Викладене свідчить про недоцільність виключення монополістичних зловживань із числа  проступків, передбачених КУпАП. Навпаки, сьогодні гостро стоїть питання про удосконалення правових засад регулювання адміністративної відповідальності за зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку. Оскільки ж шляхи вирішення цього питання неможливо розглядати окремо від об’єктивних процесів розвитку вітчизняного адміністративно-деліктного законодавства, розглянемо останні більш детально.

      Кодекс  України про адміністративні  правопорушення вже багато років  викликає справедливі нарікання з боку вітчизняних правників. Як підкреслює професор В.К. Колпаков, чинний КУпАП мало відповідає новій адміністративній ідеології, втрачає своє значення як інструмента забезпечення законності і потребує кардинального оновлення [18, с. 248 – 251].

      Фактично  він є продуктом старої і вже  віджилої тоталітарної системи, у якій правові відносини формувалися за принципом “заборонено усе, що не дозволено законом”, а втручання держави в усі сфери суспільного життя було нормою. Вітчизняний КУпАП досі орієнтований на тотальний примус, заборони, каральні санкції як основний спосіб вирішення продовольчої, господарської, житлової, енергетичної та інших проблем. Кількість адміністративно-деліктних норм збільшується з кожним роком. Якщо на момент прийняття КУпАП (1984 рік) його Особлива частина КУпАП складалась із 172 статей, то зараз таких статей нараховується понад 350 [41; 14].

      Як  наслідок, КУпАП містить значну кількість  надуманих адміністративно-правових заборон: заборону на зберігання міцних спиртних напоїв домашнього вироблення (ст. 176 КУпАП); на проживання без реєстрації (ст. 197 КУпАП); відповідальність за поширення неправдивих чуток (ст.173-1 КУпАП) та ін.

      Але це далеко не найпринциповіший недолік  чинного КУпАП. Серед основних вад цього Кодексу називаються: 1) дискусійність назви; 2) пріоритет захисту державних інтересів перед суспільними; 3) невиправдане розширення кола джерел адміністративно-деліктного права; 4) дублювання окремих положень Кримінального кодексу України; 5) закріплення у КУпАП деліктів, які жодним чином не стосуються сфери публічного адміністрування, а отже і не мають адміністративного характеру; 6) покладення деяких процесуальних повноважень на приватних суб’єктів; 7) невідповідність штрафних санкцій адміністративно-деліктних норм сучасним соціально-економічним умовам та багато інших [42,     с. 108 – 112].

      Величезна кількість недоліків вітчизняного адміністративно-деліктного законодавства  зумовлює необхідність його докорінного  реформування. 

      Адекватною  відповіддю на цю потребу має стати  прийняття нового кодифікованого акта, який би забезпечив регламентацію адміністративно-деліктних  відносин з урахуванням об’єктивної  соціально-економічної та політико-правової ситуації, що склалася в країні. Зважаючи на це, у 2004 році уряд України ініціював розробку Кодексу України про адміністративні проступки. До роботи над відповідним законопроектом були залучені провідні представники адміністративно-правової науки В.Б. Авер’янов, І.П. Голосніченко, Ю.П. Битяк, Є.В. Додін.

      Зусилля авторського колективу дали змогу  підготувати проект принципово нового КУпАП, який, на нашу думку, цілковито  відповідає ідеям оновленої доктрини регламентації адміністративних відносин. Ключовими моментами даного проекту  є: – зміна назви на більш коректну та методологічно обґрунтовану;             – закріплення примату прав та інтересів громадянина у системі цінностей, охоронюваних адміністративно-деліктним правом; – мак-симальна кодифікація адміністративно-деліктного законодавства; – запро-вадження нових видів адміністративних стягнень, зокрема громадських робіт;      – поділ особливої частини КУпАП на дві великі частини, до однієї з яких включені суто адміністративні проступки (тобто ті, що здійснюються у сфері діяльності публічної адміністрації); до другої – кримінальні проступки – делікти, що не мають адміністративного характеру, але зважаючи на порівняно низький рівень суспільної небезпеки, не можуть вважатися злочинами.

