Шпаргалка "Система національних рахунків"

Резидентами вважаються всі економічні одиниці (підприємства, домашні господарства) незалежно від їхньої національної належності і громадянства, що мають центр економічного інтересу на економічній території даної країни (займаються виробництвом або проживають у країні не менш року).

Інше трактування ВВП, розрахунку по доходах, засноване на американській практиці, припускає підсумовування наступних видів первинних доходів: оплати праці; прибутку корпорацій, що залишається після виплат працівникам і кредиторам (у ній виділялися дивіденди, нерозподілений прибуток і податки на прибуток); ренти; відсоток (крім відсотка по державному боргу); доходів власників (нерозподілений прибуток + податок на прибуток).

До цих доходів додавалися дві статті, що не вважалися доходами - непрямі податки і споживання основного капіталу (амортизація).

Для обліку всіх доходів, отриманих резидентами даної  країни в зв'язку з їхньою участю у виробництві як ВВП даної  країни, так і ВВП інших країн, використовується показник валового національного  доходу (ВНД) 3 кількісної точки зору ВНД відрізняється від ВВП на сальдо первинних доходів, отриманих з за кордону, тобто різницю між доходами резидентів даної країни, отриманими з за кордону, і доходами нерезидентів, переданими за кордон з даної країни (виплаченими резидентами даної країни нерезидента) Цю різницю називають також «чистим доходом з-за кордону».

ВНД=ВВП + сальдо первинних  доходів з-за кордону.

ВВП і ВНД відносяться  до всієї економіки, але ВВП -вимірює  випуск, а ВНД - доход. ВНД ідентичний ВНП, використовуваний у старій редакції СНС.

Показники ВП і НД можуть бути розраховані як на валовій, так  і на чистій основі.

Відповідно, в першому  випадку, ми маємо ВВП і ВНД, a віднімаючи з них споживання основного капіталу (амортизацію), одержуємо чистий внутрішній продукт (ЧВП) і чистий національний дохід (ЧНД):

ЧНД = ВНД - амортизація.

Показник особистого доходу (ОД) виходить шляхом вирахування  з ЧНД внесків на соціальне  страхування, непрямих податків (з урахуванням  нового трактування НД, що включає  в себе і суму непрямих податків), нерозподіленого прибутку корпорацій, податків на прибуток корпорацій і«+» трансфертних платежів.

Необхідно також відняти  процентні доходи бізнесу і додати особисті доходи, отримані у вигляді  відсотків, у т.ч. відсоток по державному боргу.

Наявний особистий дохід обчислюється зменшенням ОД на суму податку на прибуток і деяких неподаткових платежів державі.

Номінальний ВВП розраховується в цінах поточного року. Реальний ВВП розраховується у порівнянних (тобто постійних, базисних) цінах, що дає можливість оцінювати зміну фізичного обсягу випуску за визначений проміжок часу.

На величину номінального ВВП впливають такі процеси:

-          динаміка реального обсягу виробництва;

-          динаміка рівня цін.

Реальний ВВП розраховується за допомогою коректування номінального ВВП на індекс цін:

Реальний ВВП = номінальний  ВВП / індекс цін

Якщо величина індекс цін < 1, то відбувається коректування номінального ВВП убік збільшення - називається інфліруванням.

Якщо величина індекс цін > 1, то відбувається дефлірування -коректування номінального ВВП убік зниження.

Індекс цін використовується для оцінки зміни темпів інфляції, динаміки вартості життя.

Індекс споживчих цін (СРІ- consumer prise index) показує зміни середнього рівня цін «кошика» товарів і  послуг, звичайно

споживаних середньою міською родиною.   Склад  споживання кошика фіксується на рівні базисного року.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

50. ВВП сфери матеріального виробництва.

 

За характером економічної діяльності людей у суспільному виробництві розрізняють три великі сфери: 1)основне виробництво;

2)         виробнича інфраструктура; 3)         соціальна інфраструктура.

Основне виробництво - це галузі матеріального виробницт-ва, де безпосередньо виготовляються предмети споживання й за-соби виробництва. Примноження суспільного багатства визнача-ється саме цими галузями, їхнім технічним рівнем. Основне ви-робництво включає сировинний, паливно-енергетичний, металургійний, агропромисловий, хімічно-лісовий комплекси, виробниц-тво товарів народного споживання, капітальне будівництво тощо. Виробнича інфраструктура являє собою комплекс галузей, які обслуговують основне виробництво і забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві і в народному господарстві в цілому. До них належать: транспорт, зв'язок, тор-гівля, спеціалізовані галузі ділових послуг (інформаційних, рек-ламних, лізингових, консультаційних тощо).

