Шпаргалка "Система національних рахунків"

Для того щоб скласти  уявлення про дійсну величину того продукту, який вироблено в країні за певний період, розраховують кінцевий суспільний продукт (КСП). За натуральною формою він включає готову продукцію, що призначена як для виробничого, так і для особистого споживання. За вартісною формою КСП являє собою суму ВСП, зменшену на величину повторного рахунку. Для обчислення КСП необхідно від ВСП відняти матеріальні витрати, тобто оборот предметів праці (MB) і додати амортизацію (А). У вигляді формули це можна подати в такий спосіб:

КСП = ВСП - MB + А.

Як ВСП, так і КСП  розраховуються для матеріального  виробництва. Проте в суспільному виробництві має місце й невиробнича сфера або, як ще говорять, нематеріальне виробництво. Для того щоб порахувати всі результати господарчої діяльності, які б включали як продукцію, що набуває уречевленої форми, так і послуги, використовують дещо іншу систему показників, яка отримала назву системи національних рахунків (СНР).

Довгий час у колишньому Радянському Союзі під час підрахунку сукупних результатів виробництва застосовували балансовий метод. Цей метод був розроблений і вперше використаний у двадцяті роки в колишньому СРСР. Але він мав і певні недоліки. Головні з них полягали в тому, що ця система розрахунків, по-перше, передбачала обчислення виробленого продукту тільки для сфери матеріального виробництва, а по-друге, вона була пристосована для неринкової (соціалістичної) економіки і тому її не можна було використовувати в нових умовах господарювання, які передбачали перехід до ринкових відносин.

Застарілість системи  балансів усе частіше давалася взнаки і вже у 1988 р. у колишньому СРСР почали застосовувати так звану  систему національних рахунків. Ця система була розроблена відомими вчени- ми-економістами В. Леонтьєвим та С. Кузнецем (США). Вона являє собою систему статистичних даних, що характеризує стан і динаміку економіки за певний період. Система національних рахунків була прийнята ООН і рекомендована для використання в усьому світі.

Система національних рахунків базується на певних принципах. Найважливіші з них полягають у такому:

• застосування подвійного запису. Наприклад, якщо підприємство придбало якісь матеріальні цінності, то ця подія буде зафіксована в  надходженнях за рахунком «Надходження матеріалів» і водночас за рахунком «Оплата покупок»;

• використання єдиних правил, за якими ведеться обчислення як на рівні підприємства, так і на рівні  всього суспільного виробництва. Це дає можливість зіставляти як дані по підприємствах, так і узагальнені дані по усьому суспільному виробництву.

Слід зазначити, що систему  національних рахунків можна чітко  уявити тільки тоді, коли усвідомлені  її особливості стосовно об'єктів, до яких вона застосовується.

З цього погляду слід відзначити таке:

1. У системі національних рахунків увесь валовий продукт поділяється на дві групи: а) товар і б) послуги. Вони, у свою чергу, діляться на ринкові, що надаються на платній основі, і неринкові, що надаються безоплатно або з пільгами.

2. Залежно від цільової  спрямованості діяльності господарюючих суб'єктів уся економіка поділяється на такі сектори (сфери):

• нефінансові корпорації (реальний сектор);

• фінансові корпорації (банки, пенсійні фонди, страхові компанії тощо);

• державне управління (сектор загального управління — органи державної влади, їх послуги — пільгові або безоплатні);

• домашні господарства — це фізичні особи, які є власниками основної частки ресурсів, а, з іншого боку, вони є основними, кінцевими споживачами виробленого в суспільстві продукту.

3.Усіх суб'єктів, що діють в економіці, поділяють на резидентів, громадян даної держави, і нерезидентів, які не є громадянами цієї країни.

Система національних рахунків має певну сукупність макроеконо- мічних показників. Центральним серед  них виступає валовий внутрішній продукт (ВВП). Цей показник являє собою вартісну оцінку всієї продукції сфери як матеріального, так і нематеріального виробництва, виробленої всіма виробниками даної країни незалежно від їх національної належності.

