Співпраця міліції в охороні громадського порядку

 

Занятим є той факт, що значна частина опитаних не змогла оцінити ефективність діяльності міліції. Це свідчить не тільки про недостатню поінформованість про діяльність міліції, але й про низький інтерес частини населення до зазначеного інституту. Навіть люди, що мали контакт із міліцією за останні 5 років (38%), виявили приблизно той же рівень компетентності. Серед них вагалися оцінити діяльність дільничного – 43%, районного відділу – 39%, міліції міста – 28%. З іншого боку, серед людей, які контактували із міліцією, більше число оцінило діяльність її різних підрозділів як високу (Табл. 1.2).

 

 

Таблиця 1.2

Оцінка ефективності діяльності ОВС населенням,

що контактувало з  їхніми працівниками

Об'єкти оцінювання	Оцінка ефективності діяльності			Не змогли оцінити
	Висока	Середня	Низька
Міліція міста	20%	31%	21%	28%
Районний відділ міліції	16%	25%	20%	39%
Дільничний інспектор	13%	29%	17%	43%

 

Якщо порівняти оцінку, виражену в індексах, що дали різноманітним  підрозділам міліції респонденти, які мали контакти з нею, і ті, хто не мали таких, то вона практично однакова (Табл. 1.3). В даному випадку індекс розраховувався тільки на осіб, що змогли оцінити діяльність міліції.

 

Таблиця 1.3

Порівняння оцінок діяльності ОВД, даних групами,

які контактували і не контактували з ними

Об’єкти оцінювання	Оцінка діяльності, яка виражена в індексі
	Ті, хто мали контакт	Ті, хто не мали контакт
Міліція міста	–0,07	–0,18
Районний відділ міліції	–0,016	–0,2
Дільничний інспектор	–0,11	–0,28

 

Якщо розглянути привід контакту, то при оцінці роботи дільничного, найменший рівень компетентності продемонстрували потерпілі та їхні родичі (43% вагалося дати будь–яку оцінку), а найбільшу – ті, хто допомагали міліції (22%). При цьому, вище всього оцінили діяльність дільничного ті, хто оформляли різноманітні документи (високу і середню оцінки дали 52% респондентів), а нижче всього його роботу оцінили ті, хто надавали міліції допомогу, родичі потерпілих і ті, до кого в міліції були претензії. Та ж ситуація спостерігається при оцінці діяльності районного відділення міліції і при оцінці діяльності міліції міста.

Так, при оцінці міліції  міста найменшу компетентність виявили  родичі потерпілих і ті, хто надавали міліції допомогу (відповідно 37% і 33%), найбільшу – ті, хто оформляв документи (20%). Останні також вище оцінили її діяльність. Найгірші оцінки знову дали родичі потерпілих, ті, хто надавали міліції допомогу, дещо вищу – свідки і поняті. Ці результати частково можуть бути пояснені тим, що потерпілі часто не знають долі своєї заяви або не одержують бажаного результату й у зв'язку з цим не можуть дати певної оцінки діяльності міліції або оцінюють її негативно. Крім того, відмова дати певну оцінку може бути результатом страху перед міліцією. Що ж стосується людей, що зіштовхувалися з міліцією тільки з приводу оформлення документів, то на їхню оцінку багато в чому вплинула ситуація емоційно–нейтрального контакту, що жодним чином не могла зачепити почуття людей і суперечити наявним очікуванням.

Можна припустити, що ще однією, відносно компетентною групою респондентів, є ті, у кого родичі або друзі працюють у міліції (таких біля 34%), Проте, за даними дослідження, їхні оцінки ефективності діяльності міліції нічим не відрізняються від оцінок інших респондентів. Не значущі і розходження між цими групами за результатами порівняння міліції з іншими фаховими групами, не впливають приятельські і родинні зв'язки на довіру до міліції і бажання співпрацювати з нею.

Одним із факторів, який визначає роль міліції в суспільстві, є рівень довіри до неї громадян¹⁵. Довіра до міліції має двосторонній характер: з одного боку, вона є наслідком, який відображає ставлення населення до виконаної міліцією роботи, з другого – є фундаментом співпраціз населенням.

Довіра населення до міліції визначається як сприятлива оціночна реакція груп населення до міліції, яка виявляється в думках, почуттях та цілеспрямованій поведінці.

