Особливості роботи психолога з молоддю

Вся робота з професійної  орієнтації припускає здійснення двох головних напрямків:

1) формування в молоді  особистісних рис й інтересів  з урахуванням потреб суспільного  виробництва;

2) приведення у відповідність  особистісних орієнтацій молоді  з можливостями їхньої суспільної  реалізації.

Звідси ціль всієї системи  професійної орієнтації – знайти оптимальне сполучення особистісних бажань і суспільних потреб.

Зазначимо, що виняткова  важливість правильності вибору індивідом  професії полягає в знаходженні  відповідності його психофізіологічних даних, схильностей й інтересів  вимогам професії, обраному виду трудової діяльності й інтересам суспільства. Допомогти в цьому кожному  парубкові чи дівчині - завдання всіх органів професійної орієнтації, у тому числі й кадрових служб  підприємств й організацій, шкільних психологів та працівників центрів  зайнятості та професійної підготовки.

1.2 Спрямованість  особистості, її роль у виборі  професії

У психіці людини існує  сукупність стійких істотних властивостей, яка виявляється у всіх видах  діяльності. Характер — придбані в  конкретних соціальних умовах загальні способи взаємодії особи з  середовищем, складовий тип її життєдіяльності. Своєрідність характеру кожної людини визначається його спрямованістю (стійкою  мотиваційною сферою особи) і особливостями  здійснення діяльності — вольовими  якостями.

Діяльність і поведінка  людини є стійкою системою відносин. Якщо у тварин мотивація поведінки  постійно змінюється залежно від  стану організму і зовнішніх  умов, то діяльність людини є сталою системою відносин.

Тому риси характеру визначаються і класифікуються перш за все залежно  від спрямованості особистості [42;67].

Ця сфера особистості  об'єднує в собі домінуючі у  даної особи потреби, відчуття, установки, інтереси, бажання, ідеали, переконання  і світогляд. Система відносин особистості  є основною її якістю.

Вся система відносин особистості, її спрямованість є підструктурою, мотиваційно-регуляцією особи, що визначає загальні особливості її поведінки.

Система стійких відносин особи підрозділяється на наступні групи:

1. Відношення людини до  суспільства, мікросередовища, до  окремих людей.

2. Відношення людини до  себе — його самосвідомість.

Самосвідомість має свою структуру — систему самовідносин, яка визначається здібністю особи  до самопізнання.

3. Відношення до праці  і інших видів діяльності.

4. Відношення до речей  як продуктам людської праці.

Разом з вищезгаданим підрозділом  відносин особи за змістом розрізняються  властивості цих відносин, які  також виявляються у вигляді  окремих якостей характеру особи.

Розрізняються наступні властивості  відносин особи:

1. Соціальна значущість  відносин людини, рівень їх суспільної  цінності, який визначає моральні  якості людину, моральність її  повсякденної поведінки, відповідність  спрямованості особи прогресивним  соціальним ідеям.

2. Різноманітність потреб  особи, широта її інтересів  і усвідомлення центральних стрижньових  інтересів, які визначають цілеспрямованість  особи.

3. Ступінь стійкості відносин, що визначає послідовність і  наполегливість особи в досягненні  мети — цілісність характеру.

Широка система поглядів, уявлень і понять про навколишню дійсність, знання основних її взаємозв'язків  є вищою мотиваційно-орієнтовною  основою поведінки особи —  її світогляд. Особливостями світогляду як найважливішої властивості особи  є ступінь її самопізнання, цілісність і науковість. Розвинений світогляд  — показник зрілості особи.

З світоглядом пов'язано  формування системи переконань —устойчивого мотиваційної освіти, в якій знання синтезуються з відчуттями, з глибокою вірою в них. Переконання —  це знання, що стали принципом діяльності.

Відносини особи формуються на основі її знань, уявлень, життєвого  досвіду. Таким чином, досвід особи, система її знань є найважливішою  підструктурою характеру.

Негативні наслідки неправильно  вибраної професії зачіпають як саму людину, так і все суспільство. За підрахунками американських учених, правильний вибір професії в 2-2,5 разу зменшує текучість кадрів, на 10-15% збільшує продуктивність праці і  в 1,5-2 рази зменшує вартість навчання кадрів.

Для оцінки професійного особового  типа застосовують методику Джона Голланда [18,34]. Згідно його концепції він виділив 6 типів соціальної спрямованості  особи.

1. Реалістичний тип - несоціальний, орієнтований на сьогодення емоційно  стабільний, такий, що займається  конкретними об'єктами (речами інструментами,  машинами), віддає перевагу заняттям, що вимагають моторної спритності, конкретності. Розвинені математичні,  невербальні здібності.

Рекомендуються професії: механік, електрик, інженер, агроном  і т.д.

2. Інтелектуальний тип  - несоціальний, раціональний, незалежний  оригінальний. Переважають теоретичні  цінності, любить вирішувати задачі  що вимагають абстрактного мислення, інтелектуал. Гармонійно розвинені  вербальні і невербальні здібності.

