Шпаргалка "Система національних рахунків"

Загальні показники СНР та методи їх обчислення

Основними показниками СНР для національної економіки є валовий внутрішній продукт (ВВП), валовий національний продукт (ВНП), чистий внутрішній продукт (ЧВП), національний дохід (НД), особистий дохід (ОД), дохід у розпорядженні громадян.

Одним з найбільш загальних макроекономічних показників виступає ВВП, що визначається як валова вартість (у ринкових цінах) усіх товарів і послуг, створених протягом певного періоду на території даної країни і з використанням лише її факторів виробництва. ВВП може бути обчислений за трьома методами.

Перший метод — за доходами. Підсумовуються доходи приватних осіб, акціонерних товариств, приватних підприємств, а також доходи держави від підприємницької діяльності та органів державного управління у вигляді податків на виробництво та імпорт.

Другий метод — за витратами. Підсумовуються витрати на капіталовкладення (валові інвестиції у національну економіку), особисте споживання, державні закупки (державне споживання) і сальдо зовнішньої торгівлі.

Третій — це метод доданої вартості (виробничий метод): підсумовуються вартість виготовлених кінцевих товарів і послуг всіх сфер економіки (факторні доходи та амортизаційні відрахування, які не є доходами).

Додана вартість — це вартість, яка створена в процесі виробництва на даному підприємстві та відображає реальний внесок підприємства у формування вартості конкретного продукту (товару, послуги), тобто заробітну плату, прибуток, ренту, процент за кредит, амортизаційні відрахування тощо.

Вартість спожитих матеріалів, сировини, які були закуплені у постачальників і в створенні яких підприємство не брало участі, в додану вартість не включається. Інакше кажучи, додана вартість — це валова продукція підприємства (або ринкова ціна виготовленої продукції) за мінусом поточних витрат, але з включенням в неї відрахувань на амортизацію, оскільки основні фонди (основний капітал) підприємства частково «беруть участь» у створенні вартості виготовленої продукції.

Якщо уважно вчитатись у викладене, то слід зрозуміти, що ВВП можна підрахувати: 1) як суму первинних доходів усіх інституціональних секторів (суб’єктів) економіки (домогосподарств, підприємств, держави); 2) як суму витрат на кінцеве споживання, нагромадження і надходження від чистого експорту; 3) як суму валової доданої вартості всіх галузей і сфер економіки. У кожному випадку йдеться про одну й ту саму суму, хоча на практиці результати, як правило, дещо відрізняються. Це пов’язано з особливостями інформаційно-статистичної бази та використовуваних методів обчислень. Розрахунок ВВП за всіма трьома методами та узгодження отриманих результатів між собою становить основний зміст СНР. Разом з тим подібний підхід дозволяє розглянути ВВП ніби з різних боків і отримати ціліснішу картину функціонування економіки. Слід пам’ятати й те, що в межах країни доходи одних є витратами інших.

 

 

 

 

 

42. Методи підрахунку валового продукту.

Головним показником при розробці СНР, показником результатів економічної діяльності на макрорівні є валовий внутрішній продукт (ВВП), який характеризує сукупну ринкову вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених підприємствами, організаціями та установами в поточному періоді на економічній території країни.

Принципи розрахунку ВВП.

Розглянемо особливості розрахунку макропоказників у СНР.

1) Перша особливість полягає в тому, що в СНР існує відмінність між національною та вітчизняною «основами» реєстрації показників. Тому й розрізняють показники валового внутрішнього продукту та валового національного доходу.

2) Друга особливість закладена в основу розрахунків макроекономічних показників, – це рівність доходів і витрат. Це правило випливає із замкненості економічної системи і стверджує, що всі витрати на купівлю товарів і послуг неминуче є доходами виробників цієї продукції. Виходячи з такого правила, будь-яка дія, що впливає на витрати, мусить обов'язково відбитися на доходах, і навпаки – все, що впливає на доходи, надалі відбивається на витратах.

3) Третя особливість – це чітке розмежування категорій запасу і потоку.

4) Четверта особливість полягає в тому, що при вимірюванні випуску важливо уникнути подвійного рахунку – ситуації, коли одна й та сама операція може бути врахована двічі. З цією метою в СНР розрізняють такі поняття:

– проміжна продукція – це товари і послуги, що купуються з метою подальшої переробки, обробки або для перепродажу;

– кінцева продукція – товари і послуги, що купуються з метою кінцевого споживання, не для подальшої переробки чи перепродажу;

– додана вартість – вартість виробленої фірмою продукції без вартості проміжних товарів і послуг, що були придбані фірмою і використані в процесі виробництва.