Надаючи послуги виробництву, сприяючи підвищенню його ефективності й поліпшуючи умови праці, господарська діяльність даних галузей фактично приумножує суспільне багатство. Тому саме розширення виробничої інфраструктури і перетворення її в крупний сектор господарства є однією з найважливіших законо-мірностей індустріального розвитку економіки.

Основне виробництво і виробнича інфраструктура в сукупно-сті становлять сферу матеріального виробництва. Але в міру роз-витку суспільства зростають його потреби в духовних благах, які створюються в нематеріальній сфері, що й зумовлює існування соціальної інфраструктури.

Соціальна інфраструктура - це нематеріальне виробництво, де створюються нематеріальні форми багатства, які відіграють вирішальну роль у всебічному розвитку людей, примноженні їх-ніх розумових і фізичних здібностей, професійних знань, підви-щенні освітнього і культурного рівня.

Сфера соціальної інфраструктури включає такі галузі: охоро-ну здоров'я й фізичну культуру, освіту, побутове обслуговування, культуру й мистецтво.

Однак прикладна наука має включатися в процес матеріаль-ного виробництва як безпосередня продуктивна сила. Така «розд-воєність» властива торгівлі, транспорту й зв'язку: вони належать як до матеріального виробництва (тією мірою, якою в них продо-вжується процес виробництва), так і до нематеріального (оскіль-ки пов'язані з обслуговуванням людей).

Охорона навколишнього середовища належить до матеріаль-ного виробництва, бо здійснюється шляхом його вдосконалення.

Водночас вона стосується також і соціальної сфери, оскільки без-посередньо пов'язана зі створенням сприятливих умов для життя людини. Праця, що витрачена на певну соціальну послугу, є сус-пільно необхідною й корисною. Вона рівнозначна праці в сфері матеріального виробництва, тому її слід визнати продуктивною. Усе це дає підстави вважати, що соціальна інфраструктура є сфе-рою нематеріального виробництва її не можна ототожнювати з невиробничою сферою.

Обсяг і якість соціальних послуг - важливий показник економі-чного прогресу суспільства й рівня життя населення, тому важливим стратегічним завданням економіки має бути прискорений розвиток соціальної інфраструктури. Суспільна організація виробництва має відповідати передусім таким загальним вимогам:

а)         створювати широкі можливості для природно-історичного процесу економічного розвитку, не допускати волюнтаристського втручання у виробництво;

б)         забезпечувати науково-технічний прогрес і бути адекватною досягнутому рівню реального усуспільнення виробництва.

Лише за цих умов організація виробництва сприятиме еконо-мічному розвитку та підвищенню його ефективності.

Відносини, які пов'язані із суспільним виробництвом, охоп-люють різні сфери економічної діяльності людей і в цілому ство-рюють систему економічних відносин. її можна розглянути з різ-них точок зору. Виділимо найбільш важливі підходи до кваліфі-кації економічних відносин.

3 точки зору різних рівнів виробничих відносин їх можна ро-зподілити на такі групи: техніко-економічні (організаційні) від-носини та соціально-економічні відносини.

Техніко-економічні відносини виникають тому, що суспільне виробництво, розподіл, обмін і споживання можливі без певної ор-ганізації. Ця організація потрібна для всякої спільної діяльності лю-дей. Іншими словами, організаційно-економічні відносини охоплю-ють ті господарські зв'язки між людьми, що безпосередньо пов'язані з організацією виробництва за будь-якої його суспільної форми. Такі відносини випливають із технологічного способу виробництва, а ці-

льове їх призначення криється в раціональній комбінації й ефектив-ному використанні факторів виробництва, максимізації результатів праці. Зокрема, забезпечення кількісної і якісної відповідності фак-торів виробництва, спеціалізація і кооперування праці, концентра-ція, комбінування і диверсифікація виробництва, організація госпо-дарської діяльності підприємства.

Соціально-економічні відносини - це відносини суспільної форми процесу праці. Всяке виробництво має суспільну форму і являє собою присвоєння індивідуумом предметів природи в ме-жах визначеної суспільної форми і за допомогою неї. Ця суспіль-на форма і є соціально-економічними відносинами.

