Шпаргалка "Система національних рахунків"

При правильних розрахунках усі три методи обчислення ВВП мають дати однаковий кінцевий результат.

У розвинених країнах сьогодні питома вага продукції сфери послуг у

ВВП складає 70-75%, в Україні ж – лише 52%.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

44. Розрахунок ВВП по виробництву.

 

Методика обчислення ВВП має деякі особливості: ВВП складається з вартості кінцевих товарів і послуг. Наприклад, пшениця, з якої випечено хліб, є проміжним товаром, тому вартість пшениці, проданої мірошнику, і вартість борошна, проданого пекарю, не враховують при обчисленні ВВП. Лише вартість хліба розглядають як частку ВВП; до складу ВВП входять вартості товарів і послуг, вироблених лише в процесі поточного виробництва. Отже, заново зведений і проданий будинок включають до складу ВВП, а збудований раніше — ні. Проте комісійні, які агент з продажу нерухомого майна отримав за продаж раніше збудованих будинків, у ВВП враховуються — їх відносять до поточних послуг; ВВП оцінюється за ринковими цінами. Останні включають непрямі податки — податок на продаж і акцизи, тому ринкова ціна відрізнятиметься від тієї, яку продавець отримав за товар. Чиста ціна — це ринкова ціна за вирахуванням непрямих податків. Вона дорівнює сумі чинникових витрат, тобто сумі, що припадає на чинники виробництва . цього товару. На практиці для розрахунків ВВП використовують такі методи: за витратами, за доходами й за виробництвом.

ВВП, розрахований за витратами, — це загальна сума витрат на особисте і виробниче споживання всі сі маси створених за певний період благ. ВВП за виробництвом показує внесок кожного виробника і національного виробництва загалом. У такому разі ВВП розраховують за доданою вартістю. Додана вартість — це ринкова ціна продукції (послуг) підприємства за вирахуванням вартості сировини і матеріалів, які витрачені на виробництво продукції або на виконання послуг

Загальна сума доданих вартостей, створених у суспільстві, — це ринкова вартість вироблених товарів  і послуг, тобто ВВП. 
Усі три методи розрахунку ВВП є рівноцінними і дають однаковий результат. 
Величина ВВП залежить як від обсягу виробленої продукції, так і від рівня цін. Оскільки ціни можуть зростати і падати, порівнювати обсяги ВВП краще у незмінних (постійних) цінах. У зв'язку з цим ВВП вимірюють у поточних і постійних цінах. 
ВВП, визначений у поточних (фактичних) цінах, називають номінальним, а обчислений у незмінних (постійних) цінах, — реальним. Поряд із ВВП у статистиці використовують і такий показник, як валовий національний продукт (НІ 11J). 
Г ВНП — це вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених вітчизни-1 ними виробниками (резидентами) за певний період 
Розглянемо на прикладі відмінність між ВВП і ВНП. Доход громадянина України, який працює у ФРН. с частиною ВНП України. Однак цей доход не є частиною ВВП, оскільки він отриманий у ФРН. Водночас прибутки, одержані німецькою компанією від виробництва продукції в Україні, с частиною ВНП німецької держави. 
На практиці дані про обсяги ВВП і ВНП використовуються як показники кількості виробленої продукції та добробуту населення країни. Вони с головними індикаторами економічного розвитку країни. 
Унаслідок падіння ВВП на душу населення Україна істотно відстає за рівнем доходів, іншими показниками життєвого рівня від країн із ринковою економікою. Проте це не означає, що наша країна ніколи не зможе досягти за цими показниками рівня передових країн світу. Відомо, що США знадобилося 47 років, щоб подвоїти ВВП надушу населення, Японії — 33, Індонезії — 17, Південній Кореї — 10 років.

 

45. Галузева структура ВНП України.

 

ГАЛУЗЕВА СТРУКТУРА  ГОСПОДАРСТВА. Національне господарство України має складну структуру. Структура господарства – це його внутрішня будова, котра показує, з яких основних елементів складається господарство, а також виражає співвідношення та взаємозв'язки між ними. Підприємства й організації групуються за видами господарської діяльності і за розміщенням на території. Відповідно розглядають галузеву і територіальну структуру господарства.

Галузева структура  показує поділ господарства на галузі та співвідношення між ними. Галузь — це сукупність господарських одиниць, які виробляють якісно однорідну продукцію або задовольняють певні однорідні потреби суспільства. Всі галузі національного господарства об'єднуються, насамперед, у дві сфери — сферу матеріального виробництва і сферу послуг (раніше їх також називали виробничою і невиробничою сферами).            

До сфери матеріального виробництва входять промисловість, сільське, лісове, рибне господарство і будівництво – галузі, які випускають матеріальні блага (товари). Вони поділяються на вужчі галузі, підгалузі, види виробництв. Наприклад, великою галуззю промисловості є машинобудування, в складі якого виділяється транспортне машинобудування. Вужчою його галуззю є автомобілебудування, а підгалуззю — виробництво легкових автомобілів. Воно ж включає численні підприємства, що виробляють окремі деталі, вузли і агрегати (наприклад, мотори), а також складальні та ремонтні підприємства.

