Співпраця міліції в охороні громадського порядку

На підставі зазначеного можна стверджувати, що необхідність соціального підходу до змісту роботи ДІМ у ході покращання співпраці з іншими підрозділами міліції та населенням має певні перспективи⁷². Для ОВС ці перспективи пов'язані з можливістю: отримати тісні контакти між службами і підрозділами ОВС та з громадськістю з метою поліпшення контролю за злочинністю і правопорушниками⁷³; створити ефективну систему підбору кадрів; збільшити легітимність правоохоронної діяльності серед населення; оптимізувати співпрацю українських правоохоронців з поліцейськими інших країн з метою участі в заходах, що проводяться Радою Європи і ООН стосовно нових процесів глобалізації злочинності. Для суспільства перспективи полягають у наступному: одержання якісних послуг з боку правоохоронних органів; більша відповідальність ОВС за свої дії; можливість брати участь у прийнятті рішень, пов'язаних з діяльністю ОВС і їх структурних підрозділів.

У цивілізованому суспільстві  кожна доросла людина повинна  знати права й обов'язки міліції (поліції), порядок звертання в  правоохоронні органи, свої права  й обов'язки як громадянина. Органи внутрішніх справ часто недооцінюють важливість систематичного інформування населення про свою повсякденну діяльність, проте саме така інформація, що відбиває реальну діяльність органів внутрішніх справ, створює сприятливу основу для зміни громадської думки, підвищує довіру громадян до цього органу.

Для більш детальної картини слід проаналізувати результати соціологічного дослідження щодо інформованості населеня серед жителів м. Харкова (Рис. 2.2).

 

 

Рис. 2.2. Інформованість населення щодо діяльності роботи міліції в м. Харкові

 

З Рис. 2.2 випливає, що населення не тільки мало знає про роботу органів внутрішніх справ, але і практично не цікавиться інформацією, що стосується їхньої діяльності. Постійний інтерес до подібних питань відзначили тільки 15% респондентів⁷⁴.

Що стосується поінформованості різних статево–вікових і освітніх груп про права, обов'язки, структуру міліції, порядок звертання в ОВС, то жінки менше поінформовані, ніж чоловіки. Так права міліції не знають 49% жінок і 28% чоловіків, обов'язки міліції – 40% жінок і 28% чоловіків; структуру міліції – 66% жінок і 34% чоловіків; порядок звертання в міліцію – 55% жінок і 48% чоловіків.

Серед різних вікових  груп найбільшу поінформованість проявили люди активного працездатного віку від 20 до 60 років і меншу, відповідно, респонденти молодші 20 і старші 60 років. При цьому великий рівень поінформованості спостерігається стосовно обов'язків міліції в порівнянні з її правами. Стосовно знання прав і обов'язків дільничного розходження між віковими групами виявлені не були.

У підгрупах із різним рівнем освіти найбільше не компетентні респонденти з неповною середньою освітою. В інших підгрупах рівні компетентності приблизно однакові.

Порівняння рівня поінформованості про права й обов'язки міліції  взагалі з поінформованістю про  права й обов'язки дільничних за самооцінками самих респондентів показало, що поінформованість респондентів про права міліції взагалі і дільничних зокрема щодо цих питань приблизно однакова (40% не знають прав міліції і 50% прав дільничного). Що стосується обов'язків, то про обов'язки міліції поінформовані 65%, а про обов'язки дільничного – 51%, тобто обов'язки дільничного для населення є менш ясними⁷⁵.

Всіх респондентів за суб'єктивною оцінкою рівня поінформованості про права, обов'язки і порядок  звертання в міліцію можна розділити на декілька груп: від незнання до повної поінформованості. Не знають прав, обов'язків міліції, порядку звертання в ОВС – 23% респондентів, скоріше не знають – 36%, скоріше знають – 35% і цілком поінформовані – 6%.

Якщо порівняти групи, що знаходяться на крайніх позиціях цієї шкали, тобто цілком поінформованих і необізнаних про діяльність міліції респондентів, можна з'ясувати чинники, що впливають на поінформованість населення у цих питаннях, з одного боку, і вплив, який має поінформованість на відношення до міліції – з іншого.

Так, до чинників, що впливають  на поінформованість, можна віднести наявність безпосередніх контактів  із міліцією; родичів, що працюють у  міліції; інтересу до інформації про  діяльність міліції; соціально–демографічні ознаки⁷⁶. Відмінність виділених підгруп з більшості цих чинників відбито в таблиці, наведеній нижче.

