Адаптацію до умов інтернатного закладу дітей молодшого шкільного віку з тяжкими порушеннями мовлення

Умови, що впливають на соціальну адаптацію дітей з тяжкими порушеннями мовлення та сприяють розширенню сфери контактів дітей між собою та дорослими:

 –  участь в шкільних святах, концертах, виставках, конкурсах дитячої творчості.

- забезпечення психологічного консультування.

- заняття в гуртках та секціях.

- активна участь в житті шкільного та класного колективу.

Оскільки у більшості дітей з вадами мови життєвий досвід і уявлення про навколишню дійсність значно бідніші в порівнянні з дітьми, які мають нормальний розвиток мовлення, мають часто порушену емоційно - вольову сферу, психофізичні відхилення, що не дають можливості на даному етапі навчатися у загальноосвітній школі, такі діти повинні навчатися в спеціальному інтернатному закладі. Тому основне завдання спеціального інтернатного закладу - корекція мовленнєвих та психофізичних вад, навчання і виховання за програмою загальноосвітньої школи та інтеграція в загальноосвітню школу. Найпоширенішою формою надання корекційної допомоги дітям із відхиленнями в розвитку є їхнє виховання і навчання в спеціальних установах. Основні напрямки виховної роботи спеціальної загальноосвітньої школи для дітей з розладами мови обумовлені специфікою закладу. Провідною ідеєю є активна роль дітей з порушеннями мови у процесі адаптації й соціалізації, або інакше – їхня активна соціальна адаптація. Це означає зміну в позиції вихованця: з пасивного об’єкта виховного впливу (з боку педагогів і батьків) він стає активним суб’єктом – перетворювачем соціального середовища (мікросередовища школи). Таким чином, основне положення – дитина як суб’єкт виховної системи – закладено в самій меті програми активної соціальної адаптації. Створення умов для розвитку особистісних рис дитини забезпечуватиме успішну соціалізацію й інтеграцію в соціумі на основі принципової зміни її пасивної життєвої позиції на активну.

Початок навчання в підготовчих - перших класах вважається кризовим періодом. Оскільки у дітей змінюється соціальне  оточення, з’являються нові умови навчання та виховання, що висувають вищі вимоги до інтелектуального й особистісного розвитку, до рівня сформованості в дітей навчальних знань, умінь, навичок. У цей період ведеться спостереження за учнями під час навчання та позакласних годин, робиться діагностика, визначаються напрямки роботи як у навчальному, виховному та корекційому процесі. Цю роботу здійснюють вчителі, вихователі, логопеди, психолог, соціальний педагог, шкільний лікар – психіатр.

 

2.2. Діяльність соціально-психологічної служби інтернату по адаптації дітей до умов інтернатного закладу.

 

Керуючись законами України  «Про загальну середню освіту», згідно з Наказом Міністерства освіти і науки України від 03.05.1999р. № 127 «Положенням про психологічну службу системи освіти України» щодо виявлення та створення оптимальних соціально – психологічних умов для розвитку особистості та систематичного вивчення психофізичного розвитку дитини, з метою вдосконалення роботи практичних психологів та соціальних педагогів, Центр практичної психології і соціальної роботи ХОНМІБО (Харківський обласний науково – методичний інститут безперервної освіти) надав методичні рекомендації щодо здійснення соціально – психологічного супроводження процесу адаптації до навчання першокласників у школі. Ці рекомендації враховуються при роботі соціально – психологічної служби інтернатного закладу. Супроводження процесу адаптації першокласників з тяжкими порушеннями мовлення до навчання в інтернатному закладі відбуваються за таким алгоритмом:

Протягом перших трьох тижнів перебування дитини в школі – інтернаті (вересень) проводиться вивчення рівня готовності дитини до навчання в школі. На сьогодні існує багато підходів щодо критеріїв вивчення готовності дитини до навчання в школі. Ураховуючи те, що школа – інтернат відрізняється від загальноосвітньої школи за програмами, і за методами навчання, неможливо встановити загальні критерії рівня готовності дитини до навчання. Це залежить від індивідуальних особливостей дитини та від особливостей самої школи.

Участь практичного психолога та соціального педагога в батьківських зборах першокласників. У своїх виступах вони розкривають такі питання: вікові особливості дітей 6 – 7; проблеми, з якими може зіткнутися дитина під час навчання у школі – інтернаті, і можливі шляхи їх вирішення; вплив батьківсько – дитячих стосунків на розвиток дитячої особистості, особливо в цей період, тощо.

Протягом року проводиться  вивчення стану здоров’я дитини.

