Административно-правовое квалификации зложивань монопольним становищем в Украине

      Та  все ж ситуацію, коли правозастосування  ґрунтується не на суворій відповідності  букві закону, а на припущеннях  суб’єкта кваліфікації, важко визнати  прийнятною. Про це, зокрема, свідчить і той факт, що 3 % опитаних працівників АМКУ не спромоглися дати однозначну відповідь на питання про фактичні підстави застосування п. 5 ст. 12 Закону про захист економічної конкуренції.

      З метою вирішення цієї проблеми пропонуємо: у п. 5 ст. 12 Закону про захист економічної конкуренції слова “не більше, ніж трьох” замінити словами “двох або трьох”; слова “не більше, ніж п’яти” замінити словами “чотирьох або п’яти”.

      Проте існуючі недоліки вітчизняного антимонопольного законодавства – не єдина причина  виникнення проблем при визначенні монопольного (домінуючого) становища на ринку. Аналіз судової практики показує, що у багатьох випадках неправильна кваліфікація монополістичних зловживань стає наслідком недостатньої професійної підготовки суб’єктів попередньої адміністративно-правової кваліфікації – працівників Антимонопольного комітету.

      Проблеми  з’ясування суб’єкта при кваліфікації господарських монополістичних  зловживань позначились і на результатах  кваліфікації адміністративних проступків, передбачених ст. 166-1 КУпАП. Адже як відомо, рішення про порушення відповідної адміністративно-деліктної справи може прийматися тільки на основі доведеного факту монополістичного зловживання з боку конкретного господарюючого суб’єкта.

      Достатньо показовим є такий випадок: 21 січня 2004 року ТОВ Кіровоградтеплосервіс виграло тендер на закупівлю продуктів харчової та сільськогосподарської промисловості для закладів освіти м. Кіровограда на 2004 рік. За результатами тендеру Управління освіти Кіровоградської міської ради (замовник) та ТОВ Кіровоградтеплосервіс (постачальник) уклали договір про закупівлю макаронних виробів за ціною 2 грн 20 коп/кг. У листопаді-грудні 2004 року ТОВ Кіровоградтеплосервіс підвищило ціну постачання макаронних виробів закладам освіти на 9 %. Такі дії ТОВ Кіровоградтеплосервіс були оскаржені замовником до Кіровоградського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України.

      За  результатами розгляду справи територіальне  відділення АМКУ прийняло рішення: 1) визнати  ТОВ Кіровоградтеплосервіс таким, що займає монопольне становище на ринку оптової реалізації макаронних виробів закладам освіти в межах м. Кіровограда; 2) визнати завищення торгової надбавки на реалізацію зазначеного товару зловживанням монопольним становищем, передбаченим ч. 1 та 2 ст. 13 Закону про Захист економічної конкуренції; накласти на ТОВ Кіровоградтеплосервіс штраф у розмірі 2,500 грн; порушити щодо директора ТОВ Кіровоградтеплосервіс гр. Н. адміністративну справу за ст. 166-1 КУпАП [0].

      Рік потому на підставі розгляду позовної заяви ТОВ Кіровоградтеплосервіс Господарський суд Кіровоградської обл. визнав відповідне рішення місцевого територіального відділення АМКУ незаконним. Зокрема, у судовому рішенні зазначалося: Перемога у тендері не дає суб’єктам господарювання виключних прав, які б забезпечували їм монопольне (домінуюче) становище на певному ринку. У даному випадку постачання продукції здійснювалось на підставі цивільно-правового договору, а тому у разі невиконання або неналежного виконання ТОВ Кіровоградтеплосервіс своїх обов’язків за договором, управління освіти має право відмовитись від його послуг. Таким чином, ТОВ Кіровоградтеплосервіс не є суб’єктом монопольного становища на ринку [0].

      На  підставі судового рішення Кіровоградське обласне територіальне відділення АМКУ припинило адміністративну справу проти директора ТОВ Кіровоградтеплосервіс зважаючи на те, що “… гр. Н. не може вважатися суб’єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 166-1”.

