Порівняльна характеристика «образу Я» у дівчат підліткового віку, що виховуються у повній та не повній сім’ї

Навіть якщо такого дорослого не було або його впливу було не достатньо, то це все одно не привід для відчаю. Негативний вплив неповної сім’ї на дитину (а згодом і на життя дорослої людини) може і піддається корекції за допомогою психотерапії та психологічного консультування.

1. 2. Особливості «образу Я» в підлітковому віці.

У 20-30-ті роки ХХ-го століття почався період, який в наслідок отримав назву - «підлітковий бум». Дослідженнями в цій області зайнялися багато вчених, зокрема: Ш. Бюлер, Л. Виготський, Е. Шпрангер, В. Штерн, З. Фрейд, К. Хорні та інші.

У період 30-40-х років в центрі підвищеної уваги психології стояла свідомість і самосвідомість. Найактивнішу участь у вивченні даного питання приймали не тільки вітчизняні психологи і фізіологи, а й зарубіжні. Проведені ними дослідження не втратили актуальності і на сьогоднішній день. С. Холл в 1904-му році опублікував своє перше дослідження по отроцтву, в якому вперше описав амбівалентність і парадоксальність підлітка, виділивши ряд основних протиріч, притаманних цьому віку. Зміст підліткового періоду С. Холл описує як кризу самосвідомості, подолавши яку, людство набуває «почуття індивідуальності». Його називають батьком психології перехідного віку, так як він першим запропонував концепцію, що пояснює це явище, і окреслив коло проблем, пов'язаних з цим віком. Уявлення С. Холла про перехідність, проміжність даного періоду розвитку, про кризові, негативні аспекти цього віку, і сьогодні представляють ядро психології підліткового віку.

Л. Виготський розробив культурно-історичну концепцію, в якій вивчив особливості підліткового віку і відзначив новоутворення даного віку: розвиток рефлексії і на її основі самосвідомості, як такої новоутвореної можливості розуміння себе, пов'язаної з відсутністю світу власних переживань, систематизації пізнання та впорядкування яких стає можливим тільки з появою систематизації в поняттях. Розвиток самосвідомості, як ніяка інша сторона душевного життя, вважав Л. Виготський, залежить від культурного змісту середовища.

Самосвідомість можна визначити як образ себе і ставлення до себе. У зарубіжній літературі ми частіше зустрічаємо термін «Я концепція», що позначає «сукупність всіх уявлень індивіда про себе» (М Кун, М. Розенберг та ін.)

Самосвідомість виконує такі функції: мотиваційну; функцію цілепокладання; детермінує ставлення до навколишнього світу; визначає розвиток тих чи інших особистісних рис, узаконюючи їх або зводячи в статус бажаних; функція самоконтролю; є підставою для залучення суб'єкта до тих чи інших людей, групи осіб.

Сильний вплив на теорію юності і взагалі перехідного віку мав психоаналіз. Його родоначальник - австрійський психіатр З. Фрейд - не створив систематичної теорії, але висунув цілий ряд важливих положень про природу підліткової та юнацької сексуальності, емоційних процесів і особливостей розвитку юнацької особистості. Його ідеї були розвинені численними послідовниками. Найвпливовішим представником неофрейдизму в психології розвитку взагалі, і юнацького віку особливо, був американський психолог Е. Еріксон. Розвиток людини по Е. Еріксону, зв'язується з трьох взаємопов'язаних, хоча і автономних процесів: соматичного розвитку, досліджуваного біологією, розвитку свідомого «Я», що вивчається психологією, і соціального розвитку, досліджуваного суспільними науками [13]. Самосвідомість не дана споконвічно, вона виникає поступово, в міру того, як людина з допомогою слова навчиться розуміти саму себе. Становлення підліткового самосвідомості включає три основні завдання розвитку:

1.Самосвідомість часової тривалості власного «Я», що включає дитяче, минуле, і визначальна для себе проекцією в майбутнє.

2.Усвідомлення себе як відмінного від іншого і батьківської думки про себе.

3.Забезпечення системи виборів, яка забезпечує цілісність особистості (вибір професії, статевої поляризації, ідеологічних настановлень).

К. Роджерс запропонував теорію особистісно-центрованого консультування, в якій по-своєму розглядав процес формування самосвідомості. Він зазначав, що щоб отримати адекватне уявлення про реальне «Я», необхідно зрозуміти суть концепції організмічного оціночного процесу. Він має на увазі розгляд досвіду і розміщення в рамках цього досвіду цінностей в певному порядку відповідно до їх здатністю задовольняти потреби, пов'язані з тенденцією актуалізації (прагнення розвитку своїх здібностей з метою підтримки самого себе і розширення меж свого «Я»). Особистісно-центрована теорія розрізняє поняття «Я» і «Я-концепція». «Я» розглядається як реальне організмичне «Я». «Я-концепція» людей - це їхнє сприйняття самих себе, яке не завжди відповідає їх власним переживання або организмічному «Я». На початковому етапі «Я-концепція» формується в основному на особистому досвіді індивіда. Також люди створюють «Я-концепцію» при взаємодії з іншими людьми, які мають для них значення і поводяться з ними як з окремими «Я».