Таблиця 2.1

Особливості респондентів у залежності від рівня їхньої поінформованості про органи внутрішніх справ

Фактори	«Поінформовані»	«Непоінформовані»
Наявність безпосередніх контактів з міліцією	50%	23%
Наявність родичів або  друзів, що працюють у міліції	73%	19%
Наявність постійного інтересу до інформації про діяльність міліції	27%	12%

 

 

Що стосується соціально–демографічних ознак, то серед «поінформованих» більше чоловіків – (70%), тоді як серед необізнаних – жінок – (66%). Перша група, в основному складається з людей активного працездатного віку – 25–54 року (70%), тоді як у другий однаковою мірою представлені усі вікові групи.

У респондентів першої групи рівень освіти є вищим. Так, серед них неповна середня і середня освіти мають 26%, тоді як у другій групі цей показник досягає 51%. У респондентів першої групи дещо вищим є матеріальний стан, серед них середній статок і вище мають 48%, у порівнянні з 31% у другій групі.

Соціально–демографічні характеристики першої групи є типовими характеристиками людей, що займаються активною діяльністю, пов'язаною з бізнесом. Мабуть це і є причиною інтересу до правоохоронних органів, знання їхніх прав і обов'язків.

Високий рівень поінформованості щодо даних питань впливає на рівень довіри до правоохоронних органів (Табл. 2.2).

 

Таблиця 2.2

Відмінність респондентів із різним рівнем поінформованості про  ОВС за рівнем їхньої довіри до цього інституту

Рівень довіри	«Поінформовані»	«Необізнані»
Низький	23%	64%
Середній	15%	19%
Високий	63%	16%

 

 

У той же час респонденти з першої групи здебільшого (70%) висловилися за необхідність реформування ОВС (у порівнянні з 39% респондентів першої групи). На їхню думку, необхідно провести чистку кадрів (68%), змінити порядок прийому на службу і права міліції (по 47%), її обов'язки (32%). Респонденти другої групи зосередили свою увагу, в основному, на чистку кадрів (71%), порядок прийому пропонують змінити 32% і права – 22%. Респонденти обох груп, в основному, розділяють існуючі стереотипи щодо працівників ОВС.

Що стосується можливої допомоги міліції, то перша група  виявила велику готовність надавати інформаційну допомогу, а саме: виступити  в ролі понятого, дати показання  свідків, заявити про злочин, що готується. Проте до більш «активних» видів допомоги (посприяти при затримці злочинця, взяти участь в охороні громадського порядку) респонденти менше схильні в обох групах. У Таблиці 2.3 наводиться число респондентів (у %) в обох групах, що висловилися позитивно щодо можливості надання міліції різних видів допомоги.

 

Таблиця 2.3

Відмінність респондентів із різним рівнем поінформованості про ОВС  щодо їхніх установок із приводу допомоги міліції

Види допомоги	Безумовно погодяться надати допомогу		Безумовно відмовляться надати допомогу
	«Поінформовані»	«Непоінформовані»	«Поінформовані»	«Непоінформовані»
Виступить в ролі понятого	30%	12%	22%	36%
Дати показання свідка	37%	13%	26%	35%
Заявити про злочин, що готується,	37%	29%	19%	30%
Заявити про злочин, що готується, якщо до нього мають відношення	26%	13%	52%	46%
Надати допомогу при  затриманні злочинця	19%	20%	54%	53%
Взяти участь в ОГП	19%	13%	63%	68%

 

 

Недивлячись, у цілому, на низьку поінформованість щодо роботи міліції в громадськості сформувалося досить стійке негативне уявлення про її працівників. Таке відношення побічно проявилося у відповіді на питання про причини відмови звертання людей в міліцію навіть при виникненні такої необхідності. Серед причин небажання зайвий разом контактувати з працівниками ОВС респонденти відзначили невіру в можливості міліції – 55%, острах помсти з боку злочинців – 32%, надію на власні сили – 15%, грубість і здирство з боку працівників правоохоронної системи – 10%, витрату часу – 9%. Посилання на такі причини як надія на власні сили і витрата часу також побічно вказують на недовіру до міліції. Причому, як респонденти, що мали контакти із міліцією, так і ті, хто не мав контактів із нею, однаковою мірою відзначають у якості основної причини незвернення в міліцію невіру в її можливості. Єдина відмінність між цими двома підгрупами полягає в тому, що респонденти, що не мали контактів із міліцією, частіше вказують острах помсти з боку злочинців (35% у порівнянні з 25% у тих, хто мали).

