Державне управління та державне регулювання національної економіки

Інститут соціального партнерства є комплексом процедур узгодження інтересів між найманими працівниками і роботодавцями за безпосередньої участі держави. Ці процедури спрямовані на:

-   досягнення взаєморозуміння між економічними суб'єктами;

-   запобігання трудовим конфліктам;

-   розв'язання спірних питань шляхом переговорів.

До основних форм  соціального партнерства відносять: консультації; переговори; взаємне інформування сторін; укладання колективних договорів (угод) та контроль за їх виконанням; сприяння розв'язанню колективних трудових спорів (соціальні суди); розгляд і вирішення можливих претензій та розбіжностей.

Показниками результативності соціальної політики є рівень і якість життя населення. Під рівнем життя населення (РЖН) слід розуміти ступінь задоволення матеріальних, духовних і соціальних потреб людини, який забезпечує сукупність матеріальних і соціальних умов життя.

В зарубіжних країнах для визначення РЖН використовують поняття індекс людського розвитку (ІЛР), який був запропонований ООН у 1990р. як інтегрована оцінка рівня цивілізованості країни. ІЛР є інтегрованим показником, який включає

1)     тривалість життя населення (граничні значення 25-85 років);

2)     рівень освіти ( від 0-100%, кількість років навчання після 25 років);

3)        обсяг ВВП на душу населення ( від 200 до 4000 дол. США).

Низьким вважається ІЛР, менший за 0,5, а високим - 0,9-1,0.

В світовій практиці РЖН визначається як ступінь розвитку і задоволення потреб людини і вимірюється показником індекс якості життя, який є комбінованим показником. Він визначається рівнем медичного обслуговування, рівнем споживання, забезпеченістю житлом, рівнем освіти, межею бідності та іншими соціальними показниками. (Межа бідності – це фіксована частка, середньодушового доходу, який складає 75% медіанних витрат на одну особу).

Реальні доходи населення (Др) - є узагальнюючим показником РЖН, і за вартісним змістом відображає ту частину національного продукту, яка використовується на особисте споживання та нагромадження, а за матеріально-речовим характером є сумою матеріальних благ, яку можна придбати на фактично отримані доходи з урахуванням зміни цін на споживчі товари і послуги.

Реальні доходи включають:

-          всі грошові доходи населення від трудової діяльності, володіння власністю, державні трансферти (заробітна плата, доход від підприємницької діяльності, орендна плата, рентні платежі, пенсії, стипендії, допомоги);    (Дг)

-          натуральні доходи;   (Дн)

-          доходи, які отримуються у вигляді надання безплатних послуг (освіта, охорона здоров'я, мистецтво, спорт).    (Мс)

В практиці визначення рівня реальних доходів здійснюється такі типи розрахунків:

1. Номінальних доходів.   (Дн) 

Дн =Дг + Дн + Мс

2. Реальних кінцево використовуваних доходів   (Рк)

Рк = Дн – Оп ,

де,   Оп - оплата послуг, податки, збереження, внески.

3. Реальних доходів з урахуванням індексу споживчих цін (Рі.ц.)

,

де,  Іс.ц. - індекс споживчих цін

           4. Реальних доходів на одну особу  (Дро)

де, Чн - чисельність населення.

5. Темпів зміни рівня реальних доходів населення   (Тз)

,

де, і – реальні доходи на одну особу в розрахунковому і базовому періодах.

Індекс споживчих цін характеризує зміну купівельної здатності отриманих доходів. Розраховується на основі співставлення вартості фіксованого набору товарів і послуг, необхідного для підтримки певного рівня життя, в старих і нових цінах.

Мінімальний споживчий бюджет (МСБ) – набір продовольчих і непродовольчих товарів і послуг у натуральному і вартісному виразі, що забезпечує задоволення основних фізіологічних і соціально-культурних потреб.

