Порівняльна характеристика «образу Я» у дівчат підліткового віку, що виховуються у повній та не повній сім’ї

Поняття «соціалізація» в різних наукових школах не має однозначного тлумачення. Вона означає соціальне научіння (необіхевіорізм), процес і результат соціальної взаємодії (символічний інтеракціонізм), самоактуалізацію «Я-концепції» (гуманістична психологія).[27] Кожен з цих напрямків акцентує увагу на одній із сторін багатопланового феномена соціалізації. Соціалізація виступає як процес і результат засвоєння й активного відтворення індивідом соціокультурного досвіду, здійснюваного у спілкуванні і діяльності, в ході якого людина не просто засвоює соціо-культурний досвід, але і перетворює його у власні цінності, настановлення, орієнтації, вибірково привласнюючи норми і стереотипи, прийняті в суспільстві або в референтній групі. Зовнішній вплив дає психологічний ефект лише переломлюючи через раніше сформований у людини лад думок і почуттів. Особистістю стають, навчившись виділяти своє «Я» з оточення, а так само порівнюючи себе з ним. Важлива роль оточення при цьому полягає в його функції еталона і орієнтирі для самодетермінації.

Еталони, що задаються соціо-культурним оточенням, зумовлюють форму і зміст самосвідомості.

Уявлення підлітка про себе завжди співвідноситься з груповим чином «Ми» - типового однолітка своєї статі, але ніколи не збігається з цим «Ми» повністю. Образи власного «Я» оцінюються старшокласниками набагато тонше і ніжніше групового "Ми". Підлітки-хлопчики вважають себе менш сильними, менш товариськими і життєрадісними, але зате більш добрими і здатними зрозуміти іншу людину, ніж їх ровесники. Дівчата приписують собі меншу товариськість, але більшу щирість, справедливість і вірність.

Властиве багатьом підліткам перебільшення власної унікальності з віком звичайно проходить, але аж ніяк не пов’язано з послабленням індивідуального початку. Навпаки, чим старше і більш розвинена людина, тим більше знаходить вона відмінностей між собою і «усередненим» однолітком. Звідси - напружена потреба в психологічній інтимності, яка була б одночасно саморозкриттям і проникненням у внутрішній світ іншого. Усвідомлення своєї несхожості на інших логічно й історично передує розуміння свого глибокого внутрішнього зв'язку і єдності з оточуючими людьми.

І. Чеснокова пропонує розрізняти рівні самосвідомості. На першому рівні співвіднесення знань про себе відбувається в рамках зіставлення власного «Я» і «іншої людини». Спочатку деякі якості сприймається і розуміється в іншій людині, а потім вона стає основою для формування уявлень про власний вигляд, власне «Я». Основними прийомами самопізнання тут виступають самосприйняття і самоспостереження. Другий рівень - рівень діалогу з собою, де людина вже оперує готовими, сформованими знаннями про себе. Тут розгортаються такі механізми як самоаналіз і самоосмислення. Тому, можна говорити, що «інший» виконує роль еталону лише на першому етапі формування будь-якої особистісної якості.

Вивченням питання впливу на розвиток особистості існуючого значимого дорослого (так званого «Героя-дорослого») займалася дослідник Д. Квартальнова. Проведене автором дослідження показало, що в підлітковому віці існує таке психологічне утворення як «Герой». «Герой» є персоніфікованим ідеалом підлітка. «Героя» може не бути, він може бути «Зовнішнім» (коли головними для підлітка в його образі є зовнішність, таланти, суспільне визнання або гроші), або «Внутрішнім» (коли головним для підлітка є внутрішній світ «Героя», його світогляду, внутрішні досягнення). «Внутрішнім Героєм» може стати значущий дорослий (Герой-Дорослий). В результаті дослідження було доведено, що на ціннісну ієрархію підлітка впливає наявність «Героя», специфіка підліткового віку, вплив середовища і сучасна соціальна ситуація, що транслює певний ряд цінностей.