        Аналіз об’єктивних процесів, які  відбуваються у вітчизняному адміністративно-деліктному праві, дозволяє окреслити загальні перспективи розвитку правових засад адміністративної відповідальності за порушення антимонопольного законодавства (сьогодні до таких можна віднести проступки, передбачені ст. 148-1 “Порушення правил про взаємоз’єднання телекомуніка- ційних мереж загального користування”, ст. 166-1 “Зловживання монопольним становищем на ринку”, ст. 166-2 “Неправомірні угоди між підприємцями”,            ст. 166-3 “Дискримінація підприємців органами влади і управління” та ст. 166-4 “Порушення порядку подання інформації та виконання рішень Антимонопольного комітету України”).

      1. Проступки, передбачені статтями 148-1 та 166-4 КУпАП, полягають у невиконання  приписів органів публічної адміністрації  (у першому випадку – це Національний комітет з питань регулювання зв’язку; у другому – Антимонопольний комітет України), таким чином, посягаючи на публічно-управлінські відносини. Зважаючи на це, обидва вказані делікти повинні бути включені до того розділу майбутнього КУпАП, який регулюватиме відповідальність за проступки управлінського (адміністративного) характеру.

      2. З нашої точки зору, сьогодні  не існує реальних передумов  для адміністративної деліктизації  проявів дискримінації підприємців  органами влади і управління (ст. 166-3 КУпАП). Свого часу закріплення цієї норми у КУпАП було зумовлено тривалою відсутністю дієвого механізму захисту інтересів приватних суб’єктів у відносинах із публічною адміністрацією. Проте із прийняттям у 2005 році Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАСУ) ситуація докорінно змінилася.

      Як  зазначається у ст. 2 КАСУ, сфера його регулювання поширюється на усі  випадки “порушення прав та інтересів  фізичних і юридичних осіб у сфері  публічно-правових відносин з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій” [0]. Очевидно, що саме до таких випадків належить дискримінація підприємців органами влади і управління. Відтак, вирішення відповідних справ надалі має здійснюватись у порядку адміністративного судочинства (а не адміністративно-деліктного провадження).

      3. Решта адміністративно-деліктних  порушень антимонопольного законодавства  (зловживання монопольним становищем  на ринку (ст. 166-1 КУпАП) та неправомірні угоди між підприємцями (ст. 166-2 КУпАП)) не мають безпосереднього зв’язку із сферою публічного адміністрування: вони не випливають із публічно-управлінських відносин, вирішення відповідних справ не належить компетенції органів місцевого самоврядування або державного управління і т.д. Отже, якщо спиратися на декларовані Урядом принципи структуризації Кодексу України про адміністративні проступки, названі делікти мають бути віднесені до тієї частини Кодексу, яка встановлює відповідальність за підсудні (кримінальні) проступки. 

РОЗДІЛ 3

КВАЛІФІКАЦІЯ  ЗЛОВЖИВАННЯ МОНОПОЛЬНИМ (ДОМІНУЮЧИМ) СТАНОВИЩЕМ НА РИНКУ: АДМІНІСТРАТИВНО-ДЕЛІКТНИЙ  АСПЕКТ

      Дослідження методичних, нормативних та практичних проблем адміністративно-правової кваліфікації монополістичних зловживань доцільно здійснювати у ході розкриття змісту складів відповідних адміністративних деліктів. З одного боку, така форма викладення матеріалу видається найбільш послідовною та зручною для сприйняття. З іншого – її вибір зумовлений сталою науковою традицією: майже усі вітчизняні правознавці висвітлюють питання кваліфікації деліктів (злочинів, адміністративних проступків та ін.) саме через характеристику їх юридичних складів [44; 45; 46].

     Що  ж до послідовності аналізу окремих елементів складу адміністративних проступків, передбачених ст. 166-1 КУпАП, то ми будемо дотримуватись алгоритму, виробленого вітчизняною теорією адміністративно-деліктного права: 1) послідовний опис ознак складу делікту відбувається шляхом руху від об’єктивних до суб’єктивних його ознак; 2) у межах об’єктивних ознак складу думка дослідника рухається від об’єкта до об’єктивної сторони, а у межах суб’єктивних ознак – від суб’єкта до суб’єктивної сторони [228, с. 62].

      3.1. Об’єкт зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку

     Встановлення  ознак об’єкта делікту має  важливе практичне значення для  адміністративно-правової кваліфікації, оскільки “жодне посягання не може бути визнане адміністративним проступком, якщо воно не спрямоване ні на який об’єкт” [47]. Повне та чітке визначення об’єкта адміністративного проступку сприяє визначенню його місця в системі особливої частини майбутнього Кодексу України про адміністративні проступки, виступає необхідною умовою правильної юридичної оцінки протиправних діянь.

