Державне управління та державне регулювання національної економіки

-                      виробництво та надання суспільних товарів (державне управління, оборона, безпека, соціальний захист, охорона здоров’я, освіта, охорона навколишнього середовища);

-                      перерозподіл доходів (через встановлення системи оподаткування, надання державних трансфертів, реалізацію державних програм).

Опираючись на вказані класичні функції держави в ринковій економіці, слід зазначити, що в трансформаційних економіках уряд виконує значно ширший обсяг функцій, зумовлених необхідністю проведення економічних реформ, подолання проблем економічного та соціального характеру, створення ринкових інституцій,  формування ринкового середовища тощо. В Україні перелік конкретних функцій на кожному етапі становлення ринкової економіки закріплюються в програмних документах уряду і уточнюються в залежності від характеру розвитку тих чи інших економічних та соціальних процесів. До таких функцій можна віднести: а) цільові (визначення цілей, пріоритетів, напрямків та моделей економічного та соціального розвитку, забезпечення збалансованості розвитку та ліквідація диспропорцій); б) координаційні (здійснення координації діяльності суб’єктів ринкової економіки, узгодження державних та приватних інтересів, корегування перерозподілу ресурсів); в) регулюючі (вироблення  ефективних механізмів фінансово-бюджетного, податкового, грошово-кредитного, цінового, валютного регулювання); г) стимулюючі (впровадження державного протекціонізму стосовно вітчизняного товаровиробника, захист внутрішнього ринку, підтримка і стимулювання розвитку підприємництва); д) контрольні (здійснення заходів адміністративного, митного, податкового та бюджетного контролю, державна стандартизація, сертифікація та експертиза тощо); е) соціальні (забезпечення соціального захисту населення, надання та впровадження державних соціальних гарантій, збереження безпечного природного середовища).

Межі державного регулювання економіки залежать від обсягу функцій, які виконує уряд, та проблем економічного і соціального розвитку країни. За цією ознакою вирізняють межі мінімальної необхідності та максимальної допустимості втручання держави в ринкові механізми. Мінімальна необхідність передбачає таку кількість функцій, виконання яких  не допускає хаотичності ринкових процесів та забезпечує стабільний розвиток  національної економіки. До них відносять: організацію грошового обігу, задоволення потреб в суспільних товарах, ліквідацію негативних наслідків ринкової економіки, екологічну безпеку країни. Максимальна допустимість характеризує такий обсяг функцій, перевищення яких може привести до державного монополізму, коли ринкові механізми деформуються і підміняються адміністративно-командним управлінням економічними процесами. Рамки максимально допустимого втручання є досить широкими і залежать від необхідності розв’язання економічних і соціальних проблем.

Залежно від ступеня втручання держави у ринкові механізми виділяють країни економічного лібералізму (США, Канада, Великобританія, Австралія)  та економічного дирижизму (Швеція, Японія, Німеччина, Австрія).

Державне регулювання економіки ґрунтується на таких основних  принципах:

1) адекватності (система державних регуляторів, як і механізми їх застосування, повинні відображати реально існуючий стан національної економіки  і відповідати сформованим тенденціям розвитку); 2) розумної достатності  (держава повинна виконувати лише ті економічні функції, які не можуть бути реалізовані ринковими механізмами чи суб’єктами ринкових відносин); 3) послідовності і поступовості (дії уряду повинні носити послідовний і системний характер, бути логічними і здійснюватися поетапно); 4) гнучкості (при втручанні ступінь державного регулювання можна посилювати або послаблювати, оперативно замінювати важелі впливу у випадках негативної їхньої дії; застосовувати стимули і пільги); 5) відкритості (втручання держави має здійснюватися при повному інформуванні суб’єктів  про наслідки урядових дій, ґрунтуватися на достатній нормативно-правовій основі і враховувати критичні зауваження громадських і політичних організацій).

В системі  інструментарію державного регулювання економіки, слід виділити групу елементів (укрупнених інструментів) і групу засобів (одиничних інструментів). Елементи - це складові частини цілісного механізму впливу держави на соціально-економічний розвиток і включають правове та адміністративне регулювання; індикативне планування; державне підприємництво; фінансово-бюджетну, грошово-кредитну, цінову, соціальну, екологічну, інвестиційну, структурну, науково-технічну, регіональну та інші види політик. Елементи  є набором взаємозв’язаних між собою окремих інструментів (засобів), які використовуються для розв’язання  певних проблем чи досягнення поставлених цілей. Засоби – це окремі  інструменти, через які реалізується державна політика і уточнюються механізми впливу держави на економічні і соціальні процеси. До них належать: податки, ціни, кредити, інвестиції, бюджет, мито, проценти, державні замовлення, тощо. Кожному елементу відповідає певна система засобів (див. табл.7.1).

