Водночас  науково обґрунтованою класифікацією  може вважатись лише та, при побудові якої було дотримано основні правила логічного поділу понять:

     1. Поділ повинен бути співмірним  – видові поняття повністю включаються до поняття «кваліфікація адміністративного проступку» і вичерпують його (сума обсягів видових понять повинна дорівнювати обсягові подільного поняття);

     2. Члени поділу повинні взаємно  виключати один одного – належність до одного різновиду автоматично виключає належність до іншого (так, кваліфікація адміністративних проступків із формальним складом унеможливлює віднесення до відповідного поняття кваліфікації проступків із матеріальними складами);

     3. Поділ повинен бути безперервним – це правило вимагає не переходити від вихідного поняття до однопорядкових видів, але не до підвидів цих видів (буде помилкою виділяти у рамках єдиного поділу поняття «кваліфікація адміністративного проступку» такі види, як «кваліфікація адміністративних проступків, які посягають на власність» (Глава 6 КУпАП), «кваліфікація адміністративних проступків у сільському господарстві» (Глава 9 КУпАП) та «кваліфікація зловживання монопольним становищем на ринку» (ст. 166-1 КУпАП));

     4. При одному й тому ж поділі  потрібно застосовувати одну  і ту саму основу – класифікація видів галузевої кваліфікації на кожному етапі логічного поділу повинна здійснюватись за єдиним незмінним критерієм;

      5. Повинен бути дотриманий закон  оберненого співвідношення обсягу  та змісту понять. Вказаний закон  базується на двох логічних  постулатах: а) обсяг родового  поняття є ширшим і повністю  охоплює обсяги видових понять; б) зміст родового поняття, навпаки, є вужчим і повністю включається до змісту будь-якого із своїх видів. Іншими словами, у видовому понятті завжди повинні бути наявні усі ознаки, властиві поняттю родовому [34, с. 54–60].

      Але перш ніж перейти до вибору належних критеріїв поділу та побудови відповідних класифікацій, розглянемо вже виділені у науковій літературі різновиди адміністративно-правової кваліфікації. Треба зазначити, що даному питанню лише деякі дослідники приділяють серйозну увагу.

      Як  уже зазначалось у цьому розділі (див.: п. 1.1), О.І. Остапенко поділяє кваліфікацію адміністративних проступків на офіційну та неофіційну. Зрозуміло, що критеріями такого поділу є юридична значущість кваліфікації, коло суб’єктів юридичної оцінки, документальне закріплення її результатів тощо.

        Аналіз класифікації, побудованої  О.І. Остапенком, дозволяє зробити  висновок про її невідповідність  правилам логічного поділу понять. Одразу треба зауважити, що  у даному випадку не йдеться  про сам факт поділу кваліфікації  адміністративних проступків на офіційну та неофіційну (така класифікація є традиційною в юриспруденції і жодних зауважень не викликає). Дискусійний характер має її авторська інтерпретація, а саме зміст, який вкладається у родове та видові поняття.

      Вище  ми досліджували дефініцію поняття «кваліфікація адміністративного проступку», сформульовану О.І. Остапенком. Нагадаємо, що під останньою пропонується розуміти встановлення і процесуальне закріплення точної відповідності між ознаками вчинених дій чи бездій і ознаками складу делікту, передбаченого адміністративним законодавством.

      Отже, саме у такому сенсі вчений розглядає  загальне (родове) поняття кваліфікації адміністративного проступку. Крім того, елементом його змісту він  вважає процесуальне закріплення результату кваліфікації. Отже, відповідно до законів логіки, дана ознака повинна бути іманентною будь-якому різновиду адміністративно-правової кваліфікації, у тому числі неофіційній кваліфікації адміністративного проступку.

      У дійсності ж цього не відбувається і відбуватись не може. Навіть сама ідея про офіційне закріплення висновків неофіційної кваліфікації містить у собі протиріччя. Таким чином, подібний підхід до класифікації видів галузевої кваліфікації повністю суперечить вже згадуваному логічному закону оберненого співвідношення обсягу та змісту понять. Наділяючи рід (кваліфікацію адміністративного проступку) певною ознакою (процесуальне закріплення), автор не включає цю саму ознаку у зміст виду (неофіційної кваліфікації адміністративного проступку).