Наприкінці жовтня проводиться психолого-педагогічний консиліум щодо визначення рівня адаптації першокласників до навчання в школі інтернаті. Виділяються діти «групи ризику» з обов’язковим плануванням подальшої поглибленої діагностики причин дезадаптації та проведення корекційно – відновлювальної роботи.

На батьківських зборах «у першому семестрі» проводиться анкетування батьків щодо додаткового визначення рівня адаптації дітей до навчання в школі – інтернаті.

У квітні проводиться  підсумковий аналіз (повторне вивчення рівня адаптації) корекційно – відновлювальної  роботи з дітьми «групи ризику».

У період пристосування  дитини до навчання у школі –  інтернаті найбільш значимі зміни  відбуваються в її поведінці. Як правило  індикатором труднощів є такі зміни в поведінці, як надмірне порушення  норм й навіть агресивність, або, навпаки , загальмованість, депресія й почуття страху, небажання іти на навчання. За ступенем адаптованості дітей можна умовно поділити на три групи.

І група дітей з  тяжкими порушеннями мовлення адаптуються  протягом перших місяців навчання. Ці діти відносно швидко вливаються в  колектив, освоюються в школі – інтернаті, знаходять нових друзів. Хоча іноді в них все – таки відзначаються складності в контактах з дітьми, або у стосунках з учителем, тому що їм ще важко виконувати всі вимоги правил поведінки. Але при допомозі соціально – психологічної служби, лікаря, вчителів, вихователів до кінця жовтня труднощі цих дітей, як правило переборюються, дитина повністю освоюється й з новим статусом учня, і з новими вимогами, і з новим режимом.

ІІ група має більш  тривалий період адаптації. Діти не можуть прийняти нову ситуацію навчання, спілкування з учителем, вихователем, дітьми. Такі школярі можуть грати на уроках, з’ясовувати стосунки з товаришем, вони не реагують на зауваження вчителя або реагують слізьми, образами. Як правило, ці діти зазнають труднощів і в засвоєнні навчальної програми лише до кінця першого семестру реакції цих дітей стають адекватними вимогам школи, вчителя.

ІІІ група – це діти, у яких соціально – психологічна адаптація пов’язана зі значними труднощами. У них відзначається  негативні форми поведінки, різкий прояв негативних емоцій, вони з великими труднощами адаптуються в умовах інтернатного закладу.

Соціально-психологічна служба інтернатного закладу допомагає в адаптації молодших школярів з тяжкими порушеннями мовлення за допомогою проведення спеціальних заходів:

- індивідуальна робота з психологом та соціальним педагогом (корекційні ігри, бесіди);

- консультації для батьків;

- малі педради;

- медико – психолого – педагогічні консиліуми;

- ігри та завдання на уроках і в позакласній роботі.

Такий комплексних підхід веде до того, що вже в кінці першого семестру учень переборює труднощі, легко і радісно спілкується з іншими, із задоволенням навчається, що свідчить про його адаптованість до умов інтернатного закладу. (14, с. 155).

Можна виділити наступні показники соціально-психологічної адаптованості учнів:

1. Мотивація до навчання одна із головніших умов реалізації                 навчально – виховного процесу. Вона не тільки сприяє розвитку інтелекту, але і є рушійною силою удосконалення особистості в цілому. Формування мотивації у учнів до навчально – пізнавальній діяльності є однією з головних проблем сучасної школи. ЇЇ актуальність обумовлена оновленням змісту навчання, постановою завдань формування у школярів прийомів самостійного набуття знань, пізнавальних інтересів, життєвих компетенцій, активної життєвої позиції.

2. Задоволеність взаєминами з однолітками діти з тяжкими порушеннями мовлення характеризуються слабко вираженим сприйняттям себе у колі однолітків, комплексом свого мовленнєвого порушення, обмеженістю спілкування з однолітками. Вони мають сумніви щодо власних можливостей, але їм іноді бракує сили волі для прийняття рішень та відповідальності за них.

3. Неконфліктність - відсутність ініціювання або участі у відкритих конфліктах з вчителями, батьками, однокласниками.

4. Емоційний комфорт – створення комфортного середовища для дітей в умовах інтернатного закладу, забезпечення природної потреби дитини в емоційній безпеці, налаштовування на гуманне ставлення до дитини, прийняття її такою, якою вона є, адекватне реагування на негативні емоційні прояви. Діти з тяжкими порушеннями мовлення відчувають емоційний дискомфорт, перебуваючи серед однолітків, а це призводить до того, що учні можуть проявляти неприязне ставлення до однокласників, невпевненість у собі, замкнутість та байдуже ставлення до оточуючих. Виявлений незначний рівень конфліктності свідчить, що під час спілкування з учителями та ровесниками учні можуть проявляти грубість та вступати в суперечки.

