Співпраця міліції в охороні громадського порядку

Громадський порядок  охороняється державою, громадськими формуваннями та безпосередньо громадянами. В основу державних гарантій дотримання загальнообов’язкових правил поведінки покладено кримінальну та адміністративну відповідальність.

У правовій соціальній державі відносини, регульовані нормами права, встановлюються державою, захищаються її авторитетом, а також правовими засобами. Серед правових норм основну регулятивну роль виконують норми конституційного та адміністративного права – саме вони разом із кримінально–правовими нормами визначають заборони й відповідальність за порушення громадського порядку. Більшість відносин як складових громадського порядку встановлюється й регулюється чинним законодавством.

Зауважимо, що на сьогодні законодавство не дає чіткого  визначення громадського порядку, і  тому окреслити це поняття можна  лише на основі теоретичних напрацювань  та осмислення суспільних відносин. Означена категорія досліджується різними галузями юридичної науки: теорією держави та права, конституційним, адміністративним, цивільним, кримінальним та іншими галузями права.

Правові норми, якими  врегульовано суспільні відносини  у сфері правопорядку, в Україні  встановлюють компетентні державні інституції: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, органи судової влади, органи державного управління на місцях та правоохоронні органи. Безперечно, перелік був би неповним без інституту Президента України, який також істотно впливає на формування правопорядку в державі.

Перелік суб’єктів, які  формують загальнообов’язкові правила  поведінки у сфері правопорядку, слід доповнити і самоврядними інституціями. Згідно з Конституцією України, норми  права встановлюються не лише державними інституціями, а й органами місцевого самоврядування. Основний Закон України та низка інших законів установлюють основоположні права і свободи громадян, у тому числі право на охорону власних прав і свобод, право обстоювати їх, навіть вживаючи радикальних заходів на кшталт мітингів, зборів, демонстрацій тощо. Більшість правовідносин у сфері громадського порядку є підконтрольною Кабінету Міністрів України та врегульованою наказами й інструкціями міністерств і відомств, рішеннями органів місцевого самоврядування.

На думку деяких авторів, проповідувати сьогодні принцип «що не заборонено законом, те дозволено» не завжди доречно⁸². Цей принцип не є безапеляційним для суспільних відносин України загалом і для громадського порядку зокрема, особливо з огляду на складне економічне становище держави, рівень безробіття, значне майнове й соціальне розшарування суспільства, невідповідність можливостей держави потребам суспільства. В умовах сьогодення економічна ситуація в країні ускладнюється й тим, що для громадян стало проблематичним повернення власних коштів із банківських установ або отримання соціальної допомоги від держави.

Варто також зважити  й на рівень правосвідомості громадян. Залишаючи поза увагою правопорушення та злочини, ми тим самим породжуємо безвідповідальність.

Охорона громадського порядку  є одним із головних завдань працівників  підрозділів міліції громадської  безпеки МВС України. Прообразом сучасної патрульної служби можна вважати  Внутрішню варту, створену на базі внутрішніх губернських батальйонів Указом російського імператора Олександра І від 27 березня 1811 року. Безсумнівно, структура, що існувала в ті часи, залишається бажаною для будь–якого командира патрульного полку.

Забезпечити порядок  у наших містах було б набагато простіше, якби чисельність патрульних полків була такою, як на початку XIX століття. Наприклад, тоді передбачалося 5 поліцейських на 2 тисячі жителів і 10 – на чолі з унтер–офіцером – на 5 тисяч. За минулі два століття діяльність патрульної служби зазнала значних змін. Останні трансформації в організації патрульної служби відбулися 2005 року, коли Указом Президента України від 19 липня «Про ліквідацію Державної інспекції МВС України» Департаментові громадської безпеки МВС України було доручено розробити пакет документів із цього питання. Програма реформування підрозділів міліції громадської безпеки № Ю792/Лц від 29.07.2005 р., накази МВС України «Про організацію навчання працівників новостворюваних підрозділів Державної служби безпеки дорожнього руху та Патрульної служби МВС України» № 933 від 26.10.2005 р., «Про створення патрульної служби Міністерства внутрішніх справ України та реорганізацію дорожньо–патрульної служби Державної автомобільної інспекції» № 214 від 28.02.2006 р., «Про заходи щодо вдосконалення системи комплексного використання сил і засобів в охороні громадського порядку» № 505 від 30.09.2008 р. – це аж ніяк не повний перелік чинних нормативно–правових документів. Звичайно, згаданими нормативно–правовими актами не обмежується регламентація організаційно–правового забезпечення охорони громадського порядку на рівні Міністерства внутрішніх справ України.

