1.
Горизонтальний (або трендовий) аналіз
прибутку базується на вивченні динаміки
окремих її показників в часі. В процесі
використання цієї системи аналізу розраховуються
темпи зростання (приросту) окремих видів
прибутку, визначаються загальні тенденції
її зміни (або тренда). Найбільшого поширення
набули наступні види горизонтального
(трендового) аналізу:
- порівняння
показників формування, розподілу і використання
прибутку звітного періоду з показниками
попереднього періоду (наприклад, з показниками
попереднього місяця, кварталу, року);
- порівняння
показників формування, розподілу і використання
прибутку звітного періоду з показниками
аналогічного періоду минулого року (наприклад,
показників третього кварталу звітного
року з аналогічними показниками третього
кварталу попереднього року);
- порівняння
показників формування, розподілу і використання
прибутку за ряд попередніх періодів.
Метою цього виду аналізу є виявлення
тенденцій зміни окремих показників прибутку,
що вивчаються, в динаміці. Результати
такого аналізу показників прибутку звичайно
оформляються графічно.
2.
Вертикальний (або структурний) аналіз
прибутку базується на структурному
розкладанні агрегованих показників
його формування, розподілу і використання.
В процесі використання цієї системи аналізу
розраховується питома вага окремих структурних
складових агрегованого показника прибутку.
Найбільше поширення набули наступні
види вертикального (структурного) аналізу:
- структурний
аналіз прибутку (доходів, витрат), сформованого
по окремих сферах діяльності. В процесі
здійснення цього аналізу розраховуються
питома вага або співвідношення сум прибутку
(доходів, витрат) по операційній і іншим
сферам діяльності.
- структурний
аналіз прибутку (доходів, витрат) по окремих
видах продукції. Ступінь агрегації номенклатури
продукції визначається самим банком.
- структурний
аналіз окремих видів податкових платежів
в загальній їх сумі, сплачуваній банком.
Такий аналіз використовується для формування
або оцінки ефективності податкової політики
банку.
- структурний
аналіз активів. В процесі цього аналізу
розглядаються співвідношення оборотних
і необоротних активів; склад необоротних
активів, що використовуються; структура
оборотних активів; склад інвестиційного
портфеля і інші структурні показники.
Результати цього аналізу дозволяють
оцінити ресурсний потенціал генерації
прибутку банком.
- структурний
аналіз капіталу. В процесі цього аналізу
визначаються питома вага власного і позикового
капіталу, що використовується банком;
склад позикового капіталу, що використовується
по періодах його надання (коротко- і довгостроковий
привернутий позиковий капітал); склад
позикового капіталу, що використовується
по його видах. Результати цього аналізу
використовуються в процесі оцінки ефекту
фінансового левериджа, визначення середньозваженої
вартості капіталу і інших показників,
що роблять вплив на формування прибутку
банку.
- структурний
аналіз розподілу або використання одержаного
прибутку. Таке структурне розкладання
здійснюється в розрізі напрямів розподілу
прибутку, а по кожному з напрямів розподілу
– в розрізі форм конкретного його використання.
Результати
вертикального (структурного) аналізу
показників прибутку також можуть бути
оформлені графічно.
3.
Порівняльний аналіз прибутку
базується на зіставленні значень окремих
груп аналогічних її показників між собою.
В процесі використання цієї системи аналізу
розраховуються розміри абсолютних і
відносних відхилень порівнюваних показників.
Найбільшого поширення набули наступні
види порівняльного її аналізу:
- порівняльний
аналіз показників рівня прибутку (доходів,
витрат) даного банку і середніх по галузі.
Такий аналіз проводиться банком з метою
оцінки своєї конкурентної позиції по
рівню здійснення своєї діяльності і виявлення
резервів подальшого підвищення ефективності
своєї діяльності. Відповідно об'єктом
такого аналізу є показники лише операційного
прибутку.
- порівняльний
аналіз показників прибутку (доходів,
витрат) даного банку і банків-конкурентів.
Метою здійснення такого аналізу є визначення
конкурентної позиції банку в рамках конкретного
регіонального ринку і розробка заходів
щодо її підвищення.
- порівняльний
аналіз показників прибутку (доходів,
витрат) окремих центрів відповідальності.
Такий аналіз проводиться в розрізі різних
типів центрів відповідальності.
- порівняльний
аналіз звітних і планових (нормативних)
показників прибутку (доходів, витрат).