Всіх випробуваних Д. Квартальнова порахувала можливим розділити на кілька груп залежно від наявності або відсутності у них образу героя. Випробовуваних групи "Є Герой-Дорослий" відрізняє високий інтелектуальний рівень, видатний рівень творчого мислення, благополучна «Я-концепція» і підвищений рівень тривожності. Випробовуваних групи "Є Внутрішній Герой не значущий дорослий" відрізняє видатний рівень інтелектуального розвитку, середній рівень творчого мислення, неблагополучна Я-концепція, низький рівень тривожності. Випробовуваних групи "Є Зовнішній Герой" відрізняє середня інтелектуальний розвиток, низький рівень творчого мислення, благополучна Я-концепція. Випробовуваних групи "Немає Героя" відрізняє низький інтелектуальний рівень, середній рівень творчого мислення, в цілому благополучна «Я-концепція». Таким чином, значущий дорослий може стати «Героєм», який є одним з факторів особистісного розвитку підлітка. «Герой-Дорослий» задає напрям і мету розвитку підлітка, будучи еталоном для порівняння на всіх етапах саморозвитку. Появі «Героя-Дорослого» сприяє високий інтелектуальний рівень підлітка і високий рівень творчого мислення. Наявність і специфіка «Героя» впливає на вироблення «Я-концепції» підлітка. Якості, які підліток виділяє в образі «Героя-Дорослого», з одного боку пов'язані із загальною специфікою підліткового віку, з іншого - визначаються особистісними особливостями кожного підлітка.

1.5 Зв'язок образу батька з образом шлюбного партнера у дівчат.

Протягом багатьох років  існування психології та вивчення жіночої  ідентичності багато уваги приділяли  значенню матері в житті жінки, але  зараз є актуальним ідентичність жінок з батьком. Останнім часом  низка дослідників відзначає рівнозначність батьківської й материнської фігур у процесі статеворольової соціалізації дівчат. У певному сенсі батьківська любов виявляється важливішою, ніж материнська, а її дефіцит являє собою погану прогностичну ознаку щодо низки поведінкових та особистісних розладів. Однак, поза увагою дослідників залишається власне статеворольовий аспект проблеми впливу батьківської фігури і відношення батька до доньки на формування статеворольових структур її особистості й ґендерної ідентичності [39]. У розвитку дівчини важливу роль відіграють і батько і мати, функції яких у сімейній системі значно відрізняються. Повноцінна сімейна структура передбачає наявність двох батьків, кожний з яких виконує по відношенню до дитини свою специфічну функцію[2]. Першим, хто виказав думку про значущість і неоднозначність впливу батька на розвиток особистості дівчини був 3. Фрейд [8], який започаткував цілу низку теорій, що розглядають проблему батьківського впливу на розвиток дітей у ранньому віці. В роботах Фрейда батько постає у більшості  ролей: як об'єкт любові, захопленняі та ідентифікації; як людина, що здійснює фізичну турботу; як могутня або навіть всемогутня богоподібна істота; як розрадник і захисник; як загрожуючий кастратор  і заборонений авторитет, ворожий аутоеротичній активності і об'єктно-направленим едіпальним бажанням дитини; нарешті, як авторитарна фігура, яку потрібно подолати до того, як мають бути досягнуті дорослість і незалежність.[17] Важлива роль батька підкреслювалася А. Адлером [2], який зауважує те, що батько сприяє у дитини формуванню соціального інтересу. Ідеальний батько, на думку А. Адлера, активно залучений до виховання дітей, уникаючий при цьому двох крайнощів - емоційної відгородженості та відчуження. Позитивний образ батька більшою мірою, ніж образ матері, сприяє засвоєнню і сприйняттю дівчатами цінностей самоактуалізації . Таким чином, позитивні стосунки із батьком впливають не лише на розвиток у дівчини фемінінних (експресивних) якостей і досвіду стосунків із чоловіками, але й сприяють формуванню маскулінних, інструментальних якостей. Роль батька виявилася вирішальною в сприйнятті дівчатами цінностей самоактуалізації і відповідальності, в сприйнятті жіночої ідентичності та інструментальних цінностей, що дозволяє реалізовувати власну мету, відстоюючи власні інтереси [2,3]. Вплив батьківського ставлення на психосексуальний розвиток дівчинки порушено у працях А. Лоуена, К. Хорні, Ф. Тайсона і Р. Тайсона та інших. А.Лоуен [6] покладає на батька відповідальність за психосексуальне становлення і жіночу реалізацію доньки. На думку К. Хорні [9], раннє розчарування дівчинки в батькові призводить до спотворення жіночої ідентичності, до відмови від жіночності, суперництва з чоловіками і бажанню домінувати над ними. Домінуючий і пригнічуючий батько формує у дівчини відмову від материнських інстинктів, сексуального задоволення і робить її нездатною вступати у відносини з чоловіками. Психологи впродовж багатьох років намагалися розібратися: яким чином люди обирають шлюбного партнера. Проте єдиним змістовним узагальненням може стати визнання того, що цей процесс набагато складніший, ніж представляється на перший погляд. Одним із перших почав роздумувати над причинами вступу до шлюбу засновник класичного психоаналізу