Головною умовою при  розрахунках ВВП є виключення повторного рахунку. Він виникає тоді, коли намагаються підрахувати вартість усього виробленого в суспільстві продукту, підсумовуючи вироблені в усіх галузях економіки товари та послуги. У цьому випадку і виникає повторний рахунок. Розглянемо це на прикладі. Якщо підрахувати вартість якоїсь кінцевої продукції, наприклад, автомобіля, то неважко уявити, що в ціну цієї продукції входить вартість металу, який пройшов кілька стадій обробки. Спочатку з чавуну зробили сталь, тоді зі сталі прокат, тоді з прокату різні деталі автомобіля і, нарешті, їх склали й отримали кінцевий результат. На кожному етапові вартість продукції (сталі, прокату, виробів металообробки й виробів машинобудування) включала вартість металу. Це повторювання (а це і є повторний рахунок) багатократно збільшило ціну кінцевого продукту, а через це й усього сукупного продукту.

Щоб уникнути повторного рахунку й отримати показник реально  виробленої продукції (ВВП), у системі  національних рахунків застосовується показник доданої вартості. Додана вартість являє собою ту вартість, яка створена на підприємстві саме зусиллями його працівників. Вона включає заробітну плату, прибуток і амортизацію.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

52. Структура ВВП

За даними видання ЦРУ «The World Factbook», економіка України займає 39 місце серед всіх економік світу за загальнимрозміром ВВП (за паритетом купівельної спроможності) — у 2010 році він становив 305,2 млрд. доларів США^[3]. Разом з тим, за цим же показником (ВВП за ПКС), розрахованим на душу населення, Україна у цьому ж дослідженні «The World Factbook» 2010 року зайняла 133 місце серед 227 економік світу (з показником 6700 доларів США)^[4]. ВВП зріс порівняно з попереднім роком на 4,3%, а подушний ВВП за ПКС склав 6,7 тисяч доларів США (в 2007 р. — 7,1 тис. доларів США)^[5]. За рівнем видатків на ведення домашнього господарства Україна посідає останнє місце серед країн Східної Європи^[6].

Основа української економіки — сформований ще у часи СРСР капітал, отриманий приватними власниками в незалежній Україні в період проведення масової приватизації.

Нині економіка України сильно страждає від світової економічної кризи. Експерти Світового банку прогнозують падіння ВВП країни за результатами 2009 р. не менш як на 9%^[7], а інфляція сягне 16,4%^[8].

Натомість Кабінет міністрів України прогнозував зростання ВВП на 0,4% у 2009 і інфляцію у 9,5%. Більшість економістів схильні вважати такі прогнози надто оптимістичними^[8]. Протягом 2008 р. гривня знецінилась на 38% відносно доллара США, що перевищило падіння обмінного курсу ісландської крони і сейшельської рупії.^[9] Державна служба зайнятості Українипрогнозує, що у 2009 р. безробіття в Україні сягне 9% (проти 3% у 2008 р.)^[10] За підсумками 2009 року українці збідніли на 10%, а 78% людей, за статистикою ООН, перебувають за межею бідності в Україні^[11].

В Україні протягом 1995–2004 рр. обсяги промислового виробництва збільшилися на 40 %, майже вдвічі зросла продуктивність праці. Економічні трансформації, створення ринкових засад функціонування і розвитку, зміни форм власності разом з організаційною реструктуризацією підприємств (понад 90 % підприємств мають недержавну форму власності) істотно змінили можливості розвитку промислового комплексу . Якщо темп зростання реального ВВП у 2004 р. становив 12,15 % (у 2003 р. - 9,6 %), а темп зростання обсягу промислового виробництва — 12,5 % (у 2003 р. — 15,8 %), то в 2005 р. він був рекордно низьким — 2,7 % . Спостерігалось уповільнення промислового виробництва на фоні зростання реального ВВП, що свідчить про відсутність стабільного процесу використання НТП галузей промисловості.

Таблиця 1. Темпи росту реального ВВП України у відсотках^[12].

[ред.]Загальні вихідні економічні ресурси України

Економіка України

Україна — потенційно багата країна яка усвідомлює себе і сприймається ззовні як політична і економічна держава рівня Польщі і Туреччини. ^[13] Серед колишніх республік СРСР Україна отримала в спадок один з кращих наборів вихідних ресурсів.