Методи розрахунку МСБ:

статистичний – в розрахунки закладається існуюча структура та обсяги споживання як мінімальні, та враховуються дані бюджетних обстежень сімей для кращого обґрунтування обсягів і структури споживчих витрат;

структурний – використовуються складені співвідношення між видами витрат населення на придбання матеріальних благ і споживчих послуг, зокрема, між продовольчими та непродовольчими товарами та послугами;

нормативний – використовуються науково-обгрунтовані (мінімальні, раціональні) норми споживання товарів і послуг на душу населення або сім'ю. В основу розрахунків закладаються дані мінімальних "споживчих кошиків" продовольчих і непродовольчих товарів. Набори кошиків визначаються за нормативами, що їх розраховують наукові заклади для статево-вікових груп населення на особу в середньому по країні.

Прожитковий мінімум – вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини набору продуктів харчування і непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо за категоріями населення:

-          дітей віком до 6 років (дошкільного віку);

-          дітей віком від 6 до 18 років (шкільного віку);

-          працездатних громадян;

-          непрацездатних громадян (пенсіонерів, інвалідів).

Прожитковий мінімум встановлюється КМУ після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг. Прожитковий мінімум щорічно затверджується ВРУ до початку розгляду Державного бюджету і періодично переглядається відповідно до зростання індексу споживчих цін. Обов'язковою умовою є публікація в офіційних виданнях.

До основних принципів  формування  наборів товарів  і послуг, які включаються в прожитковий мінімум належать:

1.      Набір продуктів харчування та набір непродовольчих товарів визначається в натуральних показниках, набір послуг – у нормативах споживання на особу населення не рідше одного разу на п'ять років;

2.      Набір продуктів харчування формується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я (Міністерство охорони здоров'я) з використанням нормативів фізіологічної потреби організму людини в продуктах харчування виходячи з їх хімічного складу та енергетичної цінності, з урахуванням рекомендацій ВООЗ.

Вартість продовольчого набору розраховується як сума добутків встановленого нормативу споживання продукту харчування (Ні) на одну особу і середньої ціни даного продукту (Ці)

Вп = ∑Ні×Ці

3.      Набір непродовольчих товарів формується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в сфері економіки (Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції) з використанням нормативів забезпечення засобами гігієни, медикаментозними засобами, засобами захисту організму людини від впливу навколишнього середовища, а також засобами для влаштування побуту.

Вартість непродовольчого набору розраховується як сума добутків встановленого нормативу споживання непродовольчого товару (норма запасу) (Цj) і середньої його ціни (Цj) з урахуванням терміну експлуатації або зношення товару (Тзн)

Вн.п. = ∑Нj×Цj/ Тзн

4.      До набору послуг включаються житлово-комунальні, транспортні, побутові послуги, послуги зв'язку, закладів культури, освіти, охорони здоров'я та інші. Набір послуг формується спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади у сферах надання відповідних послуг.

Визначення житлово-комунальних послуг ( по водо-, тепло-, газо-і електропостачанню, водовідведенню, утриманню та експлуатації житла тощо) здійснюється виходячи із соціальної норми житла та нормативів споживання таких послуг.

Межа малозабезпеченості - є величиною сукупного доходу на одну особу, який забезпечує непрацездатному громадянину споживання товарів і послуг на мінімальному рівні. Прожитковий мінімум відрізняється від межі малозабезпеченості тим, що останній встановлюється для непрацездатного населення, при розрахунку межі не враховуються транспортні витрати сплата податків, соціальні відрахування.

9. Державне регулювання ринку праці.

Ринок праці характеризує відносини, які складаються в процесі пропонування, найму та оцінки робочої сили і відображає баланс інтересів між роботодавцями, найманими працівниками, державою та громадським організаціями. Механізм функціонування ринку праці передбачає формування певних відносин між його суб’єктами, а саме: роботодавці зацікавлені в придбанні кваліфікованої робочої сили; наймані працівники зацікавлені в можливості отримати роботу відповідно їхній кваліфікації та належної оплати (оцінки) праці;  безробітні очікують отримати допомогу по безробіттю та можливість перекваліфікуватися чи перенавчитися; держава  прагне збалансувати ринок праці та знизити рівень безробіття, а громадські організації (передусім, профспілки) зацікавлені в дотриманні гарантій оплати та безпечних умов праці.