Оцінка громадянами міліції (позитивна або негативна) не може виникнути з нічого, так як має певні підстави. Як засвідчили результати проведеного 2007 року співробітниками науково–дослідної лабораторії соціальної і психологічної роботи в ОВС Харківського національного університету внутрішніх справ дослідження громадської думки про роботу міліції у Львівській області, що частіше респонденти у своїй повсякденній діяльності контактують із працівниками міліції, то гірше вони оцінюють їхню роботу і більше серед них тих, хто не довіряє міліції¹⁶. Така ситуація зумовлена, очевидно, якістю контактів опитаних громадян із міліцією, що своїм наслідком має певний вплив на формування думки тих, кому не довелося безпосередньо контактувати з працівниками міліції.

Довіра до міліції в суспільстві являє собою явище, яке має групову характеристику, тобто містить оцінку групи людей. Зазначена оцінка формується під впливом низки факторів, до яких належать:

• особистий досвід спілкування громадянина з працівниками міліції з питань, які доводилося вирішувати йому або членам його сім’ї;
• досвід спілкування з працівниками міліції родичів, колег або знайомих, які своїми відгуками–враженнями про роботу міліції або підтверджують думку про роботу міліції, сформовану на підставі власного досвіду, або можуть вплинути на їїзміну на краще чи на гірше;
• інформація, отримувана із засобів масової комунікації (преса, телебачення, радіо, Інтернет), яка є різною за змістом (від невеликої кількості позитивної до такої, що значно переважає, негативної)¹⁷.

Серед характеристик  довіри населення до міліції варто виокремити:

1) «відставання» довіри в часі

Як правило, довіра є  відображеннямне сьогоднішньоїроботиміліції, а тієї, щомаламісце вминулому. Робота міліції, як і будь–якої іншої структури, зазнає постійних змін, зумовлених розвиткомжиття. Тому рівень довіри, який висловлюється на адресу міліції сьогодні, – це, фактично, оцінка її «вчорашньої» роботи.

2) «інерційність» довіри 

Виявляється у випадках, коли, незважаючи на уже сформовану думку про роботу міліції та відповідні очікування, громадяни стикаються з іншою ситуацією. При цьому раніше сформована та закріплена у свідомості думка залишається домінантною, незважаючи на невідповідність між «сьогоднішніми» реальними подіями й очікуваннями.

3) «узвичаєність» довіри

Сформований негативний рівень довіри в суспільстві має здатність тривалий час залишатися беззмін, оскільки, коли в переважної більшості населення вже сформована негативна позиція про роботу міліції, то мала ймовірність виникнення у громадян бажання перевірити на особистому досвіді її правильність чи неправильність.

4) «авансованість» довіри 

Незважаючи на загальний низький рівень довіри до міліції, громадяни, звертаючись до неї в силу різних життєвих обставин, авансують їй більший рівень у розрахунку на якісне та своєчасне вирішення їхніх питань.

5) «дієвість» довіри 

Саме довіра змушує людину діяти в умовах невизначеності, оскільки є тим фактором, покладаючись на який, особа розраховує на позитивний результат своєї діяльності¹⁸.

Варто зазначити, що, визначаючи готовність громадян до взаємодії з міліцією, довіра не є визначальним фактором, який впливає на те, буде громадянин взаємодіяти з міліцією чи ні. Фактори наявності довіри до міліції та готовності особисто взяти участь у заходах із надання допомоги міліції не завжди збігаються, а в деяких випадках і не можуть збігатися. Така ситуація є цілкомнормальною, оскільки кожна людина, свідомо оцінивши ситуацію та порівнявши можливі затрати часу та зусиль, можливі ризики з важливістю отримуваного резултату, робить відповідний висновок про доцільність таких дій зі свого боку.

Взаємодія передбачає наявність  спільної та значущої мети для суб’єктів взаємодії. Однак у взаємодії міліції та громадян спільна мета полягає в забезпеченні безпечного життєвого простору, що є однаково значущимдля кожного члена суспільства. Тому цілком логічно постає питання про участь у досягненні цієї мети кожного із членів суспільства, наявність у конкретного громадянина відчуття приналежності до певної групи осіб, для яких отримуваний результат буде таким самим важливим та на його досягнення будуть також спрямовані активні дії іншихчленівцієї групи. Спільна мета має бути об’єднавчим фактором, який групує людей, формує в них почуття приналежності до певної групи, почуття «ми». Тому наявність спільної мети є важливим фактором, що впливає на подальшу готовність до активних дій, спрямованих на її досягнення, і саме це є необхідною умовою ефективної співпраці міліції та населення.

