Державне управління та державне регулювання національної економіки

ТЕМА 7. ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ТА ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Питання для обговорення:

1.      Державне управління економікою: суть, цілі та принципи. Методи управлінської діяльності.

2.      Теоретичні основи державного регулювання економіки.

3.      Методи державного регулювання економіки.

4.      Механізм фінансово-бюджетного і грошово-кредитного регулювання економіки.

5.      Механізм грошово-кредитного регулювання економіки.

6.      Механізм  державного регулювання цін та інфляції.

7.      Механізм  державної підтримки підприємницької діяльності.

8.      Механізм управління державним сектором економіки.

9.      Механізм  державного регулювання окремих галузей національної економіки.

10. Механізм реалізації соціальної політики держави.  Державне регулювання рівня життя населення .

11. Державне регулювання ринку праці.

12. Механізм державного регулювання природоохоронної діяльності.

13. Державне регулювання розвитку регіонів.

Література [1, 2, 3, 4, 5, 7, 12, 17, 20, 25, 27, 36, 41, 43, 46, 49]

Стислий виклад матеріалу лекції

Державне управління економікою: об’єктивна необхідність, суть, цілі та функції.

Управління економікою є складним процесом цілеспрямованого впливу держави на всі компоненти економічної системи з метою її вдосконалення. Його основою є своєчасне і правильне врахування об'єктивних економічних законів, характеру суспільних відносин у конкретний історичний період, розвитку продуктивних сил, ступеню інтегрованості держави у світове економічне співтовариство.

Загалом, державне управління – це цілеспрямований організаційний та регулюючий вплив держави на стан і розвиток суспільних процесів з метою досягнення цілей та реалізації функцій держави, відображених в Конституції та законодавчих актах, шляхом запровадження державної політики, виробленої політичною системою та законодавчо закріпленої, через діяльність органів державної влади, наділених необхідною компетенцією.

Специфіка державного управління полягає в тому, що воно:

а) в своєму здійсненні спирається на владу – організаційну силу суспільства, здатну до примусу;

б) поширює свій вплив на все суспільство, піддаючи управлінському впливові його найважливіші явища, процеси і взаємозв’язки;

в) діє системно, поєднуючи функціонування таких структур, як механізм держави, державний апарат, державну службу.

Державне управління у сфері економіки ґрунтується на конституційних засадах щодо побудови соціально-орієнтованого ринкової економіки. Звідси, основними напрямами державного управління у сфері економіки є:

стабілізація і укріплення фінансової системи;

зміцнення банківської системи та контроль за грошовою масою;

активізація інноваційно-інвестиційної діяльності;

прискорення інституційних змін та стимулювання підприємницької діяльності;

підвищення ефективності управління державним сектором економіки;

залучення іноземних інвестицій та реалізація виваженої зовнішньоекономічної політики;

подолання кризових явищ  та стабілізація економічного розвитку;

ефективна політика доходів та регулювання оплати праці;

забезпечення соціального захисту населення тощо.

Зазначене формує базові елементи державної економічної політики. Метою державної економічної політики є досягнення  максимально можливого добробуту суспільства шляхом всебічного розвитку соціально-економічної системи та забезпечення соціальної та політичної стабільності.

Державна економічна політика віддзеркалює вплив держави на соціально-економічний розвиток суспільства і включає:

   розробку та впровадження правових засад функціонування економічної системи в ринкових, соціально орієнтованих умовах (питання власності, власності на землю, податків, прожиткового мінімуму тощо), тобто держава визначає “правила гри” юридичних і фізичних осіб на ринку;

   визначення цілей і пріоритетів макроекономічного розвитку;

   державний захист і підтримку економічних інтересів виробників і споживачів; гарантії рівних умов господарювання;

   регулювання економічної діяльності для досягнення визначених цілей, шляхом підтримки функціонування ринкового механізму тощо.

Цілі державного управління  економікою лежать в площині і визначаються цілями  розвитку національної економіки з урахуванням стану і динаміки її розвитку, наявних проблем, соціальною напругою в суспільстві, міжнародною ситуацією, екологічними проблемами тощо. Такі цілі конкретизуються в програмних документах Президента та уряду країни і поділяються на стратегічні, тактичні і оперативні.

Державне управління ґрунтується на принципах, які об’єднуються в три групи:  загальносистемні, структурні та спеціалізовані.

До загальносистемних принципів відносяться: принцип об'єктивності управління; демократизму; правової впорядкованості; законності; розподілу влади; публічності; поєднання централізації і децентралізації.

Принцип об'єктивності державного управління обумовлює необхідність врахування у всіх управлінських процесах вимог об'єктивних закономірностей та реальних можливостей суспільства.

Принцип демократизму відтворює народовладдя в державному управлінні і передбачає встановлення глибоких і постійних взаємозалежностей між суспільством і державою.

Принцип правової впорядкованості обумовлює необхідність законодавчого забезпечення реалізації основних цілей, функцій, процесів системи державного управління.

Принцип поділу влади в державному управлінні служить створенню демократичної, правової організації державної влади..

Принцип публічності державного управління передбачає: доступність державного управління для громадян; відкритість функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування; громадський контроль; судовий контроль за дотриманням в процесах державного управління конституційно закріплених інтересів суспільства, прав і свобод громадян.

Принцип поєднання централізації і децентралізації означає, що державне управління має бути побудоване на засадах розумного співвідношення концентрації влади і децентралізації, так як порушення цього балансу в будь-який бік призводить до негативних наслідків.

В групі структурних принципів виділяють: структурно-цільові; структурно-функціональні; структурно-організаційні; структурно-процесуальні принципи.

