Державне управління та державне регулювання національної економіки

У світовій практиці застосовують такі класичні напрямки антиінфляційної політики:

                    політику доходів (реалізується шляхом заморожування “зарплати; фіксації цін та контролю за їх нім рівнем;  обмеження зарплати шляхом збільшення оподаткування. укладанням угод про цінову політику з виробниками товарів і послуг);.

                    дефляційну політику (здійснюється через  проведення грошово-кредитну рестрикцію; впровадження державного протекціонізму; розвиток конкуренції та обмеження монополізму; скорочення державних видатків та збільшення доходів.);

                    адаптаційну політику (проводиться шляхом індексації доходів та погашення інфляційних очікувань).

У розвинутих країнах вироблені загальні принципи і методи реалізації державної цінової та антиінфляційної політики. Зокрема, державні органи беруть на себе функції встановлення конкретних цін на товари і послуги, які мають для національної економіки вирішальне значення, а також регулювання цін на окремі соціально значущі товари і послуги та здійснення контролю за ними. Частка  цін, що контролюються державою, коливається в межах від 10 до 30 %. В багатьох країнах створена потужна правова база державного регулювання цін, яка включає систему законів, постанов, програм. Налагоджено систематичне, загальнодоступне опублікування інформації про ціни, їх рівень і динаміку. Ці дані використовуються у регулюванні рівнів доходів та їх індексації при розгортанні інфляційних процесів. Основними галузями, де реалізуються механізми державного регулювання цін, є сільськогосподарське виробництво, видобувна промисловість, паливно-енергетична промисловість, виробництво медикаментів, зв’язок, зовнішньоекономічна діяльність, захист внутрішньої економіки від впливу зовнішнього ринку (наприклад, шляхом спостереження за відповідністю рівнів і співвідношень внутрішніх і зовнішніх цін і регулювання  надходжень на внутрішній ринок товарів і послуг).

Ціновий контроль здійснюється переважно шляхом спостереження за динамікою цін і дотриманням цінового законодавства. При їхньому порушенні застосовуються економічні санкції і обмеження. Значний вплив на механізми реалізації державної цінової політики мають національні особливості економіки, наявність сировинних ресурсів, політичні фактори, місце країни у світовому поділі праці.

5. Механізм  державної підтримки підприємницької діяльності.

Необхідність державного регулювання підприємницької діяльності в умовах трансформації суспільства обумовлена:

–                    важливістю формування ринкової економіки підприємницького типу;

–                    значенням становлення вітчизняного підприємництва для розвитку національної економіки та інших сфер суспільного життя країни;

–                    постійним порушенням рівноваги між сукупним попитом і сукупною пропозицією;

–                    ускладненням відтворювальних процесів;

–                    нездатністю підприємницьких структур протистояти дисфункціям ринку.

Державне регулювання підприємництва забезпечує реалізацію конкурентної політики держави, що визначає основні принципи, напрями і форми економічного й адміністративно-правового впливу, які розробляє уряд у сфері малого і середнього бізнесу. Основним її завданням є створення сприятливих умов для розвитку підприємництва, через реалізацію принципів системності та комплексності механізмів державного регулювання підприємницької діяльності; цілеспрямованості й адресності підтримки суб’єктів малого підприємництва шляхом вибору пріоритетів та концентрації ресурсів для їхньої реалізації; рівноправного доступу суб’єктів підприємництва всіх форм власності до фінансових, матеріальних, природних, інформаційних та інших ресурсів.