Оскільки довіра –  важлива складова у взаємодії  правоохоронців з громадськістю, постійна робота над її підвищенням сприятиме консолідації спільних зусиль міліціонерів і громадян для встановлення, підтримання та охорони громадського порядку, з одного боку, та зниження у населення остраху перед злочинністю, з іншого.

У процесах взаємодії  міліції з населенням довіра, навіть незначна, є фундаментом, який сприятиме ефективнішому здійсненню взаємодії. При цьому, за умови досягнення поставленої мети, взаємодія матиме два взаємозалежні результати: перший – очікуваний результат, другий – більший рівень довіри. Якщо кількість вдалих практик співпраці між міліцією та населенням буде зростати, зростатиме, відповідно, і рівень довіри до неї, що сприятиме її переходу в узвичаєну форму. Саме коли рівень довіри між громадянами та міліцією буде належним, це сприятиме переходу від співробітництва між міліцією та громадянами до формування між ними партнерських відносин.

Отже, довіра населення  до міліції формується під впливом  багатьох чинників. Люди висловлюють  довіру, якщо задоволені станом правопорядку на території проживання і роботою місцевих органів міліції. На довірливе/недовірливе ставлення громадян до правоохоронців суттєво впливає досвід особистих контактів з ними. Як засвідчили результати досліджень, цей фактор зумовив формування недовіри до правоохоронців.

Довіра – не щось таке, що може відбутися  чи не відбутися. Вона потребує свідомого  створення та постійної уваги. Вона динамічна. Її можна втратити, а можна  і створити. Все, що відбувається навколо, впливає на рівень довіри між людьми.

Тому необхідно постійно вивчати  фактори, що зумовлюють довірливе ставлення  населення до міліції; своєчасно  виявляти і усувати чинники, що виявляють  негативний вплив на формування довіри. Підтримання довіри на високому рівні  зумовить активізацію спільних зусиль правоохоронців і громадян, спрямованих на підтримання правопорядку і протидію злочинності.

 

1.3. Правові  засади відносин громадян з міліцією

 

Одне з головних місць  в системі правоохоронних органів  України належить міліції, яка виконує  значний обсяг роботи щодо охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, зміцнення законності, захисту прав, свобод та законних інтересів людини й громадянина, державних та недержавних підприємств, установ, організацій і трудових колективів, боротьби зі злочинністю.

Правова основа представляє собою  сукупність нормативно–правових актів, що регулюють однорідні правовідносини. Ієрархію законодавчих актів «очолює» Конституція України як основний кодифікований акт законодавства, далі розташовуються закони України, підзаконі нормативні акти тощо.

Отже, саме нормативно–правовими актами на органи міліції покладено широке коло обов’язків щодо забезпечення окремих прав людини і громадянина та відновлення порушеного права.

Відповідно до Конституції України, людина, її права і свободи є  вищою соціальною цінністю¹⁹. Визнання, дотримання, захист прав і свобод людини і громадянина – обов'язок держави. Крім того, Україна – соціальна держава, політика якої спрямована на створення умов, що забезпечують гідне життя і вільний розвиток людини. У державі охороняється праця і здоров'я людей, встановлюється гарантований мінімальний розмір оплати праці, забезпечується державна підтримка родини, материнства, батьківства і дитинства, інвалідів і літніх громадян, розвивається система соціальних служб, встановлюються державні пенсії, допомоги та інші гарантії соціального захисту. Саме ці конституційні положення є основними для визначення соціально–правового захисту працівників міліції.

«Міліція України, – говориться в Законі Україні «Про міліцію», – це державний озброєний орган  виконавчої влади, який захищає життя, здоров’я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань» (ст. 1)²⁰. Аналіз поняття дозволяє виявити ознаки міліції і її цільове призначення.

Важливими ознаками міліції є те, що вона – «озброєний орган виконавчої влади», від імені держави вона забезпечує верховенство закону, є носієм і гарантом демократичних цінностей правової держави. Цільове призначення міліції полягає у:

– забезпеченні громадського спокою, дотриманні закону і порядку в  суспільстві;

– захисті і дотриманні основних прав і свобод людини у тому вигляді, у якому вони закріплені, зокрема, в Конституції України;

– профілактиці злочинності та боротьби з нею;