Видатні російські психологи О. Галич, О. Потебня, І. Сєченов та інші розглядали розвиток самосвідомості та самоусвідомлення в нерозривній єдності суб'єкта й об'єкта, вважаючи, що усвідомлення людиною свого найближчого середовища й усвідомлення нею самого себе здійснюється нею в один і той же час, тобто людина відразу виступає і як «Я», і як «не Я».

У контексті соціокультурного підходу до розуміння природи особистості, специфіки становлення її самосвідомості, необхідно торкнутися ще одного більш широкого погляду на зміст цього поняття. Термін «особистість» охоплює як природний, так соціальний і культурний аспект. Така широта опису поняття особистості є надлишковою, але розгляд всіх даних аспектів може передати внутрішню динаміку формування особистості. Особистість має дану їй від природи органічну сутність, потреби і імпульси, якими вона навчається керувати по мірі присвоєння колективних правил і норм в ході соціалізації та індивідуального становлення. При цьому особистість постає як людина, що характеризується самостійністю і відповідальністю, яка у своїх вчинках, переживаннях і думках спирається на загальнолюдські моральні принципи, а не є тільки лише суб'єктом соціальної взаємодії. Таким чином, особистість виступає як суб'єкт культури, здатний до осмисленого перетворення своєї природної сутності і привласнюються соціальних норм і моделей.

Не дивлячись на те, що початок в дослідженні підліткового віку і його значення в становленні самосвідомості колишньої дитини було закладено давно (більше 80-ти років тому), в психології до цих пір немає єдиної теорії, в якій були б представлені найважливіші моменти підліткового періоду, так, щоб вони не суперечили один одному і щоб задовольняли вчених, які займалися дослідженнями даного питання. Але все ж хотілося б помітити, що перераховані вище теорії мають дуже важливе значення для формування комплексного уявлення про самосвідомість.

1.3.Умови і особливості побудови адекватного образу «Я» у підлітків.

Під адекватністю образу «Я» маються на увазі точність і повнота розуміння власної особистості та особистості іншої людини.

Виявлено, що, чим краще підлітки розуміють себе, тим краще, в цілому, вони розуміють і іншу людину. Однак, тих однокласників, яких підлітки вибирали як однолітків, до яких вони ставляться добре, вони розуміють краще, ніж тих, до яких висловлювали негативне ставлення [5]. І в тому і в іншому випадку на адекватність образу Я і образу однолітка впливають як емоційний, так і мотиваційний компоненти. Виключення з аналізу одного з них призводить до спотвореної реконструкції картини умов, при яких розуміння себе і розуміння іншої людини відбувається найбільш повно і адекватно. На адекватність образу «Я» перш за все впливає самоповага і відсутність внутрішньої конфліктності, які перебувають між собою у зворотному кореляційному зв'язку. Тобто, найбільш добре розбираються у власній особистості ті підлітки, у яких наявна висока самоповага при низькій конфліктності і найменш добре розуміють себе підлітки, у яких відсутня повага до себе, при високому негативному тлі по відношенню до себе і внутрішній конфліктності. Інтерес до пізнання себе з адекватністю саморозуміння безпосередньо не пов'язаний, проте він надає опосередкований вплив через самоставлення. За інших рівних умов (рівень самоповаги і внутрішньої конфліктності) наявність інтересу підвищує адекватність саморозуміння, а при його відсутності - адекватність образу «Я» нижче.

Психологічні дослідження становлення Я-концепції людини в процесі її життєдіяльності йдуть по декількох напрямках. Перш за все, вивчаються зрушення в змісті Я-концепції та її компонентів - які якості визнаються краще, як змінюється з віком; рівень і критерії самооцінок; яке значення надається зовнішності, а яке розумовій і моральній якостям. Далі досліджується ступінь їого достовірності та об'єктивності, простежується зміна структури «образу Я» в цілому - ступінь його диференційованості (когнітивної складності), внутрішньої послідовності (цілісності), стійкості (стабільності в часі), суб'єктивної значущості, контрастності, а також рівень самоповаги. За всіма цими показниками перехідний вік помітно відрізняється як від дитинства, так і від дорослості, є грань у цьому відношенні і між підлітком і юнаком.

У ранній юності відбувається поступова зміна «предметних» компонентів Я-концепції, зокрема, співвідношення тілесних і морально-психологічних компонентів свого «Я». Юнак звикає до своєї зовнішності, формує відносно стійкий образ свого тіла, бере свою зовнішність і відповідно стабілізує пов'язаний з нею рівень домагань. Поступово на перший план виступають тепер інші властивості Я - розумові здібності, вольові та моральні якості, від яких залежить успішність діяльності та відносини з оточуючими.

Інтерес до себе в підлітковому віці в одних випадках пов'язаний з почуттям аутосимпатії, а в інших з наявністю внутрішньої конфліктності і загального негативного фону по відношенню до себе [8; 4].