Сучасний стан охорони  громадського порядку в державі  та чинна система органів внутрішніх справ України не є досконалими  і потребують науково обґрунтованого оновлення. Діапазон проблем, які найближчим часом необхідно розв’язувати, є надзвичайно широким, тому реформування діяльності міліції громадської безпеки буде тривалим і складним.

Керівництво Міністерства внутрішніх справ України приділяє належну увагу охороні громадського порядку. 2009 рік названо роком протидії вуличній злочинності та злочинам проти особистого майна громадян і, зокрема, роком патрульної служби. Працівники цього підрозділу завжди мали вагомі здобутки в організації та охороні громадського порядку. Так, за 2008 рік працівниками патрульної служби на території держави було розкрито 14 тисяч 439 злочинів.

Позитивних результатів  удається досягти і завдяки участі в охороні громадського порядку  курсантів вищих навчальних закладів МВС України. Як свідчить аналіз оперативної ситуації, у районах, де патрулювання здійснюють курсанти, зменшується кількість звернень громадян до чергових частин ОВС стосовно порушення їхніх прав і свобод. Курсанти, а це майбутні офіцери–правоохоронці, набувають необхідного практичного досвіду та закріплюють теоретичний матеріал на практиці, охороняючи громадський порядок. Ми переконані, потрібно комплексно попрацювати над законодавчим закріпленням участі курсантів в охороні громадського порядку. Така форма діяльності курсантів насамперед потребує матеріально–технічного забезпечення, у тому числі й засобами індивідуальної безпеки. По–друге, необхідно також, щоб таку роботу вони здійснювали не періодично, а постійно. Це, зрештою, позитивно вплине і на стан охорони громадського порядку, і на формування професіоналізму майбутнього співробітника міліції⁸³.

В охороні громадського порядку беруть активну участь і  військовослужбовці Внутрішніх військ, Збройних Сил України. Силами Внутрішніх військ забезпечується охорона громадського порядку вулиць та масових заходів у населених пунктах, де вони дислокуються. Через незадовільний рівень фінансування такої роботи державним бюджетом зазначені підрозділи змушені виживати в складних економічних умовах, укладати договори щодо охорони приватних підприємств, банківських установ та інших приватних структур.

Забезпечити відповідний  правопорядок лише силами державних  інституцій, ураховуючи соціальні (насамперед економічні) негаразди громадян, дуже складно.

Згідно з чинним законодавством реалізацію правоохоронної функції покладено як на органи державної влади, так і на органи місцевого самоврядування. У зв’язку з цим існує об’єктивна потреба чітко розмежувати їхні завдання та повноваження у забезпеченні законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян. Цього року ми відзначаємо п’ятдесяту річницю від дня започаткування громадського руху з охорони правопорядку, більше відомого як добровільні народні дружини. Історія засвідчує, що на початку 1958 року в Ленінграді (нині – Санкт–Петербург) почали створювати добровільні народні дружини з охорони громадського порядку. На території України такі дружини вперше почали формувати у грудні 1958 року в Донецькій області, а згодом цю ініціативу підтримали і в інших регіонах України.

Проаналізовані архівні матеріали свідчать, що держава завжди використовувала можливості громадськості в охороні громадського порядку. Після проголошення незалежності України в 1991 році було розпочато створення нормативної бази з цього питання.

Сьогодні близько сорока законів регулюють питання охорони правопорядку в державі. До основних нормативно–правових документів належать такі закони: «Про міліцію», «Про Службу безпеки України», «Про оперативно–розшукову діяльність» та «Про місцеве самоврядування в Україні» й деякі інші. У своїй повсякденній діяльності, спрямованій на охорону прав і свобод громадян, цими законами керуються державні підрозділи.

У 2000 році Верховною Радою  України було прийнято Закон України  «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону», яким на законодавчому рівні закріплено реальні можливості громадян в охороні громадського порядку. Відповідно до цього закону одним із завдань громадських формувань з охорони громадського порядку є надання допомоги ОВС у забезпеченні громадського порядку та безпеки, запобіганні адміністративним та кримінальним злочинам. До складу таких формувань має входити не менш як 10 осіб. Вони повинні створюватися на добровільних засадах, мати відповідні установчі документи та бути зареєстрованими в органах Міністерства юстиції України.