З. Фрейд [8]. Його психоаналітична  теорія спирається на припущення про потяг, який діти  відчувають до батьків протилежної статі. Завдяки складному несвідомому процесу вони можуть  переносити любов, що відчувається ними до цього з батьків, на інших, суспільно схвалюваних, об'єктів – на свою потенційну половинку. Ймовірно, тому багато хлопців хотіли б зустріти майбутню супутницю життя, схожу на їх матір, і дуже часто дівчата звертають увагу на хлопців, схожих на їх батьків. Бажання пояснити механізм шлюбного вибору призвело до створення ряду концепцій.  Найбільше розповсюдження і популярність у зарубіжній соціальній психології отримали теорії комплементарних потреб Р. Уїнча, теорія «стимул - цінність - роль» Б. Мурстейна, інструментальна теорія підбору подружжя Р. Сентерса, теорія «фільтрів» А. Керкгоффа і К. Девіса, «кругова теорія любові» А.Рейса [10]. Теорія комплементарних потреб (доповнюючих потреб) Р. Уїнча ґрунтується на старому принципі, що свідчить, що протилежності притягуються. Р. Уїнч пише, що у виборі чоловіка кожна жінка шукає того, від кого чекає максимум задоволення своїх потреб. чоловіком і бажанню домінувати над ними. Домінуючий і пригнічуючий батько формує у дівчини відмову від материнських інстинктів, сексуального задоволення і робить її нездатною вступати у відносини з чоловіками. Закохані повинні володіти схожістю соціальних рис і психологічно доповнювати один одного. Задоволення, винагорода, розглядаються як сили, сприяючі зближенню майбутнього подружжя. Ця теорія не стверджує, що кожен може знайти чоловіка, який би повністю задовольнив його потреби. Вона допомагає розібратися, чому кожен вважає тільки деяких зі всього «поля обранців» привабливими. Згідно з цією теорією, наприклад, привабливою для владного чоловіка може бути покірлива жінка, а спокійному і м'якому чоловікові подобаються енергійні і прямі жінки.[10]

Інструментальна теорія підбору подружжя, розроблений Р. Сентерсом, також приділяє першорядну увагу задоволенню потреб, але при цьому стверджує, що одні потреби важливіші за інші, деякі з них більш властивіші чоловікам, ніж жінкам, і навпаки. Згідно з Р. Сентерсом, людину вабить до того чиї потреби схожі з його власними або доповнюють їх.

Теорія «стимул-цінність -роль», або «обмін і максимальна  вигода», Б. Мурстейна набула, мабуть, найбільшого поширення серед дослідників. Вона полягає в тому, що на кожному ступені розвитку взаємин партнерів міцність відносин залежить від так званої рівності обміну. Іншими словами, відбувається своєрідний облік плюсів і мінусів, активів і пасивів кожного партнера. В результаті, хоча партнери можуть і не усвідомлювати цього, встановлюється деякий баланс позитивних і негативних характеристик кожного.

Отже, проаналізувавши  основні підходи можемо додати, щодля  встановлення відносин з чоловіком, і найголовніше вміти зберегти ці відносини впродовж життя, важливо  хоча б знати вимоги які ставляться до майбутнього чоловіка. У дівчат з не повних сімей ці вимоги можуть бути дещо завищеними, не відповідати реальності, оскільки реально існуючий звичайний чоловік з недоліками і перевагами відсутній (батько), а чоловіки про яких пишуть в книжках, і показують по телевізору (красені герої) мають мало спільного зі звичайною людиною.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ II. ОРГАНІЗАЦІЯ І МЕТОДИ ЕМПІРИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ОБРАЗУ «Я» ДІВЧАТ ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ З ПОВНИХ ТА НЕ ПОВНИХ СІМЕЙ.