У сфері послуг створюються духовні блага та послуги невиробничого й виробничого характеру. Одні галузі цієї сфери обслуговують безпосередньо населення (культура, освіта, медичне і рекреаційне обслуговування, побутове обслуговування), інші — населення і виробництво (транспорт і зв'язок, фінанси і кредит, торгівля, страхування), треті забезпечують функціонування суспільства взагалі (наука, управління).  

 

Мал. Галузева структура господарства 

У галузевій структурі  національного господарства України  сфера матеріального виробництва  завжди суттєво переважала сферу  послуг (відповідно 2/3 і 1/3 вартості продукції). І лише на початку XXI ст. їх частки вирівнялися. У сфері матеріального виробництва виділяються промисловість (65% вартості всіх вироблених у 2004 р. товарів) і сільське господарство (24%). Таким чином, за цими показниками національне господарство України є промислово-аграрним.

Часто міжнародні економічні організації розглядають галузеву структуру національних господарств  як співвідношення трьох секторів економіки. До первинного сектора відносять сільське і лісове господарства, рибальство, добувні галузі промисловості, тобто ті галузі, які дають людині "первинну" (створену природою) продукцію. До вторинного сектора включають Індустріальні галузі — обробну промисловість і будівництво, які переробляють і облагороджують первинну продукцію І доводять її до споживача у вигляді кінцевих матеріальних благ. Третинним сектором називають галузі сфери послуг. За такою структурою економіки країни світу відносять до одного з трьох типів: країни доіндустріальної стадії розвитку (у них дуже висока частка галузей первинного сектора), індустріальної стадії (вторинного сектора) і постіндустріальної стадії розвитку (велика перевага галузей третинного сектора). Україна має показники типової держави, що знаходиться на індустріальній стадії розвитку суспільства: частка вторинного сектора сягає майже 40% вартості всієї продукції, відносно висока також частка первинного сектора (понад 12%). Натомість, відсотоктретинного сектора в економіці України значно нижчий, ніж у провідних постіндустріальних країнах світу (США, Японія, країни Західної Європи).

У результаті посилення  і поглиблення зв'язків між  окремими галузями національного комплексу  відбувається формування міжгалузевих комплексів. Міжгалузевий комплекс — сукупність взаємозв'язанихпідприємств різних галузей, об'єднаних випуском певної продукції. До найважливіших міжгалузевих комплексів в Україні відносяться паливно-енергетичний, металургійний, машинобудівний, хімічний, лісо-виробничий, агропромисловий, комплекс легкої індустрії, транспортний, будівельно-індустріальний, морегосподарський, рекреаційний, військово-промисловий, науково-технічний, соціальний.

Підприємства чи галузі у складі комплексів відзначаються  стійкими і тісними виробничими зв'язками. Наприклад, в агропромисловому комплексі взаємодіють галузі сільського господарства, харчової промисловості, комбікормова промисловість. Складовими комплексу є також деякі галузі машинобудування (сільськогосподарське, тракторобудування), хімічної промисловості (виробництво мінеральних добрив, отрутохімікатів), мікробіологічна промисловість.

Функціонування комплексу  неможливе без інфраструктури, тобто галузей, які обслуговують процес виробництва. Це — вантажний транспорт, системи енерго-, водо- і теплопостачання, матеріально-технічне забезпечення, ремонт, будівництво, освіта (підготовка кваліфікованих кадрів), наукове забезпечення, управління.

ТЕРИТОРІАЛЬНА СТРУКТУРА. Підприємства різних галузей господарства по-різному розташовані на територіїодне щодо іншого, відносно населених пунктів, своїх сировинно-ресурсних баз тощо. В одних випадках вони мають одиничне розміщення, в інших — групове. Ці групи на одній території творять певні територіальні поєднання, підприємства в них більшою чи меншою мірою використовують спільну виробничу і соціальну інфраструктуру або ж об'єднуються виробничими зв'язками, взаємними поставками деталей, матеріалів, напівпродуктів, відходів. Таким чином виникають територіальні елементи господарства. Сукупність певним чином взаєморозміщених і поєднаних територіальних елементів господарства називається територіальною структурою господарства.

Територіальна структура  господарства тісно пов'язана з  розселенням, транспортною мережею, а також особливостями природного середовища, його природно-ресурсним потенціалом. Елементи територіальної структури можуть мати точкові, вузлові, лінійні, кущові, ареальні форми. Зокрема, галузі первинного сектора економіки — сільське й лісове господарство, рибальство, добувна промисловість, які тісно взаємодіють з природним середовищем, мають переважно ареальні форми: сільськогосподарські зони і райони, лісогосподарські і лісопромислові райони і ділянки, рибопромислові зони і райони, гірничодобувні басейни, райони, ареали.

