Державне управління та державне регулювання національної економіки

укладання  контрактів з керівниками державних підприємств;

розвиток системи державних закупівель та державних замовлень;

індикативне планування розвитку;

інтегрування промислового комплексу в європейську і світову спільноту

поглиблення міжнародного співробітництва в науково-технічній та інноваційних сферах; перехід до європейських та світових стандартів.

Зокрема, згідно Концепції державної промислової політики, реформування системи управління промисловим виробництвом передбачає перехід від галузевого до функціонального принципу управління промисловістю, посилення координації роботи суміжних секторів економіки, налагодження взаємодії центральних та місцевих органів виконавчої влади; впровадження  дворівневого управління промисловим виробництвом (перший – міністерства та інші Центральні органи виконавчої влади за якими залишаються повноваження щодо формування та реалізації єдиної державної промислової політики, а другий – суб’єкти господарювання, за якими закріплюються повноваження з реалізації промислової політики на рівні підприємств. Тут забезпечується впровадження ринкового менеджменту, застосування сучасних форм маркетингу, реалізація ринкових механізмів залучення інвестицій, ефективне управління державними корпоративними правами).

Регулювання підприємницької діяльності  спрямоване на формування конкурентного середовища для функціонування промислових підприємств і здійснюється заходами щодо їхньої підтримки і стимулювання розвитку.

Прогнозування потреби у промисловій продукції і населення в споживчих товарах є основою макроекономічного регулювання промислового виробництва.

З методологічного погляду у структурі потреб національної економіки в промисловій продукції доцільно розрізняти потребу в продукції видобувних галузей і потребу в продукції обробних галузей.

Потреба національного виробництва у сировині і матеріалах включає сумарні їх витрати на виробничо-експлуатаційні цілі, капітальне будівництво, експорт та ін. Для прогнозування перспективної потреби розробляють показники питомих витрат найважливіших видів сировини, палива й енергії на виробництво одиниці продукції.

Державні потреби на промислову продукцію є такі: на оборону, утримання державного апарату, охорону здоров’я, освіту, виконання міждержавних угод, поставку продукції за одержувані енергоносії тощо. Державні потреби — це потреби країни в продукції, необхідній для розв’язання соціально-економічних проблем, підтримання обороноздатності країни та її безпеки, створення й підтримання на належному рівні державних матеріальних резервів реалізації державних і міждержавних ЦКП, забезпечення функціонування установ сектору загального державного управління.

Перелік видів продукції (робіт, послуг), необхідних для забезпечення державних потреб, визначається Кабінетом Міністрів. Цей перелік формується на підставі політики державних пріоритетів, досліджень кон’юнктури внутрішнього та зовнішнього ринків, завдань макроекономічних планів (програм). Інструментом задоволення державних потреб є державні закупівлі.

Держанні закупівлі— це засіб державного регулювання економіки, який передбачає, по-перше, формування на договірній (контрактній) основі складу та обсягів товарів (робіт, послуг), необхідних для задоволення державних потреб, по-друге, укладання державних договорів на поставку (закупівлі) продукції серед підприємств (організацій, установ). Інакше кажучи, державна закупівля — це придбання замовником товарів за державні кошти.

Державне регулювання агропромислового виробництва

Аграрна політика – це система заходів, спрямованих на забезпечення ефективного розвитку АПК, стабілізацію і розширення аграрного ринку, забезпечення продовольчої безпеки країни.

Суб’єктом реалізації аграрної політики в Україні є Міністерство аграрної політики, регіональні управління АПК і продовольства, Аграрний фонд України, Державні асоціації виробників.

Зміст аграрної політики держави в умовах трансформаційної економіки полягає у:

1. Проведенні земельної реформи.

2. Формуванні аграрного ринку та розвитку ринкової інфраструктури.

3. Розвитку нових форм господарювання.

4. Забезпечення умов для становлення сучасних фінансово-економічних, правових та організаційно-інституційних відносин в АПК.

5. Формуванні ринкового механізму управління АПК.

6. Забезпечення соціального розвитку села.

Державне регулювання АПК здійснюється на трьох рівнях:

-         на загальнодержавному;

-         на рівні областей і республіки Крим;

-         на рівні адміністративних районів.

До основних цілей державного регулювання АПК належать:

1.     Гарантування продовольчої безпеки держави.

2.     Забезпечення населення якісними продуктами харчування.

3.     Забезпечення промисловості сировиною.

4.     Розв'язання проблем економічного і соціального характеру розвитку АПК.

5.     Забезпечення інвестиційної привабливості АПК.

6.     Нарощення експортного потенціалу АПК.

Державне регулювання АПК здійснюється прямими і непрямими методами. Загальна схема впливу держави на аграрний сектор України характеризується такою системою заходів:

Таблиця 7.2.

Система основних заходів державного регулювання АПК

Ключовою проблемою розвитку АПК  і, відповідно, відправним пунктом стратегії його розвитку є досягнення належного рівня продовольчої безпеки країни і раціональних норм споживання основних продуктів харчування пересічним українцем.

Продовольча безпека є фактором стабільності внутрішнього ринку і потребує координації зусиль щодо оптимізації обсягів виробництва продовольства з метою підтримки достатнього рівня самозабезпечення. Продовольча безпека держави характеризується

-              рівнем  самозабезпечення продовольством;

-              доступністю продовольства;

-                            доступністю харчового раціону.