На думку самих працівників  міліції, основними причинами відмови жертв злочинних зазіхань від звертання в міліцію є незначність збитку, нанесеного жертві (83%) або відшкодування збитку (53%), острах помсти злочинця (43%), власні активні дії (40%), небажання виносити «сміття з хати» (41%), острах бюрократичної тяганини (38%).

Отже, з аналізу вказаних опитувань випливає, що працівники органів внутрішніх справ відзначають існування стратегії поведінки, при якій громадяни прагнуть самостійно розв'язати ситуацію без допомоги міліції, оскільки міліція уявляється їм громіздким бюрократичним інститутом, не спроможним допомогти. Тому правоохоронцями-практиками були внесені наступні пропозиції щодо покращення співпраця населення з міліцією, а саме створення сучасної правової бази для співробітництва органів міліції і громадськості; підвищення професійних якостей працівників міліції, перш за все таких, як повага до прав людини і громадянина, суворе дотримання  вимог правових і моральних норм, культура спілкування з різними групами населення, особливо з групами ризику (наркомани, алкоголіки, жебраки тощо); розробка та впровадження програм співпраці між мешканцями підрайонів, мікрорайонів та підрайонними відділами міліції. Наразі, перед нашою країною ці проблеми потребують нагайного вирішення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3.

ОРГАНІЗАЦІЙНО–ТАКТИЧНІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ МІЛІЦІЇ З НАСЕЛЕННЯМ

 

3.1. Співпраця  міліції в охороні громадського  порядку

 

Поняття громадського порядку і його охорони має як наукове, так і практичне значення, оскільки зміст громадського порядку, ефективність його охорони певною мірою впливають на стабільність прав громадян, їхню працю, всебічне задоволення їхніх матеріальних та духовних потреб.

У сучасній юридичній  науці існує два підходи в  розгляді поняття «громадський порядок»: у широкому розумінні «громадський порядок» розглядається як сукупність усіх суспільних відносин, що складаються в державі; у вузькому – як система вольових суспільних відносин, що складаються головним чином у громадських місцях. У такому спеціальному розумінні він охоплює не всю систему врегульованих соціальними нормами суспільних відносин, а їх частину, яка складається в певній сфері суспільного життя⁷⁷.

Вузького розуміння  категорії «громадський порядок» дотримуються відомі вчені–поліцеїсти А.В. Серегин, Л.Л. Попов, К.С. Бельський, Н.М. Конин, І.І. Веремеєнко, І.Ш. Килясханов і ін.

Так, на думку російського  фахівця в області поліцейського права К.С. Бельського, під громадським порядком у вузькому розумінні слід розуміти встановлений порядок поведінки громадян у громадських місцях: на вулицях, площах, вокзалах, у парках, спортивних і розважальних установах і т.п.⁷⁸ Приблизно такої ж позиції в розумінні громадського порядку дотримується П.І. Гришаєв, під яким розглядається система вольових суспільних відносин, що складаються, головним чином, у громадських місцях. І.І. Веремеєнко, веде мову про систему суспільних відносин, що виникають між людьми, та розвиваються в громадських місцях у процесі спілкування, правове та соціальне регулювання яких забезпечує особисту і громадську безпеку громадян⁷⁹. Таким чином, охороняти громадський порядок взагалі, не дбаючи про громадську й особисту безпеку громадян неможливо.

Як бачимо, в якості основної ознаки, що характеризує громадський  порядок у вузькому розумінні, вчені виділяють громадське місце⁸⁰. Така ж ознака виділяється в сучасному законодавстві, що визначає компетенцію органів міліції. Так, у п. 3 ст. 2 чинного Закону України «Про міліцію» законодавець визначає завдання міліції і покладає на неї обов'язок забезпечення правопорядку на вулицях, площах, у парках, на транспортних магістралях, вокзалах, в аеропортах, і інших громадських місцях.

Термін «громадський порядок» словники тлумачать як порядок, який виникає, відбувається в суспільстві  або пов’язаний з ним (суспільний). Термін «громадський порядок» є похідним від поняття «громадська безпека», під якою розуміють систему суспільних відносин та юридичних норм, що регулюють ці відносини для забезпечення громадського спокою, недоторканності особи, її життя та здоров’я, нормальної діяльності державних і громадських інституцій, установ, закладів, підприємств⁸¹.