Економiчний аналiз

Таблиця 2.1

Основні поняття  щодо оплати праці, які застосовуються

[3, c.452-453]

№ з/п	Фонди	Характеристика  фондів
1	2	3
1	Фонд       оплати праці	Основний економічний  показник, що широко використовується у господарській практиці, статистичній звітності, аналізі. Він включає в себе основну та додаткову заробітну плату персоналу підприємства, інші заохочувальні та компенсаційні виплати (крім тих, які у законодавче встановленому порядку до фонду оплати праці не входять, наприклад, допомога з тимчасової непрацездатності, вихідна допомога та деякі інші)
2	Фонд    основної заробітної плати	Заробітна плата, нарахована за виконану роботу (відпрацьований час) за відрядними розцінками, тарифними  ставками, посадовими окладами, включаючи преміальні доплати робітникам за перевиконання норм виробітку (крім одноразових премій), доплати за роботу у нічний час, у понаднормовий час, оплати простоїв не з вини робітників
1	2	3
3	Фонд додаткової заробітної плати	Виплати, пов'язані з різними надбавками та доплатами, які передбачені чинним законодавством (наприклад, персональні надбавки за суміщення професій, за шкідливі умови праці тощо), а також оплата щорічних і додаткових відпусток, передбачених законодавством, і робочого часу працівників, які залучаються до виконання державних або громадських обов'язків
4	Загальний   фонд заробітної плати підприємства	Фонд основної заробітної плати та фонд додаткової заробітної плати разом
5	Інші заохочувальні  та компенсаційні виплати з фонду оплати праці	До них належать винагороди за підсумками роботи за рік, суми наданих трудових і соціальних пільг працівникам (наприклад, одноразова допомога ветеранам праці, здешевлення  вартості харчування працівників тощо), суми матеріальної допомоги

 

Аналіз використання фонду оплати праці починається  з оцінки зміни його обсягу. Зіставляючи  фактично нараховану заробітну плату  з плановою за місяць, квартал, наростаючим  підсумком з початку року, за рік  загалом і за групами персоналу  в організації (на підприємстві), а також на дільницях, у бригадах, визначаємо абсолютну економію чи перевитрати коштів на заробітну плату

 

 

18. Описати методику аналізу забезпеченості  підприємства основними засобами.

Основні засоби є матеріально-технічною базою  виробництва, фундаментом його вдосконалення і розвитку. Цей процес відбувається як шляхом нарощування потенціалу основних засобів (екстенсивно), так і за допомогою підвищення ефективності їх використання (інтенсивно). Значне нарощування основних виробничих засобів призводить до ускладнень у технічному переоснащенні виробництва, морального і фізичного старіння устаткування, що знижує ефективність його використання та можливість конверсії. Тому економічно більш виправданим є збільшення часу роботи устаткування, повне завантаження наявного парку, кваліфікований догляд за його роботою та ін.

Мета економічного аналізу полягає у визначенні ступеня забезпечення підприємства основними засобами за умови найінтенсивнішого  їх використання та пошуку резервів підвищення фондовіддачі.

Беручи за основу принцип системного підходу в  процесі економічного аналізу, виокремлюють такі завдання:

• аналіз обсягу і структури основних засобів  та їх відповідності вимогам технічного прогресу та оптимальним параметрам виробництва;

• визначення технічного стану засобів, темпів, форм їх оновлення;

• аналіз використання наявного парку устаткування, стану  його екстенсивного й інтенсивного завантаження;

• виявлення  внутрішньовиробничих резервів поліпшення використання основних виробничих засобів;

• розрахунок кінцевих виробничо-фінансових результатів поліпшення використання засобів.

Аналіз починають  із вивчення динаміки, обсягу, складу і  структури основних засобів за їх класифікаційними ознаками:

• будинки, споруди  та передавальні пристрої;

• машини та обладнання;

• транспортні  засоби;

• інструменти, прилади, інвентар (меблі);

• інші основні  засоби.