      І це лише один з десятків подібних прикладів. З нашої точки зору, витоки окресленої проблеми треба шукати у:

      а) відсутності механізму підвищення професійного рівня суб’єктів попередньої  кваліфікації монополістичних зловживань. В органах Антимонопольного комітету України досі не сформовано системну практику проведення заходів, спрямованих на удосконалення професійної підготовки працівників (лекцій, круглих столів тощо). Впродовж тривалого часу єдиною формою занять з особовим складом АМКУ залишаються тематичні семінари. Проте самі вони проводяться безсистемно (річних та квартальних планів їх проведення взагалі не існує), а їх тематика добирається довільно, без урахування нагальності та актуальності охоплених нею питань. При цьому за останні десять років не було проведено жодного семінару, який би стосувався проблем кваліфікації зловживань монопольним становищем;

      б) незначному відсотку спеціалістів із вищою юридичною освітою серед  особового складу Антимонопольного комітету. З 834 осіб, які сьогодні працюють у центральному апараті та територіальних відділеннях АМКУ, юридичну освіту мають лише 24 % (тоді, як економічну – 71 %). Тож не дивно, що не маючи глибоких знань у галузі права, більшість працівників АМКУ зіштовхується з проблемами при застосуванні юридичних норм (особливо, коли це вимагає від них аналізу актів цивільного, господарського, земельного, транспортного та адміністративного законодавства).

      Викладене свідчить про необхідність вжиття комплексу  організаційних заходів, спрямованих  на удосконалення професійного рівня  суб’єктів попередньої кваліфікації монополістичних зловживань, а саме:

      1. Запровадити річне планування  занять із професійної підготовки  працівників Антимонопольного комітету  України, а самі заняття проводити  двічі на місяць;

      2. У відповідних планах занять  передбачити щонайменше три теми, присвячені проблемам кваліфікації монополістичних зловживань (у якості орієнтові назви тем можуть бути такими: “Юридична відповідальність за зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку”; “Практичні проблеми встановлення суб’єкта зловживань монопольним (домінуючим) становищем на ринку”; “Практичні проблеми встановлення об’єктивної сторони зловживань монопольним (домінуючим) становищем на ринку”);

      3. При формуванні персонального  складу центрального апарату  та територіальних відділень  АМКУ віддавати перевагу спеціалістам у сфері приватного права, які мають вищу юридичну освіту. Питома вага працівників із вищою юридичною освітою має складати щонайменше 50 % від загальної кількості працівників АМКУ.

      Торкаючись  питання суб’єкта монополістичних  зловживань, неможливо обійти увагою проблему притягнення до адміністративної відповідальності за       ст. 166-1 КУпАП осіб, що займаються підприємницькою діяльністю.

      Як  зазначалось у попередньому розділі цього дослідження, головною причиною адміністративної деліктизації зловживань монопольним становищем є те, що господарські (фінансові) та дисциплінарні санкції часто не можуть слугувати ефективним інструментом протидії порушенням антимонопольного законодавства з боку посадових осіб підприємств (установ, організацій). Дисциплінарні стягнення для цього надто м’які (особливо у порівнянні з обсягом шкоди, яка зазвичай завдається суспільним відносинам), а фінансові – накладаються на юридичну особу і не є відчутними для суб’єкта, що має нести персональну відповідальність за вчинення монополістичного зловживання.

      Але треба мати на увазі, що дана умова  справедлива лише тоді, коли матеріальні  інтереси суб’єкта господарювання та його працівника повністю не збігаються (приміром, накладення штрафу на державне підприємство-монополіста жодним чином не позначається на добробуті його керівника). Зовсім інша ситуація спостерігається, якщо відповідальна особа має частку в активах суб’єкта господарювання або взагалі ототожнюється з ним (зразком такої “тотожності” є підприємець – фізична особа, зареєстрована у встановленому законом порядку як суб’єкт підприємницької діяльності [0]).

      Очевидно, що у таких випадках існуючі господарські (фінансові) санкції цілком здатні забезпечити  належний виховний вплив на суб’єкта зловживання монопольним становищем. Хоча формально такі санкції накладаються на юридичну особу, але фактично вони завдають збитків саме конкретній людині. З точки зору матеріальних інтересів, остання є втіленням юридичної особи: активи юридичної особи – це також і її особисті активи, втрати юридичної особи – це також і її особисті втрати і т.д.