Народно-господарський комплекс країни включає такі види промисловості як важке машинобудування, чорна та кольорова металургія, суднобудування, виробництво автобусів, легкових та вантажних автомобілів, тракторів та іншої сільськогосподарської техніки, тепловозів, верстатів, турбін, авіаційних двигунів та літаків, обладнання для електростанцій, нафто-газової та хімічної промисловості тощо. Крім того, Україна є потужним виробником електроенергії.

В Україні налагоджено виробництво ракетоносіїв, супутників та обладнання для дослідження космосу. Україна є значним виробником військової техніки — танків, військово-транспортних літаків, зенітно-ракетних комплексів, оптичного обладнання.

Літаки типу «АН», ліхтеровози, крокуючі екскаватори, точні верстати, електрозварювальні прилади виготовляються за новітніми технологіями й відповідають найвищим світовим стандартам.

Україна — транзитна держава через яку проходить 5 з 10 міжнародних транспортних коридорів Європи. Розвинені всі сучасні види транспорту. — залізничний, автомобільний, річковий, морський, трубопровідний та повітряний. Головні морські порти: Одеса, Іллічівськ, Херсон, Ізмаїл, Маріуполь,Керч. Осн. водна артерія — Дніпро, судноплавні також Десна, Прип'ять, Дністер, Дунай. Летовища — в усіх обласних центрах, в багатьох з них і столиці Києві — міжнародні. Серед інших, діють нові авіакомпанії («Міжнародні Авіалінії України», «Кийавіа», «Аеросвіт» і інш.)

[ред.]Історія економіки України

Детальніше: Економічна історія України

До проголошення незалежності економіка УРСР складала значну частину економіки СРСР. Держплан СРСР спільно з українським Держпланом розробляв п'ятирічні плани розвитку економіки УССР як інтегральної частини радянської економіки.

Українські підприємства були підлеглі союзним міністерствам у Москві або республіканським міністерствам  у Києві. Після 1991 підприємства, незважаючи на приналежність, що збереглася формально до державної власності, потрапили під контроль своїх директорів. До 1996 біля 6 тис. середніх і великих підприємств стали акціонерними товариствами, а до 1998 було приватизовано 45 тис. невеликих підприємств і майже 99 % магазинів роздрібної торгівлі, підприємств торгівлі і сфери послуг.

Після розпаду СРСР, Україна пережила жорстоку економічну депресію: крах економіки і гіперінфляція призвели до катастрофічного скорочення ВВП.

Різко ускладнило економічну ситуацію рішення керівництва країни не запроваджувати відразу повноцінну національну  грошову одиницю, а поступово  виходити з рубльової зони і спочатку запровадити сурогатні гроші — купоно-карбованці.^[14]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

53. Структура ВНП.