Державне регулювання транспортної системи

Розвиток і вдосконалення транспорту здійснюються відповідно до транспортної політики держави, яка являє собою комплексну програму дій за різними програмами діяльності транспортно-дорожнього комплексу (ТДК), включаючи його технічну модернізацію, адаптацію до ринкових умов господарювання, інституціональні перетворення у сфері форм власності, економічних відносин, системи управління, інтеграції до європейської та світової транспортних систем, кадрової та соціальної політики, економічної безпеки держави тощо. Об’єктом державного регулювання є єдина транспортна система України, яка включає транспорт загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний і авіаційний, а також міський електротранспорт, у тому числі метрополітен); промисловий залізничний транспорт; відомчий транспорт; трубопровідний транспорт; шляхи сполучення загального користування.

В Україні згідно з чинним законодавством визначено основні завдання державного регулювання в цій галузі:

-                своєчасне, повне та якісне задоволення потреб населення і суспільного виробництва в перевезеннях;

-                захист прав громадян під час їхнього транспортного обслуговування;

-                безпечне функціонування транспорту;

-                додержання потрібних темпів і пропорцій розвитку націо­нальної транспортної системи;

-                захист економічних інтересів України, законних інтересів підприємств і організацій транспорту та споживачів транспортних послуг;

-                створення однакових умов для розвитку господарської діяльності підприємств транспорту;

-                обмеження монополізму та розвитку конкуренції;

-                координація роботи різних видів транспорту;

-                ліцензування окремих видів діяльності в галузі транспорту;

-                охорона довкілля від шкідливого впливу транспорту.

8. Механізм реалізації соціальної політики держави. Державне регулювання рівня життя населення .

Соціальна політика держави – це система управлінських, організаційних, регулятивних, саморегулятивних заходів, дій, принципів і засад, спрямованих на забезпечення оптимального соціального рівня та якості життя, соціального захисту малозабезпечених верств населення, їх соціальної безпеки в суспільстві.

Реалізація соціальної політики передбачає  розв’язання наступних  завданнь:

-                підвищення добробуту за рахунок особистого трудового внеску, підприємництва та ділової активності;

-                надання відповідної допомоги по безробіттю, збереження робочих місць, фахова перепідготовка осіб, які втратили роботу;

-                проведення ґрунтовної пенсійної реформи, що забезпечуватиме справедливу систему пенсійних виплат з урахуванням трудового вкладу особи;

-                надання адресної допомоги найнужденнішим громадянам  у грошовій та натуральній формах;

-                сприяння всебічному державному захисту інтелектуального потенціалу суспільства, його ефективному використанню та примноженню;

-                запобігання комерціалізації, забезпечення стабільного фінансування та державної підтримки розвитку духовної сфери, освіти, науки і культури;

-                широка підтримка сім’ї, материнства та дитинства;

-                проведення активної екологічної політики.

В систему цілей соціальної політики в Україні входять цілі стратегічного характеру:

      формування соціально-орієнтованої ринкової економіки;

      активізація соціальної ролі держави;

      забезпечення гідних і безпечних умов життя і праці;

      зростання добробуту громадян;

      формування ефективної системи соціального захисту;

      реформування пенсійної системи;

      розвиток соціальної інфраструктури

та поточного характеру (тактичні):

      забезпечення прожиткового мінімуму;

      погашення заборгованості з виплати заробітної плати;

      подолання бідності та надання адресної допомоги;

      обмеження безробіття та стимулювання зайнятості;

      захист населення від інфляції;

      формування екологічних та соціально безпечних умов життя.

Соціальна політика згідно чинного законодавства реалізується через такі інструменти:

-         індексацію і компенсацію доходів громадян;

-         встановлення вартості прожиткового мінімуму;.

-         встановлення межі малозабезпеченості, (гарантованого мінімуму);

-         встановлення мінімальної заробітної плати, пенсії, допомоги;

-         надання державних допомог та субсидій;

-         формування соціальних фондів;

-         розроблення соціальних програм;

-         встановлення соціальних гарантій та соціальних пільг;

-         соціальне забезпечення;

-         соціальне інвестування;

-         соціальні податки;

-         соціальні послуги (соціально-побутові, психологічні, соціально-педагогічні, соціально-медичні, соціально-економічні, юридичні, послуги з працевлаштування, інформаційні, тощо).

Складовими соціальної політики держави є

-                політика доходів;

-                система соціального забезпечення та надання соціальних гарантій;

-                соціальний захист населення;

-                політика зайнятості;

-                розвиток системи охорони здоров'я, освіти, послуг, умов проживання;

-                соціальне партнерство.

Соціальний захист населення є системою державних заходів щодо :

-  підтримки певних категорій населення, які зазнають негативного впливу ринкових процесів;

-              забезпечення відповідного рівня життя шляхом надання окремим громадянам правової, фінансової та матеріальної допомог;

-              забезпечення прийнятних для країни умов життя та праці через встановлення соціальних стандартів.

Соціальний захист здійснюється як економічно активного, так і економічно неактивного населення, а також тих, хто нездатний самостійно себе забезпечити (непрацюючих і малозабезпечених).

Соціальний захист малозабезпечених і непрацездатних громадян передбачає:

-          надання державних допомог (по безробіттю, одноразових, цільових, компенсаційних);

-          надання державних субсидій (житлових, цільових на будівництво житла);

-          надання натуральних допомог ( товарні субсидії, безплатні обіди, безплатні проїзди, одяг, пільгова оплата житла);

-          обслуговування пенсіонерів, інвалідів, самотніх громадян в будинках-інтернатах, центрах соціального обслуговування;

-          встановлення мінімальних розмірів пенсій, соціальних пенсій;

-          компенсаційні виплати та індексація доходів;

-          впровадження соціальних  податків.

Соціальні стандарти - це система офіційно встановлених державою соціальних нормативів (обов'язків держави) по задоволенню соціальних потреб громадян. Основними елементами соціальних стандартів є обов'язковість і загальнодоступність освіти; недопущення примусової праці; гарантування належних умов праці, її тривалості, оплати; мінімальний розмір заробітної плати, прожитковий мінімум.