробництва  продукції, тим вища продуктивність праці.

Продуктивність  праці залежить від багатьох факторів: організації технології виробництва, механізації робіт, структури площ, природних умов та ін.. при аналізі  продуктивності праці на виробництві  окремих видів продукції прийнято вважати за результат впливу на неї  насамперед двох факторів:

- рівняння  продуктивності одиниці розміру  галузі

- трудомісткість  виробництва на одиницю розміру  галузі.

Для аналізу  впливу на продуктивність праці окремих  факторів користуються умовним показником затрат праці на одиницю продукції  при базисній (плановій) трудомісткості одиниці розміру галузі і при  аналізованими (фактичними) рівні продуктивності. З цією метою розрахунки можна  проводити, користуючись способом абсолютних різниць.

РОЗДІЛ 3.

ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ

3.1. Фактори та резерви зростання  продуктивності праці.

Серед обставин, що впливають на рівень продуктивності праці, можна виділити фактори та умови. Під факторами розуміються  головні рушійні причини, що викликають ту чи іншу динаміку продуктивності праці. Інше функціональне призначення  має поняття «умови». Це обставина, в якій відбувається процес руху продуктивності праці. Між факторами і умовами є органічний зв'язок: фактор як рушійна сила завжди діє в якихось конкретних умовах. Наприклад, автоматизація виробництва виступає потужним фактором зростання продуктивності праці, а структура виробництва служить умовою, при якому відбувається автоматизація виробництва.

Якість  факторів та умов надзвичайно велике і різноманітне, тому просте їх перерахування  без будь-якої систематизації - справа досить складна і навряд чи виправдане. Найбільш загальна класифікація факторів та умов, які впливають на продуктивність праці, може бути проведена на основі елементів суспільно-економічної  формації: продуктивних сил, виробничих відносин та надбудови. Виходячи з цього, чинники та умови впливають на рівень продуктивності праці в суспільстві, можна об'єднати в чотири групи: природно-кліматичні; техніко-організаційні, соціально-економічні, соціально-політичні.

Природно-кліматичні чинники та умови створюють передумови для певного вихідного рівня  продуктивності праці в даному місці. Особливо значно їх вплив на рівень продуктивності праці в сільському господарстві і добувній промисловості.

Техніко-організаційні  фактори пов'язані з розвитком  продуктивних сил суспільства: засобів  виробництва і робочої сили, а  також удосконаленням їх комбінації. Провідним техніко-економічним фактором зростання продуктивності праці  виступає науково-технічний прогрес, який представляє собою взаємопов'язане вдосконалення науки і техніки, що становить потенційну основу для підвищення продуктивності праці. Науково-технічний прогрес призводить до змін у застосовуваних засобах і предметах праці, в технології виробництва, до заміни ручної праці машинною. У ХХ ст. появу ряду нових напрямків техніки все тісніше взаємодіє з революційним розвитком науки, утворюючи єдиний процес науково-технічної революції (НТР). Злиття розвитку техніки і науки в єдиний процес знаменує собою перетворення науки в безпосередню продуктивну силу, що виражається у зростанні ефективності процесу виробництва в залежності від використання результатів наукових досліджень.

Говорячи  про взаємозалежність науково-технічного прогресу і результатів виробництва, необхідно відзначити внутрішню  суперечливість цієї залежності. Науково-технічний  прогрес - ефективний засіб зростання  виробництва, однак своєчасному  і швидкому впровадженню досягнень  науково-технічного прогресу у виробництво  перешкоджає протиріччя між поточними  і перспективними завданнями збільшення випуску продукції. Обсяг випуску  продукції обмежений можливостями застосовуваної техніки і технології. Змінити техніку та технологію на більш прогресивну - значить створити умови для збільшення випуску  продукції в майбутньому. Але  технічне переозброєння вимагає  часу, протягом якого випуск продукції  на даному виробництві доведеться зменшити або навіть припинити. Це протиріччя може бути дозволено на основі вдосконалення  господарського механізму, а також  шляхом створення резервних потужностей  на кожному виробництві.

Як  вже зазначалося, для прискорення  темпів зростання продуктивності праці  необхідно найбільш повно використовувати  переваги ринкової економіки, в умовах якої дія закону підвищення продуктивності праці має безумовне значення.

Під факторами  зростання продуктивності праці  слід розуміти всю сукупність рушійних сил і причин, що визначають рівень і динаміку продуктивності праці. Фактори  зростання продуктивності праці  дуже різноманітні і в сукупності становлять певну систему, елементи якої знаходяться в постійному русі і взаємодії.

Виходячи  з сутності праці як процесу споживання робочої сили і засобів виробництва, всі безліч факторів, що визначають зростання продуктивності праці, доцільно об'єднати в дві групи:

• матеріально-технічні, обумовлені рівнем розвитку і використання засобів виробництва, в першу чергу техніки;
• соціально-економічні, що характеризують ступінь використання робочої сили.

Ефективність  дії зазначених чинників визначається природними і суспільними умовами, в яких вони продовжуються і використовуються. Природні умови - це природні ресурси, клімат, грунт і т. д., вплив яких дуже значно у видобувних галузях. Суспільні умови зростання продуктивності праці при ринковій економіці породжені новою системою виробничих відносин, в основі яких лежить приватна власність на засоби виробництва. Такими умовами є нові прогресивні форми організації праці, нові економічні методи господарювання і управління виробництвом, підвищення матеріального добробуту народу і загальноосвітнього і культурно-технічного рівня працівників.

Серед матеріально-технічних факторів зростання  продуктивності праці особливе місце  займає науково-технічний прогрес, що є основою інтенсифікації всього суспільного виробництва.

