Управление кредитным риском

  Також слід зауважити, що прибуток характеризує не весь дохід, отриманий у процесі діяльності, а лише ту його частину, яка «очищена» від витрат на виконання цієї діяльності.

     У той же час прибуток є вартісним показником, що виражений у грошовій формі. Така форма оцінки прибутку пов'язана з практикою узагальненого вартісного обліку всіх пов'язаних з ним основних показників – вкладеного капіталу, отриманого доходу, понесених витрат тощо, а також з чинним порядком податкового регулювання.

  Висока  роль прибутку в розвитку банку та забезпеченні інтересів його засновників і персоналу визначає необхідність ефективного та безперервного управління ним [3].

      Значення  прибутку загальновизнане, але значення банківського прибутку значно ширше, ніж  прибуток інших учасників процесу  відтворення, оскільки в ньому зацікавлені значні групи населення, підприємства та держава [2]. Так держава зацікавлена у збільшенні частини прибутку, яка оподатковується. Акціонери банку зацікавлені в прибутку як нормі доходу на вкладений капітал. Працівники банку зацікавлені в збільшенні прибутку, що дасть можливість банку спрямовувати додаткові ресурси на матеріальне заохочення, соціальні виплати, соціальний розвиток. Позичальники не прямо зацікавлені в достатності банківського прибутку: кредитна діяльність банку залежить від достатності капіталу, а в свою чергу прибуток є основним внутрішнім джерелом його поповнення. Обсяг прибутку в цілому по банківській системі забезпечує її надійність, гарантує безпеку вкладів і наявність джерел кредитування, від яких залежать споживачі банківських послуг [3].

      Прибуток також відіграє провідну роль у системі управління фінансами, а тому незмінно привертає значну увагу дослідників із академічних кіл та практиків фінансового менеджменту. Звичайно прибуток розглядається в трьох аспектах:

• прибуток як вираження результату фінансово-господарської діяльності суб’єкта господарювання та винагорода за підприємницький ризик;
• прибуток як вираження ефективності управління операційною, інвестиційною та фінансовою діяльністю суб’єкта господарювання;
• прибуток як джерело самофінансування (при цьому чистий прибуток розглядається як найдешевше джерело фінансування потреби підприємства у капіталі і посідає основне місце у так званій ієрархії фінансування) [4].

        Роль прибутку банку в умовах  переходу до ринкової економіки велика і полягає в наступному:

• прибуток – головна мета підприємницької діяльності;
• прибуток – база економічного розвитку держави;
• прибуток – критерій ефективності конкретної виробничої діяльності;
• основне внутрішнє джерело формування фінансових ресурсів, яке забезпечить розвиток банку;
• прибуток – головне джерело збільшення ринкової вартості банку;
• прибуток – важливе задоволення соціальних потреб суспільства;
• прибуток – основний захисний механізм від загрози банкрутства банку [9].

      Прибуток  банку виконує ряд функцій: є  оцінним показником, що характеризує ефект його господарської діяльності; є інструментом розподілу чистого  доходу суспільства; є джерелом формування різних фондів стимулювання, що визначає його стимулюючу функцію.

      Таким чином, виділяють три функції  прибутку: оцінну (міри ефективності, цілі виробництва), розподільчу і стимулюючу. В першій функції прибуток характеризує економічний ефект, отриманий в результаті діяльності банку. Але так як прибуток являється універсальним показником, для оцінки конкретних сторін ефективності виробництва застосовується система абсолютних і відносних показників. Регулююча функція визначає прибуток як засіб регулювання переливу капіталу. Стимулююча функція полягає в тому, що прибуток являється основним елементом джерел фінансових ресурсів і резервів банку, а реалізація принципу самофінансування залежить від величини отриманого прибутку, так як доля прибутку, що залишається у розпорядженні банку, повинна бути достатньою для фінансування окремих заходів. Можна виділити й третю функцію прибутку як основного джерела доходів держави, проте її значення повністю залежить від системи державного регулювання економіки і діяльності банку [8].