Таблиця 7.1.

Інструменти державного регулювання економіки

За механізмом дії інструменти державного регулювання економіки  поділяються на інструменти прямої дії  і інструменти опосередкованої дії (непрямої дії).

Під методами  державного регулювання економіки слід розуміти способи впливу держави на суб’єктів ринкової економіки з метою створення сприятливих умов їхнього ефективного функціонування відповідно до прийнятої економічної політики. З усього арсеналу методів основну увагу приділяють класифікації останніх за формами впливу на суб’єктів ринку (прямі, опосередковані) та способу реалізації (правові, адміністративні, економічні). У сукупності способів державного регулювання можливі поєднання різних методів, які можуть чинити той чи інший вплив на національну економіку. При цьому домінування адміністративних методів може свідчити як про характер самої системи (неринкова економіка), так і про характеристики системи вже в межах ринкової економіки (трансформаційні перетворення в умовах перехідної економіки, формування ринкових інституцій, створення багатоукладної економіки тощо).

Методи прямого регулювання використовуються з метою безпосереднього втручання держави в економічні процеси та економічну  діяльність суб’єктів. До них, зокрема, відносять: визначення стратегічних цілей розвитку економіки;  державне цільове фінансування; надання цільових дотацій;  встановлення та обмеження цін; встановлення квот на виробництво, ввезення і вивезення продукції; ліцензування діяльності та операцій з експорту та імпорту;   проведення державної експертизи та встановлення державних стандартів; встановлення нормативних вимог до якості і сертифікації технології і продукції і т.ін. Прямі методи державного регулювання економіки не пов’язані з створенням додаткового матеріального стимулу і базуються на силі державної влади.

Методи непрямого регулювання використовуються з метою формування сприятливого економічного середовища, яке змушує суб’єктів ринкової економіки діяти у потрібному для держави напрямі. Опосередковане регулювання – це вплив держави на економічні інтереси і здійснюється  інструментами фінансово-бюджетної, грошово-кредитної, цінової, інвестиційної та інших напрямків економічної політики. Серед основних заходів можна виділити такі: встановлення системи податків, рівнів оподаткування, пільг в оподаткуванні, диференціювання податків; надання пільг в кредитуванні; сприяння в залученні іноземних інвестицій; регулювання валютного курсу національної грошової одиниці;  митне регулювання експорту й імпорту, встановлення валютних курсів та  умов обміну валют тощо.

Правові методи – використовуються з метою створення правового поля функціонування суб’єктів ринку через прийняття законодавчих та нормативних актів, передбачають  механізми їх реалізації та контролю за виконанням. Тобто, правове регулювання – це діяльність держави щодо встановлення обов’язкових норм (правил) поведінки суб’єктів ринку.

В Україні правове регулювання здійснюється за допомогою системи інструментів: Конституція України; Закони України; укази та розпорядження Президента України; постанови та інші нормативні акти ВРУ та КМУ (програми, концепції, прогнози); нормативні акти центральних органів виконавчої влади (накази, розпорядження, інструкції, методичні рекомендації); нормативні акти місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

В ринковій економіці закони здійснюють функцію довгострокового правового регулювання, інші правові акти носять короткостроковий характер і приймаються з метою врегулювання тих економічних процесів, які не знайшли відображення в законодавчих актах або вони ще не прийняті.

Адміністративні методи ґрунтуються на силі державної влади, і поділяються на заходи заборони, дозволу і примусу. У країнах з розвиненою ринковою економікою сфера адміністративних засобів обмежується головним чином

-                 охороною навколишнього середовища( екологічні норми, ліміти, штрафи, санкції);

-                 підтримання мінімальних параметрів рівня життя населення ( мінімальна зарплата, прожитковий мінімум, соціальні нормативи, соціальні стандарти); а також

-                 ліквідації  негативних наслідків ринкової конкуренції (монополізму – через встановлення квот на виробництво, обмеження цін, рентабельності, стандартизації) та боротьбою з тіньовим бізнесом.