З перетворенням  науки в безпосередньо продуктивну  силу науково-технічний прогрес  впливає на всі елементи виробництва - засоби виробництва, працю, його організацію  та управління. Науково-технічний прогрес  викликає до життя принципово нову техніку, технологію, нові знаряддя та предмети праці, нові види енергії, напівпровідникову техніку, електронообчислювальні машини, автоматизацію виробництва.

Разом з тим науково-технічний прогрес  створює передумови для поліпшення умов праці, ліквідації істотних відмінностей між розумовою і фізичною працею, підвищення культурно-технічного рівня працівників. Технічний прогрес супроводжується розширенням сфери наукової організації праці виробництва та управління із застосуванням засобів організаційної та обчислювальної техніки.

Органічне поєднання досягнень науково-технічної  революції з перевагами ринкових відносин передбачає посилення зв'язку науки з виробництвом, подальшу концентрацію і спеціалізацію виробництва, створення  виробничих об'єднань і господарських  комплексів, Удосконалення галузевої  і районної структур та ін. Всі ці процеси сприяють безперервного підвищення продуктивності праці.

Технічний прогрес здійснюється у наступних  напрямках:

а) впровадження комплексної механізації та автоматизації  виробництва;

б) вдосконалення  технології;

в) хімізація  виробництва;

г) зростання  електроозброєність праці.

Інтереси  подальшого підйому продуктивності праці та ефективності суспільного  виробництва в нашій країні вимагають  послідовного підвищення рівня комплексної  механізації і автоматизації  на всіх ділянках виробництва в залежності від конкретних технологічних особливостей підприємств.

До  останнього часу на підприємствах головна  увага приділялася механізації  основних виробничих процесів. У результаті утворилася диспропорція в механізації  праці на різних виробничих ділянках. Тому комплексна механізація всього виробництва являє собою одну з найважливіших завдань технічної  політики керівництва підприємства. Здійснення комплексної механізації  виробництва створює необхідні  умови для переходу до комплексної  автоматизації, що є вищим ступенем механізації праці.

Найважливішим чинником зростання продуктивності праці є вдосконалення технології виробництва. Вона включає в себе технічні прийоми виготовлення продукції, виробничі методи, способи застосування технічних засобів, приладів і агрегатів. Технологія охоплює весь процес матеріального виробництва - від розвідки і видобутку природної сировини до переробки матеріалів та одержання готової продукції.

Основними напрямами вдосконалення технології виробництва в сучасних умовах є: Скорочення тривалості виробничого  циклу, зниження трудомісткості виготовлення виробів, предметно-замкнутий побудова структури виробничих процесів, скорочення обсягу обслуговування на міжопераційних переміщеннях оброблюваних предметів та ін. Вирішення цих завдань досягається різними способами, наприклад, механічна обробка предметів праці доповнюється, а в необхідних випадках замінюється хімічними методами, електрохімією та іншими видами технологічного використання електроенергії. Усе більше застосування у технології виробництва отримують надвисокі й наднизькі тиски та температури, ультразвук, струми високої частоти, інфрачервоні та інші випромінювання, надміцні матеріали і т. д. Удосконалення технології виготовлення продукції в усіх галузях виробництва забезпечує значну інтенсифікацію і прискорення виробничих процесів, їх безперервність і висока якість продукції.

Технологія  виробництва схильна особливо швидкого морального старіння в епоху науково-технічної  революції. Тому перед сучасним виробництвом ставиться завдання забезпечити  широке впровадження прогресивних, особливо безперервних, технологічних процесів на основі використання хімічної технології, електротехнічних засобів і ін.

Не  дивлячись на екологічну сторону  цього питання, одним з ефективних напрямів технічного прогресу є хімізація  виробництва. Хімізація випереджаючим  розвитком хімічної і нафтохімічної  промисловості, зростаючим рівнем застосування прогресивних хімічних матеріалів і  хімічних процесів. Широке використання синтетичних полімерних матеріалів, головним чином синтетичних смол і пластичних мас, дозволяє підвищувати  технічний рівень і ефективність виробництва.

Синтетичні  полімери є повноцінними замінниками  кольорових і чорних металів, дерева і інших традиційних матеріалів, а також виступають як нові конструкційні і технічні матеріали, без яких неможливо вирішити ряд важливих технічних завдань. Великий ефект дає застосування цих матеріалів при заміні кольорових металів і високоякісних сталей в електротехнічній промисловості, в машинобудуванні, в будівництві. Використання пластичних мас у машинобудуванні дозволяє поліпшити експлуатаційні властивості, полегшити вагу конструкцій та суттєво поліпшити зовнішній вигляд машин.

Не  менш важливо і те, що вироби з  пластмас можуть бути виготовлені з  дуже високим коефіцієнтом використання матеріалу і малою трудомісткістю виготовлення.

Електрифікація  виробництва є основою здійснення всіх інших напрямків технічного прогресу.

Сучасна науково-технічна революція дає  можливість використовувати нові найбагатші джерела первинних енергоресурсів, що дозволяють задовольняти швидко зростаючі  потреби в електроенергії і прискорити завершення суцільної електрифікації всього господарства. Одночасно з  цим створюються новітні електротехнічні  засоби, виникають і швидко розвиваються невідомі раніше галузі виробництва (електроніка, радіоелектроніка і т. п.), Розширюються сфера і напрямки технологічного застосування електроенергії, радикально перетворюються основні традиційні елементи машинної техніки і трудового  процесу, що склалися на попередніх етапах розвитку машинних засобів праці.