При розрахунку ВВП враховується вартість кінцевої продукції і віднімається вартість проміжних товарів і послуг. Чому? Бо у вартості кінцевих продуктів уже враховано всі проміжні операції. Але, оскільки на макрорівні надто складно визначити кінцеві товари (не завжди можна чітко визначити, як буде використано вироблений продукт – на кінцеве чи проміжне споживання), то ВВП розраховують як суму доданих вартостей усіх виробників.

5) П’ята особливість заслуговує на увагу. В СНР для розрахунку загальної вартості виробництва використовують ринкову ціну товарів і послуг. Та оскільки певні товари і послуги не продаються на ринку і не мають ринкової ціни, то для їхньої оцінки застосовують умовно нараховану, або імпутовану вартість.

Одна із сфер, де застосовують імпутування, – домашні господарства. Наприклад, людина, що орендує житло, платить орендну плату, яка входить в рахунки ВВП як доходи власника будинку і як витрати тієї людини, котра це житло орендує. Проте значна кількість людей проживає у власних будинках і, зрозуміло, не сплачує орендної плати. Тому, аби врахувати цей обсяг послуг, у ВВП внесено «орендну плату», яку власник будинку ніби сплачує сам собі.

Ринковою ціною такої послуги є сума орендної плати, яку власникові будинку довелося б сплатити за умови, якби він орендував аналогічний будинок, або якби його будинок дійсно здавався в оренду. Це є імпутована рента, і вона входить у рахунки ВВП і як витрати, і як доходи власника будинку.

Інша сфера, де застосовується імпутування, – послуги, надані державним сектором економіки (оборона, охорона громадського порядку, освіта й охорона здоров'я, які фінансуються з державного бюджету, та ін.). Ці послуги не продаються на ринку і не мають ринкової ціни. Тому в складі ВВП вони враховуються у відповідності з поточними затратами, пов’язаними з їх наданням.

Мета застосування імпутованих оцінок – отримати повніші та вірогідніші значення ВВП.

6) Ще одна особливість, яку важливо знати: при розрахунку ВВП враховується вартість товарів і послуг, вироблених лише в поточному періоді. А тому з розрахунків вилучають так звані невиробничі операції, які бувають двох типів:

– перепродаж товарів; – чисто, фінансові операції.

У свою чергу, чисто фінансові операції поділяються на:

– державні трансфертні виплати. Під трансфертами розуміють односто¬ронній потік благ, які мають безоплатний характер. Коли мова йде про державні трансферти, то це є виплати із державного бюджету (пенсії, стипендії, допомога по безробіттю, допомога багатодітним та малозабезпеченим сім'ям і т. ін.);

– приватні трансфертні платежі (допомоги батьків дітям-студентам, пода¬рунки заможних родичів тощо). Ця операція не є наслідком виробництва, а виступає як акт передачі коштів від однієї приватної особи до іншої;

– операції з цінними паперами (купівля-продаж акцій, облігацій також вилучається із ВВП, оскільки це є обмін паперовими активами, перерозподіл власності).

Методи розрахунку ВВП.

Показник ВВП можна розрахувати трьома методами:

1) за виробленою продукцією (виробничий метод);

2) за витратами (метод кінцевого використання);

3) за доходами (розподільчий метод).

При розрахунку ВВП виробничим методом підсумовується додана вартість, створена всіма галузями економіки:

валовий випуск – проміжне споживання = додана вартість

Тобто по кожній галузі економіки спочатку розраховується валовий випуск, який потім зменшується на величину проміжного споживання. Отриманий показник характеризує сукупну вартість кінцевої продукції або додану вартість, створену всіма галузями економіки.

При розрахунку ВВП методом кінцевого використання підсумовуються витрати всіх економічних агентів, які використовують ВВП: домогосподарств, фірм, держави та іноземців, які експортують товари з даної країни. У підсумку отримуємо сукупну вартість всіх товарів і послуг, спожитих суспільством:

 

 

 

 

43. Розрахунок ВВП по галузях.

Найбільш узагальненим показником створення благ в суспільстві є валовий випуск. Валовий випуск – (ВВ) – сукупна ринкова вартість продукції, товарів і послуг, вироблених в країні протягом року в базових цінах. При цьому базова ціна представлена лише як сума витрат і прибутку. В неї не входять продуктові податки – акцизний збір, податок на додану вартість, мито та ін.