      Прибуток  банку являє собою результуючий фінансовий показник, що унеможливлює його безпосереднє використання як прямого об’єкта управління і вимагає формування важелів впливу на величину прибутку через управління факторами його формування та використання [4].

      На  формування прибутку як фінансово-економічного показника діяльності підприємства, що відображається в бухгалтерському обліку, в офіційній звітності суб'єктів господарювання, впливає встановлений порядок визначення фінансових результатів діяльності; обчислення собівартості продукції (робіт, послуг); загальногосподарських витрат; визначення прибутків (збитків) від фінансових операцій та іншої діяльності [9]. Отже, формування прибутку банку визначається специфікою його як підприємства, а також діючою системою обліку і звітності.

      Банківська  діяльність – це комплекс взаємопов'язаних господарських процесів, які залежать від численних факторів. Відтак рівень прибутковості визначається як внутрішніми (ендогенними), так і зовнішніми (екзогенними) факторами [10].

      Ефективна робота банку суттєво залежить від політики, якою він керується при виборі концепції власного розвитку, від характеру його діяльності, продукту, який він пропонує, ринку (видів кредиту, спектра платних послуг тощо). Це так звані внутрібанківські економічні фактори, серед яких важливим є оптимальне розміщення банківських коштів у різні види активів. При цьому корисним способом для одержання максимального прибутку є ретельне зіставлення граничних витрат на залучення коштів із гранично можливими доходами від активних операцій. Останнє означає, що банківські ресурси використовуватимуться ефективніше: зменшуватимуться видатки на формування грошових ресурсів і збільшуватиметься дохідність активів.

      Найбільший  вплив на величину прибутку банку  здійснюють такі внутрішні фактори, як:

• співвідношення доходів і витрат банку;
• середній рівень процентних ставок по кредитам, що надаються клієнтам та іншим банкум;
• зміна обсягу кредитних і депозитних операцій;
• середня дохідність всіх активних операцій;
• розмір доходу і частка прибутку в ньому;
• розмір власного капіталу банку;
• структура кредитного портфеля;
• витрати по обслуговуванню вкладів.

      Перші п’ять факторів впливають на розмір балансового прибутку, шостий –  на його стабільність, сьомий і восьмий  – на якість росту прибутковості  банківських операцій з позиції  банківських ризиків і ліквідності балансу.

      Також внутрішні фактори можна представити  як такі, що поділяються на дві підгрупи: соціальні та економічні. Соціальні  фактори – це фактори, які забезпечують якісне обслуговування клієнтів за рахунок  ефективної роботи персоналу (підвищення кваліфікації персоналу, поліпшення умов праці, життя працівників банку). До внутрішніх економічних факторів належать: удосконалення банківських технологій, зменшення ризику діяльності, підвищення ефективності використання банківських ресурсів та інше.

      Прибутковість діяльності банку також залежить від зовнішніх факторів, які можна  розділити на ринкові та адміністративні. До ринкових факторів відносять фазу економічного розвитку країни, рівень конкуренції на ринку, попит i пропозиція на кредит, ціна на кредитні ресурси, рівень довіри населення до банківської системи та рівень їх доходів, структура ринку та інше. Адміністративні фактори виражаються впливом державного регулювання, податкова система, фінансова та грошово-кредитна політика НБУ [3].

      Так, особливе значення для успішної діяльності банку має фаза економічного циклу, в якій перебуває країна. У період кризи в цілому знижуються доходи суб'єктів економічної діяльності, відносно і навіть абсолютно скорочуються масштаби прибутку підприємств, у тому числі і банків (унаслідок погіршення структури розміщення активів). Усе це призводить до зниження ліквідності та надійності. Відтак у період кризи зростає кількість неплатежів, а отже, і кількість банкрутств банківських установ.