5. Відсутність тривожності – тривожність - це індивідуальна психологічна особливість дитини , що полягає в підвищеній схильності відчувати тривогу в самих різних життєвих ситуаціях. Тривожних дітей відрізняє надмірне занепокоєння, причому іноді вони бояться не самого події, а його передчуття. Часто вони чекають найгіршого. Діти з тяжкими порушеннями мовлення характеризуються не значною тривожністю обох видів (реактивна та особистісна). Особливо виразно простежується особистісна тривожність у дітей молодшого шкільного віку при вступі до інтернатного закладу. Школярі з особистісною тривожністю характеризуються невпевненістю в собі і своїм місцем у групі, швидкою стомлюваністю, у них спостерігаються емоційні зриви, які інколи призводять до спалахів конфліктності у міжособистісних стосунках як з однолітками, так і з учителями та оточенням. Реактивна тривожність - дітям з тяжкими порушеннями мовлення притаманна ситуативна напруженість, порушення уваги, неспокій та, в деяких випадках, нервозність. У поведінці з однолітками спостерігаються прояви збудженості, які супроводжуються образами та погрозами іншим людям, а інколи й застосуванням фізичної сили. Тому після певної роботи педагогічного та медичного персоналу з такими дітьми, тривожність у них значно знижується або зникає, що дає можливість говорити про адаптування такої дитини до умов інтернатного закладу [13].

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ АДАПТАЦІЇ ДІТЕЙ З ТЯЖКИМИ ПОРУШЕННЯМИ МОВЛЕННЯ ДО УМОВ СПЕЦІАЛЬНОЇ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ-ІНТЕРНАТУ.

 

3.1. Методологічні  засади проведення практичного дослідження.

 

Ефективність процесу  шкільної адаптації значною мірою  виявляє   успішність навчальної діяльності, збереження фізичного і психічного здоров’я дитини. Процес адаптації починається із ситуації незадоволених потреб і закінчується ситуацією їхнього задоволення. Таким чином основними критеріями, що виявляють дезадаптованість є нервово-психологічне напруження, стан підвищеної тривоги і фрустрації, негативне ставлення до себе.

Однією з причин агресивності, тривожності, схильності до психологічного захисту, неадекватної самооцінки є природні властивості нервової системи дитини, передусім її слабкість. Слабка нервова система дітей з тяжкими порушеннями мовлення здатна реагувати на стимули (подразники) нижчої інтенсивності, ніж сильна. Вразливість цих дітей може мати соціогенне походження, тобто бути зумовленою труднощами спілкування з однокласниками, деривацією потреб дитини у визнанні, в емоційній підтримці з боку близьких дорослих. Під впливом негативних чинників соціогенного характеру одні діти стають занадто збудливими, дратівливими виявляють негативізм, упертість, інші, навпаки, - пасивними, відчуженими, замкнутими. Як у перших, так і у других порушений стан емоційного комфорту та послаблене відчуття захищеності власного «Я». На цьому ґрунті підвищується рівень вразливості дітей, що зумовлює їхню неадекватну реакцію на будь - які впливи з боку оточуючих та прояву станів не задоволення й роздратованості. Все це свідчить про складність адаптації цих дітей до шкільного життя.

Об’єктом практичного дослідження є соціальна адаптація школярів 4 класів спеціальної загальноосвітньої школи - інтернату №7 для дітей з тяжкими порушеннями мовлення.

Предметом практичного дослідження є зміст діяльності інтернатного закладу по підвищенню рівня соціальної адаптації школярів 4 класів спеціальної загальноосвітньої школи - інтернату №7 для дітей з тяжкими порушеннями мовлення.

Мета практичного дослідження  вивчення умов соціальної адаптації  школярів молодшого шкільного віку спеціальної загальноосвітньої школи - інтернату №7 для дітей з тяжкими порушеннями мовлення.

Завдання практичного  дослідження:

1. Дослідити рівень  адаптації школярів 4 класів з  тяжкими порушеннями мовлення  до умов інтернатного закладу.

2. З’ясувати, які заходи, спрямовані на підвищення рівня соціальної адаптації, проводяться в Центрі.

3. Розробити рекомендації щодо оптимізації соціальної роботи по адаптації дітей молодшого шкільного віку з тяжкими порушеннями мовлення до умов спеціального навчального закладу.