Для аналізу  використовують такі форми річного  звіту

На обсяг, структуру  і динаміку основних виробничих засобів  впливають такі чинники:

• характер та особливості процесу виробництва;

• тип виробництва (масове, серійне, одиничне);

• технологія, рівень спеціалізації та кооперування;

• методи організації  виробництва.

У процесі аналізу  визначають зміну структури під  впливом комплексної механізації  й автоматизації виробництва, впровадження нової технології.

На особливу увагу заслуговує аналіз технологічної  структури та структури основних засобів за терміном експлуатації.

Для аналізу  динаміки використовують коефіцієнти  оновлення і вибуття.

 

Коефіцієнт  оновлення (К0)відображає інтенсивність оновлення, його визначають шляхом співвідношення вартості засобів, що надійшли за звітний період, до їх загальної вартості на кінець року.

Коефіцієнт  вибуття (Кв) відображає ступінь інтенсивності  вибуття засобів з виробництва, а визначають його відношенням вартості основних засобів на початок періоду.

Ці коефіцієнти  визначають за всіма основними засобами.

Коефіцієнт  вибуття становить 

Коефіцієнт  оновлення виробничих засобів становить

Під час аналізу  структури і динаміки основних засобів ураховують особливості їх функціонування в тій чи іншій галузі.

Найважливішим етапом аналізу основних засобів  є вивчення їх технічного стану. Технічний  стан устаткування у непрямому значенні визначають за терміном його експлуатації, що відображає співвідношення частки відповідних груп у загальній кількості одиниць цього виду устаткування

 

де   А- середина вікового інтервалу;

q – частка  кожної групи за цим видом  устаткування,%. Збільшення частки  прогресивного устаткування сприяє  впровадженню сучасних прогресивних  технологій.

Іншим узагальнювальним показником, що характеризує технічний  стан засобів, є коефіцієнт їх зношення, який визначають шляхом відношення величини зношення до початкової вартості всіх основних засобів та їх складових. Цей коефіцієнт відображає, якою мірою основні засоби, що перебувають в експлуатації, зношені, тобто яка частина їх вартості перенесена на новостворений продукт.

Зростання зношення основних засобів негативно характеризує діяльність підприємства щодо вдосконалення  матеріально-технічної бази виробництва.

У певних випадках визначають коефіцієнт придатності  основних засобів шляхом співвідношення їх залишкової та балансової вартості.

Склад устаткування за терміном експлуатації – основна  характеристика технічного рівня основних засобів. Для визначення якої аналізують стан установленого устаткування за термінами експлуатації. Тривалість експлуатації устаткування визначають за такими періодами: до 5 p., 5–10 p., 10–20 p. і т. д.

У процесі аналізу  встановлюють кількість різних груп устаткування з різними періодами  експлуатації та їх частку, розробляють  заходи, спрямовані на оновлення і приведення у відповідність до чинних норм.

Для оцінювання технічного рівня засобів праці  також визначають частку прогресивного  устаткування у загальній кількості. Розрахунок проводять за кожною групою машин і устаткування.

Під час аналізу  технічного стану основних засобів необхідно розглянути організацію ремонту і модернізації засобів праці та виконання ремонтних робіт. При цьому звертають увагу на виконання ремонтних робіт вчасно, якість ремонту, його економічність.

Економічна  ефективність функціонування основних виробничих засобів є складовою результату використання всіх виробничих ресурсів підприємства. При визначенні економічної ефективності основних засобів використовують систему натуральних та вартісних показників, а також співвідносні оцінки темпів зростання випуску продукції та темпів зростання обсягу основних засобів; фондоозброєності праці та її продуктивності.

До натуральних  показників належать: екстенсивне й  інтенсивне використання основного  устаткування; фондовіддача в натуральному чи умовно-натуральному вираженні; використання виробничої потужності й ступінь її освоєння.