Основними формами державної підтримки розвитку підприємництва в промисловості, згідно чинного законодавства є:

а) законодавче забезпечення;

б) податкове стимулювання (упровадження системи пільг і стимулів, диференціації податків, звільнення від оподаткування, введення єдиного або фіксованого податку, надання податкових кредитів);

в) фінансова та кредитна підтримка (надання державних дотацій та кредитів, розширення ліній кредитування, стимулювання комерційних банків щодо надання пільгових кредитів малим підприємствам, гарантування кредитування виробництва);

г) антимонопольне регулювання (обмеження монополізму та подолання недобросовісної конкуренції);

д) організаційне та інфраструктурне забезпечення ( спрощення процедури реєстрації підприємства (за системою “єдиного вікна” чи “єдиного офісу”); спрощення звітності; скорочення кількості ліцензованих видів діяльності; розвиток об’єктів ринкової інфраструктури та інфраструктури підтримки промислових підприємств);

е) інформаційна та консультативна підтримка;

є) кадрове забезпечення;

ж) інноваційна та науково-технічна підтримка (розвиток мережі технологічних парків, інкубаторів, технополісів та інших ефективних форм поєднання наукової діяльності з промисловим виробництвом і капіталом; створення багатофункціональної системи наукового забезпечення розвитку промисловості, в т.ч. галузевих і регіональних науково-технічних центрів, науково-технічних служб);

з) підтримка інвестиційної діяльності  (попередження та зменшення інвестиційних ризиків; поліпшення економічних, правових та організаційних умов діяльності інвесторів; використання потенціалу інститутів спільного інвестування (інвестиційних, пенсійних, страхових фондів).

6. Механізм управління державним сектором економіки.

В структурі економіки України суттєва роль належить державному сектору економіки, який виступає матеріальною основою функціонування держави як політичного інституту та економічною базою здійснення нею підприємницької діяльності.

В сфері державного володіння та державного управління знаходяться надра, земля, водні ресурси, ліси, території, які знаходяться під особливою охоронною (державні природні заповідники, дендрологічні парки та ботанічні сади, пам’ятки природи, лікувально-оздоровчі місцевості та курорти), оборонні об’єкти та об’єкти атомної енергетики, залізничний транспорт, нерухомість (житловий та нежитловий фонд), що залишаються в державній (загальнодержавній або комунальній) власності, державна власність на фінансових риках, держбюджетні установи, нематеріальні права на яку-небудь діяльність.

До складу державного сектору економіки також входять:

1)                 державні підприємства, що перебувають у повному державному володінні, відповідно до законодавства України не підлягають приватизації і дістали назву “казенні”. Казенні підприємства мають обов’язково відповідати одній із таких умов:

–          вони здійснюють виробничу або іншу діяльність, яка відповідно до законодавства України може здійснюватись тільки державним підприємством;

–          головним споживачем продукції таких підприємств (більш як на 50 відсотків) є держава;

–          підприємства є суб’єктами природних монополій.

2)       державні акціонерні компанії (ДАК) – акціонерні товариства, створені в результаті акціонування державних підприємств, які не підлягають приватизації, або придбання державою пакетів акцій у інших власників.

Державне підприємництво – організаційно-господарська діяльності державних підприємств з виробництва матеріальних благ та надання послуг суб’єктам економіки, порядок створення державною власних підприємств, планування й управління різними їх формами.

Підприємства державного сектора в країнах з соціальною ринковою економікою створюються для:

1) забезпечення робочих місць, послаблення циклічних коливань в економіці, зокрема економічної кризи;

2) утримання галузей комунального господарства – водопостачання, електропостачання, телефонного зв’язку, муніципального транспорту, що зумовлено необхідністю створення спеціальних гарантій споживання цих видів послуг для абсолютної більшості населення і відповідно контролю за цінами в цих галузях;

3) забезпечення обороноздатності країни, яка під впливом інтересів військових лобі у законодавчих органах та інших факторів перевищує межі доцільності, переростає у гігантський ринок зброї;

4) поповнення державного бюджету;

5) розвитку сфер з пролонгованим ефектом (фундаментальні науки, аерокосмічна техніка, технологія).