      Суттєво впливає на прибутковість також рівень, динаміка та коливання реальних доходів юридичних і фізичних осіб. Відтак рівень реальних доходів населення залежить від фази економічного циклу. Крім того, у банківській сфері зростає як міжбанківська конкуренція, так і конкуренція банків із різноманітними фінансово-промисловими групами, коопераціями, інвестиційними фондами та компаніями, страховими і пенсійними фондами, кредитними спілками тощо. Гострота конкурентної боротьби важливий фактор впливу на прибутковість банківської діяльності. Серйозними макроекономічними чинниками фінансової стабільності є грошово-кредитна і податкова політика, ступінь розвитку фінансового ринку, страхової справи та зовнішніх економічних зв'язків; істотно впливає на неї і курс валют.

      Розглядаючи прибутковість банку, неможна не враховувати ставлення держави до банківської справи, принципи державного регулювання банківської сфери, відносини власності, заходи захисту підприємницької діяльності. На жаль, одним із найнесприятливіших факторів, які дестабілізують фінансове становище в Україні, є інфляція.

      Порівнюючи  вплив внутрішніх та зовнішніх факторів на можливості максимізації банківського прибутку, доходимо до висновку, що недостатній ступінь конкуренції на ринку та неминуче у кризовий період підвищення ризику неповернення коштів за багатьма активними операціями вносять корективи у схему формування і розподілу фінансових ресурсів банку. Так, за даних умов необхідно приділити підвищену увагу механізму управління банком: прогнозуванню, плануванню та вибору розумної банківської стратегії. Досконале управління банком дасть змогу в майбутньому досягти бажаних результатів у банківській діяльності [10].

      Таким чином, одержання прибутку є обов’язковою умовою розширеного відтворення  в банку, однією з головних умов самофінансування та укріплення конкурентоспроможності банку.

      У результаті опрацювання теоретичного матеріалу щодо визначення сутності прибутку як економічної категорії, так і з позиції банківської  діяльності, сформулювати визначення прибутку можна так: прибуток – це виражений у грошовій формі дохід власника на вкладений капітал, плата за працю, за ризик ведення підприємницької діяльності, який є різницею між сукупними доходами і сукупними витратами в процесі здійснення цієї діяльності.

      Розрізняють ряд видів банківського прибутку в залежності від різних критеріїв. Прибуток банку виконує функції: є оцінним показником, що характеризує ефект його господарської діяльності; є інструментом розподілу чистого доходу суспільства; є джерелом формування різних фондів стимулювання, що визначає його стимулюючу функцію.

      Формування  прибутку банку визначається специфікою його як підприємства, а також діючою системою обліку і звітності. На формування прибутку банку впливає ряд факторів, що можна поділити на внутрішні (удосконалення  банківських технологій, зменшення ризику діяльності, підвищення ефективності використання банківських ресурсів, ефективна робота персоналу тощо) і зовнішні (фаза економічного розвитку країни, рівень конкуренції на ринку, рівень довіри та доходів населення, структура ринку, державне регулювання, податкова система, фінансова та грошово-кредитна політика НБУ).  
 

2. Система управління прибутком банку

      Управління  прибутком – процес розробки та прийняття управлінських рішень за всіма основними аспектами його формування, розподілу та використання в банку.

      Головною  метою управління прибутком є  забезпечення максимізації добробуту  засновників, учасників банку в  поточному та перспективному періодах.

      Виходячи  з цієї головної мети, система управління прибутком має вирішувати такі основні завдання:

• забезпечення максимізації розміру прибутку, що формується відповідно до ресурсного потенціалу банку і ринкової кон'юнктури.

      Це  завдання реалізується шляхом оптимізації  складу ресурсів банку і забезпечення їх ефективного використання. Основними обмеженнями розміру прибутку є максимально можливий рівень використання ресурсного потенціалу і поточна кон'юнктура фінансового ринку.

• забезпечення оптимальної пропорційності між рівнем прибутку і припустимим рівнем ризику.

      Між цими двома показниками існує прямо пропорційний зв'язок. З урахуванням ставлення менеджерів до ризиків формується їх припустимий рівень, що визначає агресивну, помірковану або консервативну політику здійснення тих чи інших видів діяльності або проведення окремих операцій. Виходячи з заданого рівня ризику, під час управління має бути максимізований відповідний йому рівень прибутку.