Рекомендуються професії наукового характеру: ботанік, астроном, математик, фізик і т.д.

3.Соціальний тип - володіє  соціальними уміннями, потребує  контактів.

Риси його вдачі: прагнення  повчати і виховувати, психологічний  настрій на людину, гуманність. Представник  даного типа старається триматися в  стороні від інтелектуальних  проблем; активний, але часто залежимо від думки групи людей. Проблеми вирішує спираючись на емоції, відчуття, уміння спілкуватися. Володіє хорошими вербальними здібностями.

Рекомендуються професії: лікар, вчитель, психолог і т.д.

4. Конвенціальний тип  - віддає перевагу чітко структурованій  діяльності.

Характер стереотипний, конкретний, практичний. Не проявляє критичність  оригінальність, консервативний, залежимо, не любить зміну діяльності. Слабо  розвинені організаторські здібності, переважають математичні здібності.

Рекомендуються професії, пов'язані з канцелярією і розрахунком.

5. Заповзятий тип - обирає  цілі, які дозволяють проявити  енергію, ентузіазм, імпульсна,  любить пригоди. Представник даного  типа домінантний, любить визнання, любить керувати. Йому не подобається  практичний праця, а також заняття  що вимагають інтелектуальних  зусиль, посидючості.

Добре вирішує задачі, пов'язані  з керівництвом, статусом і владою агресивний і заповзятливий, володіє  хорошими вербальними здібностями.

Рекомендуються професії: артист, журналіст, телеоператор, завідуючий директор, дипломат і т.д.

6. Артистичний тип - спирається  на емоції, уяву, інтуїцію; має складний  погляд на життя. Незалежний  в рішеннях, оригінальний. Високо  розвинені моторні і вербальні  здібності. Для представників  даного типа характерний високий  життєвий ідеал із затвердженням  свого "я". Він несоціальний  в тому сенсі, що не дотримується  умовностей суспільства.

Рекомендуються творчі заняття: музика, малювання, літературне творчість  і т.д.

Повертаючись до об'єкту нашого дослідження, особливо важливо  буде підкреслити проблему юнацького  самоусвідомлення власної індивідуальності, неповторності і несхожості на інших, формування стійкої самооцінки. Важливо  відмітити, що Я- концепція є не статичною, а динамічною психологічною освітою.

Формування, розвиток і зміна  Я-концепції обумовлені чинниками  внутрішнього і зовнішнього порядку. Соціальне середовище (сім'я, школа  численні формальні і неформальні  групи, в які включена особа) робить сильний вплив на формування Я-концепції.

Фундаментальний вплив на формування Я-концепції в процесі  соціалізації робить сім'я. Причому  цей вплив сильно не тільки в період найранішої соціалізації, коли сім'я  є єдиним (або абсолютно домінуючої) соціальним середовищем дитини, але  і надалі. З віком все більш  вагомим в розвитку Я-концепції  стає значення досвіду соціальної взаємодії  в школі і в неформальних групах. Проте разом з тим сім'я як інститут соціалізації особи продовжує  грати найважливішу роль і в підлітковому, і в юнацькому віці.

У найзагальнішому вигляді  в психології прийнято виділяти дві  форми Я-концепциі —реальную  і ідеальну. Проте можливі і  більш приватні її види, наприклад, професійна Я-концепція особи або  Я-професійне. У свою чергу, професійна Я-концепція особистості також  може бути реальною і ідеальною.

Поняття «реальна», як справедливо  помічає X. Ремшмідт, зовсім не припускає, що ця концепція реалістична. Головне  тут уявлення особи про себе, про  те, «який я є». Ідеальна ж Я-концепція (ідеальне «Я») — це уявлення особи  про себе відповідно до бажань («яким  би я хотів бути»).

Звичайно, реальна і ідеальна Я-концепції не тільки можуть не співпадати, але в більшості випадків обов'язково розрізняються. Розбіжності між  реальною і ідеальною Я-концепцією можуть мати різні, як негативні, так  і позитивні наслідки. З одного боку, розузгодження між реальним і ідеальним Я може стати джерелом серйозних внутрішньоособових конфліктів. З іншого боку, неспівпадання реальної і ідеальної Я-концепції є джерелом саморозвитку і самоудосконалення  особи. Можна сказати, що багато що визначається мірою цього розузгодження, а  також його внутрішньоособовою інтерпретацією. У будь-якому випадку безпідставно чекати повного збігу Я-реального  і Я-ідеального, особливо якщо йдеться  про підлітковий і юнацький вік. По суті на уявленні про те, що статистичною нормою є закономірне неспівпадання  реальної і ідеальної Я-концепції, побудовані і деякі методики вимірювання  адекватності самооцінки, одна з таких  методик використовується в даній  роботі.