Структурно-цільові принципи включають: узгодженість цілей державного управління між собою; взаємодоповнюваність цілей; підлеглість часткових, локальних цілей загальним (стратегічним); послідовність в досягненні всієї сукупності цілей державного управління.

До структурно-функціональних принципів відносяться: сумісність функцій в межах компетентності організаційної структури державного управління; концентрація (уникнення дублювання); різноманітність функцій, яка вимагає, щоб управлінські функції, за кількістю та якістю відповідали управлінським потребам; відповідність управлінських дій реальним потребам керованих об'єктів.

До структурно-організаційних принципів відносяться: єдність системи державної влади; територіально-галузевий; поєднання колегіальності і одно осібності; лінійно-функціональний принцип.

До структурно-процесуальних, які організують державно-управлінську діяльність і мають широке застосування, відносяться принципи: відповідності елементів (методів, форм і стадій) управлінської діяльності органів державного управління їх функціям і організації; конкретизації управлінської діяльності і особливої відповідальності за її результати; стимулювання раціональної і ефективної управлінської діяльності.

Спеціалізовані принципи державного управління складають: принципи державної служби; принципи роботи з персоналом управління; принципи інформаційного забезпечення державного управління; принципи діяльності органу виконавчої влади; принцип прийняття управлінських рішень.

Дуже важливо, щоби ці спеціалізовані принципи не суперечили загальносистемним та структурним принципам і сприяли цілісності державного управління.

Критерієм ефективності використання принципів державного управління є, досягнення системності державного управління, а за її допомогою – гармонійності та комплексності суспільного життя в цілому та його окремих сфер.

Механізм державного управління економікою включає два основних компоненти:

1) систему організаційно-правових структур (органів управління всіх рівнів), і

2) систему організаційно-правових методів і форм державно-управлінського впливу у сфері економіки.

Організаційно-правові структури — це суб'єкти державного управління економікою на всіх рівнях. Організаційно-правові методи і форми — це ті засоби і прийоми, що використовуються суб’єктами управління для реалізації своїх повноважень, тобто методи і форми їх управлінської діяльності.

Суб’єктами управління в сфері економіки є:

      Президент України; Кабінет Міністрів України;

      профільні міністерства,

      державні комітети;

      інші центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом;

      місцеві державні адміністрації та їх структурні підрозділи;

      виконавчі органи сільських, селищних, міських рад.

Кожний з перерахованих суб'єктів здійснює адміністративно-правове регулювання в сфері економіки у межах своєї компетенції, що встановлюється Конституцією України, законами та іншими нормативними актами.

Методи управлінської діяльності – це способи і прийоми аналізу та оцінки управлінських ситуацій, використання правових і організаційних форм, впливу на свідомість і поведінку людей в керованих суспільних процесах, відносинах і зв’язках. Класифікують за двома основними групами:

1)              методи функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування;

2)              методи забезпечення реалізації цілей і функцій державного управління.

Методи функціонування органів державної влади охоплюють способи, прийоми, дії, які пов’язані з підготовкою і реалізацією управлінських рішень, а також здійсненням правової і організаційної державно-управлінської діяльності. Дані методи забезпечують узгодженість, обумовленість, обгрунтованість і ефективність всіх управлінських функцій, організаційних структур, форм, методів і стадій управлінської діяльності.

Методи забезпечення реалізації цілей і функцій державного управління можна розділити на економічні, соціально-політичні, адміністративні та морально-етичні.

Економічні методи обумовлені роллю економічних інтересів в житті людей і, відповідно, в управлінських процесах.

Соціально-політичні методи пов’язані з умовами  праці, побуту, дозвілля людей, наданням їм соціальних послуг, розвитком суспільної і політичної активності.

Адміністративні методи – це способи і прийоми, дії прямого і обов’язкового визначення поведінки і діяльності персоналу зі сторони відповідних керівних. Основними ознакам даних методів є: а) прямий вплив державного органу на виконавців шляхом встановлення їх обов’язків, норм поведінки і видання конкретних вказівок; б) односторонній вибір способу вирішення існуючого завдання, варіанта поведінки, однозначне вирішення ситуації, яке підлягає обов’язковому виконанню; в) безумовна обов’язковість розпоряджень і вказівок, невиконання яких може потягнути за собою різні види юридичної відповідальності. Адміністративні методи зумовлені необхідністю регулювати розвиток небезпечних технологій і видів діяльності з точки зору інтересів людей, суспільства і природи.

Морально-етичні методи займають одне з чільних місць і грунтуються на зверненнях до гідності, честі і совісті людини. Вони включають в себе заходи виховання, роз’яснення і популяризації цілей і змісту управління, засоби морального заохочення і стягнення, врахування психологічних особливостей характеру і орієнтації людини.

2. Теоретичні основи державного регулювання економіки.

Державне регулювання економіки можна визначити як систему конкретних заходів законодавчого, виконавчого та контрольного характеру, які здійснюються державними органами управління з метою забезпечення нормальних умов функціонування ринкового механізму та розв’язання економічних і соціальних проблем.

Економічною основою державного регулювання економіки є спеціально створений централізований фонд державних грошових засобів (державний бюджет), а також майно, яке знаходиться в державній формі власності.

Держава в ринковій економіці виконує ряд функцій: соціальну, політичну, міжнародну і економічну. Можна виділити наступні економічні функції держави, характерні для країн з розвинутими ринковими механізмами:

-                      організація грошового обігу (забезпечення економіки необхідною кількістю грошей);

-                      формування правових засад функціонування ринкової економіки;

-                      ліквідація негативних наслідків ринкової економіки (здійснення антимонопольної та  антиінфляційної політики, політики зайнятості);