      У даному аспекті притягнення фізичної особи до адміністративної відповідальності за зловживання монопольним становищем навряд чи можна визнати обґрунтованим. По-перше, розмір штрафу, передбаченого  ст. 166-1 КУпАП, на декілька порядків менший від розміру фінансових санкцій, закріплених у ст.ст. 52 і 53 Закону про захист економічної конкуренції, тому накладення адміністративного стягнення для підприємця проходить майже непомітно.

      І по-друге, сьогодні у науковій літературі точаться дискусії з приводу віднесення або невіднесення фінансових стягнень до розряду адміністративних. Якщо провідних позицій у вітчизняному праві набуде перша точка зору (а такий розвиток подій є цілком імовірним), одночасне притягнення особи до відповідальності за ст. 166-1 КУпАП та за ч. 2 ст. 50 Закону про захист економічної конкуренції прямо суперечитиме конституційному положенню: “Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення” (ст. 61 Конституції України).

      На  підставі викладеного пропонуємо внести до чинного КУпАП зміни, спрямовані на скасування адміністративної відповідальності підприємців за зловживання монопольним  становищем, а саме: зі змісту ст. 166-1 КУпАП виключити слова: “... а на осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, – до 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян”. 

       3.4. Суб’єктивна сторона  зловживання монопольним  (домінуючим) становищем  на ринку

     Як  правило, розгляд ознак складу адміністративного проступку завершується аналізом його суб’єктивної сторони. Суб’єктивна сторона відображає внутрішнє психічне ставлення порушника до вчиненого ним суспільно шкідливого діяння та його наслідків [179, с. 74; 84, с. 12]. Її зміст розкривається за допомогою ознак вини, мотиву і мети, котрі: “являють собою хоча і різні, але взаємопов’язані та взаємозалежні форми психічної активності людини” [85, с. 244].

     Під виною прийнято розуміти негативне  психічне відношення порушника до інтересів суспільства, яке знайшло втілення в акті протиправної поведінки [86, с. 13–14; 87, с. 173; 30, с. 457]. Як підкреслює професор В.Б. Авер’янов “вина являє собою психічне ставлення суб’єкта до соціальної дійсності (до суспільних відносин, до інтересів суспільства, до його правових вимог, до інших членів суспільства). Причому це ставлення завжди негативне: в силу наявності антисоціальної установки суб’єкт або свідомо протиставляє свою волю суспільним інтересам, або виявляє до них зневажливе, недостатньо уважне ставлення” [88, с. 39].

     Законодавець  вказує на дві можливі форми антисоціального  стану психіки: умисел та необережність. Відповідно до ст. 10 КУпАП проступок  визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Адміністративно-деліктна необережність має місце у разі, якщо особа передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачати (ст. 11 КУпАП).

     Вина  є конструктивною ознакою складу будь-якого делікту. Без її встановлення діяння не може бути кваліфіковане як адміністративний проступок, а суб’єкт протиправних дій – притягнутий до адміністративної відповідальності. Водночас не можна погодитись з тими авторами (С.Б. Мельник), які повністю ототожнюють вину із суб’єктивною стороною зловживань монопольним становищем [139, с. 170].

     Адже  крім вини, до складу деяких адміністративних проступків законодавець включає спеціальну ознаку мети. Мета проступку – це когнітивний образ результату, до якого прагне суб’єкт; уявлення особи про ті бажані наслідки, які повинні настати в результаті вчинення делікту [222, с. 15; 89, с. 81; 69,         с. 146].

     Сьогодні  ознака мети інтегрована у склади 17 адміністративних проступків, передбачених 8 статтями КУпАП (ст.ст. 42-2, 103-1, 104-1, 132, 148-3, 160-2,   166-1 та 185-7). Ще у 5 статтях КУпАП (ст.ст. 78-1, 136, 137, 166-1, 166-2, 204) ознака мети передається за допомогою семантичної конструкції “дії, спрямовані на”.^*

     Варто зауважити, що у разі включення мети до юридичного складу проступку, її встановлення у ході адміністративно-правової кваліфікації набуває обов’язкового характеру. У контексті представленого дослідження  ця обставина має особливе значення. Адже законодавець увів ознаку мети до 75 % складів деліктів, передбачених ст. 166-1 КУпАП “Зловживання монопольним становищем на ринку”.