В системі управління державною власністю слід розрізняти:

а) управління державною власністю, яка набула цю форму і залишається нею. Завданням цієї частини системи управління державною власністю є її збереження, підтримка, нарощування, обновлення, ефективне використання;

б) управління перетворенням форм і відносин власності. Завданням управління тут є постійна передача права володіння, розпорядження (приватизація), націоналізація, тимчасова передача (оренда, заклад, довірче управління, власності).

Функції управління майном, що є загальнодержавній власності, покладаються на міністерства та підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади.

7. Механізм  державного регулювання окремих галузей національної економіки.

Державне регулювання розвитку промислового виробництва

Метою державної промислової політики є створення сучасного, інтегрованого у світове виробництво і здатного до саморозвитку промислового комплексу, який відповідатиме світовому рівню. Реалізація державної промислової політики передбачає створення належних умов для розвитку промисловості на ринкових засадах з одночасним посиленням державного регулювання там, де ринкові механізми діють неефективно. Основними завданнями промислової політики, які окреслені Концепцією державної промислової політики є:

-                     прискорення інституційних перетворень та утвердження конкурентного середовища;

-                     забезпечення конкурентоспроможності промисловості через реалізацію її інноваційного шляху розвитку, формування нових технологічних укладів, підтримка розвитку наукомістких виробництв;

-                     здійснення помірного протекціонізму до вітчизняного виробника з метою розвитку і стабілізації внутрішнього ринку промислової продукції; фінансова підтримка перспективних видів виробництва;

-                     структурна перебудова виробництва, в напрямку стимулювання його до оновлення, випереджальний розвиток ресурсозберігаючих та соціально орієнтованих виробництв; збільшення випуску експортноздатної продукції та розвиток виробництв, які випускають імпортозамінну продукцію;

-                     формування цілісних регіональних промислових комплексів, залучення фінансових, енергетичних, матеріальних та інших ресурсів для розвитку промисловості;

-                     середньострокове та перспективне прогнозування потреби в промисловій продукції.

В Україні окреслюють декілька варіантів проведення промислової політики:

а) орієнтація на експорт;

б) орієнтація на імпортозаміщення;

в) орієнтація на наукомістке виробництво, і , як наслідок, формування моделі глобальної технологічної інтеграції.

Зокрема, модель імпортозаміщення передбачає примат внутрішніх інноваційних і технологічних ресурсів та залучення іноземних (західних) технологій як альтернативи імпорту готових виробів. Головними елементами такої моделі є стійке розширення внутрішнього попиту за рахунок технічного переоснащення та оновлення; зміцнення конкурентних позицій національних виробників передусім на внутрішніх ринках; селективний захист внутрішніх ринків, обмеження на рух капіталу; домінування великих спрямування інвестицій на виробництва, орієнтовані на кінцевий попит; рівний доступ підприємств усіх галузей до ресурсів. Модель глобальної технологічної інтеграції означає залучення вітчизняних виробничих ланок до функціональних структур транснаціональних корпорацій. Головними елементами такої моделі є масовий приплив іноземних інвестицій у переробні та інші підприємства, що стали ланками транснаціональних корпорацій; підтримання більш низьких цін на чинники виробництва (ресурси, робоча сила); максимальна відкритість ринків товарів і капіталу.

Механізми реалізації державної промислової політики передбачає використання важелів загальної, селективної та точкової підтримки. Загальна підтримка передбачає залучення всіх наявних важелів для підтримки розвитку всього пріоритетного напрямку розвитку; селективна – вибіркову підтримку груп підприємств або продукції; точкова – спрямовується на окремі підприємства або типи продукції.

Залежно від типу галузей і форм власності  державне регулювання промислового виробництва здійснюється у вигляді:

а) прямого управління;

б) регулювання  підприємницької діяльності.

Пряме державне управління спрямоване на забезпечення ефективного функціонування промислового виробництва і включає:

реформування системи управління промисловістю;

визначення цілей та пріоритетів промислового розвитку та проведення структурної перебудови;

підвищення ефективності управління корпоративними правами; фінансування та кредитування державних підприємств;