Розбіжності між реальною і ідеальною Я-концепциією можуть мати різні, як негативні, так і позитивні  наслідки. З одного бокурозузгодження  між реальним і ідеальним Я  може стати джерелом серйозних внутрішньоособистісних конфліктів. З іншого боку, неспівпадання  реальної і ідеальної Я-концепції  є джерелом саморозвитку і самоудосконалення  особи. Можна сказати, що багато що визначається мірою цього розузгодження, а  також його внутрішньоособовою інтерпретацією. У будь-якому випадку безпідставно чекати повного збігу Я-реального і Я- ідеального, особливо якщо йдеться про підлітковий і юнацький вік.

Не дивлячись на очевидну близькість психологічні поняття самооцінки і Я-концепції мають відмінності. Я-концепція представляє набір  швидше описових, чим оцінюючих уявлень  про себе. Хоча, звичайно, та або інша частина Я-концепції може бути забарвлена позитивно або негативно.

Навпаки, вже сам термін «самооцінка» безпосередньо указує на своє понятійний зміст, що припускає  оцінний компонент. Наприклад усвідомлення людиною того, що по темпераменту він  є сангвініком, або того, що він  високого зросту і у нього карі очі, складає частину його Я-концепції, причому дані властивості в оцінному плані не розглядаються. У випадку  ж з самооцінкою ті або інші якості визначаються як хороші або  погані; суб'єкт оцінює себе по цих  якостях, порівнюючи їх з іншими. Важливо  і те, що одні і ті ж якості можуть інтерпретуватися однією людиною в  позитивному плані (і тоді вони підвищують самооцінку), а іншим —в негативному (і тоді вони знижують самооцінку).

Самооцінка відноситься  до центральних утворень особи, її ядра. Хоча звичайно, слід усвідомлювати  те, що самооцінка не є щось сталим, спочатку властивим особистості. Саме формування самооцінки відбувається в  процесі діяльності і міжособової  взаємодії. Соціум в значній мірі впливає на формування самооцінки особи. Відношення людини до самому себе є  найбільш пізньою освітою в системі  його світосприймання. Але, не дивлячись  на це (а може бути, саме завдяки цьому), в структурі особи самооцінці належить особливо важливе місце.

Розвивається самооцінка шляхом поступового занурення зовнішніх  оцінок, що виражають сімейні вимоги, у вимоги людини до самому собі.

Під час формування і зміцнення  самооцінки зростає здібність до ствердження і відстоювання своєї  життєвої позиції. Провідним мотивом  в цьому віці виступає бажання  утвердитись в колективі однолітків, завоювати авторитет, пошану і увагу  товаришів. При цьому ті хлопці, хто  цінує себе високо, пред'являють  високі вимоги і в спілкуванні  прагнучи їм відповідати, оскільки вважають нижче за свою гідність бути на поганому рахунку в колективі. Для молодої  людини типово прагнення до збереженню такого статусу в групі, який підтримує  його підвищену самооцінку .

1.3 Психологічна  характеристика юнацького віку, соціальна ситуація розвитку  та проблема провідної діяльності

У вітчизняній психології ранній юнацький вік визначається в  межах від 14—15 років до 17—18, який співпадає з періодом навчання в  старших класах загальноосвітньої школи або з навчанням у спеціалізованих школах, технікумах, училищах [19, 43].

Юність надходить більш  плавно. В юнацькому віці в основному  завершується фізичний розвиток організму, закінчується статеве дозрівання, серцево-судинна  система починає працювати гармонійно, уповільнюється темп росту тіла, помітно  збільшується м'язова сила, зростає  працездатність, закінчується формування й функціональний розвиток органів  і тканин. Більшість юнаків та дівчаток знаходяться вже в постпубертатному періоді. Тілесна конституція, особливо обличчя, стає дорослою, специфічно індивідуальною. Зникає характерна для підлітків  збудливість, неврівноваженість [23,76].

Але слід зазначити, що криза  підліткового віку припадає на кінець періоду. Саме тому в перехідний період до юнацтва загострюються протиріччя. Вони пов'язані з вирішенням питання  про те, що робити далі — навчатись  в школі Х—ХІ кл., піти в училище, почати працювати? Ці питання пов'язані  з професійним дійовим самовизначенням. Але воно вимагає розібратись  і у власних інтересах, нахилах, здібностях, і не тільки будувати плани, а й реалізовувати їх. Зростає  відповідальність, бо кожна помилка  може мати драматичний характер. Завдання професійного самовизначення в другий раз вирішується по закінченню школи, коли планується або обрати одержання  вищої освіти, або безпосередньо  включитись у трудову діяльність. Труднощі самовизначення посилюються  сучасним періодом нашого життя, періодом соціально-економічних змін у країні, коли ні батьки, ні школа не спроможні  надати юнакові вирішальну допомогу в питанні вибору професії. Професійне самовизначення як самостійне і незалежне  визначення життєвої перспективи й  вибір майбутньої професії — найголовніше завдання розвитку в ранньому юнацтві [30,98].