Співпраця міліції в охороні громадського порядку

– виявленні і розслідуванні  злочинів;

– наданні допомоги і послуг населенню.

Означені цілі обумовлені особливостями статусу міліції  у системі правоохоронної діяльності.

До основних напрямків  діяльності міліції відносяться: адміністративна, профілактична, оперативно–розшукова, кримінально–процесуальна, виконавча та охоронна (за домовленістю) діяльність. Множина цих напрямків зумовлює специфіку методів діяльності міліції, її відмінність від інших суб’єктів правоохоронної діяльності.

По–перше, діяльність міліції пов’язана з організацією і контролем за поведінкою громадян у громадських місцях. При цьому організація і контроль має державно–владний характер. За якість цього виду діяльності міліція відповідає перед компетентними органами.

По–друге, у правоохоронній діяльності сторони, що беруть у ній участь (міліція, громадяни, організації), не пов’язані відносинами підпорядкування один до одного і в усіх горизонтальних правовідносинах підвладні закону рівною мірою.

По–третє, міліція здійснює адміністративний нагляд – гласний і негласний за кимось або за чимось. У процесі здійснення нагляду органи міліції можуть наглядати за людьми, організаціями, органами держави, але виключно з точки зору закону, не втручаючись у їхню професійну діяльність.

По–четверте, для негайного припинення протиправних дій громадян, ліквідації природної або техногенної небезпеки міліція використовує примусові повноваження. Іноді примус має жорсткий, «невблаганний» вигляд, і цей момент посилюється тим, що працівник міліції може застосувати насилля, використовуючи для цього «речові» знаряддя, такі, як спеціальні засоби і зброю.

Діяльність міліції  є за своєю природою професійною. Професійний характер міліцейської роботи обумовлений тим, що спеціалізована діяльність вимагає від тих, хто її здійснює, відповідних професійних знань (право, психологія, соціальна психологія, педагогіка), навичок і умінь. Працівник міліції повинен добре знати свою справу, обережно й компетентно застосовувати примус, оскільки необережне і невміле використання міри примусу може розглядатися як зловживання владою, призводити до незадоволення громадян і конфліктів з ними. Декларація Ради Європи про поліцію, зазначаючи професійний характер поліцейської діяльності, вказує: «Поліцейський повинен пройти у повному обсязі загальну підготовку, професійну і службову підготовку, а також отримати відповідний інструктаж із соціальних проблем, демократичних свобод, прав людини і, зокрема, з Європейської конвенції з прав людини»²¹.

Міліція при здійсненні функції охорони громадського порядку, з одного боку, захищає права і свободи кожного громадянина, а з іншого – здійснює певне обмеження у правах осіб, які скоїли правопорушення.

Органи міліції, посадові особи при здійсненні правоохоронної діяльності спираються на принципи міліцейської діяльності, які узгоджені з міжнародними актами, що ратифікувала Верховна Рада України (Декларація ООН, Кодекс поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку, Європейська Конвенція з прав людини і основних свобод, Декларація про поліцію Ради Європи тощо) і закріплені в національному законодавстві (зокрема, в Конституції України, законах України «Про міліцію», «Про оперативно–розшукову діяльність» тощо). До основних принципів діяльності міліції щодо забезпечення прав і основних свобод відносять: дотримання законів і забезпечення їх виконання; справедливість; повага людської гідності і гуманність; врахування необхідної розмірності при застосуванні сили, зброї або спецзасобів; підзвітність перед суспільством.

Міліція як орган виконавчої влади має власні повноваження, які  вона застосовує в рамках тих форм, котрі визначені для неї законом. До них відносяться юридична й організаційна форми. Їхня наявність обумовлена подвійним характером структурно–функціонального устрою міліції.

За своїм статусом міліція входить у систему державного управління і в цій ролі виступає як носій власних управлінських повноважень. Вона виступає активним ланцюгом правоохоронної системи, яка покладає на неї обов’язок захищати права та інтереси громадян від різного роду посягань²².

Юридичні й організаційні  форми діяльності міліції взаємопов’язані, вони доповнюють одна іншу, а своїм змістом охоплюють нормотворчу і правозастосувальну діяльність.