      Найбільш  повну класифікацію видів адміністративно-правової кваліфікації у своїх роботах надає Т.О. Гуржій. На думку цього вченого, “при поділі поняття кваліфікації адміністративних деліктів на види доцільно керуватися наявними доктринальними класифікаціями складів адміністративних деліктів. Треба враховувати також особливості кваліфікації окремих видів адміністративних деліктів, які відображені в нормах чинного адміністративного законодавства” [32, c. 23].

     Так, залежно від обов’язковості суспільно шкідливих наслідків для об’єктивної сторони складу делікту Т.О. Гуржій розмежовує кваліфікацію адміністративних деліктів із формальними складами та кваліфікацію адміністративних деліктів із матеріальними складами. За критерієм суб’єкта посягання він виділяє: – кваліфікацію адміністративних деліктів окремих громадян (особисті склади адміністративних деліктів); – кваліфікацію адміністративних деліктів, скоєних посадовими особами (службові склади). Відповідно до форми вини ним розрізняється – кваліфікація адміністративних проступків, вчинених умисно та кваліфікація необережних адміністративних проступків.

     На  нашу думку, остання класифікація може бути продовжена за рахунок подальшого поділу видів адміністративно-правової кваліфікації на підвиди. У межах  кваліфікації умисних адміністративних деліктів варто виділити такі підвиди, як кваліфікація деліктів, вчинених із прямим наміром та кваліфікація деліктів, вчинених із непрямим наміром. Поняття кваліфікації необережних адміністративних деліктів відповідно поділяється на кваліфікацію проступків, вчинених через протиправну самовпевненість та кваліфікацію проступків, вчинених через протиправну недбалість.

     Крім  матеріально-правових критеріїв, Т.О. Гуржій покладає в основу класифікації видів  адміністративно-правової кваліфікації критерії процесуального характеру. За ознакою уповноваженого суб’єкта кваліфікації виділяються:– квалі-фікація, здійснювана адміністративними комісіями при виконавчих комітетах місцевих рад; – кваліфікація, здійснювана виконкомами місцевих рад;  – квалі-фікація, здійснювана районними (міськими) судами (суддями); – кваліфікація, здійснювана органами внутрішніх справ; – кваліфікація, здійснювана органами державних інспекцій; кваліфікація, здійснювана іншими уповноваженими органами (посадовими особами). Згідно із типом суб’єкта юридичної оцінки кваліфікація адміністративного проступку ділиться на колегіальну та одноособову.

     З нашої точки зору, процесуальним  критерієм відповідної класифікації може слугувати також стадія провадження, на якій відбувається адміністративно-правова  кваліфікація. За цією ознакою можемо виділити:

1)  кваліфікація адміністративного проступку, яка має місце на стадії порушення справи (складання протоколу);

2)  кваліфікація адміністративного проступку, яка має місце на стадії розслідування справи;

3)  кваліфікація адміністративного проступку, яка має місце на стадії розгляду справи та винесення постанови про накладення адміністративного стягнення;

4)  кваліфікація адміністративного проступку, яка має місце на стадії перегляду постанови у справі.

     Ще  одним процесуальним критерієм класифікації може вважатись порядок внесення змін у проведену кваліфікацію. Очевидно, що кваліфікація адміністративного проступку, здійснена на стадії порушення справи, у ході подальшого розслідування може бути змінена. Теж саме стосується кваліфікації, котра має місце на стадії розслідування – її результати можуть бути переглянуті на наступних стадіях провадження. Тож за цим критерієм пропонуємо розрізняти попередню та остаточну кваліфікацію адміністративного делікту.

     Повертаючись  до матеріально-правових критеріїв класифікації видів адміністративно-правової кваліфікації, неможливо не звернути увагу на ознаку родового об’єкта посягання. Останній може бути покладений в основу поділу кваліфікації на такі різновиди:

• кваліфікація адміністративних проступків у галузі охорони праці і здоров’я населення;
• кваліфікація адміністративних проступків, що посягають на власність;
• кваліфікація адміністративних проступків у галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам’яток історії та культури;
• кваліфікація адміністративних проступків у галузі промисловості, будівництва, використання електричної і теплової енергії;
• кваліфікація адміністративних проступків у галузі сільського господарства;
• кваліфікація адміністративних проступків на транспорті, у галузі шляхового господарства і зв’язку і т.д.