Як на практиці виміряти обсяг ВНП? Як визначити вартісний обсяг  виробництва кінцевих товарів і  послуг у країні? 
Існує декілька методів. Розглянемо їх на прикладі окремого товару, скажімо, автомобіля. В принципі його вартість дорівнює тій сумі, яку сплачує за нього покупець. Однак цю ж суму можна отримати, якщо розглядати вартість автомобіля з точки зору її формування, тобто як суму доданої вартості на кожній зі стадій його створення. Отже, для виготівника автомобіля сума, яку він отримує від його продажу, розподіляється так: одну її частину складають його витрати, які йдуть на виплати власникам ресурсів, наданих виробнику автомобіля на його створення, а друга частина відповідно утворить його дохід або збиток. 
Суми, виплачені власникам ресурсів (сировини, матеріалів, робочої сили), утворять їх власні доходи у вигляді1' заробітної плати, прибутку, ренти, відсотка і т.ін. Зрештою вартість автомобіля складається із суми величин доходів всіх, хто пов'язаний з його створенням. Таким чином, вартість будь-якого товару можна розглядати, з одного боку, як величину витрат на його придбання, а з іншого боку, як суму доходів, пов'язаних з його створенням. Якщо ж додати всі витрати на придбання всіх товарів і всіх послуг, з одного боку, і зробити те ж саме із сумою всіх доходів, що отримуються творцями товарів і послуг, з іншого боку, то ми отримаємо одну і ту ж загальну суму, яка і буде виражати ВНП, виміряний двома абсолютно еквівалентними способами. (Якщо бути більш точним, то ВНП, виміряний як сума доходів, включає, крім таких доходів, також амортизацію і непрямі податки, що сплачуються підприємцями, але це уточнення, обґрунтування якого дане нижче, не змінює загального принципу). 
З точки зору «витратного» підходу до визначення ВНП його структура включає чотири компоненти: 
по-перше, особисті споживчі витрати; 
по-друге, валові інвестиції; 
по-третє, державну закупівлю товарів і послуг; 
по-четверте, чистий експорт. 
Особисті споживчі витрати включають витрати на купівлю товарів повсякденного попиту, товарів тривалого користування і оплату послуг. У розвинених країнах цей елемент сукупного попиту відіграє вирішальну роль, займаючи домінуюче місце в сукупних витратах. Безперервно зростає частка витрат на послуги в сукупних витратах населення. Потрібно зазначити, що, хоч ця стаття носить назву «особисте споживання», по ній проходять і витрати, які за своєю економічною природою носять характер інвестицій (наприклад, купівля автомобіля для особистого користування). 
Валові інвестиції охоплюють всю суму капіталовкладень приватного сектора, здійснених в даному році всередині країни. Точно кажучи, інвестиції можуть здійснюватися і в цінні папери, але в цьому випадку вони виключаються. Валові інвестиції використовуються для наступних цілей: 
будівництво виробничих будівель і службових приміщень; 
придбання обладнання; 
приріст виробничих запасів; 
житлове будівництво. 
Валові інвестиції складають у розвинених країнах 16-19% ВНП. З теоретичної точки зору як інвестиції виступають і вкладення в людський капітал, з урахуванням яких частка інвестицій у ВНП досягає 1/3 його величини. Не входять до цієї групи витрати на придбання цінних паперів, хоч вони і носять назву «інвестиції». Це так звані фінансові інвестиції, на відміну від виробничих. 
Необхідність обліку вкладень у виробничі запаси в складі валових інвестицій випливає з того, що ВНП включає вартість вироблених кінцевих товарів і послуг, частина яких може і не бути реалізована в даному році. Тому збільшення запасів розглядається як інвестиції зі знаком «плюс», а зменшення — як інвестиції зі знаком «мінус». Сам факт падіння рівня запасів означає, що суспільство в даному році купує більше, ніж воно виробило в цьому ж році. 
Причина, з якої житлове будівництво проходить по розділу «інвестиції», тобто капіталовкладення, полягає в тому, що житловий будинок розглядається як джерело ренти для свого власника, тобто як капітал. 
Саме поняття «валові» означає, що ці витрати охоплюють усі вкладення в сукупний капітал суспільства, незалежно від того, чи відбувається при цьому заміна частини капіталу, що вибуває з виробництва в поточному році, внаслідок фізичного або іншого зносу. З урахуванням же цієї обставини частина валових інвестицій являє собою амортизацію основного капіталу, а інша частина, звана чистими інвестиціями, йде на приріст капітальної вартості. ВНП за вирахуванням амортизації утворює чистий національний продукт (ЧНП). Частка амортизації складає в розвинених країнах до 10% ВНП. 
Державні закупівлі товарів і послуг (державне споживання) включає витрати центральних і місцевих органів влади на забезпечення функціонування відповідних державних органів і служб: витрати на оборону, утримання чиновників, правоохоронних органів, освіти, судів і т.ін. До складу державних закупівель не включаються трансфертні виплати. Разом державна закупівля і трансфертні виплати утворюють державні витрати, причому трансфертні виплати становлять більшу частину державних витрат, а держзакупівлі — меншу. У складі держзакупівель витрати центральних органів влади звичайно становлять меншу частку, а місцевих органів — більшу. 
Чистий експорт — це різниця між сумою, яку витрачають іноземці на купівлю наших товарів, і сумою, яка витрачається на купівлю іноземних товарів, інакше кажучи, різниця між експортом і імпортом (торговий баланс). Позитивна різниця збільшує ВНП, негативна — зменшує. Частка чистого експорту в сукупних витратах на кінцеві товари і послуги неоднакова в різних країнах. У США вона, наприклад, невелика (2-3%), а в малих країнах Західної Європи досягає 40-50% і більше.