Нормотворча діяльність міліції має підзаконний характер, оскільки спрямована на створення відомчих нормативних актів. Їх мета – регулювання різних сторін функціонування міліції. Однак регулювання будь–якої галузі діяльності міліції спрямовано на досягнення головної мети – захист прав і свобод людини.

Відомчі нормативні акти можуть прийматися за різними напрямками:

– регламентація діяльності працівників міліції у боротьбі із злочинністю і правопорушеннями;

– визначення заходів  щодо профілактики злочинності та правопорушень;

– зміцнення законності в діяльності міліції;

– дотримання прав і свобод людини;

– доповнення і конкретизація  законів держави та інших актів.

Але всі відомчі нормативні акти мають відповідати таким  вимогам:

– не суперечити Конституції  і законам України;

– відповідати положенню  про те, що права і свободи можуть бути обмежені виключно законом і тільки в тій мірі, в якій це необхідно для захисту конституційного устрою, законних прав та інтересів громадян.

Правозастосувальна діяльність міліції є найбільш дійовим елементом механізму реалізації правових норм і прийняття державно–владних рішень щодо індивідуально–конкретних справ. Відомо, що реалізація багатьох прав і свобод, які проголошені в конституції або в інших нормативних актах, може бути досягнута лише завдяки застосуванню відповідної правової норми. Головними вимогами до застосування норм права є законність, обґрунтованість, доцільність та справедливість.

За своїм змістом  правозастосувальна діяльність міліції  поділяється на регулятивну і правоохоронну. Регулятивна діяльність забезпечує вирішення різноманітних управлінсько–розподільчих проблем, спрямованих на виконання внутрішніх і зовнішніх організаційних завдань. До внутрішніх організаційних завдань можна віднести:

1. Забезпечення нормального функціонування міліції як органа виконавчої влади. Це досягається завдяки реалізації функцій матеріально–технічного, господарського, фінансового постачання, правового, соціально–психологічного і духовно–культурного забезпечення.

2. Обґрунтоване розташування сил і засобів при проведенні правоохоронних заходів і рейдів.

Зовнішня організаційна  діяльність міліції включає:

1. Охорону прав і  свобод особистості шляхом створення  умов для їх безпечної реалізації (охорона громадського порядку в місцях масового скупчення людей, забезпечення громадської безпеки, визволення заручників).

2. Надання допомоги  громадянам при скрутних і  надзвичайних обставинах (збір та видача відомостей про осіб, які стали жертвами нещасних випадків, пошук осіб, що зникли безвісти). Забезпечення реалізації ряду конституційних і галузевих прав громадян, можливість реалізації яких потребує підтвердження державно–правовим актом (право на вибір місця проживання, право особистої власності на транспортний засіб). Для того, щоб ці правові можливості стали реальністю, необхідно прийняти відповідні рішення (наприклад, паспортно–візовою службою, ДАІ).

Правоохоронна діяльність міліції настає тоді, коли є наявність  обставин негативного характеру, які  перешкоджають здійсненню суб’єктивних прав або порушують їх, а також у випадках відмови громадянина від виконання юридичних обов’язків. У системі гарантій прав і свобод людини правоохоронна діяльність спрямована на припинення, розкриття, розслідування злочинів і адміністративних проступків, що посягають на різні блага.

Для ліквідації негативних ситуацій і відновленні порушених  прав міліція наділена широкими повноваженнями, аж до застосування примусу до порушників.

Застосування юридичних  норм з боку міліції здійснюється за ініціативою громадянина на підставі офіційного звернення щодо реалізації або захисту його прав. Але частіше ініціаторами стають органи міліції, які у процесі повсякденної роботи виявляють факти порушень прав людини. В обох випадках відомості про порушення являють собою юридичні факти, на основі яких виникають правові відносини між особистістю і державним органом. Вони породжують зобов’язання органів міліції розглянути наведені факти і прийняти рішення у порядку, який установлений законом. У тих випадках, коли в порушенні вбачаються ознаки карного злочину, правозастосувальний акт (наприклад, постанова про порушення карної справи) є первісним етапом процедури реалізації суб’єктивного права на захист.