       За джерелами адміністративно-деліктного  права можемо виділити:

• кваліфікацію адміністративних проступків, відповідальність за які перед- бачена КУпАП;
• кваліфікацію адміністративних проступків, відповідальність за які перед- бачена Митним кодексом України;
• кваліфікацію адміністративних проступків, відповідальність за які перед- бачена законами України.

     Згідно  з критерієм наявності/відсутності  додаткових кваліфікуючих ознак  у складі проступку, адміністративно-правова  кваліфікація поділяється на:

• кваліфікацію адміністративних проступків із простими складами;
• кваліфікацію адміністративних проступків із кваліфікованими складами;
• кваліфікацію адміністративних проступків із особливо кваліфікованими складам;
• кваліфікацію адміністративних проступків із привілейованими складами.

     За  характером адміністративно-деліктного діяння кваліфікацію адміністративних проступків можна поділити на кваліфікацію простих адміністративних проступків та кваліфікацію складних адміністративних проступків.

     У свою чергу, видове поняття «кваліфікація складних адміністративних проступків» може поділятися на підвиди: – кваліфікація триваючих адміністративних проступків; – кваліфікація продовжуваних адміністративних проступків тощо.

     Перелік видів адміністративно-правової кваліфікації можна продовжувати до нескінченності. Вибір критеріїв класифікації, число ступенів поділу, подрібненість видових понять, можуть обмежуватись лише метою конкретного дослідження.

РОЗДІЛ 2

ЮРИДИЧНА  ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЗЛОВЖИВАННЯ МОНОПОЛЬНИМ (ДОМІНУЮЧИМ) СТАНОВИЩЕМ НА РИНКУ: СУЧАСНИ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

      У теорії права прийнято виділяти п’ять  різновидів юридичної відповідальності: кримінальну, цивільно-правову, адміністративну, дисцип- лінарну, матеріальну [35, с. 359; 36, с. 306]. Іноді до цього переліку включають конституційно-правову і господарську відповідальність, що є досить обгрунтовано. [37, с. 29-43; 38, с. 146].

      Аналіз  вітчизняного законодавства показує, що зловживання монопольним (домінуючим) становищем сьогодні є предметом  двох видів юридичної відповідальності: господарсько-правової та адміністративної.

      1. Господарська відповідальність є головним інструментом протидії зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку. Тільки у   2006 році органами Антимонопольного комітету України було виявлено та припинено 2008 монополістичних зловживань на ринках житлово-комунальних, адміністративних послуг, паливно-енергетичного, агропромислового комплексів (зокрема, продуктів харчування), пасажирських перевезень, телекомунікаційних послуг і зв’язку. Внаслідок застосування господарських санкцій протягом минулого року було попереджено прямі втрати юридичних та фізичних осіб у розмірі 103,82 млн грн, відшкодовано збитки потерпілим від монополістичних зловживань у розмірі 26,25 млн. грн., захищено законні інтереси мільйонів споживачів у різних регіонах країни [39].

      Правові основи господарсько-правової відповідальності за зловживання монопольним (домінуючим) становище на ринку регламентуються  Господарським кодексом України  (далі – ГКУ) та Законом України “Про захист економічної конкуренції”. У даному випадку названі акти конкурентного законодавства мають ряд спільних рис: вони обидва конкретизують зміст монополістичних зловживань (ст. 29 ГКУ та ст. 13 Закону), містять перелік санкцій, які накладаються за ці зловживання (ст.ст. 251, 253 ГКУ та ст.ст. 51, 53 Закону); визначають суб’єктів, уповноважених розглядати відповідні господарські справи (ст. 257 ГКУ та Розділ VII Закону); а також окреслюють загальні засади адміністративної відповідальності за зловживання монопольним (домінуючим) становищем посадових осіб і громадян-підприємців (ст. 252 ГКУ та ст. 54 Закону).