     Незважаючи  на те, що у теорії адміністративно-деліктного права питанню об’єкта проступку  традиційно приділяється досить велика увага (без аналізу цього елемента не обходиться жодна наукова праця  з проблем адміністративної відповідальності), ряд його важливих аспектів залишається до кінця нез’ясованим. У наукових колах спостерігається суттєва розбіжність поглядів на сутність об’єкта, кількість і критерії виділення його різновидів, його співвідношення з предметом проступку тощо. Проте усі дослідники, незалежно від свого індивідуального бачення казуїстики об’єкта адміністративного проступку, під останнім розуміють суспільні відносини [48, с. 24;49, с. 42; 50, с. 67–75].

     Звичайно, далеко не всі економічні, політичні, ідеологічні зв’язки у суспільстві можуть бути об’єктом адміністративного проступку. По-перше, таку властивість мають лише відносини, регламентовані нормами права (тобто, правовідносини). Як зазначає М.С. Студенікіна: “При посяганні на відносини, котрі не регулюються юридичними нормами, взагалі не можна вести мову про об’єкт правопорушення, позаяк у такому випадку матиме місце лише аморальна поведінка, а не протиправне діяння. Об’єктом правопорушення може бути тільки той зміст, що має правову оболонку” [51, с. 72]. По-друге, відповідні правовідносини мають обов’язково охоронятися санкціями адміністративно-деліктних норм. Без цього правопорушення просто не може кваліфікуватись як адміністративний делікт: “Не визначаються адміністративно-деліктними дії, спрямовані на об’єкт, що не охороняється адміністративним законом” [15, с. 87].

     Таким чином, будь-який адміністративний проступок посягає на суспільні відносини, врегульовані нормами права та охоронювані адміністративно-деліктними санкціями. Сукупність, а точніше – сферу цих правовідносин прийнято іменувати загальним об’єктом адміністративного делікту.

     Встановлення  загального об’єкта адміністративного  проступку відіграє важливу роль у процесі юридичної кваліфікації, особливо, на її попередніх етапах. Часто на основі ознак загального об’єкта уповноважений суб’єкт може зробити обґрунтований висновок про адміністративно-деліктний характер діяння, або навпаки – про його кримінально-правову, цивільно-правову, господарсько-правову природу. Але цього не досить, щоб відшукати необхідну для застосування адміністративно-деліктну норму, відмежувати адміністративний проступок від “споріднених” деліктів тощо.

     Саме  тому в адміністративно-деліктному праві об’єкт кожного окремо взятого  проступку (у тому числі зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку) аналізується на декількох рівнях конкретизації. Переважна більшість вітчизняних адміністративістів поряд із загальним об’єктом адміністративного проступку виділяють його родовий і безпосередній об’єкт.

     Родовий об’єкт адміністративного делікту  – це визначене коло функціонування однорідних за своєю соціальною, політичною або економічною природою юридичних  відносин, котрі охороняються санкціями  кореспондуючих адміністративно-деліктних  норм. Системотворча роль родового об’єкта адміністративного проступку дуже важлива. Саме за цією ознакою вибудовується структура Особливої частини чинного КУпАП; саме від неї залежить включення нових адміністративно-деліктних норм до того чи іншого розділу КУпАП.

     Опосередкованим чином родовий об’єкт може впливати і на зміст санкцій окремих адміністративно-деліктних норм. Так, наприклад, санкції усіх статей Розділу XІІІ КУпАП “Адміністративні правопорушення у галузі стандартизації якості продукції, метрології та сертифікації” передбачають єдиний вид адміністративних стягнень – штраф. Це свідчить про те, що вітчизняний законодавець вважає штраф найбільш ефективним інструментом протидії проступкам, що посягають на відносини у галузі стандартизації, метрології і сертифікації. Відтак існує надзвичайно велика вірогідність того, що кожна нова норма, яка надалі включатиметься до Розділу XІІІ КУпАП, у своїй санкції передбачатиме штраф. Навпаки: майже виключено, щоб санкція такої норми закріплювала адміністративний арешт чи виправні роботи.