Застосування права  передбачає прийняття компетентним органом власного рішення з приводу конкретного життєвого випадку, що має юридичне значення і передбачене нормою права. В такому рішенні міститься категоричність веління, обов’язковість його виконання і забезпеченість рішення примусовою силою держави.

До механізму діяльності міліції при забезпеченні прав і свобод людини належать методи, завдяки яким міліція впливає на волю і свідомість громадян, з метою спонукати їх до правослухняної поведінки. Це методи переконання і примусу. Обидва методи об’єднує загальне завдання – досягнення мети, яка міститься у нормі, що застосовується.

Таким чином, міліція  має виконувати свої повноваження відповідно до принципу підпорядкування закону, пропорційності та недискримінації. Крім того, міліція повинна сприяти  утвердженню у правоохоронній діяльності таких базових положень, як принципів право забезпечення, на яких побудована вся система захосту прав громадян²³.

Однак, працівники міліції  у своїй професійній діяльерсті повинен керуватися принципом пріоритету прав і свобод людини та громадянина, який закріплений у Конституції, а також в положеннях чинного законодавства: «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про основи національної безпеки України» та інше.

Серед інших нормативно–правових актів, що регулюють співпрацю міліції з громадянами, особливо у сфері забезпечення реалізації прав людини, можна виділити: Закон України «Про оперативно–розшукову діяльність», «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», «Про організаційно–правові основи боротьби з організованою злочинністю», Кримінальний кодекс України, Кримінально–процесуальний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення тощо.

Крім того, у більшості  законів України закріплені обов'язки працівників міліції щодо забезпечення реалізації прав людини. До них можна віднести: Закони України «Про попереднє ув'язнення», «Про дорожній рух», «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», «Про звернення громадян», «Про громадянство» тощо.

Однак закон має загальний характер регламентації дій та інколи не може бути застосований до деяких індивідуальних проявів того кола відносин, які ним регулюються. І саме в таких випадках слід приймати більш конкретні нормативно–правові акти, які є підзаконними, оскільки вони розвивають чи детальніше розглядають окремі положення законів. До таких підзаконних актів слід віднести: постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України.

Так, у Постанові Верховної Ради України «Про стан виконання законів і постанов Верховної Ради України з питань правопорядку і заходів щодо посилення боротьби зі злочинністю» від 26 січня 1993 р. визначаються конкретні заходи щодо удосконалення діяльності по боротьбі з організованою злочинністю²⁴.

Ще одним із видів підзаконних актів є укази та розпорядження Президента України, які теж можуть регламентувати діяльність міліції у сфері забезпечення реалізації міжнародних стандартів прав людини. Так, наприклад, у таких актах, як Розпорядження Президента України, в яких викладені конкретні заходи щодо посилення боротьби зі злочинністю, зміцнення правопорядку в Україні, підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів, зокрема міліції, та захисту прав, свобод і законних інтересів громадян.

Отже, чинне законодавство не в повній мірі забезпечує реалізацію механізму співпраці міліції з населенням країни. Це викливає як не задоволення народу, так і нагайну необхідність у проведені адміністративно-правової реформи в державі.

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2.

ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ МІЛІЦІЇ

 

2.1. Завдання  співпраці міліції з населенням

 

Визначений Конституцією України курс на розвиток і зміцнення  демократичної та правової держави, а також загальнодержавна стратегія, викладена у щорічних виступах Президента України щодо концепції судово–правової реформ, вимагають нових підходів до вирішення питань піднесення ефективності роботи міліції. При цьому одним з основних критеріїв ефективності діяльності працівників міліції стає її оцінка суспільством.

Деякі закони України, а саме «Про міліцію», «Про оперативно–розшукову діяльність», «Про організаційно–правові основи боротьби з організованою злочинністю», «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону», надають працівникам міліції значні права та повноваження для попередження і розкриття злочинних проявів у країні, усунення причин та умов, що їм сприяють, покладають на них обов`язок своїми діями виховувати у громадян повагу до законів, робити так, щоб ці дії при всій їх суворості та рішучості були бездоганними у правовому відношенні, справедливими, відкритими і зрозумілими населенню.