Стосовно питання нормативного врегулювання участі органів місцевого  самоврядування в охороні громадського порядку слід зазначити, що на органи місцевого самоврядування покладено  завдання не лише запобігати порушенням прав і свобод громадян, а й поновлювати порушені права жителів територіальних громад, створювати умови для підтримання на території законності, громадської безпеки тощо. У виконанні цих завдань беруть участь як органи місцевого самоврядування, так і створені депутатські комісії: зв’язків із громадськістю; законності та захисту прав громадян; із питань освіти, науки; зі справ сім’ї та молоді, – кожна з яких має свої повноваження (закріплені в положеннях про кожну комісію). Депутати можуть формувати й інші комісії для створення та дотримання на відповідній території громадського порядку.

Органи місцевого самоврядування попри скасування Верховною Радою  ст. 7–1 Закону «Про міліцію» щодо діяльності місцевої міліції, змушені створювати своїми рішеннями підрозділи з охорони громадського порядку та відповідно матеріально забезпечувати їх⁸⁴. Наприклад, у вересні 2006 р. на засіданні Донецької міської ради було прийнято рішення про створення при міській раді інспекції з благоустрою та екології. Штат цієї інспекції становить – 50 посад. До її компетенції належать питання благоустрою, санітарного стану території, дотримання чистоти та порядку в Донецьку, правил торгівлі на ринках та інші повноваження. Позитивний досвід роботи Донецької інспекції з благоустрою та екології не міг залишитися непоміченим: аналогічні підрозділи створено або планується створити також в інших населених пунктах держави.

Безперечно, виконуючи  завдання з охорони правопорядку, компетентні суб’єкти, передусім  ОВС, не можуть обійтися без допомоги територіальної громади. Для міста це менш проблематично, ніж, скажімо, для села чи селища, де один дільничний інспектор обслуговує декілька населених пунктів, а придбання технічних засобів спостереження та контролю сьогодні є нереальним для бюджетів органів місцевого самоврядування.

В охороні громадського порядку і безпеки, у профілактиці правопорушень важлива роль належить дільничним інспекторам міліції. Це пояснюється, по–перше, тим, що на території адміністративної дільниці, яка обслуговується в місті або сільській місцевості, вони виконують головний обсяг профілактичних та правоохоронних функцій, покладених законом на міліцію. По–друге, дільничні інспектори у своїй діяльності повсякчасно підтримують зв’язок з населенням, трудовими колективами, громадськими організаціями, оскільки громадяни і представники зазначених організацій з усіх питань охорони громадського порядку і профілактики правопорушень звертаються безпосередньо в громадські пункти охорони порядку або до дільничних інспекторів, які покликані надійно захищати їхні права та інтереси від злочинних посягань.

При відділі дільничних інспекторів міліції у райввіділах, ГУ МВС областей, міст Києва, Севастополя, АРК створюються посади інспекторів  відділу дільничних інспекторів  міліції по роботі з населенням і  громадськими формуваннями, які безпосередьо здійснюють взаємодію з громадськістю, беруть участь в організації та проведенні навчання активу громадськості, членів громадських формувань, форм та методики попередження правопорушень, здійснення профілактичної роботи. Спільно з іншими працівниками правоохоронних органів готують методичні рекомендації по здійсненню правового навчання членів громадських формувань; вивчають організацію проведення інструктажів членів громадських формувань перед їх виходом на охорону громадського порядку; розробляють методичні рекомендації з питань запровадження позитивних форм організації роботи з населенням; вивчають та узагальнюють позитивний досвід підпорядкованих підрозділів щодо залучення сил громадських формувань до проведення заходів з попередження конкретних видів злочинів, проведення сходів громадян, ділових зустрічей ДІМ з керівниками органів місцевого самоврядування, активом населених пунктів, здійснення ДІМ подвірних та поквартирних обходів, зміцнення їх взаємодії з населенням та громадськими формуваннями; підтримують робочі контакти із засобами масової інформації для визначення напрямів пропаганди діяльності ОВС, підвищення їхнього престижу, постійного інформування громадськості про стан правопорядку та боротьби зі злочинністю⁸⁵.