Державне регулювання ринку праці  передбачає здійснення системи правових та економіко-організаційних  заходів, спрямованих на його збалансування, забезпечення продуктивної зайнятості, створення  належних умов праці та раціонального використання робочої сили. Завданнями державного регулювання ринку праці в сучасних умовах є: реформування ринку праці з метою подолання негативних тенденцій у сфері зайнятості та детінізації ринку; підвищення рівня продуктивної зайнятості; запобігання масовому безробіттю внаслідок структурних змін в економіці; посилення соціальної захищеності безробітних.

В Україні основні функції державного регулювання ринку праці виконує Міністерство праці і соціальної політики. Безпосередня реалізація заходів щодо скорочення  рівня безробіття та підвищення зайнятості здійснюється Державною службою зайнятості через мережу регіональних центрів зайнятості. Джерелом фінансування основних урядових заходів виступає Державний Фонд сприяння зайнятості населенню.

Механізм державного регулювання зайнятості населення включає:

1. Формування правової бази регулювання ринку праці. (В Україні державне регулювання зайнятості здійснюється на підставі системи законодавчих та нормативних актів, основними з яких є Закони України “Про зайнятість населення” і “Про оплату праці”, Генеральна тарифна угода між КМУ та профспілками, Державна програма зайнятості, Указ Президента України “ Про вдосконалення державного регулювання у сфері зайнятості та ринку праці в Україні” тощо).

2. Розроблення та вироблення механізмів реалізації програм зайнятості. (В систему таких програм входять: державні та регіональні програми зайнятості; програми громадських робіт; програми перепідготовки та перекваліфікації; програми державних допомог по безробіттю; першого робочого місця для молоді).

3. Створення мережі центрів та служби зайнятості. (Основними функціями служби та центрів зайнятості визначені: а) реєстрація безробітних та  визначення статусу безробітного; б) надання консультацій та інформації; в) здійснення фінансової підтримки безробітного; г) організація професійної підготовки та перепідготовки; д) аналіз та прогнозування стану ринку праці. В Україні з 2002р. діє Єдина технологія обслуговування незайнятого населення, що дозволяє спростити систему обліку і підтримки  безробітних).

4. Формування Державного фонду сприяння зайнятості населення та управління його коштами. (Джерелами надходжень коштів в Державний фонд зайнятості є: а) відрахування від фондів оплати всіх підприємств і організацій; б) відрахування від сум заробітної плати працюючих громадян; в)державні субсидії. Витрачаються кошти з фонду на надання допомог по безробіттю; фінансування навчання та перекваліфікації; організацію громадських робіт; реалізацію заходів програми зайнятості).

5. Розвиток та впровадження гнучких форм зайнятості (зокрема, використання режиму неповного робочого часу; створення нестандартних робочих місць та організації праці).

6. Організацію системи професійного навчання і перекваліфікації. (У відповідності до потреб ринку здійснюється перенавчання безробітних. При цьому визначаються базові навчальні заклади, розробляються програми навчання, здійснюється фінансування навчання).

7. Розроблення та впровадження механізмів стимулювання створення робочих місць для окремих категорій громадян, які не здатні конкурувати на ринку праці (інваліди, молодь, багатодітні матері), зокрема шляхом бронювання робочих місць та встановлення квот робочих місць.

8. Створення інформаційно-довідкової системи ринку праці, що передбачає  формування банку даних професій, робочих місць, вакансій. В рамках Єдиної технології обслуговування незайнятого населення діє програма  єдиної інформаційно-аналітичної системи служби зайнятості (ЄІАС), яка чітко окреслює критерії надання соціальних послуг незайнятим громадянам та  їхнього соціального захисту

Державне регулювання зайнятості здійснюється в межах активної і пасивної політики зайнятості. Активна політика спрямована на стимулювання попиту на робочу силу і передбачає надання таких послуг, як безпосереднє працевлаштування безробітних; перенавчання та перекваліфікація; допомога в пошуку роботи; організація громадських робіт; стимулювання самозайнятості. Пасивна політика має на меті надання фінансової підтримки незайнятим громадянам і передбачає компенсацію втрат доходів внаслідок безробіття; надання допомог по безробіттю; надання державних субсидій.