В процесі цього аналізу виявляється ступінь
відхилення звітних показників від планових
(нормативних) і визначаються причини
цих відхилень. Такий аналіз використовується
для контролю процесу поточного формування
і використання прибутку і внесення необхідних
коректив в діяльності банку.
4.
Аналіз рівня ризиків нерозривний
з аналізом рівня прибутку по операціях
всіх сфер діяльності банку – операційної,
інвестиційної і фінансової. Це зв'язано
з тим, що, визначаючи міру прибутку слід
завжди одночасно визначати і міру ризику
їй супутнього. У зв'язку з цим система
аналізу рівня ризиків повинна отримати
широке використання в процесі управління
прибутком банку.
Під
господарським ризиком розуміється
вірогідність виникнення непередбачених
фінансових втрат (зниження суми прибутку
або доходів, втрати вкладеного капіталу
і т.п.) в ситуації невизначеності умов
здійснення окремих видів діяльності
банку. У якій би сфері діяльності банку
не виник господарський ризик і яку б форму
він не приймав, принципово його рівень
оцінюється на основі алгоритму (додаток
Е).
Аналіз
вірогідності виникнення ризику
ґрунтується на використанні наступних
груп методів: економіко-статистичних;
розрахунково-аналітичних; аналогових;
експертних. Вибір конкретних методів
оцінки визначається наявністю необхідної
інформаційної бази і рівнем кваліфікації
менеджерів. До числа основних показників
оцінки вірогідності виникнення ризику
відносяться: середньоквадратичне(або
стандартне) відхилення; коефіцієнт варіації;
бета-коефіцієнт.
Аналіз
розміру можливих фінансових втрат
при реалізації ризику
визначається сумою вкладеного капіталу
в здійснення даної операції, очікуваною
сумою доходу або прибутку по ній. За розміром
можливих фінансових втрат виділяють
чотири групи операцій:
- Безризикові
господарські операції. У зв'язку з безризиковим
характером таких операцій можливі фінансові
втрати по них не очікуються. Прикладом
безризикових господарських операцій
є хеджування (один з видів біржових операцій
по попередженню цінового ризику); придбання
державних короткострокових облігацій
(при низьких темпах інфляції) і деякі
інші.
- Господарські
операції з допустимим рівнем фінансових
втрат. Критерієм такого рівня є можливість
фінансових втрат по даній операції у
розмірі розрахункової суми прибутку.
- Господарські
операції з критичним рівнем фінансових
втрат. Критерієм такого рівня є можливість
фінансових втрат по даній операції у
розмірі розрахункової суми доходу. В
цьому випадку збиток банку обчислюватиметься
сумою понесених витрат по операції.
- Господарські
операції з катастрофічним рівнем фінансових
втрат. Критерієм такого рівня виступає
можливість фінансових втрат по даній
операції в розмірі не тільки понесених
витрат, але і інвестованого в неї капіталу.
Такі операції при значному об'ємі вкладених
в них засобів у разі невдалого результату
приводять звичайно банк до банкрутства.
5.
Аналіз коефіцієнтів (К-аналіз)
базується на розрахунку співвідношення
різних абсолютних показників між собою.
В процесі використання цієї системи аналізу
визначаються різні відносні показники,
що характеризують окремі аспекти формування,
розподілу і використання прибутку банку.
Найбільше поширення набули наступні
системи аналітичних коефіцієнтів:
- коефіцієнти
рентабельності. Основною метою розрахунку
і використання цієї системи коефіцієнтів
є визначення ефективності формування
прибутку банку. Рівень такої ефективності
оцінюється по всіх видах прибутку – маржинальний,
валовий, чистий. В процесі такої оцінки
повинен зберігатися принцип відповідності
показників, що співвідносяться, при розрахунку
коефіцієнтів по конкретних видах діяльності.
Коефіцієнти рентабельності можуть визначатися
як в десятковому виразі, так і у відсотках.
Найпоширеніші коефіцієнти будуть розглянуті
нижче.
- коефіцієнти
ефективності розподілу прибутку. Основною
метою розрахунку і використання цієї
системи коефіцієнтів є визначення ступеня
оптимальності розподілу і використання
одержаного прибутку. Ці показники можуть
визначатися як в десятковому численні,
так і у відсотках.
6.
Інтегральний аналіз прибутку
дозволяє одержати саму узагальнену характеристику
умов його формування. Найбільшого поширення
набули наступні системи інтегрального
його аналізу:
- Дюпоновська
система інтегрального аналізу прибутку.
Ця система фінансового аналізу, розроблена
фірмою «Дюпон» (США), передбачає розкладання
показника «коефіцієнт рентабельності
активів» на ряд приватних фінансових
коефіцієнтів його формування, взаємозв'язаних
в єдиній системі.