Соціально-економічні відносини у свою чергу включають, насамперед, відносини власності й багато в чому залежать від ти-пу (форми) власності на умови і результати виробничої діяльнос-ті. Таке присвоєння визначає головний зміст і спрямованість роз-витку соціально-економічних відносин, тому що завжди і скрізь подібний розвиток йде в інтересах власників.

Соціально-економічні відносини включають також суспільну форму поєднання факторів виробництва і соціальні та політичні відносини. Вони є специфічними, властивими тільки одній істо-ричній епосі або одному суспільному ладу (наприклад, первісно-общинному, рабовласницькому, феодальному), і мають історично минущий характер. Соціально-економічні відносини змінюються в результаті переходу від однієї форми власності до іншої. На ві-дміну від цього організаційно-економічні зв'язки існують, як пра-вило, незалежно від соціально-економічного ладу. Вони є, по су-ті, загальними елементами економіки всіх країн. Наприклад, у рі-зних суспільних устроях можуть успішно застосовуватися одна-кові форми господарської організації (фабрики, комбінати, спеці-алізовані магазини й універсами, підприємства сфери послуг), a також загальні досягнення наукової організації праці й управлін-ня тощо. Економічні відносини як взаємозв'язок різноманітних суб'єк-тів економічної системи (фізичних і юридичних осіб) можна ви-разити у вигляді формули «суб'єкт-суб'єкт».

51. ВВП сфери нематеріального виробництва.

Кожен окремий процес праці, по суті, є процесом виробництва, бо його наслідком є створення  матеріальних благ, необхідних людині для існування. Але процес обміну речовин між собою і природою людина здійснює не сама, а в співпраці з іншими членами суспільства. Відтак, і процес виробництва набуває суспільного характеру.

Суспільне виробництво  можна визначити як сукупність тісно  взаємопов'язаних між собою виробництв, які разом і створюють увесь комплекс необхідних для суспільства матеріальних благ і послуг. Це суспільне виробництво і виступає об'єктом вивчення політекономії.

У практичній площині  суспільне виробництво поділяють  на дві великі сфери: сферу матеріального виробництва і сферу нематеріального виробництва. У першій створюються матеріальні блага, які мають уречевлений характер. До цієї сфери належать такі галузі народного господарства, як промисловість, будівництво, сільське господарство, вантажний транспорт і т.ін. У сфері нематеріального виробництва результати праці людини, як правило, не набувають уречевленого характеру і виступають у вигляді послуг. До цієї сфери належать такі галузі, як освіта, охорона здоров'я, культура і мистецтво, пасажирський транспорт тощо. У тих галузях, в яких виробництво представлено як продукцією у вигляді уречевлених матеріальних благ, так і послугами, віднесення до тієї чи іншої сфери здійснюється на основі того виду продукції, який переважає в структурі продукції галузі. У процесі функціонування всього суспільного виробництва створюється певний обсяг продукції, яка включає величезний перелік матеріальних благ і послуг, необхідних для забезпечення життєдіяльності всього суспільства. Увесь цей обсяг продукції й утворює сукупний суспільний продукт.

Сукупний суспільний продукт являє собою всю сукупність матеріальних і духовних благ, які створені в суспільстві за певний термін, як правило, за один рік. Форми, в яких виступає сукупний суспільний продукт, можуть бути різними, але, як правило, визначають такі його форми: валовий суспільний продукт, кінцевий суспільний продукт, валовий національний продукт, валовий внутрішній продукт і чистий продукт, або національний дохід.

Валовий суспільний продукт (ВСП) являє собою всю сукупність виробленого в матеріальному виробництві продукту. Він розраховується шляхом включення до його складу всієї продукції, яка вироблена на підприємствах і в галузях матеріального виробництва. Цей показник є дуже важливим, бо він в узагальненому вигляді відображає складні взаємовідносини між підприємствами в процесі створення матеріальних благ. Проте показник ВСП має суттєвий недолік, який полягає в тому, що цей показник містить так званий повторний рахунок. Він виникає тому, що до вартості продукції підприємства додається і вартість отриманої від інших підприємств сировини, палива, матеріалів тощо. Ця вартість вже облікована як продукція підприємства, що виробило ці матеріали. Тому иа підприємстві, яке отримало їх, вони повторно ураховуються у вартість виготовленої продукції. Чим більший рівень спеціалізації виробництва і чим більше розвинена кооперація, особливо в умовах виготовлення технічно складної продукції, тим більший повторний рахунок. Він суттєво збільшує вартість усього валового суспільного продукту.