2.1 Вибірка емпіричної частини дослідження, характеристика бази та обґрунтування вибору методів дослідження

Успішність дослідження багато в чому залежить від вибору відповідних ефективних методів дослідження. Для даного дослідження було обрано метод емпіричного тестування. Тест – стандартизована процедура психологічного вимірювання, яка дозволяє визначити ступінь вияву в індивіда тих чи інших психічних властивостей, характеристик, здібностей. Тест зазвичай подається у формі випробування (короткого), і включає в себе запитання, завдання, або ситуації, які були попередньо змодельовані.

Результати виконання  тестових завдань є індикаторами психічних властивостей або станів особистості. Значення, отримані під час тестування, «сирі дані» при обробці переводяться у стандартні дані. Виділяють особистісні, інтелекту, здібностей, тести, направлені на виявлення рівня знань, умінь і навичок (з певної дисципліни, чи виду професійної діяльності) – їх називають тестами досягнень. Розробка тестів передбачає їх статистичну перевірку за критеріями валідності, надійності, однорідності.

Всі тестові методики можуть бути поділені на вербальні  і невербальні. Є інша класифікації виділяються такі різновиди тестових процедур, як:

• об'єктивні тести – методики, які передбачають правильну відповідь, вірне рішення задачі, нормативне виконання завдання
• проективні техніки, в яких недостатньо структурований і неоднозначний за змістом матеріал, який виступає в якості стимулу, активізує процеси уяви і служить своєрідним екраном для проектування емоційно значущих тем і переживань досліджуваного
• стандартизовані самозвіти та методики – орієнтовані на використання вербальних здібностей, мислення, пам'яті та уяви досліджуваного.

Вибір методу емпіричного  тестування зумовлено тим, що тестування спрямоване не на дослідження психічних явищ або отримання тих чи інших нових даних, а на вимірювання вже відомих психологічних особливостей випробуваних за допомогою стандартизованих завдань.

У даній роботі процедура  емпіричного дослідження проводилася  на вибірці, яку склали 40 осіб жіночої статі підліткового віку, з повних та не повних сімей.

Головною метою дослідження  було виявити різницю у сам оставлені дівчат з повних сімей у порівнянні з дівчатами з не повних. Перед проведенням дослідження були поставлені наступні задачі:

• дослідити само ставлення за допомогою обраної методики
• порівняти «образ Я» дівчат з повних сімей з «образом Я» дівчат з не повних сімей.

Основні етапи дослідження:

1. Підбір методик для проведення тестування. Була обрана МДС ( методика дослідження само відношення) С.Пантилеєва

2. Проведення дослідження за допомогою методики МДС ( методика дослідження само відношення) С.Пантилеєва

3. На основі отриманих даних обробити результати та порівняти два паказники.

Проаналізувати дані, підбити підсумки, зробити висновки

Емпірична база дослідження ґрунтується на результатах діагностики двох груп випробовуваних –дівчат підліткового віку з повних сімей, та дівчат підліткового віку з не повних сімей.

Перша группа – 19: дівчата у віці 13-17 років з повних сімей (наявність обох батьків).

Друга группа –  21 : дівчата у віці 13-17 років з неповних сімей (одін з батьків не приймав участі у вихованні).

Дослідження проводилося  в березні 2012 року на базі ЗОШ №138 Лук’янівського району міста Киева.

Дослідження проводилося в чотири етапи:

Переший етап. Організаційно-методичний – припускалося вирішення загальних питань організації емпіричного дослідження, обґрунтування вибору методики, формулювання цілей і завдань дослідження, розробку структури і програми емпіричного дослідження, підготовки матеріалів для діагностики респондентів.

Перший етап включав три стадії:

1.2.Підбір діагностичних методик.

1.2.Формування вибірок  випробовуваних.

1.3.Підготовка матеріалів.

Другий етап – емпіричний.

2.1. Опит респондентів.

2.2 Підрахунок результатів.

Були отримані: результати тестування, обох вибірок дівчат підліткового віку, за допомогою U-критерію Манна-Уітні ми встановлювали на скільки наша гіпотеза вірна.