Згідно з діючою з 1993 року стандартною системою національного рахівництва Організації Об'єднаних Націй (ООН), розрізняють два типи валового випуску: ринковий і неринковий. До ринкового валового випуску відносяться: - товари і послуги, що реалізуються за допомогою грошей і за бартером; - товари і послуги в натуральній формі, які отримують працівники в

якості оплати праці; - товари і послуги, що виробляються одним підрозділом даного підприємства, яке знаходиться на самостійному балансі, і надаються іншим підрозділам цього ж підприємства для використання у виробництві;

- готова продукція і незавершене виробництво, які надходять у запаси матеріальних оборотних засобів виробника і призначені для ринкового використання.

До неринкового валового випуску відносяться:

- товари і послуги, що вироблені господарюючими одиницями (економічними суб'єктами, агентами) для їх власного кінцевого

споживання і нагромадження;

- товари і послуги, що надаються безкоштовно інституційним одиницям і суспільству в цілому;

- продукція і незавершене виробництво, що призначені для неринкового використання і надходять до запасів матеріальних коштів виробника;

- послуги , які здійснює домашній найманий робітник.

Валовий випуск має охоплювати результати всіх форм і видів діяльності в економіці країни. Однак реально здійснити це дуже важко і практично не можливо. Особливо це стосується доходів тіньового бізнесу, бартерного обміну, оплати у вигляді чайових, роботи домогосподарок в своєму домашньому господарстві і т.п. Кінцева продукція – це товари і послуги, які купуються для кінцевого споживання, тобто такі, що не використовуються для перепродажу або подальшої обробки чи переробки. До кінцевого продукту можна, наприклад, віднести частину продукції сільського господарства, яка: купується приватними особами і споживається в домашніх господарствах; йде на приріст запасів зерна, збільшення поголів’я худоби; закуповується державою

для задоволення споживчих потреб; продається за кордон. Проміжна продукція – це товари і послуги, що є ресурсом для

виробництва іншої продукції, тобто вони проходять подальшу переробку або перепродаються декілька разів, перш ніж опиняються у кінцевому споживанні. Наприклад, зерно, яке вирощене в сільському господарстві, перш ніж перетвориться в кінцевий продукт – хліб, проходить декілька стадій обробки: збір, обмолот, очистка, сушка і збереження на елеваторах,

помол у млинах, випічка хліба на хлібозаводах. Продукція більшості галузей народного господарства за своєю

матеріальною формою може бути використана і як кінцева, і як проміжна. Наприклад, електроенергія, що використовується підприємствами для виробництва продукції, є проміжним продуктом, але електроенергія, яка

безпосередньо купується споживачем для освітлення приміщень, включається в кінцевий продукт.

Проміжна продукція пов'язується з подвійним рахунком, який неправильно відображає реальний обсяг вироблених товарів і послуг. Завищення вартості продукції викликається тим, що багато продуктів перепродадуться декілька разів, перш ніж вони будуть перероблені й увійдуть в кінцевий продукт. Виключити подвійний рахунок можна за допомогою показника доданої вартості, який являє собою ринкову ціну товарів і послуг підприємств за мінусом вартості спожитих ресурсів. Валовий внутрішній продукт (ВВП), або кінцевий продукт - це різниця між валовим випуском і проміжною продукцією суспільства.

Валовий внутрішній продукт – це узагальнюючий макроекономічний показник, що виражає сукупну вартість кінцевого продукту, створеного в середині країни, в ринкових цінах за рік. Він складається лише з товарів і послуг, проданих на ринку; а продукти ж, які не перетворилися в товар, тобто не продані – в нього не включаються. В нього не входять також

непродуктивні угоди, до яких відносяться суто фінансові угоди і продаж уживаних товарів.

Валовий внутрішній продукт відноситься до найважливіших показників СНР, який характеризує кінцевий результат виробничої

діяльності інституційних одиниць країни, широко використовується в макроекономічному аналізі і міжнародних порівняннях.

Валовий внутрішній продукт обчислюється трьома методами (способами): виробничи  доданої вартості у всіх галузях економіки. Валова додана вартість визначається як різниця між валовим випуском і проміжним споживанням. Сюди додаються податки за відрахуванням субсидій на продукти і послуги, включаючи імпортні. Сума доданої вартості всіх галузей і є ВВП.

Метод витрат обчислення ВВП полягає в підрахунку всіх витрат на придбання (споживання) кінцевого продукту. Сюди включаються: споживчі витрати населення (С), валові (приватні і державні) інвестиції в національну

економіку (Іq), державні закупки товарів і послуг (G). Формула ВВП за методом витрат має наступний вигляд:

ВВП=С+Іq+G. Метод розрахунку ВВП за доходами – це підсумок доходів фізичних і юридичних осіб, інституційних одиниць. ВВП тут обчислюється як сума винагороди власникам чинників виробництва (заробітна плата, процент,

прибуток, рента). Сюди також включаються непрямі податки на підприємства, амортизація, доходи від власності.