Вартісними  показниками є фондовіддача, розрахована  за вартісними показниками, і фондомісткість.

Найбільш узагальнювальним показником ефективності використання основних виробничих засобів є виробництво товарної продукції у розрахунку на 1 грн. від їх середньорічної вартості, тобто фондовіддача.

Поки що в  економічній літературі нема єдиної думки стосовно вартісного оцінювання продукції, яке приймають у розрахунок показника фондовіддачі. Найближчою до реально можливої є фондовіддача розрахована у натуральному вираженні. Однак можливість застосовувати натуральні показники обмежена.

На практиці фондовіддачу визначають на основі обсягу товарної продукції.

Фондомісткість  – обернений до фондовіддачі показник, який характеризує вартість основних виробничих засобів, що припадає на одиницю вартості виробленої продукції.

Фондоозброєність  праці визначають як співвідношення середньорічної вартості основних виробничих засобів (за первісною оцінкою) до кількості робітників у найбільшій зміні. Вона характеризує ступінь забезпечення робітників основними виробничими засобами.

Між показниками  фондовіддачі, фондоозброєності й продуктивності праці є тісний зв'язок, який можна  встановити при перетворенні формули фондовіддачі

 

де F – фондовіддача основних виробничих засобів, грн.;

П – обсяг  виробництва товарної продукції, грн.;

Ф – середньорічна  вартість основних виробничих засобів, грн.;

ЧР – чисельність  робітників, осіб;

ПП – виробіток  одного робітника, грн. на особу;

ФО – фондоозброєність праці одного робітника, грн. на особу.

Для аналізу  ефективності використання основних засобів  у виробничому устаткуванні використовують показники використання наявного устаткування і його завантаження під час роботи.

Під час аналізу  фондовіддачі фактичний показник фондовіддачі порівнюють із розрахунковим, із даними за попередні періоди, проектними показниками, фондовіддачею інших підприємств  цієї галузі. На рівень фондовіддачі впливають  різні чинники, пов'язані як зі зміною обсягу продукції, так і з ефективністю використання основних виробничих засобів, особливо їх активної частини.

Всі чинники  можна поділити на дві групи:

І – незалежні  від ступеня використання основних засобів;

ІІ – залежні  від ступеня використання основних засобів.

До першої групи  належать: розвиток кооперованих зв'язків  і зміна матеріало- та трудомісткості продукції; зміна цін на сировину, матеріали, готову продукцію та ін. Зростання кооперованих поставок, матеріаломісткості веде до зростання фондовіддачі.

До другої групи  належать: зміна частки машин і  устаткування у складі основних засобів, зростання тривалості змін роботи устаткування; зменшення внутрішньо-змінних простоїв; зміна рівня внутрішньозаводської спеціалізації та ін. Аналіз фондовіддачі проводять у двох напрямах. За першим визначають вплив фондовіддачі на обсяг виробництва.

Проаналізуємо вплив на рівень фондовіддачі таких  чинників, як: продуктивність роботи устаткування; коефіцієнт змінності вартості одиниці  устаткування; частка машин і устаткування у загальній вартості засобів.

Щоб розрахувати  вплив цих чинників, формулу фондовіддачі подають у такому вигляді:

,

 Км  –  обсяг виробництва товарної продукції,  грн.;

Пбм– обсяг  продукції без урахування матеріальних витрат, грн.;

Омс- кількість машино-змін роботи устаткування, од.;

 Ооб– кількість  установленого устаткування, од.;

 Фоб– вартість  машин і устаткування, грн.

Слід зауважити, що фондовіддача, коефіцієнт матеріальних витрат, продуктивність устаткування, коефіцієнт змінності роботи устаткування, частка машин і устаткування у загальній вартості засобів перебувають у прямій залежності, а залежність фондовіддачі від вартості одиниці устаткування є оберненою, тому формула фондовіддачі матиме вигляд