У свою чергу, в країнах з перехідною економікою вони доволі поширені і мають на меті, окрім зазначеного, задовольнити потреби споживачів та захистити їхні права (державні замовлення, стандарти, сертифікація, соціально-економічні норми і нормативи ліцензування діяльності); захистити національні інтереси в зовнішньоекономічній діяльності (квоти на ввезення, ліміти, митні обмеження, державна експертиза, реєстрація); забезпечити реалізацію цільових комплексних програм.

Разом з тим, використання  адміністративних методів є доцільним лише тоді, коли ринкові механізми і економічні засоби державного регулювання виявляються недостатніми або діють надто повільно. В країнах з розвинутими ринковими механізмами використання адміністративних методів є обмеженим і відіграє другорядну роль. Адміністративні методи реалізуються системою інструментів адміністративного регулювання і передбачають такі механізми як квотування, лімітування, ліцензування, нормування, стандартизацію, державні замовлення тощо.

Економічні методи використовуються з метою створення економічного середовища, яке спонукає суб’єктів ринку діяти в необхідному для суспільства напрямі та розв’язувати завдання згідно загальнодержавних та приватних інтересів. В систему економічних методів включають методи фінансово-бюджетного, грошово-кредитного, цінового  та валютного регулювання.

Фінансово-бюджетне регулювання (ФБР) передбачає використання системи оподаткування та управління видатками з метою встановлення рівноваги на ринку. Наприклад, якщо необхідно активізувати ділову активність та стимулювати попит, ставки оподаткування знижують, збільшують видатки з бюджету, що зумовлює зростання доходів і пожвавлює діяльність. І навпаки. ФБР реалізується наступною системою інструментів: державний бюджет та бюджети всіх рівнів; система податків, ставки оподаткування, стимули в оподаткуванні; державні видатки, дотації, субсидії, субвенції, допомоги; державні кредити і державні інвестиції; державні закупівлі.

Грошово-кредитне регулювання (ГКР) – є основним методом впливу держави на механізми ринкової економіки в зарубіжних країнах і лежить в основі монетарної політики. Сутність ГКР полягає у здійсненні сукупності заходів, спрямованих на зміну обсягів грошової маси в обігу, кредитних ресурсів та емісії (тобто, впливу на грошову пропозицію). ГКР реалізується  такою системою основних інструментів: облікова ставка; норми обов’язкових резервів; операції на відкритому ринку цінних паперів; грошова та кредитна емісія; валютний курс.

Цінове регулювання – є системою заходів впливу держави на ціни та ціноутворення з метою сприяння стабільному розвитку національної економіки, а також попередження  розгортання інфляційних процесів. Передбачає використання системи цін та тарифів, формування правил і умов ціноутворення.

Валютне регулювання економіки – є системою заходів, спрямованою на регламентацію валютних операцій, міжнародних розрахунків та порядку здійснення угод з валютними цінностями. За допомогою валютних методів держава прагне поставити під контроль валютні операції,  надання іноземним особам кредитів і позик, ввезення і вивезення валюти за кордон; підтримання рівноваги платіжного балансу та стійкості власної валюти. Основними  інструментами валютного регулювання є: дисконтні ставки центрального банку (дисконтна політика); валютна інтервенція і валютні обмеження; валютний курс грошової одиниці ( девальвація або ревальвація); валютні резерви; платіжний баланс; міждержавні угоди про структурні зміни у валютній системі.

Дисконтна політика є формою впливу на обсяг грошової маси, стан платіжного балансу і валютний курс. Використовується з метою стимулювання чи обмеження притоку іноземних капіталів, збереженню валютних резервів і підтримання курсу валют. Валютна інтервенція здійснюється за рахунок офіційних золотовалютних резервів або міжбанківського кредиту шляхом продажу більшої кількості валюти, що впливає на пониження (або утримання) курсу національної валюти. Внаслідок  інтервенції змінюється попит  та пропозиція на валютному ринку, здійснюється корегування обмінних курсів валют. Валютні обмеження є законодавчою або адміністративною забороною, регламентацією і лімітуванням операцій з валютою та валютними цінностями.  Це може бути: цільове регулювання платежів і переказів за кордон; часткова або повна заборона купівлі-продажу іноземної валюти;  встановлення лімітів на операції у валюті; ліцензування імпорту; кількісний контроль на валюту.