Відомо, що в підлітковому і юнацькому віці посилюється прагнення до самосприйняття, до усвідомлення свого місця в житті і самого себе як суб'єкта відносин з оточуючими. З цим пов'язане становлення самосвідомості.

Підліткове «я» практично зводиться до суми його ідентифікацій з різними значущими іншими людьми. У підлітка і юнака становище змінюється. Орієнтація одночасно на декількох значущих інших робить його психологічну ситуацію невизначеною, внутрішньо конфліктною. Несвідоме бажання позбавитися від колишніх ідентифікацій робить його активним в рефлексії, а також активізує почуття своєї особливості, несхожості на інших.

Підлітковий вік - це не тільки період фізичного становлення, а й етап когнітивного розвитку, важливою функцією якого є побудова бачення самого себе. Дуже важливо, щоб у дитини сформувалася адекватна Я-концепція. Виділяють шість різних Я:

1. Реальне «Я» людини;

2. Власне «Я» в уявленні самої людини;

3. Його «Я» в уявленні інших людей;

4. Уявлення людини про те, що про неї думають інші;

5. Уявлення про те, яким її хотілося б стати;

6. Уявлення про те, яким його хотіли б бачити інші.

Зростання самосвідомості та інтересу до власного «Я» у підлітків випливає безпосередньо з процесів статевого дозрівання, фізичного розвитку, що є одночасно соціальними символами, знаками дорослішання і змужніння, на які звертають увагу і за якими пильно стежать інші, дорослі й однолітки.

Узагальненою структурою самосвідомості виступає «Я - концепція». Центр особистості - «Я, що пізнає», може мати різні ступені відчуття, в залежності від центрації суб'єктивної системи. Самосвідомість «Я» включає в себе так само взаємозалежні підструктури - сприймаючі «Я-образи»: «актуальне Я», «реальне Я», «ідеальне Я» і т.п. Відображаючи реально діючу в соціальних ситуаціях особистість сприймаючі «Я-образи» створюють другий ряд - ситуативні «Я-образи» (усвідомлені підструктури емпіричного Я), що об'єднують знання та думки особистості про себе, включаючи її тілесні і психічні особливості. Ситуативні «Я-образи», актуально усвідомлювані і змінюють один одного в залежності від швидкості змін зовнішніх обставин визначають активність самосвідомості.

Таким чином, можемо говорити про те, що самосвідомість підлітка володіє певними особливостями, що відрізняють його від самосвідомості, наприклад, молодшого школяра або юнака. До таких особливостей у першу чергу відносяться: здатність міркувати абстрактно, логічно, за аналогією, зміна змісту самоопису і т.п.

Під адекватністю образу «Я» маються на увазі точність і повнота розуміння власної особистості та особистості іншої людини. Виявлено, що, чим краще підлітки розуміють себе, тим краще, в цілому, вони розуміють і іншу людину. Однак, тих однокласників, яких підлітки вибирали як однолітків, до яких вони ставляться добре, вони розуміють краще, ніж тих, до яких висловлювали негативне ставлення. І в тому і в іншому випадку на адекватність образу Я і образу однолітка впливають як емоційний, так і мотиваційний компоненти. Виключення з аналізу одного з них призводить до спотвореної реконструкції картини умов, при яких розуміння себе і розуміння іншої людини відбувається найбільш повно і адекватно.

Отже, на адекватність образу «Я» перш за все впливає самоповага і відсутність внутрішньої конфліктності, які перебувають між собою у зворотному кореляційному зв'язку. Тобто, найбільш добре розбираються у власній особистості ті підлітки, у яких наявна висока самоповага при низькій конфліктності і найменш добре розуміють себе підлітки, у яких відсутня повага до себе, при високому негативному тлі по відношенню до себе і внутрішньої конфліктності. А рівень самоповаги у підлітка багато в чому залежить від середовища виховання, тобто сім’ї.

          1.4 Вплив особистості дорослого і однолітків на образ «Я» у підлітків.

Говорячи про самосвідомість, дослідники найчастіше втрачають важливу роль культурного оточення людини, вплив величезного інформаційно-культурного пласта, в якому індивід досягає своїх цілей, поведінку протягом усього свого життя. Роль «значущих інших» навряд чи можна звести лише до функції «дзеркального відображення», якщо враховувати один з важливих механізмів становлення особистості та самосвідомості - ідентифікацію. Ідентифікація виявляється найважливішим процесом, точніше найважливішою психічної діяльністю, що йде на зустріч соціальним впливам.[8]

Включаючись в систему суспільних відносин, взаємодіючи з людьми, людина виділяє себе з навколишнього середовища, відчуває себе суб'єктом своїх психічних і фізичних станів і дій і процесів. Суб'єктивне переживання власного «Я» виражається в тому, що людина розуміє свою тотожність самому собі в сьогоденні, минулому і майбутньому. Переживання свого «Я» є результатом тривалого процесу формування особистості, який І. Кон позначив як «відкриття Я», розглядаючи його як результат соціалізації.