Переважна більшість  підприємств обробної промисловості  розміщені в населених пунктах  і утворюють такі елементи територіальної структури, як промисловий пункт (одне підприємство), промисловий центр— населений пункт з кількома мало пов'язаними підприємствами, промисловий (господарський) вузол —місто або група близько розташованих міст з великою кількістю взаємозв'язаних підприємств. Окремі виробництва мають кущову форму територіального поєднання. Наприклад, машинобудівний кущ формується головним (складальним) підприємством і багатьма заводами, що постачають деталі, вузли, агрегати і знаходяться у навколишніх поселеннях.

Територіальна структура  транспорту представлена такими елементами, як транспортні лінії (наприклад, залізниці, судноплавні ріки), транспортні пункти (станції на залізничній вітці), транспортні вузли (станції в місцях розгалуження чи перетину залізничних ліній).

Елементи територіальної структури можуть бути спеціалізовані (наприклад, зернова зона,цукровобуряковий пункт, центр харчової промисловості, автомобілебудівний кущ, нафтохімічний вузол, залізничний вузол, автомагістраль) і багатогалузеві (хіміко-машинобудівний центр, металургійно-машинобудівельно-хімічний вузол, залізнично-річковий вузол, промислово-транспортний вузол, залізнично-автомобільна полімагістраль).

ОСНОВНІ РИСИ СУЧАСНОЇ СТРУКТУРИ ГОСПОДАРСТВА. Сучасні галузева і територіальна структури господарства України відзначаються нераціональністю. Про це, зокрема, свідчать: значна залежність господарства від постачання енергоносіїв і сировини; відсутність завершальних виробництв у багатьох галузях, передусім у машинобудуванні; надмірний розвиток галузей військово-промислового комплексу при обмеженому розвитку виробництва товарів народного споживання; недостатній розвиток агропромислового комплексу, насамперед галузей обробної промисловості; технічна відсталість і зношеність устаткування, технологічна недосконалість підприємств, що зумовлюють високу енерго- і матеріалозатратність економіки;значна концентрація "брудних виробництв", зокрема гірничодобувних, металургійних, хімічних, що спричинило високий ступінь забруднення довкілля; надмірне зосередження промислових підприємств в окремих регіонах (Придніпров'я, Донбас, Прикарпаття), що зумовило значне використання ресурсного потенціалу, призвело до надмірного тиску на довкілля тощо.

Необхідна структурна перебудова господарського комплексу, що має виявлятися у виготовленні високоякісної і конкурентоспроможної продукції, зменшенні затрат сировини та енергії на її випуск, скороченнівиробництва економічно та екологічно невигідної продукції. Значну роль у цьому повинні відіграти економічні реформи, насамперед прискорення процесів приватизації в різних галузях господарства.  

 

 

 

 

 

 

46. Галузева структура ВНП Росії.

Сучасний етап економічного та розвитку Російської Федерації пов'язані з корінними змінами, викликаними переходом до ринкових відносинам. Формування ринкової економіки передбачає створення соціально орієнтованої економіки, що означає переорієнтування усього виробництва на запити потребителя.

За прогнозами багатьох аналітичних груп, і відділу міжнародних організацій, економіка країни ще знаходиться на стадії очікування початку економічного зростання. Але його буде протікати одночасно ні в всіх регіонах і усім підприємствах одновременно.

Методи галузевого економічного обгрунтування виробництва та галузева структура економіки России

Єдиний господарський комплекс країни представлений галузевої, міжгалузевий і територіальній структурами.

Галузева структура – це сукупність галузей народногосподарського комплексу, що характеризуються певними пропорціями і взаємозв'язками. У галузевому плані структура єдиного народногосподарського комплексу представлена двома сферами: матеріального виробництва та нематеріального производства.

Виробнича сфера включає: 1. Галузі, створюють матеріальними благами – промисловість, сільське господарство, будівництво. 2. Галузі, котрі доставляють матеріальними благами споживачеві, транспорт і зв'язок. 3. Галузі, пов'язані з процесом виробництва, у сфері, – торгівля, громадське харчування, матеріально-технічне постачання, збут, заготовки.

Невиробнича сфера складається з таких галузей: 1. Галузі послуг, яких відносять: житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування, транспорт і зв'язок, пов'язані з обслуговуванням населення. 2. Галузі соціального обслуговування – охорону здоров'я, фізична культура, соціального забезпечення. 3. Освіта, культура, мистецтво. 4. Наука й наукове обслуговування. 5. Кредитування, фінанси страхування. 6. Апарат органів управління. 7. Інші отрасли.

Для сучасної структури народного господарства Росії характерною рисою служить наявність як галузевих, а й міжгалузевих комплексов.

Форми територіальної організації промисловості России

Промисловість Росії складну диверсифіковану і багатогалузеву структуру, яка відображатиме зміни у розвитку продуктивних сил, вдосконаленні територіального поділу громадського праці, пов'язану з науково-технічним прогрессом.

Галузева структура промисловості визначається багатьма громадськими і економічними чинниками, основними серед яких є: рівень розвитку виробництва, технічний прогрес, общественно-исторические умови, виробничі навички населення, природні ресурсы.

Промисловість свого розвитку пройшла величезний шлях. Нині вона налічує понад 134 підгалузей. У діючій класифікації промисловості виділено 11 комплексних отраслей.