У
основі цієї системи аналізу лежить
«Модель Дюпона», відповідно до якої коефіцієнт
рентабельності активів, що використовуються,
є добутком коефіцієнта чистої рентабельності
реалізації продукції на коефіцієнт оборотності
використовуваних активів (додаток Е).
Для
інтерпретації результатів, одержаних
при розрахунку «Моделі Дюпона», може
бути використана спеціальна матриця.
За допомогою такої матриці можна виявити
основні резерви подальшого підвищення
рентабельності активів банку; прискорити
оборотність активів; використовувати
обидва ці напрями.
- Об'єктно-орієнтований
аналіз прибутку. Концепція інтегрованого
об'єктно-орієнтованого аналізу прибутку,
розроблена фірмою «Модернсофт» (США),
базується на використанні комп'ютерної
технології і спеціального пакету прикладних
програм. Основою цієї концепції є представлення
моделі формування прибутку банку у вигляді
сукупності взаємодіючих первинних фінансових
блоків, що моделюють «класи» елементів,
що безпосередньо формують суму прибутку.
Користувач сам визначає систему таких
блоків і класів виходячи із специфіки
діяльності банку, щоб у відповідності
з бажаним ступенем деталізації представити
в моделі всі ключові елементи формування
прибутку. Після побудови моделі користувач
наповнює всі блоки кількісними характеристиками
у відповідності із звітною інформацією
по банку. Систему блоків і класів можна
розширювати і поглиблювати у міру зміни
напрямів діяльності банку.
- Портфельний
аналіз прибутку. Цей аналіз заснований
на використанні «портфельної теорії»,
відповідно до якої рівень прибутковості
портфеля фондових інструментів розглядається
в одній зв'язці з рівнем ризику портфеля
(система «прибуток – ризик»). Відповідно
до цієї теорії можна за рахунок формування
«ефективного портфеля» (відповідного
підбору конкретних цінних паперів) понизити
рівень портфельного ризику і відповідно
підвищити співвідношення рівня прибутку
і ризику. Процес аналізу і підбору в портфель
таких цінних паперів і складає основу
використання цієї інтегральної теорії.
Таким
чином, для вирішення конкретних
задач управління прибутком застосовується
цілий ряд спеціальних систем
і методів аналізу, що дозволяють
одержати кількісну оцінку окремих аспектів
її формування, розподілу і використовування,
як в статиці, так і в динаміці. В практиці
управління прибутком залежно від методів,
що використовуються, розрізняють наступні
основні системи проведення аналізу: горизонтальний
аналіз; вертикальний аналіз; порівняльний
аналіз; аналіз ризиків; аналіз коефіцієнтів;
інтегральний аналіз.
Одним
із шляхів характеристики ефективності
роботи комерційного банку є оцінка
рівня його прибутковості (рентабельності).
Аналіз прибутковості банку здійснюється
за допомогою абсолютних та відносних
показників (перелік та розрахунки яких
наведено у додатку Ж). Основні показники
наведені у додотку З.
Аналіз
цих показників здійснюється у порівнянні
з планом і в динаміці. Вплив факторів
на зміну показників прибутковості банку
розраховується за допомогою способу
ланцюгових підістановок.
Двома
найважливішими показниками аналізу
прибутковості банку є показники:
- прибутковість
активів (RОА);
- прибутковість
капіталу (RОЕ).
Цей
показник може використовуватися як
коефіцієнт для оцінки діяльності керівництва
банку (додаток Е).
Але
у зв'язку з тим, що не всі активи
дають дохід, деякі банки в
процесі аналізу прибутковості
своєї діяльності деталізують показник
процента прибутковості активів і розраховують
процент прибутковості робочих активів
(додаток Е).
Зіставлення
цих показників дає можливість виявити
невикористані резерви підвищення
прибутковості активів за рахунок
поліпшення їх структури, ефективнішого
використання. Їх зіставлення дає уявлення
про можливості зростання рентабельності
завдяки скороченню активів, які не приносять
доходу. Передусім це стосується іммобілізованих
власних коштів. Для банків, які використовують
як кредитні ресурси залучені кошти, абсолютна
рівність між цими показниками неможлива.
Адже банки повинні створювати обов’язкові
резерви, тобто зберігати частину залучених
коштів у найбільш ліквідній формі, яка
не дає доходу. На практиці вважається:
якщо рівень прибутковості активів перевищує
1%, то банк працює рентабельно.